Перший тип має чітко окреслені ознаки браку трудових ресурсів як у промисловому, так і в аграрному секторах економіки і тим самим формує екстремальні умови відтворення робочої сили. Його утворюють поліські, подільські та карпатські області з низьким рівнем індустріального розвитку: Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська.
Другий тип регіональних ринків наближається до першого, проте ознаки депресивності та застійності не досить чітко відстежуються. Для нього характерні дещо нижчі темпи падіння обсягів промислового виробництва та більш суттєві зміни в його структурі. До цього типу віднесено ринки праці Вінницької, Київської, Кіровоградської, Львівської, Сумської, Полтавської, Черкаської та Чернівецької областей.
Третій тип ринку праці формують індустріальні області – Дніпропетровська, Донецька та Луганська – з досить високо-мобільною робочою силою та глибоким кризовим станом усієї сфери прикладання праці через її високу залежність від економічного стану галузей видобувної і важкої промисловості.
Четвертий тип регіональних ринків праці охоплює Запорізьку, Харківську області та м. Київ. Характерними для нього є висока мобільність робочої сили, достатні пропозиції щодо працевлаштування населення, місткість ринку праці.
П'ятий тип регіональних ринків праці утворюють причорноморські області – Одеська, Херсонська, Миколаївська та Автономна Республіка Крим з високою орієнтацією працездатного населення на різні форми самостійної зайнятості у сфері як офіційної, так і неофіційної економіки.
Об'єктом промислової політики виступає весь міжгалузевий народногосподарський індустріальний комплекс країни як єдиний організм.
Світовий досвід переконує, що залежно від ситуації, яка складається у реальному секторі, держава може вдаватися до тактики "пристосування" або тактики "активного формування", здійснювати галузевий або горизонтальний підходидо реалізації цілей промислової політики.
Тактика "пристосування" — поступове скорочення виробництва у певній галузі з метою попередження занадто великих соціальних потрясінь.
Тактика "активного формування" активне стимулювання державою ринкових процесів, впровадження нових технологій, підпорядкування розвитку певних галузей суспільним цілям.
Галузевий підхід — захист та стимулювання розвитку окремих галузей, протекціонізм у міжнародній торгівлі.
Горизонтальний підхід — створення загальних сприятливих умов для забезпечення конкурентоспроможності підприємств на світовому ринку.
Суб'єкти державного регулювання промисловості в Україні:
— Міністерство економіки;
— Міністерство палива й енергетики;
— Державний комітет промислової політики;
— Державний комітет з енергозбереження;
— Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації;
— Національна комісія регулювання електроенергетики та ін.
Стратегічна мета промислової політики Української держави — формування перспективних і конкурентоспроможних національних комплексів та виробництв.
Важелями державного впливу на розвиток промисловості є:
інвестиційно-інноваційна політика держави, бюджетне фінансування;
державне регулювання цін на продукцію промислового виробництва;
політика прискореної амортизації;
пряме державне управління галузями, що перебувають у державній власності;
розпорядження і використання об'єктів державної власності;
державний контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій;
державна підтримка міжгалузевої кооперації;
залучення іноземних інвестицій;
державна експертиза якості товарів, їх відповідність міжнародним стандартам.
Бюджет — це економічна категорія, що відображає грошові відносини, які виникають, з одного боку, між державою, а з іншого – між юридичними та фізичними особами, з приводу створення централізованого фонду коштів держави та його використання на розширене відтворення, задоволення суспільних потреб, виконання державою своїх функцій і завдань.
Згідно з Бюджетним кодексом України бюджет — це план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань та функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Державний бюджет України — це закон, який затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.