Кроки реабілітації терапевтичної спільноти

"Випробувальний термін" (2 тижні)

1. Претендент знайомиться з правилами перебування, прибирання, користування господарськими приміщеннями, інвентарем, обов'язками чергових.

2. Претендент щоденно працює індивідуально з соціальним праців­ником.

3. Претендент прибирає закріплену за ним територію.

4. До претендента заборонені всі візити.

5. Претендент не має вільного виходу за межі ТС.

6. Претендент немає права використовувати телефон.

7. Претендент зобов'язаний мати щоденник спостережень за своїм станом, ведення якого щодня контролює соціальний працівник.

8. Претендент не відвідує закриті групові зібрання.

9. Претендент зобов'язаний виконувати фізичну роботу повний ро­бочий день.

10. Претендент зобов'язаний обрати консультанта для індивідуаль­ної роботи.

11. Претендент не має права користуватися грішми.

12. Умовою переходу на наступний крок є бездоганне виконання внутрішнього режиму, умов випробувального терміну, складання бюд­жету на місяць, проходження підсумкової бесіди.

Перший крок (1 місяць)

1. Клієнт може брати участь у групових зібраннях для новачків.

2. Клієнт зобов'язаний виконувати фізичну роботу повний робочий день.

3. Клієнт повинен чергувати по кухні та корпусу.

4. Клієнт має право на прогулянки у супроводі соціального працівника.

5. Клієнт зобов'язаний вести щоденник.

6. Клієнт зобов'язаний працювати з консультантом.

7. Клієнт має право на один візит близьких (батьки, діти, дружи­на, чоловік) із дозволу соціального працівника та у дні його роботи.

8. Клієнт може користуватися телефоном у разі нагальної потреби, але тільки з дозволу соціального працівника.

9. Клієнт зобов'язаний сформувати цілі власної реабілітації і пред­ставити їх консультанту.

10. Умовами переходу на наступний крок є: характеристика клієнта, надана персоналом спільноти; індивідуальна програма реабілітації, захищена на загальних зборах ТС.

Другий крок (2-3 місяці)

1. Клієнт може відвідувати закриті групові зібрання.

2. Клієнт зобов'язаний працювати неповний робочий день з момен­ту відвідування закритої групи.

3. Клієнт зобов'язаний працювати з консультантом над виконанням індивідуального плану.

4. Клієнт зобов'язаний вести щоденник спостережень за своїм ста­ном та обговорювати його з консультантом.

5. Клієнт має право на вихід за межі ТС у супроводі соціального працівника або під відповідальність близьких тільки в разі нагальної потреби. Перша поїздка додому відбувається у супроводі соціального працівника.

6. Клієнт має право на два телефонних дзвінка на тиждень близь­ким із дозволу соціального працівника.

7. Клієнт має право на візити близьких у вихідні дні, за умови отримання дозволу на візит від соціального працівника.

8. Умовам переходу на наступний крок є:

• звіт про досягнення, обґрунтування необхідності переходу на наступний крок;

• характеристика, надана персоналом ТС;

• активна участь клієнта у житті спільноти;

• представлення індивідуального плану реабілітації на наступний крок на загальних зборах ТС.

Третій крок (2-3 місяці)

1. Клієнт зобов'язаний брати активну участь у роботі закритої групи.

2. Клієнт працює неповний робочий день.

3. Клієнт може виходити за межі ТС без супроводу соціального працівника; у вихідні дні для відвідування дому, груп взаємодопомоги, церкви. Вихід має бути узгоджений та обговорений до та після виходу. Тривалість виходу визначає соціальний працівник.

4. Клієнт може користуватися телефоном з дозволу соціального працівника, пояснивши потребу.

5. Клієнта можуть відвідувати близькі родичі у вихідні дні, пого­дивши свій візит із соціальним працівником.

6. Умовами переходу на наступний крок є:

• звіт про досягнення;

• характеристика, надана персоналом ТС;

• обґрунтування необхідності переходу на наступний крок;

• внесок до ТС, зроблений своїми руками (клієнт має щось пола­годити, змайструвати, придбати тощо).

Четвертий крок (Випускник)

1. Клієнт разом зі своїм консультантом має скласти індивідуальний режим дня та узгодити його з основним режимом ТС.

2. Клієнт зобов'язаний розробити програму реабілітації, яку здійс­нюватиме після виходу з ТС.

3. Клієнт зобов'язаний працювати задля створення умов для життя поза ТС за місяць до завершення програми (пошук роботи, навчання, налагодження контактів із родичами).

4. Клієнт має право вільного виходу, який узгоджується із соціа­льним працівником.

5. Випускник може перебувати в ТС не більше місяця з моменту влаштування на роботу.

Клієнт, який успішно завершив програму, має право на тимчасове перебування в ТС у разі складної життєвої ситуації.

6.3. Реабілітаційна програма "Дванадцять кроків"

6.3.1. Зміст реабілітаційної програми "12 кроків"

У 1935 році в США в місті Акрон виникла перша група, що скла­далася з трьох алкоголіків, які шукали шляхи підтримки тверезості і подальшого видужання. Це було початком руху "Анонімні Алкоголі­ки". Досвід перших членів "Анонімних Алкоголіків" навчив їх двом важливим речам. По-перше, вони зрозуміли, що всі алкоголіки зіштов­хуються з однаковими проблемами, незалежно від того, чи займають вони відповідальні посади у великих фірмах, чи ж побираються, щоб нашкрябати на кухоль пива. По-друге, вони переконалися в тім, що програма виявляється успішною у всіх тих випадках, коли алкоголі­ки/наркомани - незалежно від свого соціального і матеріального ста­новища - щиро хочуть вилікуватися від алкоголізму/наркоманії. Тому, цілком ймовірно, всім їм допоможе - одна програма, що була розроб­лена і називається "12 кроків". Під цими кроками мається на увазі опис стадій переходу від хронічного алкоголізму до тверезості. Основ-ний акцент у програмі зроблений на смиренність і сподівання на силу "більш могутню, ніж наша власна".

На сьогоднішній день групи самодопомоги товариств Анонімні Ал­коголіки (АА) і Анонімні Наркомани (АН) існують більш ніж у 130 країнах світу. Групи АА і АН є непрофесійними, незалежними, само-фінансованими. Єдина вимога для членства - бажання самої людини кинути вживати хімічно активні речовини. Участь у групах самодопо­моги є добровільною й анонімною.

У Києві перша група Анонімних Алкоголіків з'явилася шістна­дцять років тому. У січні 2004 року цей рух охоплював вже близько 25 міст і населених пунктів нашої країни (Київ, Одеса, Луцьк, Полтава, Чернігів, Житомир, Донецьк, Дніпропетровськ, Луганськ, Львів, Він­ниця, Біла Церква, Глеваха й ін.). У 1999 році був організований ко­ординаційний і методичний центр України, обрана загальнонаціональна Рада Обслуговування. Регулярно здійснюється видання журналу "Джерело", що відображає розвиток руху АА/АН в Україні.

Ця Програма була запозичена і наркоманами, які страждали. От як про це пишуть самі Анонімні Наркомани в главі 8, своєї "Білої кни­ги": "Коли близько 15 років тому (написано в 1968 році) наркоманія привела мене до відчуття повної безпорадності, марності і катастрофи всіх надій, товариства АН ще не існувало. Я знайшов "Анонімних Ал­коголіків", і в цьому Співтоваристві зустрів наркоманів, що використо­вували їхню Програму, щоб відповісти на всі свої питання; разом із декількома наркоманами і деякими членами Анонімних Алкоголіків, що дуже вірили в нас і в нашу Програму, ми в 1953 році утворили Співто­вариство, відоме тепер як Анонімні Наркомани".

Пізніше цю Програму для свого видужання стали застосовувати й інші залежні. І в даний час, Програма "12 кроків" стала основою для лікування більш ніж ста видів залежностей.

У 60-і роки в США, а потім і в інших країнах, офіційна медицина і служби психологічної допомоги стали активно використовувати про­граму руху АА і АН - "12 кроків" - як основу лікування і реабілітації залежних від алкоголю/ наркотику і наркотичних речовин. Психологі­чна допомога на основі програми "12 кроків" для хімічно залежних пацієнтів ефективно використовується в державних лікувальних уста­новах, незалежних реабілітаційних центрах і громадських організаціях.

На Україні першим, і найвідомішим центром, що працює за про­грамою "12 кроків", є одеський Центр "Сходи", що тепер має філію й у Києві. Відомий також комерційний центр "Діскавері" від "ABC-Клініка", та інші амбулаторні програми в різних містах України.

Те, що відбувається з людиною, яка сумлінно виконує Програму "12 кроків", дуже схоже на те, що з нею відбувається під час психоте­рапевтичного процесу.

Програма "12 кроків" Анонімних Алкоголіків визначає напрямок і етапи процесу змін. Цей процес дуже близький до динаміки процесу психотерапії і подібно до неї дозволяє усунути ознаки хвороби за допомогою психологічних засобів, а також отримати позитивні зміни в стані здоров'я і поведінки.

Використання в професійних програмах терапії і філософії Спів­товариства Анонімних Алкоголіків і Програми "12 кроків" вимагає додаткових пояснень. Варто врахувати, що групи АА/АН є різноманіт­ними, а сформульовані в "12 кроках" цілі здійснюються членами груп' індивідуально і дуже часто по-різному. "Кроки" пропонують тільки черговість проведення аналізу власного досвіду і проведення змін.

Слід зазначити, що від членів Співтовариства не потрібно схвален­ня якоїсь єдиної концепції Бога ("Сили, більш могутньої, ніж наша власна"). Тільки більш докладне ознайомлення зі змістом "Кроків", а також участь у зустрічах АА/АН дозволяють зрозуміти, що кожний з учасників Співтовариства може вибрати свою Вищу Силу, тобто Бога, "як він Його розуміє", і ніхто з інших учасників не має права нічого з цього питання нав'язувати. Всякі сумніви розсіює висловлення одного з основоположників АА/АН Білла В. У книзі під заголовком "А.А. до­сягає зрілості" він пояснив це питання, відзначаючи зокрема: "...атеїстам і агностикам скажемо ясно, що вони не зобов'язані прийма­ти нашого уявлення про Бога. Нехай замість Бога вони приймуть якусь розумну, власну правду. Найважливіше - це те, щоб вони повірили, що існує якась сила, більш могутня, ніж вони самі..."

Давайте розглянемо з цього погляду окремі "Кроки".

1-й крок ("Ми визнали своє безсилля перед алкоголем, визнали, що втратили контроль над собою") є початком усіх дій, що сприяють припиненню алкоголізації. У ньому говориться про необхідність своєї капітуляції, без чого не може! початися процес видужання. Це дуже важливий крок, тому що тільки усвідомлення власного безсилля і втра­ти контролю над власним життям, а також переконання в остаточній поразці можуть викликати в алкоголіка потребу звернутися за допомогою.

2-й крок ("Прийшли до переконання, що тільки Сила, більш могут­ня, ніж ми, може повернути нам розсудливість") говорить про об'єктив­ну оцінку власного "Я", тому що віра в "Силу, більш могутню", несу­місна з почуттям власної винятковості, своєї всемогутності. Опора на "Силу, більш могутню", здійснюється за допомогою як визнання існу­вання Бога ("як ми Його розуміємо"), так і звернення по допомогу до іншої людини (до терапевта, чоловіка, спонсора АА/АН) чи колективу людей. Другий Крок дозволяє алкоголіку позбутися почуття, що він -"центр світобудови", і, відповідно, пов'язаних з цим гнітючих обов'язків.

3-й крок ("Прийняли рішення доручити нашу волю і наше життя Богу, як ми Його розуміли") - це "крок для початку дій", оскільки він спирається на дії, що обмежують власну волю і почуття сили. У важкі моменти життя підтримкою для осіб, що проробляють цей крок, може служити "молитва про душевний спокій", узята на озброєння членами АА/АН у римського імператора Марка Аврелія:

"Боже, дай мені розум і душевний спокій прийняти те, що я не в силах змінити, мужність змінити те, що можу, і мудрість відрізнити одне від іншого".

4-й крок ("Глибоко і без страху оцінили себе з моральної точки зо­ру") учить дивитися на себе чесно, без обману, відзначаючи як свої недоліки, так і достоїнства. Він дозволяє усвідомити причини того, що відбулося. Сумлінний і чесний аналіз ("з моральної точки зору") дає правильний діагноз ситуації, що, у свою чергу, дозволяє вжити заходів, спрямованих на досягнення бажаних змін.

5-й крок ("Визнали перед Богом, собою і якою-небудь іншою люди­ною істинну природу наших оман") можна порівняти зі сповіддю, що зві­льняє людину від почуття самітності, що дозволяє сподіватися на прощен­ня з боку іншої людини і тим самим дозволяє простити самого себе.

Рятування від почуття ізоляції і провини і разом з тим одержання більш реалістичного образу самого себе - от чергові дії на шляху до досягнення стану внутрішнього спокою, що дає можливість видужання (тверезості).

6-й крок ("Цілком підготували себе до того, щоб Бог позбавив нас від усіх наших недоліків") пропонує приготуватися до подальших змін. Готовність до рятування від усіх своїх слабкостей є шляхом до доско­налості. Досконалість є, однак, метою, досягнення якої для більшості людей є неможливим. Проте можливе прагнення рухатися в заданому напрямку через постійне самовдосконалення.

7-й крок ("Смиренно просили Його виправити наші вади") створює фундамент повної капітуляції, підготовка до якої проводилася в попе­редніх кроках. Особливо підкреслюється необхідність смиренності (не приниження!) і застосування її в житті. Багаторічний досвід підказує, що жоден алкоголік не здатен зберегти тверезість, забуваючи про по­чуття смиренності. .

8-й крок ("Склали список усіх тих людей, кому ми заподіяли зло, і сповнилися бажанням загладити свою провину перед ними") і 9-й крок ("Особисто відшкодовували заподіяний цим людям збиток, де тільки можливо, крім тих випадків, коли це могло зашкодити їм чи кому-небудь іншому") - це кроки конкретних дій, що дозволяють упорядку­вати свої відносини з іншими людьми. Вони пропонують зробити вели­чезну роботу в емоційній сфері, без чого неможливо власне відроджен­ня і зміна відносин з іншими людьми.

Складання списку людей, кому ми заподіяли зло, і відшкодування заподіяного їм збитку дозволяє в кінцевому рахунку позбутися почуття провини і погодитися з наслідками зробленої раніше несправедливості.'

10-й крок ("Продовжували самоаналіз і, коли припускались поми­лки, відразу визнавали це") учить підбивати підсумок прожитих подій, щодня відзначати свої як гарні, так і слабкі сторони характеру, визна вати їх і виправляти "на ходу". Він охороняє від повернення до старих уявлень і образу поведінки, що могли б загальмувати процес видужан­ня і спровокувати повернення до вживання алкоголю/ наркотику.

11-й крок ("Прагнули шляхом молитви і міркування поглибити спілкування з Богом, як ми розуміли Його, молячи лише про знання Його волі, що нам слід виконати, і про дарування сили для цього") вчергове зміцнює смиренність і здійснену капітуляцію, а також підкре­слює "духовний" аспект Програми.

12-й крок ("Досягти духовного пробудження, до якого привели ці кроки, ми намагалися донести зміст наших ідей до інших алкоголіків і застосовувати ці принципи у всіх наших справах") є підтримкою для тих, хто, будучи тверезим, живе "новим життям". Вони розуміють, що для збереження тимчасового успіху необхідно ділитися своїм досвідом з іншими. "Нести ідеї" через надання допомоги іншим - означає, одер­жати задоволення і можливість виховувати почуття поваги до самого себе, без чого алкоголік не в змозі досягти повної тверезості.

6.3.2. Реабілітаційна програма "12 кроків" Міжнародної благодійної організації "Реабілітаційний центр "Сходи"

Реабілітаційний центр здійснює соціально-психологічну реабілі­тацію хімічно залежних і членів їхніх сімей, використовуючи найсу­часніші технології, розроблені науковими і клінічними організаціями США. Основу програми становить безнаркотична Міннесотська мо­дель, доповнена більш сучасною й адаптованою моделлю Матрикс (Університет Лос-Анджелеса)1.

Програма повністю відповідає реабілітаційному комплексу № 1 Уні­фікованих стандартів наркологічної допомоги населенню в лікувально-профілактичних установах України, затверджених міністром охорони здоров'я України від 27.07.1998 р.

Місія програми

Методами соціально-психологічної реабілітації допомогти пацієнтам із психічними і поведінковими розладами, викликаними вживанням психоактивних речовин (ПАР), а також членам їхніх сімей припинити, або значно зменшити, прийом ПАР і поліпшити якість свого життя.

Мета програми

• Допомогти пацієнтам припинити вживання всіх ПАР, включаючи алкоголь, і розвинути вільний від наркотиків стиль життя чи, як міні­мум, досягти значного зниження частоти вживання і кількості спожива­них ПАР, відмови від внутрішньовенного вживання (для неабстинент-них пацієнтів).

- Поліпшення фізичного, емоційного та психологічного стану здо­ров'я пацієнта.

- Поліпшення сімейних та інших міжособистісних відносин пацієнта.

- Поліпшення в сфері трудової зайнятості, навчання.

- Поліпшення соціального функціонування.

- Припинення протиправної діяльності.

- Профілактика ВІЛ у середовищі споживачів наркотиків.

Завдання програми

Для досягнення зазначених цілей вирішуються такі завдання:

- Первинний добір пацієнтів з числа тих, хто звернувся по допомо­гу. Особам, що не мають мотивації до реабілітаційної роботи, рекомендується попереднє відвідування зборів АА (Анонімні Алкоголі­ки) або АН (Анонімні Наркомани).

- Для всіх, хто має проходити лікування, докладний опис проблем, пов'язаних із вживанням ПАР, та заповнення історії хвороби (моніто-ринго-статистичної картки).

- Проведення індивідуального психологічного консультування за стандартизованою схемою (не менше 12 індивідуальних сесій на курс, терапії).

- Проведення групового психологічного консультування/психоте­рапії (не менше 16 1,5-вартових сесій на курс терапії).

- Проведення групових освітніх сесій (не менше 24 1-вартових се­сій на курс терапії).

- Складання кожним пацієнтом разом із психологом або консуль­тантом індивідуального лікувального плану (не менше 2 год).

- Усі пацієнти беруть участь у самостійній роботі з освоєння програми "12 кроків" в індивідуальному і груповому форматі (не мен­ше 9 год на тиждень).

- За необхідності кожен пацієнт одержує консультацію лікаря-терапевта або психіатра з рекомендаціями щодо лікування (не пізніше ніж через 12 год з моменту виникнення необхідності).

- Кожен пацієнт разом із соціальним працівником складає програму, з якою він вирішуватиме соціальні проблеми: працевлашту­вання, житлові питання, взаємини з правоохоронними органами тощо.

- Усі пацієнти під час проходження терапевтичної програми відві­дують збори АА або АН (не менше 3 разів на тиждень).

- До терапевтичної й освітньої програм залучаються родичі і важливі для пацієнтів люди, щотижня проводяться освітні і консульта­ційні сесії для членів родини пацієнтів.

Методи програми

Для роботи з пацієнтами використовуються:

1) психологічне консультування (індивідуальне та групове) з вико­ристанням когнітивно-поведінкового підходу, конфронтаційного методу, методики групової взаємодії (peer pressure), методики посилення моти­вації;

2) програма "12 кроків" і деякі принципи терапевтичного співтова­риства;

3) освітній метод з акцентом на принцип "рівний-рівному";

4) емотивно-раціональна методика Елліса;

5) релаксаційна техніка й аутогенне тренування як антистресова методика;

6) системна сімейна терапія (елементи);

7) гештальт-психотерапія і психосинтез (елементи);

8) кінезіотерапія;

9) соціальна поетапна підтримка (Case Management).

Усі зазначені методи добре апробовані в терапевтичній практиці і не мають протипоказань для осіб із психічними і поведінковими розла­дами, викликаними вживанням психоактивних речовин.

Очікувані результати

Пацієнти, що пройшли повний курс реабілітації, характеризуються такими ознаками:

1) зовсім не вживають ПАР як мінімум протягом 3-х місяців;

2) мають професійно погоджений план підтримуючої терапії і по­дальшої роботи зі своїми психологічними проблемами;

3) опанували базовими поняттями про хімічну залежність і способи профілактики рецидивів;

4) підготовлені до регулярного відвідування зборів АА чи АН, уча­сті в протирецидивній програмі;

5) орієнтовані на подальшу соціалізацію і поліпшення сімейних відносин. Через 3 місяці після завершення програми 50% пацієнтів не повертаються до систематичного вживання ПАР (оцінюється на підставі огляду й інтерв'ювання членів родини), поліпшили своє здоров'я і со­ціальний статус (на підставі документів і лікарського огляду).

Філософія програми

Хімічна залежність (алкоголізм і наркоманія) є:

1) хронічною, рецидивуючою, тобто рецидиви можуть траплятися протягом усього життя;

2) прогресуючою, оскільки, як правило, веде до деградації і загибелі;

3) мультимодальною, що уражає залежного фізично, ментально і духовно;

4) мультифакторною, тобто такою, що виникає з огляду на різні (генетичні, сімейні, соціальні) причини захворювання.

Через сукупну природу хвороби оптимальне лікування повинно фокусуватися на фізичних, емоційних, духовних і міжособистісних потребах пацієнта.

Два найважливіших елементи філософії цієї програми:

1) визнання моделі хвороби;

2) розуміння, що існує духовний вимір видужання. Саме ці елеме­нти відрізняють даний підхід від інших типів лікування, що використо­вуються сьогодні.

Модель захворювання припускає, що залежність - хронічна хворо­ба, яка не дозволяє людині контролювати події, що відбуваються, а не просто моральна деформація, при якій людина може вільно вибирати для себе визначену модель поведінки.

Компонент духовності є загальним поняттям, яке не стосується яко­їсь певної релігії. Три головних принципи духовності відповідно до філософії Анонімних Наркоманів - чесність, відкритість і готовність до змін. Присутність духовного компоненту означає, що коли має відбути­ся одужання, то абстиненція буде тільки першим кроком до цього оду­жання, а не його кінцевою метою.

Програма заохочує всебічний розвиток особистості - це означає, що одужання - це шлях до високої самооцінки через чесність із самим собою й іншими.

Структура програми

Професійна програма реабілітації "12 кроків" цілком відповідає "Реа­білітаційному комплексові №1" Уніфікованих стандартів наркологічної допомоги населенню в лікувально-профілактичних установах України, затверджених міністром охорони здоров'я України від 27.07.1998 p., і включає: індивідуальне, групове, сімейне консультування і психотерапію; участь у групах самодопомоги типу АА і/або АН, освітню програму.

Освітня програма:

• інформаційні заняття за концепцією хвороби і видужання;

• сімейна освіта;

• сексуальна освіта;

• філософія духовності;

• антистресова програма.

У ході реабілітаційної програми пацієнтів зобов'язують відвідувати збори груп самодопомоги Анонімних Алкоголіків (АА) або Анонімних Наркоманів (АН) не менше 3 разів на тиждень.

Заохочується участь родичів хімічно залежних людей у групах Аланон (для дорослих членів сім'ї) і Алатин (дитячі групи).

Реабілітаційна програма здійснюється в трьох режимах: стаціона­ру, денного стаціонару (варіант 1 і варіант 2) і амбулаторному. Макси­мальний успіх досягається при послідовному проходженні пацієнтом усіх трьох режимів програми в порядку зниження їхньої інтенсивності.

Стаціонарна програма проводиться протягом 28-42 днів (залежно від стану пацієнта і його готовності перейти на наступний етап реабі­літації). До неї входять:

Психотерапія /психологічне консультування

16 сесій групової психотерапії (проводить психолог), тривалістю 1,5 год (4 рази на тиждень);

4 сесії індивідуальної психотерапії (проводить психолог), трива­лість сесії 1 година;

12 сесій групового консультування (проводить консультант), три­валість сесії 1 год (3 рази на тиждень);

8 сесій індивідуального консультування (проводить консультант) по 1 год 2 рази на тиждень (за розкладом) і в середньому 2 год "неформа-лізованих" сесій на тиждень;

4 збори терапевтичного співтовариства - співробітники і пацієнти (по і год 1 раз на тиждень).

Освітні заняття:

16 інформаційно-мотиваційних занять по 1 год (4 рази на тиждень);

4 заняття з сімейної освіти по 1 год (1 раз на тиждень);

4 заняття з сексуальної освіти по 1 год (1 раз на тиждень);

4 заняття з філософії духовності по 2 год (1 раз на тиждень);

8 занять за антистресової програмою по 0,5 год (2 рази на тиждень);

8 занять за "Стоп-технікою" (запобігання зриву) по 0,5 год (2 рази на тиждень);

8 занять із тренінгу асертивності по 0,5 год (2 рази на тиждень);

4 заняття з профілактики інфекційних захворювань (гепатит, ВІЧ, ін.) по і год (раз на тиждень).

Заняття по роботі над кроками:

20 письмових занять (по 1 год 5 разів на тиждень);

20 усних занять (по 1 год 5 разів на тиждень);

4 підсумкові заняття (по 1 год 1 раз на тиждень);

28 занять "Підсумки дня" (знайомство з 10-м кроком) щодня по 1 год;

12 зборів АА/АН (3 збори на тиждень).

Паралельно із заняттями і терапевтичними сесіями пацієнт веде щоденник емоційних станів.

Щодня пацієнт бере участь у сесіях групових медитацій по 15 хвилин.

Програма денного стаціонару (тривалість 4 тижні з 9:30 до 18:00) (варіант 1)

Зміст курсу денного стаціонару цілком повторює програму стаціо­нару, за винятком занять з підбиття підсумків дня (10-й крок). Основ­не завдання даної програми - допомогти пацієнтові адаптуватися до тверезого способу життя і протистояти тискові з боку колишнього соці­ального оточення, найчастіше - однолітків, які актуалізують його потяг до ПАР. Залишаючись членом терапевтичного співтовариства, продов­жуючи одержувати активну психотерапевтичну і соціально-психологіч ну підтримку, пацієнт поступово освоює нові для себе моделі взаємин із соціумом, щодня буваючи вдома і маючи можливість випробувати, на­скільки набуті зміни допомагають йому зберігати абстиненцію і продов жувати процес реабілітації.

Програма денного стаціонару (тривалість 4 тижні з 9:30 до 13:00) (варіант 2)

Метою даної модальності є максимальне залучення пацієнта в ро­боту співтовариства АН. У зв'язку з цим пацієнтові рекомендується щоденне відвідування зборів групи АН, частина яких проходять у при­міщенні реабілітаційного центру. До зборів пацієнти беруть участь у роботі програми денного стаціонару, варіант 1. Завдяки більшій кіль­кості годин, що їх вони проводять самостійно, поза стінами реабіліта­ційного центру, поступово збільшується ступінь волі і можливість роз­поряджатися собою. Разом з тим зростає і відповідальність, яку вони приймають на себе за всі вчинки в новому для себе стані тверезості. Цей режим передбачає проведення пацієнтами щодня частини часу в реабілітаційному центрі, що забезпечує їм поступову адаптацію до умов за межами шпиталю.

Амбулаторна програма (тривалість 4 тижні по 3 рази в тиждень з 16:30 до 20:30)

Головна мета амбулаторної програми - забезпечити:

1) поступове входження пацієнта в звичні середовищні умови;

2) поступовий відхід від тривалого перебування в реабілітаційному центрі;

3) повернення до самостійного і відповідального поводження. У той же час пацієнти ще залишаються в постійному зв'язку з центром, вони продовжують психотерапевтичні і соціо-терапевтичні заходи, ак­тивно беруть участь у зборах співтовариства АН. На цьому етапі паціє­нти мають можливість випробувати заново освоєні ними способи кому­нікації зі звичним оточенням, емоційні і когнітивні патерни, поведінко-ві моделі.

Структура амбулаторної програми:

16 сесій групової психотерапії тривалістю 1,5 год (4 рази на тиж­день);

4 зборів терапевтичного співтовариства - співробітники і пацієнти (по 1 год 1 раз на тиждень).

Освітні заняття:

8 інформаційних занять (1,5 год) (2 рази на тиждень);

8 занять із сімейної освіти (по 1,5 год 2 рази на тиждень);

8 занять із сексуальної освіти (по 1,5 год 2 рази на тиждень);

4 заняття з філософії духовності (по 1 год 2 рази на тиждень);

8 занять за антистресовою програмою (по 1,5 год 2 рази на тиждень).

Після проходження інтенсивного курсу реабілітації (4 місяці) для пацієнтів протягом 2 місяців проводиться підтримуюча терапія.

Курс підтримуючої терапії складається з двох етапів:

Початковий етап (тривалість 1 місяць):

12 сесій групової терапії (3 сесії на тиждень);

участь у гр.упах самодопомоги АА і АН (3 рази на тиждень), робо­та зі спонсором.

Заключний етап (тривалість 1 місяць):

4-5 сесій групової терапії (1 сесія на тиждень);

участь у групах самодопомоги АА і АН 3 рази на тиждень, робота зі спонсором.

Під час проходження курсу підтримуючої терапії пацієнтові за не­обхідності призначають додаткові сесії з індивідуального консультуван­ня і терапії. "

Весь цей час пацієнт зобов'язаний відвідувати збори АН не менше 3-х на тиждень.

Таким чином, тривалість повного курсу реабілітації (при послідов­ній участі пацієнта у всіх програмах) становить 6 місяців.

6.3.3. Роль сім'ї у вторинній профілактиці наркомати. "12 кроків" жорсткої батьківської любові

Близькі, що живуть поруч із людиною, яка пристрастилася до нар­котиків, зазвичай подібно реагують на зміну її поведінки: образи, гнів, почуття вини, нервові зриви, відчуття безпорадності і безсилля.

Почуття провини

Вся родина наркомана вибита з нормальної колії і страждає. Зви­чайно батьки відчувають відповідальність за стан дитини і задають собі питання: "Де упустили? У чому наша помилка?" Питання правомірні, але навіть відповівши на них, ви не побачите виходу із ситуації. Само­му ж наркоману вигідно, що ви відчуваєте себе винними, і він/вона так само звикають обвинувачувати: "Ви в усьому прагнули придушува­ти мене, командувати, принижувати" або "Вам не було справи до мене" і т.п. Це ще більше підсилює почуття винні батьків (чи одного з них).

Гнів

У родині всі стають дратівливими. Немає нічого дивного, що зви­чайно урівноважені і розсудливі дорослі, під впливом різкої зміни по­ведінки своєї дитини починають говорити і діяти, як раніше їм не було властиво. У період психічного зриву люди можуть діяти як буйні боже­вільні. Батьки можуть дорікати, загрожувати, обзивати, лаяти, упро­шувати, навіть бити. Але жоден із цих засобів, звичайно, не йде на користь ситуації. Наркоман відчуває від близьких тільки загрозу і во­рожість, що додає сум'яття до його хворобливих почуттів.

Поиск по сайту: