Біологічна природа людини

Людина з’явилась на Землі внаслідок тривалого і складного процесу історико-еволюційного розвитку. В зоологічній системі вид «людина розумна» (Homo sapiens) належить до класу ссавців, роду приматів, родини гомінід. Характерно, що, з погляду біології, принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.

Але людина – вища сходинка розвитку живої природи на нашій планеті. Це поняття вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує загальні, притаманні всім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні “Нomo sapiens” – “людина розумна”. Людина як біологічний вид має:

– характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці тощо);

– високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;

– свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи.

Біологічні особливості людини передаються від покоління до покоління, записані в генетичній програмі, яку репрезентують молекули ДНК. Генетична програма розвитку організму забезпечує видову визначеність людини;расову належність; впливає на тип вищої нервової діяльності та численні індивідуальні особливості морфологічного характеру (ріст, колір волосся, форму обличчя, силу голосу, тривалість життя тощо).

Біологічно обумовлені не лише видова визначеність чи стійкі варіації виду, наприклад, раси, а й такі періоди індивідуального життя, як дитинство, зрілий вік, старість.

Біологічно визначаються й певні підструктури особи, зокрема темперамент, окремі риси характеру, статеві та вікові властивості психіки, природні здібності (пам’ять, художня творчість, обдарованість у музиці, математиці тощо).

Отже, біологічне в людині як соціальній істоті виступає як необхідна передумова розвитку її над біологічних властивостей (властивість мозку, свідомість, мова). Визначаючи соціальний характер біологічних властивостей людини, треба завжди пам’ятати, що як жива істота вона підкоряється дії фундаментальних біологічних законів, і в цьому відношенні має риси,які властиві усьому живому на нашій планеті.

Таким чином, сутність людини – в діалектичній взаємодії соціального і біологічного: її розвиток потребує біологічних передумов, а зміст і подальший прогрес визначаються соціальними закономірностями.

У цьому плані має певний інтерес вивчення питань становлення людини як індивіда й особистості.

Поняття «індивід» – це продукт біологічної еволюції, в ході якої відбувається не тільки диференціація органів і функцій, а й їх інтеграція, їх взаємне поєднання (гіпотеза О. М. Северцова).

Індивід – це генотипне утворення (генотип - сукупність усіх генів, що містяться у хромосомах певногоорганізму), яке відрізняється тим, що його активне формування продовжується і в онтогенезі (розвиток індивідуума, починаючи від стадії запліднення яйця до стадії статевої зрілості (історія розвитку індивідуума)). Йдеться про утворення «сплаву» природних і набутих реакцій, про зміну предметного змісту потреб, про формування динаміки поведінки.

Індивід — це продукт генетичного розвитку в певних умовах існування. Він являє собою продукт розвитку життя у взаємодії з середовищем. Поняття «індивід» суттєво відрізняється від поняття «особистість».

Поняття «особистість, людина», як і поняття «індивід», також виражає цілісність суб’єкта життя. Але особистість не є цілісно, зумовленою генотипом. Особистістю не народжуються, а стають.

Особистість – це відносно пізніший продукт суспільно-історичного й онтогенетичного розвитку людини.Особистістю людина стає внаслідок суспільних стосунків, в які індивід вступає в процесі своєї діяльності. Біологічні особливості індивідуума не стають особливостями його особистості, хоч функціонування нервової системи, звичайно, створює необхідні передумови для розвитку особистості.

Поиск по сайту: