Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Дослідження сечової системи. Починається зі збору анамнезу та фізичного обстеження загального стану тварини



Починається зі збору анамнезу та фізичного обстеження загального стану тварини. Збір анамнезу включає розпитування господаря собаки про місце її утримання (надворі чи в приміщенні), частоту сечовиділення, кількість виділюваної сечі, позу тварини при сечовиділенні, тривалість та болючість акту сечовиділення, кількість спожитої за день води.

Дорослій собаці, яка проживає в квартирних умовах достатньо 3–4 рази на добу опорожняти сечовий міхур, добовий діурез у собак і кішок становить 20–40 мл сечі на 1 кг маси тіла.

Визначають наступні розлади сечовиділення: поліурію, полакіурію, олігурію (менше 5 мл/кг за добу), олігакіурію, ішурію, анурію (менше 2 мл/кг за добу), ніктурію, дизурію, енурез, странгурію (див. розділ 9).

При огляді тварини звертають увагу на її вгодованість, загальний стан (пригнічення, температура тіла, слизові оболонки), наявність набряків або асциту, запах шкіри.

За гострої ниркової недостатності собаки зазвичай мають нормальний зовнішній вигляд, за хронічної – тварини виснажені, у них виявляють набряки та асцит. Слизові оболонки при хронічній нирковій недостатності анемічні. Катаболізм сечовини бактеріальною уреазою спричинює утворення в слині аміаку, який зумовлює утворення уремічних виразок (на кінчику язика, ясен), що призводить до неприємного запаху із ротової порожнини. Внаслідок ниркової остеодистрофії може розвиватися хиткість зубів та розм’якшення щелепових кісток (“гумова щелепа”).

Після збору анамнезу та клінічного обстеження тварини проводять дослідження нирок, сечового міхура й сечі.

Нирки у собак знаходяться в черевній порожнині екстраперитонеально –між поперековими м’язами і пристінним листком очеревини, справа й зліва від хребта від 1-го до 4-го попереково – реберних відростків поперекових хребців.

Нирки досліджують пальпацією, перкусією та спеціальними методами (ультразвукове дослідження, рентген, біопсія, функціональні проби).

При пальпації звертають увагу на положення нирок, болючість, розміри, форму, щільність. Нирки у здорової собаки неболючі, щільної консистенції, гладенькі. Нирки пальпуються в передньому куті голодної ямки.

Збільшення нирок спостерігається при полікістозі, амілоїдозі, різних пухлинах, причому поверхня їх може бути горбистою. І все ж, при більшості захворювань нирки залишаються в нормі або зменшуються. Реєструючи болючість нирок, слід пам’ятати, що біль у них може виникати внаслідок хворобливого стану інших органів (іррадіація болю).

Перкусією ділянки нирок визначають болючість, яка головним чином вказує на запалення. Пальпація і перкусія, безумовно, досить суб’єктивні методи дослідження стану нирок, але зміни, які виявляють при цьому, обгрунтовують необхідність використання спеціальних методів дослідження.

Із спеціальних методів дослідження нирок застосовують ультразвукову діагностику, біопсію, рентгенографію тощо. Ехографією виявляють камені, пухлини, полікістоз (рис. 197).

 

Рис. 197. Полікістоз нирок у кішки(за Кучеренком Ю.Л.)

Сечовий міхур досліджують пальпацією та спеціальними методами (катетеризація, ультразвукове дослідження, цистоскопія, рентгенографія). При пальпації виявляють болючість, наповненість, наявність пухлин або каменів. Пальпацію сечового міхура слід проводити досить обережно, сильно не надавлюючи на нього. Особливо це стосується випадків, коли є підозра на сечокам’яну хворобу, а також при переповненні його, оскільки така процедура може призвести до пошкодження стінок каменями або розриву їх і виходу сечі в черевну порожнину (рис. 198).

 

Рис. 198. Камінь сечового міхура у собаки (за Локесом П.І.)

Катетеризацію порожнини сечового міхура застосовують для взяття проб сечі та проведення лікувальних маніпуляцій. Для цього використовують поліпропіленові або полівінілхлоридовані катетери різних розмірів (3,5–5 Fr, 8 Fr, 10–12 Fr; 1Fr = 1/3 мм). Процедура у кобелів нескладна, виконується у лежачому положенні. У самок при проведенні катетеризації існують певні труднощі, особливо у малих порід. Тому маніпуляцію краще проводити у собак середніх і великих порід.

У сук за допомогою піхвового дзеркала відкривають статеві губи. Візуально на відстані 1–2 см від краю губ (у великих порід) на вентральній поверхні піхви знаходять отвір уретри. Обережно круговими рухами вводять у нього попередньо підготовлений катетер (8 Fr або 10–14 Fr) і легенько просувають його в сечовий міхур.

Останнім часом для дослідження сечового міхура застосовують цистоскопію, яку проводять за допомогою цистоскопа ЦиС-АС-1 (рис. 199). У здорових тварин слизова оболонка сечового міхура блискуча, рожева, з добре вираженими кровоносними судинами. Цистоскопією можна виявити набряк та почервоніння слизової оболонки, що характерно для уроциститу, та виявити сечові камені й папіломи.

 

Рис. 199. Цистоскоп з волоконним світловодом ЦиС-АС-1

Іноді виникає потреба у проведенні цистоцентезу (рис. 200). Прямим показанням для цієї процедури є взяття стерильної сечі для досліджень та лікувальні процедури (звільнення сечового міхура від сечі при непрохідності та введення лікарських речовин).

 

Рис. 200. Цистоцентез у собаки

Серед спеціальних методів дослідження сечового міхура в останні роки з успіхом використовують УЗД (ультразвукове дослідження). Проводять його у собак зліва й справа в пахвинній ділянці. Найдоцільніше використовувати лінійні датчики з частотою 3,5 мГц. Оцінюють розмір сечового міхура, стан його стінок і наявність новоутворень. При сечокам’яній хворобі у собак сечовий міхур збільшений, на фоні ехонегативної сечі виявляються камені різної величини.

Особливу увагу слід приділити дослідженню сечі, завдяки чому можна поставити кінцевий діагноз та провести диференціацію захворювань нирок від хвороб сечовидільних шляхів та інших органів.

У нормі сеча собак світло-жовтого та жовтого кольору (від наявності пігменту урохрому, який утворюється під дією окиснення урохромогену), прозора, світла, без домішок, специфічного запаху (залежить від концентрації жирних кислот). Відносна густина сечі становить 1,020–1,050, у кішок – 1,030–1,050. Зменшення відносної щільності сечі спостерігається при нецукровому діабеті, гіперадренокортицизмі та психогенній полідипсії; збільшення – при зневодненні та гломерулонефриті. Реакція сечі в нормі становить 5,0–6,5. При захворюваннях сечовидільних шляхів (цистит, пієліт, пієлонефрит) сеча набуває різкого аміачного запаху, стає густою, слизистою і може мати лужну реакцію.

Білка в нормі у собак повинно бути не більше 5 мг/л, тому індикаторні смужки показують негативний результат. При гломерулонефриті та амілоїдозі виявляють протеїнурію. У сечі здорових собак і кішок не повинно бути глюкози та кетонових тіл. Нирковий поріг для глюкози у собак становить 9,5–10,0 ммоль/л, кішок – 15,0–16,5 ммоль/л (Кучеренко Ю.Л., 2003). У сечі собак іноді виявляють у невеликій кількості білірубін, у кішок білірубінурія є завжди показником патології.

Осад досліджують у свіжій сечі. Одержують його центрифугуванням 5 або 10 мл сечі при 1–1,5 тис. об./хв протягом 5 хв. У сечі здорових собак і кішок, одержаній при діурезі, у полі зору мікроскопа (під великим збільшенням) знаходять не більше 8 еритроцитів і лейкоцитів (0–8), у сечі, взятій катетером, – від о до 5 клітин. Поодинокі гіалінові та зернисті циліндри в полі зору мікроскопа бувають у здорових тварин, а клітинні – є завжди показником патології (вони складаються із лейкоцитів, еритроцитів або ниркового епітелію).




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.