Огляд існуючих стратегій профілактики

Перші профілактичні програми базувалися на вірі у силу здорового глузду людини. Профілактичні втручання здійснювалися, виходячи з припущення про те, що отримання інформації про шкідливий вплив наркотичних речовин змусить людину відмовитися від їх споживання, оскільки це - в її інтересах.

Оцінювання даної так званої концепції "тільки інформація" або концепції усвідомлення виявило, що для переважної більшості людей простого усвідомлення інформації через ТІ пасивне сприйняття недо­статньо для відмови від вживання наркотиків.

Інший підхід ґрунтувався на концепції індивідуальних відміннос­тей, також відомої як концепції зміни ставлення.

Прихильники цієї концепції були переконані, що людина вживає наркотики для компенсації низької самооцінки, через брак ефективних навичок досягнення цілей або брак позитивних персональних ціннос­тей. Відповідно, програми профілактики спрямовувалися на подолання психологічних дефектів. Афективне навчання - одна з технік, що най­частіше застосовується в цьому підході.

Зміст програм, що дотримуються концепції зміни ставлення, та­кож складається з інформації про ефекти вживання наркотиків, але основна активність програми спрямована на формування довіри до се­бе, впевненості в собі, позитивного уявлення про себе. Як правило, в ході роботи в програмі її учасники уточнюють/змінюють власні цінно­сті. Використовуються вправи, спрямовані на визначення і прийняття "правильного" рішення щодо майбутньої поведінки. Мета всіх цих зу­силь - змінити ставлення індивіда до себе і до вживання наркотиків. Припускається, що формування негативного ставлення до наркотиків призведе до відмови їхнього вживання.

Дослідження програм, побудованих на афективному навчанні, уто­чненні цінностей, зміні ставлення і прийняття рішення, не надали до­статніх доказів їх ефективності. По-перше, було з'ясовано, що ставлен­ня важко піддається змінам. По-друге, у більшості дослідженнях не було виявлено суттєвого або взагалі будь-якого зв'язку між ставлення­ми і поведінкою. Результати досліджень підтвердили, що значні пози­тивні зміни поведінки, пов'язаної з уживанням наркотиків, можуть відбуватися без помітної зміни у ставленнях підлітків.

Таким чином, є підстави припустити, що уточнення цінностей і на­вчання досягненню цілей саме по собі може не мати значної користі для молоді. Так, рішення щодо зміни поведінки може не виконуватися че­рез тиск факторів зовнішнього середовища: соціальний контекст життє­діяльності людини, її біологічні й емоціональні потреби, дійсний і уяв­ний тиск із боку однолітків та інших важливих людей з найближчого оточення. На відміну від цих факторів, втручання, що ставлять на меті зміну ставлень, не мають такого потужного впливу.

Найкраще сформульована, найбільш перевірена і найбільш чітка теорія сьогодення - теорія соціального навчання Бандури.

Теорія пояснює, чому зміни ставлень недостатньо для уникнення поведінки, пов'язаної з уживанням наркотиків. Наголошується, що людська поведінка є результатом комплексної і двосторонньої взаємодії між особистісними і зовнішніми факторами. Складові ставлення - пе­реконання, процес мислення (пізнання), емоції ~ є водночас і результа­тами зовнішнього середовища, і чинниками впливу на нього. Поведінка є результатом впливу оточуючого середовища й особистісних переко­нань.

Тому, незважаючи на стабільність ставлень, відмінне оточення і різ­номанітні ситуації призводять до різних типів поведінки у однієї й тієї ж самої особистості.

У кінці 70-х - на початку 80-х pp. XX ст., з появою концепції со­ціального впливу, розвивається новий підхід. Згідно з ним, споживання наркотиків розглядається як цілком звична соціальна поведінка для сучасної молоді, на яку значною мірою впливають соціальні мотиви, зокрема, явний і прихований тиск з боку осіб із найближчого оточення з метою дотримання групових норм.

Потреба бути схожим і бути прийнятим однолітками особливо ак­туальна у підлітковому віці. За умов змін соціального контексту (об­ставин) всі представники молодого покоління, а не тільки ті, у кого занижена самооцінка чи наявний брак навичок досягнення цілей, схильні до вживання наркотиків (або під тиском дійсних та уявних соціальних норм), незалежно від попереднього ставлення до наркотичних речовин.

Загалом, цей підхід мас на меті озброєння молоді проти негативно­го соціального тиску шляхом "прищеплення" когнітивних і поведінко-вих навичок для його розпізнавання і протидії йому.

Незважаючи на певні відмінності окремих програм із набуття нави­чок, усі вони містять п'ять основних компонентів:

1) інформування про безпосередні негативні соціальні та психоло­гічні наслідки споживання;

2) розвиток навичок розрізнення явного і прихованого тиску, що спонукає до вживання наркотиків, включаючи навички розрізнення впливів із боку однолітків, батьків, мас-медіа;

3) корекція помилкових перебільшених уявлень про можливості профілактичних і лікувальних заходів;

4) навчання поведінковим навичкам за допомогою таких форм, як моделювання, рольові ігри, підкріплення навичок протидії примусу до вживання наркотиків;

5) підтримка спроб застосування набутих навичок поза межами класу або навчального центру.

У результаті попереднього оцінювання програм "прищеплення" імунітету проти соціальних впливів були отримані вражаючі позитивні результати. Але згодом була виявлена короткостроковість змін і обме­женість впливу програм. Програми впливали лише на рішення про від­мову від паління сигарет і маріхуани та вживання алкоголю і стосува­лися профілактичних програм, що проводилися серед учнів середніх і старших класів. Без постійного оновлення або розширення вплив цих шкільних програм зникає за один-два роки.

Підсумовуючи, можемо зазначити, що викладені вище підходи спрямовані на окремих індивідів або їх поведінку, а не на оточуюче середовище чи соціальні обставини, що викликають таку поведінку.

І хоча ефективність даних підходів була перевірена за допомогою наукових методів, вони піддаються критиці за обмеженість впливу в часі, а також через вплив лише на ту частину молоді, у якої ризик ви­никнення проблем із вживанням найнижчий.

Поиск по сайту: