Людина як особистість і соціальна істота

Кожна людина з’являється на світ як біологічна істота, а залучаючись до найрізноманітніших соціальних структур, вона поступово соціалізується, стає особистістю. На її внутрішній світ впливають як біологічно задані ознаки, так і набуті внаслідок різноманітних зв’язків із суспільством індивідуальні риси. Сучасні психологи не виробили загальноприйнятого трактування сутності особистості та її структури, однак багато з них погоджуються, що найзначущішими її складовими є емоційно-вольова та індивідуально-психологічна.

1. Емоційно-вольова складова особистості людини. З моменту свого народження людина пізнає навколишній світ, природне і соціальне середовище, які відображаються у її свідомості. Сферу психіки, яка пов’язана з переживанням людиною свого ставлення до дійсності, називають емоційною сферою.

Емоції – стани, процеси, що відображають безпосереднє, ситуативне переживання людиною свого ставлення до людей, їх дій, явищ навколишнього світу, до самої себе і своїх вчинків.

Емоції пов’язані не лише з біологічними, органічними потребами (в їжі, воді, теплі тощо), а й з духовними, соціальними.

Емоції можуть бути позитивними або негативними, але вони завжди зумовлюють різку активаційну реакцію організму, внаслідок чого на короткий час вони можуть запанувати над почуттями, розумом, штовхнути на неадекватний, необдуманий вчинок. Таке часто трапляється, коли самоконтроль утруднено або втрачено. Зокрема, на емоційній основі формується так званий синдром натовпу, коли індивідуальні реакції пригнічуються загальним настроєм маси людей, які часто діють всупереч власним настановам.

Емоційні реакції людини значною мірою визначаються не тільки характером отриманої інформації, а й особистісними настановами, зокрема рівнем інтелекту. Що вищий рівень розумового розвитку, то легше і швидше людина зможе осмислити те, що трапилося, проконтролювати адекватність своїх дій.

Систематичне емоційне напруження може посилити активаційні реакції організму до стану стресу, а надалі спричинити порушення фізіологічного і (або) психічного стану. Водночас емоційне напруження стимулює фізіологічну і психічну активність організму, однак сила збуджу вальних чинників та їх індивідуальне сприйняття не по винні перевищувати певний раціональний рівень. Наслідком емоційного збудження і неадекватних емоційних реакцій може стати агресивна поведінка, яку спричинюють біологічні, соціальні та інформаційні чинники.

Біологічні мотивації агресії сформовані у давнину, коли лише вона могла запобігти втраті території, жінки, сім’ї або їжі. З розумовим та інтелектуальним розвитком люди знаходили альтернативні можливості подолання складної ситуації, не пов’язані з агресією.

На емоційній сфері людини величезною мірою позначається вплив оточення, виховання в сім’ї, школі, умови соціуму. Агресивні діти часто зростають в неблагополучних сім’ях, де батьки демонструють зразки неадекватної поведінки. Поглиблює негативну емоційну налаштованість споглядання сцен насильства у житті і на телебаченні. Людина здатна керувати своїми емоціями, чому сприяє вироблення загальної культури, орієнтованої на гуманістичні ідеали.

Тісно пов’язані з емоціями почуття людини, в яких втілюється велика гама переживань. Наприклад, почуття любові до дитини збагачується емоціями тривоги за неї, гніву, жалю тощо. Основною відмінністю почуттів від емоцій є їх стійкість.

Почуття – стійкі, сформовані, емоційно забарвлені ставлення людини до себе, інших людей, своєї та їхньої діяльності, явищ, що відбуваються, тощо.

Важливою характеристикою людської індивідуальності є, наприклад, почуття гумору. Гумор є однією з форм соціально прийнятної агресивності, а сміх – різновидом агресивної поведінки (К. Лоренца). Замість того щоб атакувати супротивника, його висміюють. Люди, що мають почуття гумору, зазвичай високо інтелектуальні, здатні адекватно оцінювати події і реагувати на них.

Воля – психологічна діяльність людини, яка визначає цілеспрямованість у досягненні поставленої мети, контролює вчинки і вияви почуттів та емоцій, здатність до докладання внутрішніх зусиль.

Для вольового акту характерна дія, яка визначається не бажанням «я хочу», а розумінням того, що ця дія необхідна. Вольова дія часто пов’язана з вибором альтернативного рішення. Воля є змінною якістю, яка зміцнюється з дорослішанням людини, а її рівень істотно залежить від системи виховання. Пригнічують волю як надто суворе виховання, що виключає прояви особистої ініціативи, так і бездумне потурання вимогам дитини.

З дорослішанням і віддаленням від батьків, вихователів і вчителів формування вольових якостей стає прерогативою самої людини і відбувається на основі постійного аналізу альтернативних ситуацій, можливих адекватних дій і прогнозування їхніх наслідків. Існують різні психологічні тести, які дають змогу оцінити вольові якості людини. Про волю свідчить здатність (або нездатність) позбавитися від стереотипів поведінки, зокрема шкідливих звичок: вживання тютюну, алкоголю і наркотиків. Хоча їх розцінюють як захворювання, одужати пацієнт може, лише вольовим зусиллям подолавши дуже стійкі стереотипи.

Можливі посягання на волю людини, зомбування з використанням психотропних препаратів, гіпнотичної або медитативної дії. Подібні прийоми широко використов­ються для залучення людей до релігійних сект, які часто є притулком фанатиків або аферистів, навіть бандитів (Церква Муна і «Біле братство»).

Маніпулювати волею людей намагаються політики, деякі релігійні діячі, навіть рекламодавці. Протистояти «зомбуванню» у різних формах допомагає підтримання вольових якостей на певному рівні, адекватному способу життя людини, вимогам часу.

Невід’ємною складовою психологічної сфери, чинником впливу на неї є наявність (відсутність) певних здібностей.

Здібності — психофізіологічні властивості особистості, які виявляються у здатності забезпечувати успіх певної цілеспрямованої діяльності.

Людину як особистість характеризують загальні та спеціальні здібності. Загальні здібності притаманні багатьом людям, завдяки їх наявності можна оволодіти різними видами діяльності. Спеціальні здібності – це такі властивості особистості, які уможливлюють досягнення високих результатів у певній галузі діяльності, наприклад у спорті, мистецтві, науці тощо.

Усяка діяльність ставить перед людиною свої специфічні вимоги. У тому, як людина їх задовольняє, виявляються особливості її спеціальних здібностей. Спеціальні здібності завжди пов’язані з загальними, які, у свою чергу, втілюються у спеціальних. Особливі здібності в одній чи кількох галузях діяльності, що виявляються у творчому розв’язанні завдань, називають талантом.

Розвиток здібностей, цілеспрямовані зусилля з метою професійного, творчого, духовного зростання формують компетентність особистості.

Вищою формою прояву людської діяльності, яка вима­гає залучення всіх здібностей, напруження сил для створення духовних чи матеріальних цінностей і дає максимальне задоволення з досягненням бажаних результатів, є творчість.

Творчість — діяльність, що породжує якісно новий продукт, який вирізняється неповторністю, оригінальністю, утилітарною або естетичною корисністю.

Залежно від виховання, навчання і соціального оточення творчі можливості людини можуть бути розвинені або пригнічені, на діапазон їх вияву безпосередньо впливає інтелект.

Інтелект (лат. intellectus — розум, пізнання) — здатність комплексно осмислювати отримувану інформацію, доходячи логічних правильних, самостійних висновків.

Людина, наділена інтелектом, здатна правильно, раціонально оцінювати події і явища, а на основі отриманих висновків успішно адаптуватися до навколишнього середовища. Рівень інтелекту з віком змінюється: слабшає пам’ять, сповільнюються реакції, іноді і просторова орієнтація. Однак ці зміни, якщо вони відбуваються в допустимих межах, ще не свідчать про деградацію особистості.

Інтелект значною мірою пов’язаний зі стилем мислення, під яким розуміють систему інтелектуальних стратегій, прийомів, навичок і операцій, до якої особистість схильна через свої індивідуальні особливості (цінності, мотивації, інтелектуальні, професійні властивості).

Розрізняють п’ять стилів мислення й інтелекту: синтетичний; ідеалістичний; прагматичний; аналітичний; реалістичний.

Синтетичний стильмислення породжує якісно нову і оригінальну думку. Ним володіють чутливі і суперечливі в міркуваннях люди, які за допомогою спекулятивного теоретизуючого мислення прагнуть сумістити несумісне, діючи за формулою «теза — антитеза — синтез».

Ідеалістичний стильхарактеризується широким поглядом на життя, схильністю до глобальних оцінок без детального аналізу проблем і опори на формальну логіку, її закони. Люди, яким він властивий, мають підвищений інтерес до мети, потреб, мотивів і цінностей, схильні вважати, що всі негаразди і суперечності можна залагодити.

Прагматичний стильґрунтується на тезі «Годиться все, що спрацьовує». Прагматики схильні до пошуку нових способів задоволення своїх і чужих потреб з використанням тільки того, що їм безпосередньо доступне. їм не притаманні прагнення до аналізу і узагальнення, істинний прагматик не вірить в інтуїцію, абстрактні благородні наміри. Прагматики добре відчувають кон’юнктуру, попит і пропозицію в найширшому значенні цих слів, прагнуть обернути на свою користь обставини, що склалися. Вони гнучкі і адаптивні в мисленні, поведінці й спілкуванні.

Аналітичний стильмислення вирізняє логічна, методична, ретельна, детальна і обережна манера розв’язання проблем, пошук способів на основі докладного плану, всебічної інформації.

Реалістичний стильвластивий емпірикам, практикам. Реалісти вважають, що люди можуть дійти згоди з приводу спільно спостережуваних фактів. Реалістичне мислення характеризується конкретністю, установкою на управління і коригування ситуації з метою досягнення певного результату, прагненням контролювати ресурси, людей, їх результати діяльності.

Можливості й успіх у творчості, крім працьовитості, визначаються характером мислення. За конвергентного мисленнявсі зусилля спрямовано на пошуки єдино правильного рішення, навіть у тому разі, коли є інші, не менш ефективні, варіанти. Носії дивергентного мисленняпрагнуть розглянути якомога більше варіантів, шукаючи оптимальний.

Отже, кожна особистість – це унікальний комплекс отриманих від природи і вироблених ознак, рис, відмінностей. Саме найрізноманітніші нахили й індивідуальні можливості окремих людей є основою ципілізаційного розвитку, оскільки застосовуються у виробничій, соціальній, духовній сферах

2. Індивідуально-психологічна складова особистості.Кожна особистість є індивідуальною і неповторною, Люди неоднаково реагують на подразники різної якості та сили. Одні вирізняються стриманістю, пасивністю, інші за дуже схожих умов бурхливо виявляють свої емоції. Особливості психічних реакцій можна спостерігати вже у немовлят, а на їх основі формуються стійкі психологічні властивості, основа темпераменту, який надалі визначатиме динаміку психічної діяльності та поведінки людини.

Темперамент – індивідуальний тип нервової системи, психіки який виявляється в різноманітній діяльності, реакціях і вчинках людини.

Існують різні підходи до оцінювання темпераменту, а загальноприйнятим є поділ його на чотири типи:

– сангвінічний (сильний, урівноважений, рухливий, властивий людям діяльним, активним в межах розумного);

– флегматичний (сильний, урівноважений, інертний, властивий людям спокійним, часом малоактивним);

– холеричний (сильний, неврівноважений, властивий людям емоційним, тим, хто замислюється над своїми вчинками після їх здійснення);

– меланхолійний (схильний до роздумів, іноді – байдужості, інфантильності).

Знання особливостей свого характеру, темпераменту дає змогу у конкретних життєвих ситуаціях контролювати свою поведінку, коригувати її. Такі знання також необхідні для аналізу і розуміння вчинків інших людей.

На основі поєднання індивідуального типу нервової системи і складних зв’язків, вироблених внаслідок набуття індивідуального життєвого досвіду і виховання, формується характер людини.

Характер – індивідуальне поєднання найстійкіших властивостей особистості, що виявляються у звичних формах поведінки людини, її вчинках.

Основні риси характеру поділяють на чотири групи, які відображають ставлення людини:

1) до суспільних явищ і подій: мужність чи боягузтво, принциповість чи безпринципність, оптимізм чи песимізм та ін.;

2) до інших людей: товариськість чи замкнутість, відвертість чи прихованість, чуйність чи байдужість, довірливість чи підозрілість, ввічливість чи грубість, правдивість чи брехливість та ін.;

3) до праці: працелюбство чи лінощі, акуратність чи недбалість, ініціативність чи рутинність, добросовісність чи безвідповідальність;

4) до себе: вимогливість чи самозакоханість, егоїзм чи альтруїзм.

Поиск по сайту: