Анамнез. Аналіз утримання і годівлі птиці

Збір анамнезу об’єднує наступні основні питання: породний і віковий склад птиці; господарський напрям використання та досягнуті показники несучості, добові прирости, якість яєць; годівля та водопій; система утримання (інтенсивна у клітках, безвигульна на незмінній підстилці або екстенсивна на вигулах) щільність посадки на 1 м² пташника, кількість у секції; система вентиляції, температурний і світловий режими; забезпеченість годівницями і напувалками; захворюваність і загибель; захворювання, які реєструють у господарстві, заходи щодо їх діагностики, лікування та профілактики; симптоми хвороби і час, коли були помічені перші з них, як проявлялося захворювання, хто лікував, проведені заходи.

Однією з найважливіших складових технологій виробництва продуктів птахівництва є утримання птиці, тобто система заходів, приміщень та обладнання, які забезпечують необхідні оптимальні умови для життя птиці в зовнішньому середовищі і максимальну її продуктивність. Є три системи утримання птиці яєчного напряму: вигульна, підлогова та кліткова. Найбільш поширене – кліткове утримання, незважаючи на негативний вплив його на організм птиці: гіподинамія, порушення D-вітамінного і мінерального обміну, які спричинюють знесення яєць без шкаралупи, зниження продуктивності та розвиток остеопорозу. Вирощування курчат і утримання курей у багатоярусних кліткових батареях потребує в 4–5 разів менше площі, ніж для підлогового, різко підвищує продуктивність праці (пташниця обслуговує від 25 до 60 тис. курей), дає змогу підтримувати оптимальні параметри мікроклімату в приміщенні (табл. 27).

Оскільки до 10-добового віку у курчат недостатньо розвинута терморегуляція і вони не здатні самостійно підтримувати температуру власного тіла, у приміщеннях необхідно підтримувати відповідну температуру.

27. Температура і вологість повітря у птахівничих приміщеннях

Наскільки вірно відрегульована температура можна визначити за реакцією молодняку. Якщо курчата скупчуються, жалібно пищать, в’ялі – це означає, що температура нижча від потрібної. Якщо курчата п’ють багато води, часто дихають розкритим дзьобом, то температуру слід знизити.

У пташниках для утримання курей-несучок температуру повітря потрібно підтримувати на рівні 16–18 С при підлоговому утриманні і 18–24 С – клітковому.

Концентрація вуглекислого газу в приміщенні для молодняку має становити 0,18–0,20 % від об’єму всього повітря в пташнику, гранично допустимі концентрації аміаку –5 мг/м³, сірководню – 5,0, пилу 1 мг/м³ і відповідно 0,25 %, 15 мг/м³, 5, 5–8 мг/м³ – при утриманні дорослої птиці; оптимальна швидкість повітря у холодний період – 0,3 м/с, теплий – 1,2 м/с; на 1 кг маси курей повинно надходити свіжого повітря відповідно 1 і 5 м³.

Щільність посадки курей при клітковому утриманні має бути 400–420 см², фронт годівлі – 8–10 см, а напування із проточних напувалок – 2 см на 1 курку.

До умов утримання птиці належить організація режиму освітлення за двома показниками: а) тривалість освітлення в годинах (табл. 28), б) інтенсивність освітлення в люксах (лк). Інтенсивність освітлення для курчат у добовому віці становить 35–40 лк, поступово знижуючись до 20–25 лк у 17-тижневому віці.

28. Тривалість світлового дня

Для дорослих курей інтенсивність освітлення у пташнику має становити 45–50 лк/м², а для ремонтного молодняку – 15–20 лк/м². У виробничих умовах світловий режим для молодняку повинен поступово знижуватися до 6–8 год на добу (табл. 28), а для курей-несучок – поступово збільшуватися: з 5-місячного віку по 1 год щомісяця – до 18 год.

Ефективність вирощування ремонтного молодняку контролюється за його ростом і розвитком. Основною контрольною ознакою є маса тіла в різні вікові періоди (табл. 29). Порівнюючи нормативи маси тіла з фактичними даними, можна визначати правильність технології вирощування.

29. Нормативи маси тіла курочок яєчних порід залежно від віку

Найбільш поширеним способом вирощування бройлерів є утримання на глибокій підстилці у пташниках завширшки 12 або 18 м і завдовжки 72, 84 і 96 м. До розміщення курчат під час профілактичної перерви (не менше 14 днів) з пташника видаляють підстилку і послід, очищають устаткування від бруду; стіни, інвентар, обладнання миють 2 %-ним розчином кальцинованої соди, потім проводять вологу дезінфекцію 5 %-ним гарячим розчином натрію гідроокису або формаліну з розрахунку 1 л/м². Тривалість експозиції – 12 год. Стіни білять 20 %-ним свіжогашеним вапном, на суху підлогу насипають шар гашеного вапна (0,5–1,0 кг на 1 м²) та підстилку, монтують обладнання, герметизують пташник і проводять аерозольну дезінфекцію 40 %-ним розчином формальдегіду (20–30 мл/м³) або іншими дезінфектантами. Після 6–8 год експозиції вмикають витяжну вентиляцію. Для підстилки використовують сухі подрібнені солому і стрижні кукурудзи, лушпиння від соняшникового насіння, дерев’яну стружку або тирсу. Підстилку кладуть шаром 5–7 см (з розрахунку 1,5 кг на бройлера).

За добу до приймання курчат у приміщенні підтримують температуру 24–26 С, а під брудером – 32–35 С. Добових курчат, масою не менше 36 г, розміщують по 500–550 під кожним брудером, обгородженим від краю зонта на 60–70 см спеціальною ширмою заввишки 40 см. Відгороджувальні ширми з брудерів знімають у секціях з більш розвиненими курчатами через 5–7 днів, а зі слабшими – через 8–10. У перші дні вирощування електробрудери ставлять на підлогу, козирки опускають. На 3–5-й день брудер піднімають на висоту 10 см від підлоги, з 6-го до 10–20 дня – 30 см, з 11-го –до 1 м. На 30-й день брудери вимикають і піднімають під стелю. У перші дні вирощування слід кілька разів на день піднімати і опускати зонди брудерів, щоб під ними не скупчувався вуглекислий газ.

Курчат слід нагодувати й напоїти не пізніше 24 год після виведення, краще – через 10–12 год. У перші 4–5 днів життя бройлерів годують з лоткових годівниць, (одна на 50 курчат), напувають з вакуумних напувалок (одна на 100–120). Потім лоткові годівниці замінюють на жолобкові, які з 6–7-го дня переставляють ближче до бункерних. Частину їх на 10-й день приймають, на 15-й виносять зовсім, а курчат-бройлерів годують з бункерних годівниць (фронт годівлі – 2,5 см).

Вакуумні напувалки забирають на 12–14-й день, замінюючи їх на чашкові, з яких привчають напувати курчат з 6–7-го дня життя. Фронт напування 1,0–1,5 см на одне курча.

Слід стежити за поведінкою молодняку: якщо він голодний, то виявляє велику рухливість; при низькій температурі в приміщенні скупчується, цівкає; при підвищеній – багато п’є, тікає від джерела тепла, лежить витягнувши шию, розпустивши крила і розкривши дзьоб. Оскільки температура тіла курчат до 7-денного віку на 1–2 С нижча від норми дорослої птиці, слід ретельно стежити, щоб у приміщенні і під брудером температура була у межах рекомендованої (табл. 30).

30. Температура і вологість повітря при вирощуванні бройлерів

Температуру у приміщеннях слід знижувати поступово, не допускаючи різких коливань. Відносна вологість повітря у приміщенні в перші 6 тижнів – 65–70 %, на 7–8-й – 60–70 %. Підвищена вологість повітря викликає надмірне зволоження підстилки й захворювання на аспергільоз і кокцидіоз. При недостатній вологості підстилка запилюється, стає сухою, пір’я у бройлерів робиться сухим, крихким, скуйовдженим. Гранично допустимі норми концентрації шкідливих газів у приміщенні для бройлерів такі: вуглекислого – 0,25 % за об’ємом, аміаку – 15 мг/м³ (0,015 мг/л), сірководню – 5 мг/м³ (0,005 мг/л). Швидкість руху повітря у холодний і перехідний періоди року має бути в межах 0,1–0,5 м/с, у теплий – 0,2–0,6 у зоні розташування птиці. Мінімальна кількість свіжого повітря, яка має подаватися в пташник у холодну пору року, – 1,0–0,7 м³/год на 1 кг маси тіла курчат, у теплу – 5,5.

Важливу роль при вирощування бройлерів відіграють тривалість світлового дня та освітленість на рівні годівниць і напувалок (табл. 31).

31. Рівні освітленості у пташниках при вирощуванні бройлерів,лк

Вирощування бройлерів у кліткових батареях дає змогу у два і більше разів підвищити ємність приміщень і вихід продукції з одиниці виробничої площі. Зменшуються витрати кормів на 1 кг приросту маси тіла, виключаються найбільш трудомісткі процеси щодо виловлювання птиці й очищення приміщень. Проте у курчат наприкінці вирощування з’являються намулювання на грудях, що знижує їх товарний вигляд і категорійність тушок.

Приміщення для вирощування бройлерів обладнують примусовою вентиляцією та опалювальною системою. На всіх ярусах кліток створюють оптимальний мікроклімат і підтримують диференційований температурний режим (табл. 32).

32. Параметри температурних режимів при клітковому вирощуванні бройлерів,ºС

Відносна вологість повітря має бути в межах 60–70 %. При вологості понад 80 % і високій температурі молодняк втрачає апетит, утруднюється дихання; від низької вологості оперення стає сухим і крихким, бройлери мало їдять, багато п’ють води, відстають у рості.

При клітковому вирощуванні бройлерів надзвичайно велике значення має повітрообмін, який регулюють за допомогою припливно-витяжної вентиляції. За 1 годину на 1 кг маси тіла має надходити у прохолодну пору 0,7–1,0 м³ свіжого повітря, теплу – 5,0–5,5. Світловий режим не відрізняється від рекомендованого при вирощуванні бройлерів на підлозі (табл. 31). На 1 м² підлоги клітки саджають 28 півників або 38 курочок. Строки вирощування визначають середньодобовим приростом. Найінтенсивніший ріст триває до 40–42-денного віку, при цьому маса тіла молодняку збільшується в 12–15 разів. Найвищий економічний ефект одержують при забої бройлерів у віці 49–56 днів.

У птахівництві дещо відмінний підхід до нормування годівлі. Поживні речовини нормуються на 100 г повітряно-сухого корму. Наприклад, для курей-несучок у віці 5–10 міс. потрібно 17 г сирого протеїну і 1182 кДж обмінної енергії в 100 г корму, для курчат віком 90–120 днів – відповідно 14 і 1080. Найбільш ефективного використання яєчних курей-несучок можна досягти за такої годівлі, коли на 1 г протеїну припадає 67,0 кДж обмінної енергії. Таке співвідношення називають енерго-протеїновим (ЕПС). Зменшення кількості енергії на 1 г протеїну веде до витрат протеїну на енергетичні цілі, що економічно не вигідно. Якщо ж ЕСП збільшується, то зайва енергія відкладається в організмі птиці у вигляді жиру. Співвідношення між кальцієм і фосфором 2,5–3 : 1, між вітамінами А і D – 5–6 : 1.

Технологія годівлі птиці включає типи і способи, підготовку кормів до згодовування та технологію їх згодовування. Прийнятним є концентратний тип годівлі. Залежно від вигляду корму розрізняють кілька способів годівлі: сухий, вологий і комбінований. Сучасне промислове птахівництво віддає перевагу сухому способу годівлі птиці. Часточки подрібненого зерна мають бути розміром 1,0–1,7 мм.

У практиці годівлі ремонтного молодняку яєчних курей використовують триразову зміну раціонів у віці: 1–30 днів, 31–90 і 91–150 днів або дворазову, відповідно, у 1–60 та 61–150 днів (табл. 33).

33. Поживність комбікормів залежно від різних схем вирощування молодняку

Двофазна система зміни кормів для ремонтного молодняку вважається доцільною, оскільки спрощує техніку приготування комбікормів, що важливо для великих цехів та комбікормових заводів.

Початок несучості у курей існуючих яєчних кросів настає в середньому у віці 145–165 днів, а ріст її інтенсивності триває до 300–350 днів. Тому віковий період 150–300 днів вважають за першу фазу, раціони якої характеризуються високим рівнем протеїнового і енергетичного живлення.

Після завершення росту організму, що відбувається приблизно у віці 300 днів, настає період стабільності живої маси і несучості, який триває 120–150 днів (4–5 міс.). Період життя птиці з 300- до 420–450-денного віку вважають другою фазою продуктивності, і в цей час згодовують раціони помірної поживності – 16 % сирого протеїну та 1110–1130 кДж обмінної енергії. Завершується вона тоді, коли відмічається зниження несучості, незважаючи на підтримання в раціоні високої концентрації поживних речовин. Після 420–450 днів життя відбуваються зміни в обмінних процесах організму курей, внаслідок яких надлишок поживних речовин у раціоні викликає збільшення маси тіла за рахунок накопичення жиру. Тому в останній, третій фазі експлуатації несучок передбачають подальше зменшення в раціоні кількості протеїну та інших поживних речовин до рівня, який сприяє прояву генетично зумовленої несучості (14–15 г сирого протеїну, 1050–1090 кДж обмінної енергії).

Одним із найважливіших елементів в організації годівлі яєчних курей є годівля у перший місяць яйцекладки та в період підготовки до неї, оскільки молоді кури, ріст яких ще не завершився, починають відкладати перші яйця, і витрати поживних речовин раціону на яйцеутворення можуть гальмувати ріст птиці, знижувати приріст маси тіла, що у свою чергу негативно впливатиме на подальшу несучість, її стабільність і тривалість. Щоб уникнути небажаних наслідків пропонується наступна програма годівлі молодих курей.

За 10 днів до знесення першого яйця птицю переводять на перехідний раціон, не змінюючи при цьому рівня протеїну та обмінної енергії. Після досягнення 5–10 % яйцекладки молодняк поступово (протягом 10 днів) переводять на раціон курей-несучок, який характеризується відповідним умістом обмінної енергії, сирого протеїну та кальцію (3,25–3,75 %). Як встановлено численними дослідженнями вітчизняних і зарубіжних вчених, у цей період птиця має споживати 17–18 г сирого протеїну за добу.

Кури родинних форм за системою годівлі майже не відрізняються від промислових несучок, однак їм слід згодовувати не менше 4–6 % високоякісного трав’яного борошна (краще люцернового у стадії бутонізації), причому необхідно стежити, щоб уміст клітковини в раціоні не перевищував 5–6 % (табл. 34).

34. Норми поживних речовин для племінних курей

Раціон курей родинного стада повинен складатися із свіжих та якісних компонентів. Особливо треба стежити за якістю кукурудзи, що містить багато жиру, який швидко піддається окисненню, у результаті чого утворюються перекиси, які руйнують вітаміни. З цієї ж причини у раціони племінної птиці не слід включати жири з кислотним числом більше 10.

Протеїнова частина раціону для курей родинного стада має складатись як з білкових кормів тваринного (не більше 20–25 % загальної кількості протеїну раціону), так і рослинного походження.

Мінеральну частину раціону для племінних курей потрібно забезпечувати за рахунок кількох джерел (черепашок, крейди, вапняків, кісткового борошна, кормових фосфатів). Важливим є дотримання співвідношення кальцію і фосфору в межах 3,0–3,5 : 1. Не слід враховувати фітиновий фосфор, який птицею майже не використовується.

У раціоні племінних несучок, порівняно з промисловим стадом, збільшують норму вітамінного живлення: вітаміну А на 80–100 МО, Е – на 1–2 МО на 100 г корму, що дозволяє підвищити заплідненість яєць, особливо у другій половині продуктивного періоду. Повноцінна годівля родинного стада забезпечує заплідненість яєць на рівні 95–97 % і збереженість курчат у перші дні життя не менше 97 %.

Повноцінність годівлі племінних курей контролюється за допомогою зоотехнічних (маса тіла, інтенсивність несучості, споживання кормів і поживних речовин за добу) та біохімічних показників. Якісні інкубаційні яйця в 1 г жовтка містять: 7–8 мкг вітаміну А, не менше 15–17 – каротиноїдів, 16–39 – вітаміну Е, 3–5 – рибофлавіну, 8– ціанокобаламіну, 0,1–0,3 – фолієвої кислоти, не менше 0,5 мкг біотину, а в 1 г білка – 2–3 мкг вітаміну В₂.

Поиск по сайту: