Сімейна, вікова і статева структури населення

Структура населення (сімейна, вікова, статева) впливає на демографічні показники. Вона змінюється з часом, відмінна у різних країнах і народів. Розглянемо, як саме змінюється структура населення і як впливає на демографічні процеси.

Безпосередньо впливають на приріст населення одруження й розлучення, а також стосунки в сім'ї. Вони, у свою чергу, пов'язані з такими факторами, як народжуваність і смертність, віковий і статевий склади населення. Суттєвий вплив на всі показники має соціально-економічна ситуація в суспільстві, звичаї і традиції.

Відомо, що переважна більшість народів світу зараз живе в моногамних сім'ях. Проте у ряді мусульманських країн Східної Азії та в Африці допускається полігамія, а в деяких невеликих народів Індії й Непалу, а також у гарибів Центральної Америки — поліандрія (багато чоловіків). В останні роки кількість полігамних шлюбів у світі скорочується.

У світі в цілому чоловіки вступають у шлюб у віці 25-29 років, жінки — 20-24. Однак в окремих країнах шлюбний вік сильно варіює. Мінімальний вік у всіх країнах регулюється законом (Іспанія: чоловіки - 14, жінки - 12 років, тоді як у деяких країнах Європи — 21 і 18 відповідно).

Дуже рано вступають до шлюбу дівчата в Індії, Пакистані і Бангладеш (понад 50 % шлюбів у віці 15—19 років). В останні роки відзначено тенденцію до зменшення ранніх шлюбів і скоро­чення кількості пізніх.

Соціально-культурні перетворення в суспільстві, розвиток вищої освіти та її доступність для жінок, тенденція до створення малих родин (батьки — діти), перехід на «самофінансування» є причиною того, що в країнах з традиційно ранніми шлюбами одружуватися стали в більш зрілому віці. Особливо це можна простежити в містах, де згадані вище фактори проявляються найвиразніше.

Найвищий рівень шлюбності в Європі в Болгарії: чоловіків — 750 на 1000 у віці 15 років і старше; у жінок — 737. Найнижчий показник шлюбності в Європі у чоловіків і жінок Ірландії (понад 500).

В Азії й Африці картина дещо інша. У цих країнах рівень шлюбності вищий у жінок, ніж у чоловіків. Це пов'язано з переважанням у деяких країнах чоловіків і з ранніми шлюбами жінок. Показники шлюбності чоловіків, вищі за 700, характерні для Нігерії, Індії, ряду арабських краш; жінок, вищі за 800, — для Гвінеї, Нігерії, Бешну.

Суттєво впливають на показник шлюбності розлучення. В по­воєнний період їх кількість у більшості країн світу значно збільшилась і продовжує зростати. На сьогодні вона досягла в деяких країнах 50 %. Статистика свідчить, що серед розлучених пар від 1/3 до 2/3 — бездітні. Причини такої кількості розлучень мало вивчені, хоч безперечно на цей процес значно впливають соціальні умови, жіноча емансипація, бездітність та інші фактори.

Структура родини в різних країнах також різна. Якщо в Європі переважають малі родини (батьки — діти), то в країнах, що роз­виваються, — великі (батьки, сини з дружинами, онуки). Середній розмір родини в країнах Європи і США мінімальний — від 2,9 до 2,6 чоловіка в Європі, до 3,1 — в США, у країнах, що розвива­ються, майже у 2 рази вищий (Іран — 6; Сирія — 5,9; Гондурас — 5,6). Значно зросла в Європі частка родин-одинаків: Німеччина — 24,6 %. У США цей показник дещо нижчий — 17,6 %.

Вікова структура

В останні півстоліття порівняно з іншими демографічними параметрами у віковій структурі населення Землі сталися найсуттєвіші зміни. Вікова структура сильно коливалась по регіонах і залежала від особливостей відновлення населення, характеру міграційних процесів і війн. У свою чергу вона суттєво впливала на всі інші демографічні показники (особливо на рівень народ­жуваності і смертності, частку економічно активного населення, забезпеченість трудовими ресурсами).

Виділяють два типи вікової структури. До першого відносять більшість країн, що розвиваються, з високою народжуваністю і смертністю і порівняно низькою середньою тривалістю життя. В цих країнах дуже велика частка дітей до 14 років і невеликий відсоток людей, старших за 60 років і більше.

До другого типу вікової структури відносяться більшість розвинутих країн з невисокою народжуваністю, порівняно низькою загальною смертністю і високою середньою тривалістю життя. Відмічена чітка тенденція процесу омолодження населення в краї­нах з першим типом вікової структури і старіння — з другим.

Частка дітей у країнах Азії, Африки й Латинської Америки перевищує 40, а іноді й 50 % (Кенія, Ботсвана, Сент-Луїс), тоді як у європейських країнах вона коливається від 20 до 30 % (Німеччина, Люксембург — по 17 %; Австрія, Бельгія, Швейцарія, Швеція — по 19 %, до ЗО % і більше — Албанія, Ірландія). За останні роки розрив за цим показником продовжує збільшуватися. Це пов'язано зі збереженням у країнах, що розвиваються, високої народжуваності при зменшенні дитячої смертності і в розвинутих країнах — зменшенням народжуваності, зростом тривалості життя населення. ;

Постійно збільшується частка людей похилого віку у розвинутих країнах у середньому на 15 % (Бельгія, Німеччина, Швейца­рія — на 19, Швеція — на 22 %), у країнах, які розвиваються, цей показник досягає 6 % (у деяких — 3—5 %).

Частка людей репродуктивного віку (19—59 років) максимальна в Японії (65 %), у більшості країн Європи, у США і Канаді (60-63%).

На території Азії, Африки, Латинської Америки частка людей репродуктивного віку коливається від 45 до 55 % (мінімальна 44—48 % в Алжирі, Іраку, Ірландії, Кенії, Лівії, Ліберії, Малаві, Сирії та деяких інших).

Високий відсоток дітей і людей похилого віку створює низку економічних, соціальних, медичних проблем, гальмує підвищення життєвого рівня населення у зв'язку з великими витратами на виховання дітей і забезпечення людей похилого віку (останнє типове для України).

Важливим показником є також «демографічне навантаження» — загальне співвідношення кількості дітей і людей похилого віку до кількості людей репродуктивного віку. Цей показник у країнах Азії, Африки і Латинської Америки (крім розвинутих) складає 680 дітей на 1000 чоловік репродуктивного віку, людей похилого віку у цих країнах — близько 115 чоловік на 1000. В країнах Західної Європи, крім Албанії, Ірландії, Ісландії, у середньому припадає 360 дітей на 1000 чоловік репродуктивного віку, але тут значно вища частка людей похилого віку — 280 на 1000. У СІНА вона дорівнює 250, в Австралії — 220, у Канаді — 210

За розрахунками фахівців ООН, частка людей похилого віку продовжує зростати і до кінця XX сторіччя в середньому по світу перевищуватиме 20 %.

У сільській місцевості у зв'язку з відтоком молоді у місто частка людей похилого віку більша. Міське населення характеризуєть­ся тим, що має більший відсоток людей репродуктивного віку.

Статевий склад населенняСтатевий склад населення підлягає постійній дії різноманітних факторів. Великий вплив на нього мають результати воєн (загибель великої частини чоловічого населення), міграції (чоловіча частина населення має здатність до великої рухомості) та ін.

Загалом чисельність чоловіків на Землі дещо перевищує чисельність жінок (на 25,9 млн у 1983 році). В 101 країні світу більше жінок, частка чоловіків складає 48,2 %, у 84 — чоловіків 50,9 % і в 24 — чоловіків і жінок приблизно порівну. В Зарубіжній Європі чоловіків на 13,2 млн менше, ніж жінок. У США та Японії чоловіки складають відповідно 48,6, 49,2 % (в основному в зв'язку з більшою тривалістю життя жінок). В Австралії, Аргентині, Канаді і Новій Зеландії жінок не набагато більше, ніж чоловіків. В Азії (без Радян­ського Союзу) у 1983 році чоловіків було на 64,7 млн більше, ніж жінок (в основному за рахунок Китаю — 31,2 та Індії — 24,4 млн). В Африці і Латинській Америці чоловіків і жінок приблизно однакова кількість.

Суттєво відрізняється за статевим складом населення у сільській і міській місцевостях. У розвинутих країнах у сільській місцевостібільше чоловіків, оскільки сільське господарство високомеханізоване і його обслуговують чоловіки, а частина жінок перебирається у місто, де працює в сфері послуг.

У більшості країн, що розвиваються, навпаки: швидко зростаючі міста приваблюють мігрантів, здебільшого чоловіків. Можливості працевлаштування жінок малі, тому їх ручна праця використовується в маломеханізованому сільському господарстві.

За повоєнні 50 років, як свідчить статистика, у світі на кожні 100 дівчаток народжувалось 104—107 хлопчиків (у світі щорічно народжується на 4млн менше дівчаток, ніж хлопчиків).

Однак вища смертність хлопчиків порівняно з дівчатками призводить до того, що у віці 15—20 років співвідношення статей близько 1:1 (у країнах, що розвиваються, при високому рівні народжуваності хлопчиків дещо більше).

Другий важливий фактор — висока середня тривалість життя жінок,особливо в розвинутих країнах світу. Тут жінок похилого віку більше, ніж чоловікіїз.

У США чоловіки, яким минуло 60 років, складають 13,8 % від реальної кількості населення, жінки — 18, у Франції відповідно 14,5 і 20,5 %. Тільки в Бангладеш, Індії, Китаї, Пакистані, де жінки живуть на 0,5—2,2 року менше від чоловікш, жінок менше. Тут відмічено значне збільшення хлопчиків серед новонародже­них (114 хлопчиків на 100 дівчаток).

До останнього часу питання про диспропорцію статей у різних народів остаточно не вивчене.

Міграції

Характер міграційних процесів у повоєнний період суттєво змінився. Раніше на нього значно впливали економічні фактори. Сьогодні до них приєдналися і політичні (створення нових держав, зміни в кордонах, національний рух за незалежність, політико-економічні зміни в різних країнах і т. ін.). Іноді міграції пов'язані з національними й релігійними причинами. Як і раніше, важливе значення має рух населення із села в місто у зв'язку з продовженням урбанізації.

Масового характеру набувають переселення людей у зв'язку з воєнними конфліктами (евакуація) і повернення назад після при­пинення воєнних дій. У країнах традиційної міграції (Австралія, Канада, Нова Зеландія, СІНА) після другої світової війни був прийнятий ряд законів, які гальмували еміграцію. Проте за період з 1946 по 1982 рік у США прибуло понад 3,1, в Канаду — 2, Аргентину — 1, Венесуелу — 0,5 млн чоловік. В Австралію за цей період прибули 1,7, Нову Зеландію — понад 0,26 млн чоловік. За повоєнні роки в ряд країн Європи повернулись люди з колоній, що отримали незалежність (чимало англійців, французів, італійців, португальців та ін.).

У зв'язку з науково-технічним прогресом з'явився новий вид міграції — «витік розумів» (рос. — «утечка мозгов»). Великих успіхів у цьому промислі досягли США.

Набув розповсюдження і ще один вид міграції — переселення у розвинуті країни кваліфікованих робітників з менш розвинутих країн. Так, на початку 80-х років у ФРН мешкали понад 4,5 млн робітників (переважно з Греції, Італії, Туреччини, Югославії), у Франції — 4 (з Іспанії, Італії, Португалії), у Швейцарії — понад 1 (переважно італійці). В Європі понад 40 млн робітників одержали певну суму грошей і повернулись додому.

У США, крім міграції з Європи та інших частин світу, характерною стала сезонна міграція (переважно на сільськогосподарські ро­боти) мексиканців, пуерторіканців та інших латиноамериканців (вони нерідко переходять кордони країн нелегально). В Австралії 2/3 приросту населення дають емігранти. Загальна кількість емігрантів в Африці у 1981 році складала 6 млн чоловік (порівняно небагато).

2.4 Розміщення населення. На сьогодні на Землі всі основні, придатні для життя території заселені. Триває засвоєння тих територій, які раніше (з позиції рівня виробничих сил минулого) вважались непридатними для життя. Цьому сприяють науково-технічний прогрес і використання нових джерел енергії, які дозволяють змінити природне середовище у потрібному для людини напрямку.

Залежність розміщення населення від природного середовища цілком очевидна, але найчастіше вона виступає опосередковано, через виробництво, яке створює умови для локалізації людей.

З розвитком виробничих сил суспільства та ускладненням соціальних відносин вплив соціальних факторів на розміщення населення зростав, проте пряма залежність від умов середовища зменшувалась.

На земній кулі населення розміщено вкрай нерівномірно. Поряд з великими густо населеними районами з населенням понад 1000 чоловік на 1 км2 зустрічаються цілком неосвоєні райони (приблизно 15 % усієї території — приполярні райони, пустелі Азії й Африки, гірські райони вище 5000 м на рівнем моря).

4/5 людства проживає в низовинах, на них припадає всього 27,8 % усієї суші.

Простежується тяжіння населення розміщуватись ближче до моря. Це зумовлено, крім транспортних переваг, ще й тим, що до моря найчастіше примикають низинні ділянки, придатні для гос­подарської діяльності.

Показник густоти населення (число мешканців на 1 км2) дає уявлення про характер господарської діяльності, про придатність середовища існування для виробничого використання. В індустріальних країнах у зв'язку з великою кількістю міст цей показник не відбиває характеру використання території. Тому часто, крім загальної густоти, використовують також показник густоти сільського населення.

Загальний показник середньої густоти населення Землі невпинно зростає зі збільшенням кількості населення.Найбільшу густоту населення має Європа (Нідерланди — 352 чоловіки на 1 км2, Бельгія — 323, Німеччина — 240, Англія — 228). Малозаселені тільки скандинавські країни, Фінляндія та гірські райони Європи.

Середня густота населення в Азії майже така, як і в Європі, але сільського населення в 2,5 раза більше (71 % всього сільського населення світу). Проте в окремих регіонах вона значно більша (Бангладеш — 657 чоловік на 1 км2, Японія — 321, Ліван — 253), тоді як у Монголії — 1,2, Саудівській Аравії — 5. Дуже коли­вається густота населення і в межах самих країн. Наприклад, на 3/5 території КНР живе понад 3,5 її населення. В Індонезії густота населення на Яві в 250 разів більша, ніж на Іран-Джаї. В Індії на 1 /3 території мешкає більше половини населення країни.

Африка заселена порівняно слабко і дуже нерівномірно. Найбільша густота населення в Руанді (217) і Бурунді (159), найменша в Ботсвані, Західній Сахарі, Лівії, Мавританії, Намібії (від 0,5 до 1,9 чоловіка на 1 км2).

У деяких районах із стародавньою культурою вирощування рису(наприклад, у дельті й долині Нілу) густота населення сягає 1300 чоловік на 1 км2, тоді як на решті території Єгипту вона менше 1 чоловіка на 1 км2.

Америка має майже таку ж густоту населення, як і Африка. Густота сільського населення в Америці в 2,7раза менша, що пов'язано з високим відсотком міського населення. Найбільша густота населення характерна для країн Центральної Америки і Вест-Індії (наприклад, у Сальвадорі — 249 чоловік на 1 км2, на Ямайці — 205), мінімальна — для Канади (2,5чоловіка на 1 км2), останнє пов'язано зі слабким освоєнням арктичної території Ка­нади. Основна маса населення зосереджена в приокеанській смузі та ряді центральних нагір 'їв.

Дуже низька густота населення в Австралії і Новій Гвінеї. Так, в Австралії вона складає 2 чоловіки на 1 км2 (у сільській місцевості — 0,3). При цьому частина території (1350 тис. км2) майже безлюдна.

Острівні території Африки найчастіше заселені досить густо: Барбадос — 586 чоловік на 1 км2, Мальдіви (в Індійському океані) — 560, Маврикій — 497, Пуерто-Ріко — 370 і т. ін.

Велика частина тропічних лісів Африки заселена дуже рідко. У смузі степів, пустель, напівпустель мешкають кочові народи. їх кількість, за деякими оцінками, 60—50 млн чоловік, постійно скорочується.

Поиск по сайту: