Демографічна ситуація в Україні

Сучасна Україна потерпає від демографічної кризи, зу­мовленої різким спадом народжуваності. Кількісні й струк­турні зміни населення в країні тісно пов’язані з екологічни­ми проблемами, рівнем економічного розвитку, соціального захисту населення, його здоров’я, освіти. Небажані демо­графічні тенденції негативно впливають на процеси розвит­ку трудоресурсного потенціалу країни.

Департамент по народонаселенню ООН визначив 9 кра­їн, де кількість громадян буде катастрофічно зменшувати­ся. Перші місця у цьому списку займають Україна і Росія. ООН попереджує, що до 2050 р. українців може стати на 23 млн менше, тобто їх залишиться всього 24 млн. Основою розрахунків є тенденції, які можуть змінюватися, зокрема, в 2004 р. народилося 412 тис. дітей, а в 2005 — 432 тис. Од­нак цей приріст не покриває кількості померлих.

Населення України у 80-ті - на початку 90-х років XX ст. усталено зростало, а від 1994 р. почало повільно, але неухильно скорочуватися. На 1.01.1993 р. його кіль­кість становила 52,2 млн осіб. У сільській місцевості ще у 1979 р. розпочався процес депопуляції, а в містах ця тен­денція окреслилася вже у 1991 р. У наступні роки депо­пуляція невпинно зростала, проте у 1991 р. і 1992 р. мігра­ційний приплив нових жителів в Україну (відповідно 148,4 і 228,1 тис осіб) з-за кордону дещо компенсував при­родне зменшення населення, забезпечивши його загальне зростання аж до кінця 1992 р.

У 1993 р. обсяги імміграції в Україну зменшилися до 49,6 тис. осіб, а 1994 р. уперше зафіксовано помітний відплив населення з України: цього року міграційні втрати ста­новили 143,2 тис. осіб.

Надалі Україна незмінно втрачала населення, чисельність її жителів скорочувалася. На поча­ток 2002 р., за результатами Всеукраїнського перепису на­селення, в Україні проживало 48,4 млн осіб, у містах — 32,5 млн, у сільських поселеннях — 15,9 млн.

Таке становище викликає глибоке занепокоєння. Ситу­ація ускладнюється тим, що зростає частка непрацездат­ного населення похилого віку, а частка працездатних по­стійно скорочується, забезпечення пенсіонерів стає все серйознішою проблемою. Депопуляція загрожує не лише роз­витку народного господарства, деякі вчені вважають, що во­на завдає непоправної шкоди генофонду української нації.

Упродовж 90-х років головною складовою демографіч­них втрат України залишалися природні втрати населен­ня, які протягом 1995—2000 рр. постійно зростали. З 1987 р., тобто через рік після глобальної Чорнобильської катас­трофи, знизилася народжуваність, у віковій структурі на­селення зросла частка літніх осіб, а українська сім’я пос­тупово перейшла до однодітної моделі, яка не забезпечує розширеного відтворення населення.

Зниження народжуваності є основною причиною змен­шення кількості населення України. Якщо у 1985 р. число народжених на 1000 осіб населення становило 15,0, то у 2001 р. — 7,8.

Зменшення кількості населення внаслідок спаду на­роджуваності посилюється еволюційними процесами смертності. У 1990-1995 рр. кількість померлих постійно зростала, одночасно збільшувалися й розміри загальних коефіцієнтів смертності. Проте у 1996 р. кількість помер­лих порівняно з 1995 р. скоротилася на 2,0% , а загальний коефіцієнт смертності — на 1,3%. Така тенденція до зни­ження рівня смертності збереглася до кінця 1998 р., але з 1999 р. спостерігається загрозлива тенденція до зростання кількості померлих.

Слід зазначити, що темпи зростання смертності в Укра­їні 1985-2002 рр. були нижчими за темпи падіння наро­джуваності — 1,3 проти 1,9 раза, тобто смертність зроста­ла повільніше, ніж падала народжуваність.

Україна належить до держав з високою густотою населення - 80 осіб на 1 км². Більші показники спостерігаються у східних індустріальних реґіонах (у Донецькій області - 183 особи на 1 км²), менші - у північних та південних областях (на Чернігівщині - 39 осіб на 1 км²).

Істотне зростання захворюваності населення обумовлене низкою соціально-економічних чинників, з одного боку, та зростанням у складі населення осіб похилого віку - з другого.

Кількість уперше зареєстрованих хвороб (в розрахунку на 100000 населення) збільшилася: системи кровообігу - в 2,1 раза, новоутворень - на 29%, органів травлення - на 26%, інфекційних і паразитарних - на 13%, у т. ч. активного туберкульозу органів дихання - вдвічі. Майже троє з кожних чотирьох осіб, яким уперше в житті встановлено діагноз активного туберкульозу, - чоловіки, 80% - особи працездатного віку. Дається взнаки Чорнобильська катастрофа. Тільки за 1996-2001 рр. кількість осіб, чия інвалідність пов’язана з її наслідками, зросла більше ніж в 1,6 раза і становить майже 100 тис. осіб.

Основними причинами смертності населення України залишаються захворювання системи кровообігу (61,5%), новоутворення (12,8%), нещасні випадки, отруєння та травми (10,0%), хвороби органів дихання (4,2%) та органів травлення (3,1%). Смертність жителів України від новоут­ворень залишається на першому місці, хоча населення працездатного віку вмирає від них рідше, ніж це трапляло­ся в першій половині 90-х років. Ці причини пов’язані саме з екологічною ситуацією на теренах України.

Спостерігається високий рівень передчасної смертності серед населення працездатного віку, особливо чоловіків. Це є наслідком не стільки біологічних факторів, скільки результатом нездорового способу життя, нераціонального харчування, несприятливих умов праці, зловживання ал­коголем та курінням, стресів, викликаних соціальними причинами (неможливістю мати постійну роботу та забез­печити належне життя сім’ї).

За оцінкою фахівців Українського інституту дослі­джень навколишнього середовища і ресурсів за період 1995-2000 рр., демографічні втрати України внаслідок передчасної смертності становили понад 2,7 млн осіб (із них 63% чоловіки).

За даними 2001 р., лише 60% населення вважаються умовно здоровими. Решту становлять інваліди та особи, які перебувають на диспансерному обліку.

Процес старіння населення є результатом передусім зниження народжуваності та збереження її впродовж тривалого періоду на рівні, що не забезпечує навіть простого відтворення поколінь. В економічно розвинених країнах до цього додається вплив зростання середньої тривалості життя населення. Істотною протидією старінню населення цих країн є міграція, оскільки приїжджає, в основному, молодь. В Україні ж, як і в більшості країн з перехідною економікою, міграція посилює вплив низької народжуваності, а помітного зростання середньої тривалості життя населення, особливо старшого віку, не спостерігається.

Нині питома вага осіб у віці 60 років і старше в загальній чисельності населення становить 21,4% і є однією з найвищих у світі. Якщо вікова піраміда міського населення характеризується більш-менш рівномірним розподілом допрацездатних, працездатних і післяпрацездатних контингентів, то у віковій піраміді сільського населення чітко виділяються 2 групи - покоління людей, які народилися у період короткочасного піднесення народжуваності середини 80-х рр., і покоління народжених у середині 30-х рр. Вища порівняно з міським населенням частка дітей серед селян дає підстави сподіватися на деяке омолодження сільського населення у майбутньому.

Протягом останнього десятиліття міграційні процеси відбувалися за нових географічних, правових та економічних умов, пов’язаних з виникненням нових незалежних держав, ринковими реформами. Істотно зменшилася кількість мігруючого населення (якщо наприкінці 80-х р. цей показник становив 3,9 млн., то нині - 1,6 млн.), змінилася його структура. Раніше більшість мігрантів становила молодь, яка абсолютно переважала у навчальній та трудовій міграції, переїздах у зв’язку зі службою в армії. Вищою була частка чоловіків. Нині переїзди набули переважно сімейного характеру, збільшився середній вік мігрантів, статевий склад став більш рівномірним. Основним реципієнтом у міжрегіональному обміні населенням є м. Київ, причому його міграційний приріст збільшується: якщо у 1995 р. він становив 4,1 тис. осіб, то у 2001 р. - 15,4 тис. осіб.

Вирішальним для міграційного зменшення населення стає від’їзд за межі колишнього СРСР. Основною його ознакою є «відплив мізків» - майже чверть вибулих мають вищу освіту, що на третину більше, ніж серед емігрантів до країн СНД та Балтії. Більшим є також відсоток осіб працездатного віку, тобто найактивніших у репродуктивному та економічному відношенні. Тому обумовлені еміграцією опосередковані демографічні втрати (через підвищення рівня старіння, зменшення чисельності народжених та природного приросту) значно перевищують прямі. Поступово цей напрям еміграції втрачає етнічне забарвлення. Якщо на початку 90-х р. євреї становили 61,2% емігрантів, то 2001 р. - лише 18,1%, натомість 49,2% - українці, 16,8% - росіяни. Україна залишається майже не привабливою для іммігрантів, продовжує відігравати в міжнародному обміні населенням роль країни-донора.

Поиск по сайту: