Дослідження окремих систем у птиці проводити важко, оскільки внутрішні органи у них невеликі за розміром, а шуми, які виникають при їх роботі слабкі і погано прослуховуються.
При дослідженні серцево-судинної системи звертають увагу на частоту пульсу і тони серця. Частоту пульсу у птиці підраховують шляхом аускультації серця. Вона становить у курей 240–340 уд./хв, індичок 90–100, качок і гусей 190–240 уд./хв. Через велику частоту скорочень серця окремі тони прослухати важко. Частоту дихання встановлюють шляхом спостереження за рухами крил і хвоста. Вона становить: у курей 18–25 дих. рух./хв., індиків 15–20, качок 20–40, гусей 15–20 дих. рух./хв. Звертають увагу на кашель.
Гортань добре проглядається у птиці усіх видів, якщо її попередньо вивести в ротову порожнину. Лівою рукою фіксують голову, великим пальцем правої руки відводять вниз нижню половину дзьоба, потім середнім або четвертим пальцем правої руки надавлюють знизу через шкіру міжщелепного простору на гортань. Кращого огляду гортані досягають, якщо язик придавлюють великим пальцем, або витягують язик двома пальцями (у молодняку).
Набряк гортані, крововиливи на її слизовій оболонці, виділення тягучого слизу характерні для псевдочуми, запальна гіперемія, набряк, фібринозні сироподібні нашарування – для інфекційного ларинготрахеїту; сухість гортані, блідість, наявність плівок білуватого кольору, які легко знімаються, спостерігаються при А-гіповітамінозі. У курей можна оглянути слизову оболонку початкової ділянки трахеї. Нижня гортань, яка служить для відтворення звуку, розміщена в місці розподілу трахеї на бронхи.
Трахею досліджують обережним натискуванням трахеальних кілець через шкіру. Стискування трахеї при її запаленні супроводжується болючими кашльовими поштовхами, птах витягує голову, напружено дихає з відкритим дзьобом. Чутливість більше виражена у курей та голубів.
При дослідженні грудної клітки звертають увагу на цілісність кістяка, стан грудних м’язів, інколи виявляють болючість і здуття ребер, викривлення кіля (рахіт).
Ротову порожнину оглядають так: пальцями лівої руки фіксують голову за гребінь (у курей) або захоплюють шкірну складку задньої ділянки голови (у індиків і водоплавних), після чого пальцями правої руки відкривають рот. Звертають увагу на цілісність та колір язика, твердого піднебіння і хоан, на стан слизової оболонки. У курей можна знайти розростання рогової ділянки язика (так званий “тіпун”), яке заважає закриттю рота і прийманню корму.
Зоб досліджують оглядом і пальпацією. У курей, індиків і голубів він добре розвинений, а у водоплавної птиці зобом умовно називають рівномірно розширену нижню ділянку стравоходу. Оглядом досліджують його об’єм, при атонії він досягає значних розмірів, інколи тягнеться по землі. Пальпацією визначають консистенцію вмісту, інколи знаходять сторонні тіла. При деяких інфекційних захворюваннях, отруєннях і катаральному запаленні зоб м’який, містить неприємного кислого запаху гази, які при надавлюванні на нього виділяються через рот. Одноманітна годівля сухими кормами, відсутність вигулу і недостатність води сприяє розвитку “твердого” зобу із вмістом щільної консистенції.
Черевну порожнину досліджують оглядом і пальпацією. Збільшення об’єму черева спостерігається при водянці, жовтковому перитоніті, інколи при ураженні печінки та лейкозі. Пальпацією черева легко знайти мускульний шлунок, розміщений у нижньозадній ділянці зліва. Його слід відрізняти від яйця, що має правильну форму з округлими краями і розміщується вище й ближче до клоаки. У курей і голубів мускульний шлунок пальпується однією рукою, індиків та водоплавної птиці – двома руками, перекочуючи його між долонями. При шлунково-кишкових хворобах, гіповітамінозах, виснаженні мускульний шлунок опускається, стінки його в’ялі, інколи через них пальпують сторонні тіла і щільні часточки корму.
Кишкові петлі прощупуються у формі тяжів при нагромадженні щільних калових мас. Пальпацією і перкусією у черевній порожнині порівняно легко можна знайти рідину або гази.
Клоаку досліджують оглядом і ректально, розширюючи пальцями краї клоаки та визначаючи забарвлення слизової оболонки, її цілісність і стан. Ректальне дослідження проводять лише при особливих показаннях: підозрі на пухлини, кісти, затримку яєць. Попередньо продезінфікований і змазаний вазеліном палець обережно вводять у клоаку. Якщо починається акт дефекації, палець слід вийняти. Наявні фекалії в клоаці видаляють. Її доцільно промити слабким дезінфекційним розчином. Із клоаки палець може повільно пройти в пряму кишку або яйцепровід. Отвір яйцепроводу розміщений з лівого боку в глибині клоаки, вхід у пряму кишку – з правого. Сечоводи, які відкриваються в клоаку, мають невеликі отвори, куди палець не проходить. Ректальне дослідження проводять головним чином у тих випадках, коли порушена яйцекладка (затримка яйця, завороти яйцепроводу, пухлини, запалення).
Дослідженням кінцівоквизначають їх цілісність, стан зв’язок і суглобів, форму кісток, що має диференціальне значення при рахіті, гіповітамінозах групи В, недостатності марганцю, подагрі, лейкозі та іншій патології. Наприклад, при В1-гіповітамінозі діагностують параліч м’язів кінцівок; В2-гіповітамінозі – атрофію м’язів і скарлючення пальців; В3- і В6-гіповітамінозах та нестачі біотину – дерматити підошви кінцівок (рис. 210–211). Недостатність марганцю і вітаміну В5 негативно впливає на формування скелета. У курчат, індиченят та гусенят розвивається пероз, який проявляється потовщенням і укороченням на 7–8 % кісток кінцівок. Зв’язки суглобів розслаблені, суглоби кінцівок і крил збільшені. Кістки гомілки, внаслідок зісковзування загального п’яткового сухожилля, вивернуті назовні. Хвора птиця нерідко пересувається на заплеснових суглобах.
Рис. 210. Скарлючення пальців при В2-гіповітамінозі
Рис. 211. Ураження підошви кінцівок за нестачі біотину
При сечокислому діатезі солі сечової кислоти (урати) відкладаються не лише на серозних покривах і внутрішніх органах, а й у суглобах (ця форма хвороби зветься подагрою). Суглоби опухлі, деформовані, затверділі, птиця кульгає і погано пересувається (рис. 212).