Дослідження створення ефективної профілактичної програми

В останні роки зусилля дослідників спрямовані на вироблення загаль­них принципів побудови профілактичних програм у напряму обєднання стратегії досягнення змін на рівні інституцій та рівні індивіда.

Загальна модель профілактики на організаційному рівні передба­чає: усвідомлення проблеми, аналіз існуючих практик, ресурсів та по­глядів, адаптація стратегії або плану змін, втілення плану, оцінка ус­пішності плану та оцінка його втілення.

Parcel та його колеги розробили модель, що поєднує окремі страте­гії досягнення змін на організаційному і на індивідуальному рівні в учнів середньої школи. Етапи реалізації цієї моделі наступні:

- досягнення інституціональної домовленості між залученими орга­нізаціями;

- здійснення змін у видах діяльності органів влади і конкретних установ;

- зміна ролей і способу дій персоналу.

Незважаючи на очевидність положення про необхідність визначен­ня чітких цілей, багато профілактичних програм зазнали невдачі через нереалістичні, недосяжні або неадекватні цілі.

Профілактична програма повинна мати конкретну реалістичну мету і враховувати існуючі обмеження у її досягненні.

Зазвичай, профілактична програма має на меті:

1) попередити вживання однієї або декількох речовин (дотримання абстиненції);

2) досягти відмови від надмірного вживання (зниження рівня вжи­вання);

3) знизити рівень небезпечного вживання, що призводить до залеж­ності (уникнення залежності);

4) знизити кількість серйозних проблем, викликаних вживанням (зменшення шкоди).

Зрозуміло, що завдання будуть залежати від цільової групи. Так, дотримання абстиненції актуальне для школярів молодшого і середньо­го віку, в той час як для наркозалежних із значним стажем вживання актуальним є зменшення шкоди від вживання.

Нарешті, всі програми мусять містити політичний компонент -врахування власних обмежень і можливостей. Досвід свідчить, що вра­хування політичного і філософського аспектів під час формування ці­лей, попри їх першочергове значення для успіху програми, зазвичай ігноруються. Як результат, вплив програми є обмеженим.

Таким чином, протягом останніх тридцяти років підходи до профі­лактики вживання наркотичних речовин у країнах Західної Європи та Північної Америки, на противагу країнам пострадянського простору,

характеризується більш ґрунтовною продуманістю. Визнана 'вагомість паралельного впливу на індивідуальному й організаційному рівнях для досягнення суттєвих змін. Стало очевидним, що залучати до плануван­ня і здійснення профілактичних програм слід як споживачів наркоти­ків, так і відповідальних осіб у відповідних установах.

6.2. Метод реабілітації наркозалежних "Терапевтична спільнота"

Терапевтичні спільноти (ТС) у нашій країні сьогодні вважають альтернативним методом реабілітації людей із залежністю. Це мо­жна пояснити, по-перше, незначною поширеністю такого методу реа­білітації. По-друге, тим, що для повноцінної роботи ТС необхідно залучати фахівців із соціальної роботи, які мають знання та досвід роботи в подібних спільнотах (яких не так багато в Україні). По-третє, необхідні початкові матеріальні вкладення, зокрема, на при­дбання будинку для спільноти, необхідного обладнання тощо. Однак перша терапевтична спільнота в Україні - ТС "Маріїна школа" у Київській лікарні "Соціотерапія" була заснована ще у 1992 році.

Оскільки нині в Україні діє чимало різних центрів, які претенду­ють на назву терапевтичні спільноти, визначимо, що мається на увазі, коли мова йде про таку спільноту. Це - форма об'єднання людей, структурована таким чином, що вона набуває терапевтичного значення. Терапія середовищем ґрунтується на психологічній атмосфері, утворю­ваній всіма учасниками спільноти. Отже, від кожного учасника програ­ми очікують певного внеску у створення середовища, яке матиме "зці­люючі властивості" (Rapoport, I960). За визначенням Джонса (1953), у терапевтичній спільноті лікування розглядають не тільки як застосу­вання фахівцями певних медичних засобів, а й як взаємодію членів спільноти, тобто фактично лікує сама атмосфера. Середовище в терапев­тичній спільноті забезпечує високий рівень безпеки та захищеності лю­дини, яка прагне одужати. Саме за таких умов людина може вільно навчатися нових способів поведінки, робити помилки і вчитися з цього.

Важливою умовою повноцінного функціонування терапевтичної спільноти є сформоване реабілітаційне, або терапевтичне, середовище. У наркології (Т. Дудко, В. Пузієнко, Л. Котельникова, 2001) під ним розуміють сукупність об'єктивних чинників - організаційних (реабілі­таційний центр, стаціонар, спільнота, "дім на півдорозі" тощо) та функ­ціональних (медичних, трудових, освітніх, виховних, психолого-психо-терапевтичних, сімейних тощо), об'єднаних програмою реабілітації, яка впливає на відновлення та формування соціально прийнятних особисті-сних та поведінкових якостей людини, що сприяють її реабілітації та ресоціалізації.

У процесі подолання залежності варто робити акцент на формуван­ні нових адаптаційних механізмів особистості, на навичках пошуку ресурсів у собі та найближчому оточенні. Це необхідно, аби людина могла максимально адекватно.інтегруватися у суспільство (в макро- та мікросоціум) відповідно до індивідуальних особливостей, можливостей, а також з урахуванням реалій її сімейного та трудового досвіду й гро­мади. Розв'язання таких складних проблем передбачає довготривалу реабілітацію людини, із залученням до програми фахівців та людей, які навчилися жити із залежністю. Отже, терапевтична спільнота найпов­ніше відповідає вимогам, які ставить перед собою особистість, котра вирішила подолати залежність від наркотичних речовин.

У формуванні реабілітаційного середовища необхідно дотримувати­ся принципу комплексності. У деяких реабілітаційних програмах ак­цент роблять на трудовій зайнятості та встановленні ієрархічних відносин "табірного" або сектантського типу, надмірній владі однієї окремої людини, що, безумовно, полегшує управління режимом спільноти (але може призвести до декомпенсації клієнтів).

В основі роботи терапевтичних спільнот лежить гуманістичний та біхевіорально-когнітивний підходи, що надають терапевтичній програмі гуманістичної спрямованості: відкритості, комплексності, етапності, наукової обгрунтованості реабілітаційних технологій та принципів, гла­сності, гнучкості комунікативних зв'язків, активній участі клієнтів у лі­кувально-реабілітаційному процесі, розподілі відповідальності за ефек­тивне функціонування реабілітаційного середовища, повазі та довірі до персоналу й один до одного. У рамках програми стимулюють самостій­ність клієнтів, їхню відповідальність, ініціативність, акуратність, креа-тивність, дотримання норм етики та гігієни, працелюбство.

Принципи та підходи

1. Конфіденційність. ТС не надає інформації про своїх клієнтів іншим організаціям, окрім офіційних запитів органів МВС та суду. Принцип конфіденційності панує й усередині спільноти: інформацію, отриману соціальним працівником від клієнта, не розголошують, якщо клієнт не дає на це усної або письмової згоди.

2. Повага до клієнта. Кожна людина приходить у програму зі сво­їми поглядами, очікуваннями, які поважає персонал. Це слугує гарним прикладом для виховання у клієнтів поваги один до одного.

3. Віра у здатність людини до змін. Кожна людина має в собі по­тенціал до змін і здатність до позитивних кроків до одужання.

4. Розуміння замість засудження. Кожну людину потрібно сприй­мати такою, як вона є, надаючи їй можливість для виявлення своїх почуттів, не засуджуючи їх, а приймаючи до спільного обговорення.

5. Щирість та довірливість взаємин клієнтів і соціальних пра­цівників. Взаємини клієнтів і соціальних працівників ґрунтуються на відкритості, чесності, довірі. Професіонал не дозволяє собі зробити за спиною клієнта нічого такого, що суперечить інтересам клієнта.

6. Тісна співпраця з сім'єю клієнта. Захист і допомога кожному клієнту можуть бути забезпечені тільки в спільній роботі з сім'єю клієнта. Кожна сім'я, яка має проблеми із залежністю, може розраховувати на надання дієвої допомоги, яка полягає у психосоціальній підтримці, щоб таким чином усунути існуючі проблеми та запобігти прояві нових.

7. Наснаження: допомога для самодопомоги (активність замість пасивності). Кожна людина, яка отримує допомогу, не має бути безпорадною та залежною, а навпаки, повинна на її основі робити активні самостійні дії задля розв'язання власних життєвих проблем.

8. Об'єднана допомога - комплексна допомога. Будь-яку допомогу необхідно розглядати в сукупному контексті проблемних життєвих об­ставин і тому здійснювати у співпраці з усіма зацікавленими соціаль­ними інститутами та агенціями.

Поиск по сайту: