Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

А. Оноре запропонована система прав власності, яка складається з 11 елементів



1. Право володіння.

2. Право користування.

3. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).

4. Право на дохід (право на володіння результатами використання благ).

5. Право суверена на капітальну вартість (право на використання, відчуження, зміну чи знищення блага).

6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження в навколишньому середовищі).

7. Право на передачу благ у спадок.

8. Право на безстроковість володіння благом.

9. Заборона на використання шкідливим способом.

10. Право на відповідальність (можливість стягнення блага на сплату боргу).

11. "Зворотний" характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення терміну угоди або достроково у випадку порушення її умов тощо.

Найскладнішою проблемою економічної науки є проблема форм власності. Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонтально структурний.

Вертикально-історичний підхід визначає історичні форми власності, які зароджуються у процесі тривалої еволюції суспільства, і зміни однієї форми власності іншою.

 

Первіснообщинна
Рабовласницька
Феодальна
Капіталістична
Історичні форми власності

 


Горизонтально-структурний підхідвизначає класифікацію економічних форм власності, а також її види і типи.

Первісні форми власності. Зі зміною стадії розвитку суспільства набуває істотних змін спосіб поєднання факторів виробництва і соціально-економічне становище безпосереднього виробника матеріальних благ, послуг а отже, і форм власності. Первісні форми власності мали своєю передумовою природний фактор — землю з її плодами, оскільки впродовж тисячоліть, що передували буржуазному суспільству, панівне становище в економіці посідало сільське господарство. Тому визначальна роль тут належала земельній власності.

Інший характер мала антична власність. Передумовою для присвоєння земель тут залишається членство в общині, а кожен окремий індивід виступає приватним власником. Тобто одна частина землі перебувала в розпорядженні общини, друга поділялась на дрібні ділянки, парцели, які оброблялись окремими сім'ями і були приватною власністю.

Рабовласницька і феодальна власність. У результаті зростання майнової нерівності, розвитку поділу праці, обміну, відокремлення виробників виникла приватна власність на основі експлуатації рабської і кріпацької праці. За рабовласництва самі раби були об'єктами власності рабовласників. У середні віки пануючою стала феодальна земельна власність, за якої земля не належала виключно окремій особі. Взаємні відносини як усередині класу феодалів (сеньйорів і васалів), так і між земельними власниками і безпосередніми виробниками базувались на особистому володарюванні і підкоренні. Як за рабства, так і за феодалізму сільське господарство поєднувалось і доповнювалось промислами в межах рабовласницького чи феодального маєтку, що й формувало тип замкнутого натурального господарства, де обмін товарами був відсутнім.

Капіталістична власність. За економічним змістом капіталістична власність принципово відрізняється від попередніх систем: по-перше, для неї характерне повне відчуження безпосередніх виробників від матеріальних умов праці; по-друге, безпосередній виробник в умовах капіталістичної власності є юридично незалежною особою; по-третє, реалізація буржуазної системи власності базується на капіталістичному присвоєнні, опосередкованому купівлею-продажем робочої сили; по-четверте, економічною формою капіталістичного привласнення може виступати додатковий продукт (економічна рента), створений працею найманих робітників; по-п'яте, чільне місце в системі капіталістичної власності посіла власність на промислові товари і послуги шляхом остаточного усунення феодальних відносин і значної частини власності дрібних ремісників.

Власність - це не річ, а відносини з приводу привласнення речей (засобів і результатів виробництва).

Власники підрозділяються на два види:

фізична особа - людина як суб'єкт цивільних (майнових) прав і повинностей;

юридична особа - організація (об'єднання осіб), що є суб'єктом цивільних прав і повинностей. Це соціальне (колективне) утворення вступає в господарські зв'язки від свого імені як самостійна цілісна одиниця.

Трудова приватна власність - приватна власність, яка формується за рахунок власної праці і для власних потреб. Джерело - переважно фізична праця. За формою - дрібнотоварна. Приклад: продукти городництва, фермерства.

Нетрудова приватна власність - формується у результаті привласнення продуктів як своєї праці, так і чужої. Це тип власності, що виражає привласнення матеріальних і нематеріальних благ різними суб'єктами права власності без відповідних витрат праці на їх створення.

Форма власності — це стійка система економічних відносин і господарських зв'язків, що зумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання робітника із засобами виробництва.

Одноосібна (індивідуальна) власність - це організаційно-правова форма підприємництва, за якою людина одноосібне володіє і управляє об'єктами індивідуальної власності.

Сімейна власність — це власність соціалізованої людини, а також спільна власність сім'ї та осіб, що ведуть певне господарство (селянське, фермерське).

 

ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ
Індивідуально - трудова
З найманою працею
Одноосібна
Сімейна
Індивідуальна із застосуваням найманої праці
Корпоративна (акціонерна)
Партнерська

 


Партнерська власність - форма організації бізнесу, за якої на підставі договору декілька осіб спільно ведуть справу.

Корпоративна (акціонерна) власність - заснована на об'єднанні фінансових коштів (паях) підприємств, організацій і окремих осіб (акціонерів) шляхом випуску в обіг і продажу акцій.

Акціонер - це той, хто вніс певний пай у капітал підприємств. Титул власника - цінний папір - акція.

Економічні зв'язки між підприємствами могли встановлюватися лише на державному рівні. Таким чином, монополія продовжувала паразитизм і загнивання. Це проявилося в таких явищах:

• Одержавлення власності призвело до ігнорування особистих інтересів.

• Одержавлення власності породжувало відчуження від неї трудящих. Вони втрачали відчуття господаря, а водночас і зацікавленість у раціональному використанні народного багатства.

• На перший погляд здається, що держава виражає інтереси всього народу, тому й свою власність використовує для задоволення загальнонародних потреб. Однак, у будь-якому суспільстві існує державний апарат, тобто певне коло людей, які, виступаючи від імені суспільства, мають можливість вирішувати та лобіювати власні інтереси.

Очікувані кінцеві результати роздержавлення й приватизації:

• реструктуризація економіки шляхом створення різних типів, видів, форм власності, тобто багатоукладного господарства;

• утвердження домінуючого приватного сектора економіки як основи стабільності і прогресу суспільного життя;

• персоніфікація власності та умови мотивації, які призведуть до ефективного господарювання;

• розвиток конкурентного середовища;

• створення передумов для формування ефективної держави та громадянського суспільства.

Ринкова економіка– це суспільне об'єднання товаровиробників, що працюють в умовах економічної свободи і ризику; самостійно вирішають, що виробляти з урахуванням попиту і пропозиції; самостійно вибирають партнерів по забезпеченню матеріально-технічними засобами і збуту виробленої продукції, самостійно встановлюють ціни на свою продукцію залежно від попиту і пропозиції; самостійно вирішують питання про кількість працівників і розмір оплати їх праці; самостійно розпоряджаються своїми прибутками.

Основними принципами функціонування ринкової економіки в сучасних умовах є:

-свобода економічної, господарської, підприємницької діяльності особи, соціальної групи;

-панування споживача: з'являється особливий вид відповідальності перед споживачем, споживач диктує свою волю, бажання, смак виробникові;

-ринкове ціноутворення: ціна на ринку формується в результаті торгу продавця і покупця, взаємодії попиту і пропозиції;

-договірні відносини;

-конкуренція;

-державне регулювання ринку і ринкових відносин (як інструменти регулювання ринку виступають державні програми, оподаткування, фінансово-кредитна і банківська система);

-відкритість економіки: господарські організації і підприємці мають право здійснювати зовнішньоекономічні операції при дотриманні певних умов і обмежень;

забезпечення соціального захисту населення.

У побуті під ринком розуміють передусім простір(місце, територію, зону), на якому здійснюється купівля-продаж то­варів.

З територіальної точки зору можна виділити наступні ринки:

Місцевий;

Національний;

Регіональний;

Світовий.

— ринок — це інститут, або механізм, що зводить разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачаль­ників окремих товарів і послуг);

— ринок означає групу людей, що вступають у тісні ділові відносини та укладають важливі угоди щодо будь-якого товару;

ринок — це відносини між людьми, які проявляються через обмін, який функціонує на основі законів товарно­го виробництва й обігу.

Етапи формування ринкової економіки:

— класичний вільний ринок (до середини XIX ст.), в якому держава не втручалася в економіку, виступаючи "нічним вар­товим", який стежив за тим, щоб усі, хто має самостійне джере­ло доходів, ретельно сплачували податки до державної казни;

— регульований ринкова економіка (середина XIX — 50-ті роки XX ст.) характеризувався втручанням держави в економічне життя сус­пільства з метою обмеження свавілля монополій та захисту кон­курентного середовища;

— соціально – орієнтована ринкова економіка, у якій, крім механізмів регулювання, держава бере на себе виконання функції соціаль­ного захисту населення.

РИНКОВИЙ СЕКТОР ДЕРЖАВНИЙ СЕКТОР
Економічна система, що працює заради прибутку. Хто виробляє, що виробля­ється, скільки виробляється, вирішує зиск. Виробляє необхідні для суспільс­тва товари і послуги, але головна мета для нього — не прибуток, а задоволення потреб через виробництво суспільних благ.
Це самовідтворювальний сектор економіки. Не запрограмований на само­окупність та самофінансування і тому потребує існування ринкового сектору.
Працює на задоволення економічного інтересу. Працює на гроші, виділені з бюджету.
Ринковий сектор сам заробляє і сам на свій ризик витрачає. Витрачає кошти суворо за цільовим призначенням.

 

 

Автономність дій учасників ринку
Проінформованість суб'єктів господарювання
Соціалізація та глобалізація економічних взаємозв'язків
Сучасна ринкова економіка
Економічна свобода
Конкуренція
Мобільність ресурсів
Соціалізація

 

 


 

 

Конкуренція в найзагальнішому розумінні означає, що тим, чим займається один із господарюючих суб'єктів, можуть вільно займатися й інші. Вона (конкуренція) є найдавнішим стимулом економічного розвитку і водночас в процесі еволюції породжує монополізм, який обмежує та деформує конкуренцію.

Форми конкуренції за різними критеріями:

а) за суб'єктами:

— між виробниками і споживачами;

— між виробниками однорідної продукції;

— між виробниками різнорідної продукції;

— між власниками капіталу і робочої сили;

— між власниками капіталу;

— між власниками робочої сили;

— між приватними власниками капіталу та державою;

— між монополізованими та немонополізованими секторами;

— між монополіями;

— усередині монополій;

б) за об'єктами:

— за ресурси;

— за ринки збуту;

— за право першочергового володіння інформацією тощо;

в) залежно від ринкових форм:

— досконала;

— недосконала;

г) залежно від законності:

— добросовісна;

— недобросовісна;

д) залежно від наслідків:

— вільна;

— олігополістична;

— монополія;

— монополістична конкуренція.

Принципи функціонування ринкової економіки:

1. Принцип обмеженості людських потреб;

2. Принцип обмеженості ресурсів;

3. Альтернативність вибору;

4. Принцип раціональності поведінки суб'єктів го­сподарювання, що поля­гає в прагненні максимізувати корисність;

5. Принцип егоїстичного індивідуалізму (те, що вигідно індивіду, — вигідно суспільству).

Структура ринку за різними критеріями:

а) за об'єктами обміну:

1) ринок ресурсів, який набуває форм:

— ринку праці;

— ринку капіталу;

— ринку землі та нерухомості;

2) товарний ринок, який набуває форм:

— ринку споживчих товарів;

— ринку послуг;

—ринку науково-технічних розробок та інформації;

3) фінансовий ринок, що набуває форм:

— грошового ринку;

— ринку цінних паперів;

— валютного ринку;

б) залежно від умов, в яких діють суб'єкти господарювання:

— вільний (поліполістичний) ринок (багато продавців, бага­то покупців, товари однорідні, вхід і вихід на ринок вільний, інформація доступна);

— монополізований (олігополія, монополія) (один продавець або обмежена кількість їх, багато покупців, доступ на ринок та до інформації обмежений);

— монополістична конкуренція (відносно велика кількість продавців, диференціація товару, вільні вхід на ринок і вихід);

— регульований (держава законодавче обмежує економічну свободу окремих суб'єктів господарювання, формуючи та захи­щаючи конкурентне середовище);

в) за територіальною ознакою:

— місцевий;

— регіональний;

— національний;

— світовий;

г) стосовно відповідності чинному законодавству:

— легальний (дозволений законом і відкритий для оподат­кування);

— тіньовий (не зареєстрований, ухиляння від сплати подат­ків);

д) стосовно способу формування:

— стихійний;

— організований.

Найважливіші функції ринку такі:

Функція регулювання. Ринок регулює всі економічні про­цеси — виробництво, обмін, розподіл і споживання, визначаю­чи пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів на мікро- та макрорівні за рахунок розширення або звуження по­питу й пропозиції.

Функція стимулювання. Ринок спонукає виробників то­варів і послуг до зниження витрат, підвищення якості та спо­живчих властивостей товарів. Він створює дієвий механізм мо­тивації праці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі впровадження найпередовіших досягнень НТП.

Розподільча функція. Доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.

Функція санації. Ринок через конкуренцію очищає еконо­мічне середовище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші. Цей механізм санації економічно­го довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередже­ним і несправедливим.

Алокаційна функція. Ринок забезпечує виробництво опти­мальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефектив­нішої комбінації ресурсів. Ефективною є така комбінація ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними альтернативними витратами.

Інформативна функція. Ринок через ціни інформує вироб­ника, торговця, споживача про те, що вигідно виробляти й купу­вати, а що — ні, скільки чого треба запропонувати, на які вер­стви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяль­ності тощо.

Функція інтеграції. Ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економіч­ного простору як у межах окремої держави, так і в межах світо­вої економіки.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.