 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
Виділяють п’ять типів здоров’я популяції
I. Примітивний – просте виживання популяції під постійною загрозою насильницької смерті. ІI. Постпримітивний – порівняно коротке життя більшості населення з високою вірогідністю передчасної смерті від періодично виникаючих епідемій гострозаразних хвороб і несприятливого перебігу соматичних захворювань. ІІІ. Квазімодерний (тобто близький до сучасного типу здоров’я населення економічно розвинених країн). ІV. Модерний (сучасний тип здоров’я населення економічно розвинених країн). V Постмодерний – повноцінне радісне життя всієї популяції. І. У давній період людської історії, який за часом продовжувався найдовше, існував примітивний тип здоров’я популяції. Він бувхарактерним для людей, що жили в палеоліті в умовах привласнюючої економіки, тобто займалися збором їстівних рослин, полюванням іриболовлею. Середня тривалість життя тогочасних людей знаходилася в межах 20-22 років. Дитячу смертність в цей період можна оцінити середньою величиной 500 на 1000 новонароджених. У особливо неблагополучні роки в межах окремої групи або племені могли загинути не тільки всі новонароджені, але і більш старші діти і літні люди. Палеопатологічні дослідження (вивчення хвороб стародавніх людей) дозволили виявити на кісткових залишках первісних мисливців і збирачів різні хворобливі зміни: остеомиєліт, некроз, рахіт, карієс зубів, захворювання щелеп, періостіти, ураження суглобів хребта, артрити. Серед хвороб первісної людини і причин її смерті на перше місце, ймовірно, слід поставити травми, які вона отримував на полюванніі при сутичках з представниками інших груп людей. Травматизм далеко не завжди призводив до смерті. Підтвердження тому - кісткові мозолі на кістках наших далеких предків. Поза сумнівом частою причиною недугів був голод, жертвами якого перш за все ставали люди похилого віку і діти. Взагалі дитяча смертність була велика. Частим явищем була і рання жіноча смертність, оскільки на жінку лягала основна тяжкість домашньої роботи, сприяли цьому і ранні пологи. Жителі тропічних районів поза сумнівом страждали від малярії та численних гельмінтозів.
ІІ. Важливим ступенем в розвитку людського суспільства стад перехід від полювання і збирання до землеробства. Часто цей перехід називають неолітичною революцією. Здоров’я популяції в епоху неоліту можна розглядати як зміну примітивного типу здоров’я напостпримітивний. Середня тривалість життя на цьому етапі була дещо вищою, ніж в епоху мисливців і збирачів. Зменшилася питома вага смертей від травматизму і голоду, з’явилася смертність від інфекційних захворювань, залишалась великою дитяча смертність. Принципові відмітні особливості життя неолітичної людини - її осідлість або напівосідлість, тісний контакт з територією, яку вона обробляла, збільшення щільності населення, оволодіння гончарним ремеслом, високі досягнення в техніці шліфування каменя, використання плуга. Різні фахівці неодноразово підкреслювали, що в доземлеробну епоху розміри людських груп і тривалість життя людей регулювалися в основному кількістю продуктів харчування, а з розвитком землеробства головним регулюючим чинником стали хвороби. У спільноті людей в епоху неоліту розповсюдилися ряд інфекційних (паразитичних) захворювань, від яких страждали ще предки людини. В ході еволюційного процесу збудники таких хвороб разом з своїм господарем видозмінювалися у міру змін образу життя і живлення людей. До цієї категорії заразливих хвороб можна віднести малярію, деякі гельмінтози, ймовірно, черевний тиф. Людина розселилася по всій поверхні Землі і в процесі своєї життєдіяльності почала вступати в різні форми взаємодії (полювання, вживання в їжу, одомашнення, господарське використання, перебування на одній території і т.п.) зі всіма видами тваринного світу. В результаті вона заражалася всіма хворобами тварин (зоонозами), до яких вона сам виявилася сприйнятливою. При цьому одні хвороби залишалися хворобами зоонозної природи, а інші, більш менш значно видозмінюючись, перетворювалися на нові хвороби людей. Так утворилися, наприклад, віспа людини з коров’ячої віспи, Життя в селищах призвело до погіршення санітарного стану населення, оскільки навколо поселень стали накопичуватися покидьки, нечистоти, відбувалось фекальне забруднення ґрунту і водоймищ, що приводило до розповсюдження збудників інфекцій та інвазій. Сховища зерна в селищах і звалища ставали об’єктами, що привертають диких тварин – збудників і переносників багатьох природно-осередкових інфекцій. У поселенні людини сталі з’являтися миші і щури, які з часом ставали причинами спалахів інфекційних захворювань. Розвиток землеробства в посушливих районах із самого початку супроводжувався штучним зрошуванням. Неолітичні землероби уміли вже будувати досить складні іригаційні споруди. Обводнення посушливих районів, створення водоймищ зі стоячою водою, робота на зрошуваних полях призводили до виникнення у населення багатьох інфекцій і інвазій. Землеробство часто поєднувалося з тваринництвом, що також відбивалося па здоров’я людей епохи неоліту і призводило до формування вогнищ специфічних сільськогосподарських зооантропонозів. Перехід землеробів на рослинну їжу привів до розповсюдження авітамінозів і гіповітамінозу, якого мабуть, не знали первісні мисливці, що харчувалися переважно м’ясом. Відчутне переважання в харчових раціонах продуктів рослинного походження відбилося і на ураженості населення біогеохімічними ендеміями. У районах з дефіцитом йоду в ґрунтах з’явився ендемічний зоб. На виявлених скелетах землеробів значно менше слідів травматизму в порівнянні з мисливцями-збирачами. Умови життя більшості населення і в подальші історичні епохи (рабовласницький лад, феодалізм) мало відрізнялися від періоду зародження аграрної економіки, тому і в ці періоди продовжував панувати постпримітивний тип популяційного здоров’я з порівняно короткою тривалістю життя більшості населення, з високою вірогідністю передчасної смерті від періодично виникаючих епідемій гострозаразних хвороб, голоду, авітамінозів і гіповітамінозу, несприятливого перебігу соматичних захворювань. Смертність при поста примітивному типові популяційного здоров’ складалася з двох компонентів: з «нормальної» смертності, що спостерігалася у відносно сприятливі періоди із відсутністю будь-яких екстремальних подій, і катастрофічної смертності, яка властива особливо несприятливим періодам (голод, неврожайні роки, епідемії, війни). Величина середньої тривалості життя, 20-30 (не перевищувала 35 років); дитяча смертність досягала 200 чоловік і більш на 1000 новонароджених.
Характеристика наступних трьох типів здоров’я тісно пов’язана з теорією модернізації, яка пояснює процес переходу від стабільного, аграрного «традиційного» суспільства до безперервно змінного сучасного індустріального суспільства. Промислова революція змінила спосіб життя людей, їх соціальну, демографічну поведінку. Початок промислової революції в країнах, що стали на шлях швидкого індустріального розвитку, стало одночасно початковою точкою переходу від постпримітивного доквазімодерноготипу популяційного здоров’я. При цьому у найбідніших верств населення в містах і сільській місцевості домінували елементи постпримітивного типу здоров’я, а у найбільш забезпеченої частини населення переважали риси квазімодерного типу суспільного здоров’я. В результаті соціально-економічних і медико-санітарних змін у світі і перш за все в країнах, що першими вступили в епоху індустріалізацїі, відбулися помітні зміни стану здоров’я людей та структури населення. У розвинених країнах тривалість життя населення, в порівнянні з періодом панування постпримітівного типу здоров’я, збільшилася на 15-20 років. Так, в Швеції з 1796 по 1896 рік тривалість життя чоловіків зросла з 35,5 до 55,7 року, а у жінок відповідно з 39,4 до 59,3 року. Дитяча смертність за цей період скоротилася з 200 до 85 на 1000 новонароджених. Квазімодерний тип здоров’я характеризується достатньо тривалим життям більшості населення при передчасній підвищеній смертності частини людей в молодому і допенсійному віці від серцево-судинних та онкологічних захворювань, нещасних випадків, отруєнь та травм. При цьому в захворюваності і смертності населення суттєву роль продовжують відігравати інфекційні захворювання, з першу чергу туберкульоз. Середня тривалість життя в країнах з квазімодерним типом здоров’я популяції знаходиться в діапазоні 60-68 років, дитяча смертності складає 12-20 на 1000 новонароджених. Можна вважати, що періодом остаточного формування квазімодерного типу здоров’я популяції в багатьох країнах стала друга половина XX ст. У наші дні цей тип здоров’я спостерігається в Україні, Росії, в багатьох країнах Центральної та Південної Америки, в окремих країнах Африки, в деяких країнах Азії, а також Східній Європі.
ІV. В той час, як в країнах, що пізно вступили на шлях індустріального розвитку або були в колоніальній залежності, знаходилися в стані |громадянської війни або що зупинилися в своєму розвитку в умовах панування в них тоталітарних режимів, зберігався квазімодерний тип здоров’я, в країнах з розвиненою економікою формувався модерний тип здоров’я. У більшості країн Західної Європи і Північної Америки його формування у загальних рисах закінчилося до середини ХХ століття, в державах Південно-Східної і Східної Азії, що зробили за останні два десятиліття могутній економічний ривок формування модерного типу здоров’я припало на останню чверть ХХ ст. Для модерного типу здоров’я характерним є тривале життя більшості населення з надійною і ефективною працеспроможністю і здоровою старістю. Серед основних причин смерті – серцево-судинні та онкологічні захворювання, смертність від яких завдяки успіхам медицини, відсунута. Середня тривалість життя всього населення зазвичай в межах 75-80 років, а дитяча смертність не перевищує 8-10 випадків на 1000 новоронароджених. V. У найближчій перспективі можна чекати в країнах, що перейшли ш шлях постіндустріального розвитку, появу постмодерного типу популяційного здоров’я. На початковому етапі існування цього типу здоров’я тривалість життя населення буде не нижча 82-85 років, а дитяча смертність не перевищить 5 на 1000 новонароджених. Різке зниження всіх видів хвороб, успішне лікування нині невиліковних недугів, повноцінне радісне життя переважної більшості населення, медицина, спрямована на підвищення рівня здоров’я практично здорових людей, – такі особливості постмодерного типу здоров’я. Оцінюючи сучасну санологічную ситуацію, можна цілком визначено констатувати, що на Землі зараз домінують два типи суспільного здоров’я - квазімодерний і модерний, за наявності зачатків постмодерного типу і залишку елементів примітивного і постпримітивного типів здоров’я популяції.
Поиск по сайту: |