Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Дослідження загального стану



Загальний стан тварини включає визначення габітусу (темперамент, положення тіла в просторі, будова тіла, конституція, вгодованість), дослідження шкіри, видимих слизових оболонок, лімфатичних вузлів, вимірювання температури тіла.

Оцінюючи темперамент собак, звертають увагу на швидкість і ступінь реакції на зовнішні подразники, спостерігають за їхньою поведінкою, виразом очей, рухами вух, хвоста. Залежно від цього їх поділяють на холериків, сангвініків, флегматиків та меланхоліків. Собаки холеричного типу (тер’єри, шнауцери, малі та карликові породи) активно реагують на зовнішні подразники грою вух, хвоста, зміною погляду, положенням голови. Їхні рухи швидкі та енергійні, вони перебувають у постійному русі. Флегмати (великі породи: сенбернари, ньюфаундленди, мастифи, кавказькі та середньоазіатські вівчарки), навпаки, малорухомі, ліниві. Собаки службових порід (німецька вівчарка, ротвейлер) – здебільшого сангвініки.

При вивченні будови тіла слід визначити ступінь розвитку м’язів, підшкірної сполучної тканини й кістяка, розміри тварини. У собак розрізняють чотири типи конституції: грубу, ніжну, щільну та крихкотілу. Більшість собак усіх порід повинні мати щільну конституцію: міцний кістяк, добре розвинені м’язи плечового пояса і стегна, глибоку грудну клітку. Крихкотіла конституція завжди означає, що собака переїдає, а отже страждає від ожиріння.

Дослідження волосяного покриву і шкіри проводять оглядом, пальпацією, а за необхідності застосовують спеціальні методи. Особливу увагу звертають на густоту, довжину, якість волосся, наявність алопецій, розчісів, линьку (собаки в нормі линяють двічі на рік – весною та осінню). У нормі шерсть у собак блискуча, густа, у зимовий період має достатню кількість пуху. Але треба пам’ятати про деякі породні особливості. Такі породи, як пудель, шнауцер, тер’єр не мають природної линьки. Крім того, шнауцери і тер’єри, а також деякі короткошерстні породи (боксери, такси, добермани) мають лише остьовий волос. У північних собак, особливо взимку, пух переважає над остю.

У процесі розведення людина закріпила за деякими (в основному декоративними) породами такі ознаки, які в інших собак є патологією. У спанієлів це, наприклад, призвело до розвитку щільного покриву, гіперпроліферації епідермісу та себореї. Деяким породам властиве ослаблення росту волосся або його відсутність на окремих ділянках тіла, наприклад, китайська чубата собака та ірландський водний спанієль, у яких відсутність шерсті є результатом спеціального відбору (рис. 173).

 

Рис. 173. Ірландський водний спанієль та китайська чубата собака

(Devid H. Lloyd at al.)

У собак зустрічається посилений ріст волосся (характерна ознака при гіпотиреозі) та зміна забарвлення шерсті при гіперглюкокортицизмі (із чорного кольору на каштановий або рудий, або з коричневого на світло-коричневий).

Серед патологічних змін волосяного покриву та шкіри найчастіше зустрічаються алопеції, які за поширеністю бувають обмежені і генералізовані; етіологією – фізіологічні та патологічні. Фізіологічне облисіння у собак зустрічається рідше і, як правило, воно обмежене. Ці зміни можуть бути віковими і в період щеніння. Виявляються алопеції на морді, вухах та спині (у собак після 8–9-ти років життя), а в сук – на спині й животі (за 2–3 тижні до пологів і 3–5 тижнів після них).

Значно частіше зустрічаються патологічні алопеції, які можуть бути: а) аліментарними (при нестачі в раціоні білків, ліпідів, вітамінів Е, А, В6, біотину, цинку та міді); б) при незаразній патології (хвороби печінки, нирок); в) внаслідок ендокринних розладів (хвороби щитоподібної, підшлункової та надниркових залоз, а також при гіперестрогенізмі; рис. 174); г) при грибкових ураженнях (стригучий лишай, мікроспорія); д) при паразитарних та інфекційних хворобах (арахноентомози, нематодози і цестодози; рис. 175).

 

Рис. 174. Облисіння в суки при йодній недостатності (за P.Czerw at al.)

Рис. 175. Облисіння підгруддя і кінцівок при демодекозі(за P.Czerw at al.)

Облисіння та алопеції виникають також внаслідок дії різних алергічних чинників, серед яких значне місце займають різні корми, кормові добавки, фарби, ароматичні речовини, аерозолі й медикаменти (рис. 176).

 

Рис. 176. Облисіння внаслідок дії харчових алергенів (шоколад, яйця)

Облисіння та алопеції у собак при алергіозах і арахноентомозах нерідко супроводжуються свербежем, який проявляється розчухуванням, розгризанням і лизанням місць уражень, а при отодектозі тварини трясуть вухами.

Досить часто при багатьох захворюваннях змінюється колір шкіри. Зокрема, анемічність у собак спостерігається при крововтратах, анемічних станах, гіповітамінозах А, D, Е, В6, хворобах дихальної і серцево-судинної систем та при нематодозах. Блідоіктеричність шкіри зустрічається при піроплазмідозах та лептоспірозі, почервоніння – при алергічних та паразитарних розчухах, дерматитах, екземах (еритроматозна стадія). Жовтяничного кольору шкіра у собак буває за тяжкого перебігу інфекційного гепатиту, лептоспірозу, токсичних уражень печінки внаслідок отруєння гемолітичними отрутами (що загрожує життю). Ціаноз шкіри у собак зустрічається переважно на місцях облисінь або алопецій, що, напевно, пов’язано з порушенням місцевих механізмів теплорегуляції.

При дослідженні шкіри звертають увагу на вологість, запах, температуру, наявність видимих пошкоджень (ран, набряків, висипань та ін.). Із спеціальних методів застосовують біопсію шкіри. Шкіра у клінічно здорових собак м’яка, еластична, гладенька і має на дотик нормальну температуру (температура поверхні шкіри під шерстним покривом вона складає 35–39 оС). Непігментовані ділянки шкіри мають світло-жовтий або світло-сірий колір. Там, де шкіра достатньо тонка (в ділянці живота), можна побачити кровоносні судини. У здорових собак секрет шкірних залоз (сальних і потових) рівномірно вкриває поверхню тіла, забезпечуючи блиск шерсті та захист шкіри. Тому купати собак мийними засобами можна не частіше одного разу протягом кварталу. Для таких порід, як шарпеї, мопси, чау-чау, мастифи, басети характерна глибока складчатість шкіри. Оскільки собаки цих порід мають підвищений ризик до захворювань шкіри, при їх дослідженні слід ретельно роздивлятися всі складки на наявність паразитів і видимих пошкоджень (часто у цих порід виникають дерматити та екземи).

Особливу увагу при дослідженні шкіри звертають на локалізацію і поширеність уражень, що може допомогти в диференціації деяких захворювань. Генералізовані ураження спостерігають при порушенні годівлі, різних алергіозах, множинній еритемі, лімфосаркомі, вірусному дерматиті. При інвазійних захворюваннях відмічають локалізовані пошкодження шкіри і волосяного покриву в ділянці ануса, кореня хвоста, спини. При нотоедрозі ураження шкіри розвиваються на голові (рис. 177), грудних кінцівках; при демодекозі – здебільшого в ділянці голови, ліктьових суглобів; при отодектозі – на внутрішній поверхні вушних раковин.

 

Рис. 177. Ураження шкіри при нотоедрозі

Кон’юнктиву досліджують, накладаючи великий палець однієї руки на верхнє віко, а іншої – на нижнє. Надавлюючи на нижнє віко, відтягують верхнє і навпаки. У собак вона блідо-рожева, а під час збудження може набувати червоного кольору.

Зміни кольору слизових оболонок: блідість виникає при анеміях, крововтратах, хронічній серцевій недостатності, гіповітамінозах, нестачі заліза, міді, кобальту, різних інвазіях (найчастіше піроплазмідозі), чумі, ентеритах, отруєннях; гіперемія слизових – при кон’юнктивітах, згущенні крові, інтоксикаціях інфекційної та неінфекційної природи; ціаноз – зустрічається при гострій серцевій недостатності, пневмоніях; жовтяничність зумовлена з порушенням білірубіносинтезувальної і білірубіновидільної функцій печінки.

Лімфатичні вузли у собак невеликі і розміщені в товщі тканин, тому зазвичай недоступні для прижиттєвого дослідження. Пальпацією можна знайти лише збільшені пахові лімфовузли.

Термометрія. Температура тіла вимірюється в прямій кишці. В нормі вона становить у кішок 38,0–39,0 оС, у собак – 37,5–39,0 оС і може помітно підвищуватися (інколи до 1–1,5 оС), якщо собака дуже хвилюється або боїться. Тому слід пропонувати власникам собак, щоб вони проводили термометрію їхнього улюбленця вдома, у звичних для нього умовах.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.