Соціоекосистема. Головні ознаки соціоекосистем

Соціоекологія базується на системному підході. За сучасними уявленнями, система – це будь-який реальний або уявний об’єкт, цілісні властивості якого можуть бути представлені як результат взаємодії його частин. У свою чергу, кожна частина, кожен елемент системи може розглядатися як самостійна система нижчого рангу і відповідно до цього кожна система є частиною системи більш високого рангу.

Соціоекосистему можна визначити як територіальну соціоприродну саморегульовану систему, динамічна рівновага якої повинна забезпечуватись людським суспільством. Це зовсім не означає, що людина може керувати природними та суспільними законами або довільно змінювати внутрішні процеси, що відбуваються у природній та соціально-економічній частинах соціоекосистем. Проте людство може і повинне навчитись використовувати та скеровувати їхню дію для цілеспрямованого управління соціоекосистемами як цілісними об’єктами.

Соціоекосистеми характеризуються рядом особливостей: вони є системами ієрархічними, моноцентричними, саморегульованими, територіальними, складними, динамічними.

1. Ієрархічність соціоекосистем полягає в тому, що глобальна земна соціоекосистема складається з державних, державні – з обласних, обласні – з районних, а районні – з міських та сільськогосподарських. Державні, обласні та районні соціоекосистеми ще називають регіональними, а міські та сільськогосподарські – локальними.

Під глобальною соціоекосистемою розуміють планетарну систему «суспільство-природа», що охоплює біосферу нашої планети і народонаселення Земної кулі з усіма продуктами його діяльності. Регіональні та локальні соціоекосистеми – це територіальні соціоприродні системи, які охоплюють територіальні групи людського суспільства з усіма антропогенними об’єктами і навколишнє середовище в межах більш чи менш автономно керованих адміністративно-господарських одиниць різного рангу – держав, адміністративних областей та районів, міст і окремих колективних чи індивідуальних сільських господарств. Не слід плутати соціоекосистеми з природно-технічними (геотехнічними) системами, які є поєднанням технічних об’єктів (промвузлів, електростанцій тощо) з природними компонентами, що їх оточують.

2. Соціоекосистеми – моноцентричні (антропоцентричні) системи; центральним суб’єктом соціоекосистем, який взаємодіє з навколишнім середовищем, є їхнє населення, інтереси якого є критерієм оптимізації соціоекосистем. На відміну від них об’єкти вивчення фізичної географії - геосистеми є поліцентричними, тому що з «точки зору» природи їх безглуздо оптимізувати, бо поняття «гірше» чи «ліпше» відбивають певний суб’єктивний підхід. Об’єкти вивчення біологічної дисципліни екології - екосистеми – моноцентричні, але не антропоцентричні, а біоцентричні, тому що в них навколишнє середовище розглядається під кутом зору інтересів центральних суб’єктів – біоценозів.

3. Соціоекосистеми, як і геосистеми та екосистеми, саморегульовані, але на відміну від останніх саморегуляція в них здійснюється центральним суб’єктом – населенням. Саме для цього соціоекосистеми є автономно керованими. Однією з найголовніших передумов, що забезпечують саморегуляцію і нормальне функціонування соціоекосистем, є наявність в них більш чи менш автономного центру, який повинен керувати їхнім соціально-економічним розвитком у гармонії з навколишнім середовищем і суміжними та ієрархічно вищими соціоекосистемами. Територіально близькі соціоекосистеми взаємопов’язані між собою. Із збільшенням рангу залежність їх від сусідніх соціоекосистем зменшується, а автономність і здатність до саморегуляції збільшуються.

4. Соціоекосистеми є територіальними системами – кожна з них займає певну площу. Межі геосистем та екосистем, як відомо, визначаються природними факторами. При виділенні природних систем виділяють площі з більш-менш однорідними фізико-географічними умовами, ділянки, заселені окремими біоценозами, тощо. На відміну від них межі соціоекосистем пов’язані з існуванням у них більш чи менш автономних центрів керування і в зв’язку з цим збігаються з відповідними адміністративними чи господарськими границями. Контури більшості сучасних регіональних та локальних соціоекосистем в Україні, на жаль, не відповідають контурам природних територіальних комплексів – геосистем аналогічної розмірності. Якби вони збігалися з ними, це б набагато спростило керування соціоекосистемами, тому що дозволило б максимально спеціалізувати в них природокористування відповідно до місцевих природних умов. Тому там, де це можливо, доцільно переглянути границі адміністративно-територіальних виділень, щоб максимально наблизити їх до контурів геосистем відповідного ієрархічного рівня.

5. Соціоекосистеми – надзвичайно складні системи (рис. 1). Кожна з них складається з двох основних підсистем – природної та соціально-економічної, які складаються з підсистем нижчого рівня: природна – з абіотичної та біотичної, а соціально-економічна – підсистеми населення та господарства. У свою чергу, названі підсистеми містять компоненти: природна – гірські породи, рельєф Земної поверхні, ґрунти, рослинність, тваринний світ, поверхневі та підземні води, атмосферне повітря, а соціально-економічна – людське населення, житлові, промислові, інженерні, комунікаційні, господарські та інші антропогенні об’єкти. Крім того, кожна соціоекосистема складається з різноманітних геоекосистем, в яких той чи інший вид господарського використання територіїнакладається на певну геосистему.

6. Соціоекосистеми належать до класу динамічних систем – їх підсистеми та компоненти безперервно змінюються і взаємодіють. Кожен компонент соціоекосистеми характеризується комплексом показників, що відображають часову і просторову мінливість його властивостей. Ці показники є чинниками, які впливають на динамічну рівновагу соціоекосистем, і одночасно індикаторами, що відображають загальний стан соціоекосистем і допомагають суспільству цілеспрямовано здійснювати свої регулюючі функції. Нормально функціонуючі соціоекосистеми перебувають у стані динамічної рівноваги, за допомогою якої обмін речовинами і енергією між суспільством та природою органічно «вписується» у природний кругообіг. Отже, у системі зберігається загальний речовинно-енергетичний баланс.

Оптимізація соціоекосистем полягає у створенні у них такої оптимальної функціональної структури, яка б забезпечувала відновлення в них динамічної рівноваги, тобто базувалася б на речовинно-енергетичному балансі в середині системи.

Поиск по сайту: