Дослідження системи травлення

Починається з вивчення апетиту. Здорові собаки, як правило, мають добрий апетит і їжу поїдають швидко. Часткова або повна відмова від корму спостерігається при зміні раціону, введенні нових кормів, захворюваннях, що супроводжуються гарячкою, ураженням язика, губів, жуйних м’язів, зубів, щелепи, глотки, стравоходу.

Інколи (після переїдання або при добрій годівлі) собаки можуть відмовитися від однієї-двох даванок (1 раз на тиждень) корму. Якщо собака при цьому має гарний настрій, то це вважається як природне самоочищення шлунка і кишечнику від шлаків, але коли тварини часто відригують і в них починається пронос, то можна запідозрити гастроентерит. Досить часто у собак виникає блювання, яке може бути фізіологічним й патологічним. У нормі – буває лише при переїданні, коли тварини відригують незначну (надлишкову) частину корму. Здебільшого блювання в собак є патологічним явищем. Спостерігається воно при лихоманці, захворюваннях шлунка і кишечнику, печінки, підшлункової залози та отруєннях. Оцінюють блювання за частотою й часом виникнення, кількістю і складом блювотних мас, їх запахом, наявністю домішок крові, жовчі та гельмінтів. У щенят, особливо при парвовірусному ентериті, виникає виснажливе блювання (до 60 разів на добу), інколи з домішками жовчі та крові, що є загрозливим симптомом.

Дослідженням ротової порожнини визначають стан слизової оболонки, язика, ясен і зубів. Суха або набрякла, гіперемійована або синюшна слизова оболонка є наслідком патологічного процесу. Нашарування на верхній поверхні язика спостерігається при стоматиті та гастриті. Нерідко у собак великих порід (дог, доберман, ердельтер’єр, різеншнауцер, німецька вівчарка) на слизовій оболонці губ, щік, ясен можна виявити папіломи різної форми і розмірів.

При дослідженні зубів оглядом, пальпацією і перкусією визначають час їх появи, прикус, кількість, ступінь стирання, нашарування і пошкодження. Оглядом на бокових поверхнях ікол та корінних зубів виявляють нашарування жовто-коричневого забарвлення. Нерідко на молярах можна знайти “зубний камінь” (окаменілі нашарування між шийкою зуба і яснами). Почорніння і дефекти зубів характерні для карієсу та пульпіту. Стирання різців відбувається з річного віку, а премолярів і молярів – з п’яти років. У тварин похилого віку (старше 9 років) різці можуть стиратися аж до шийки зуба.

Навколовушні і підщелепові слинні залози у здорових собак дослідити складно. Втім, при запаленні змінюється їхня форма, розмір, консистенція, виникають набряки. При пальпації можна виявити болючість.

Глотку досліджують оглядом і зовнішньою пальпацією. Широко відкривають пащу і, злегка натиснувши шпателем на основу язика, оглядають порожнину глотки, її задню і бокові стінки (можливо у брахіоцефалів).

При дослідженні черева визначають об’єм, симетричність, контури живота. За накопичення в черевній порожнині рідини глибокою пальпацією можна виявити болючість (перитоніт) або безболісне плескання рідини (асцит).

При дослідженні органів черевної порожнини застосовують переважно бімануальну пальпацію, за допомогою якої можна виявити новоутворення або сторонні тіла в шлунку і кишечнику, метеоризм кишечнику, хімо- і копростаз. Її проводять у собак при розслабленій черевній стінці в лежачому положенні.

Шлунок у собак розташований у лівій половині черевної порожнини і доходить до черевної стінки біля 12-го ребра. При сильному наповненні шлунок виходить за реберну дугу, лежить на черевній стінці і доходить до пупкової ділянки. Швидке здуття живота з лівого боку (позаду лівого підребер’я) вказує на заворот шлунка. Пальпацію шлунка проводять в стоячому положенні собаки, надавлюючи пальцями обох рук, накладеними позаду реберних дуг з двох сторін, у напрямку всередину і вперед. Виявляють наповнення його газами або кормовими масами, болючість при виразках.

Одним із спеціальних методів діагностики патології шлунка і його лікування є зондування. Для цієї маніпуляції використовують здебільшого медичні рото-стравохідні та дуоденальні (після деякої реконструкції) зонди. Зондування шлунка проводять, поклавши тварину на правий бік. Для дослідження відбирають шлунковий сік або нативне вмістиме (розділ 7).

Серед інших основних методів дослідження кишечнику діагностичне значення має аускультація, застосовуючи яку можна виявити послаблення або повну відсутність перистальтики кишечнику та її посилення. Важливим елементом при дослідженні кишечнику є визначення стану періанальних залоз, які виконують екскреторну функцію азотовмісних продуктів метаболізму шкіри. Періанальні (навколовідхідникові) залози розміщуються по боках від ануса (відхідника), де й відкриваються їхні протоки. При їх ураженні виникає захворювання – періанальний аденіт. Дослідженням у ділянці відхідника виявляють неприємний запах, гіперемію, болючість та сильний свербіж.

Останнім часом для дослідження травного каналу у собак застосовують ендоскопію. Для проведення езофагоскопії карликових порід та кішок використовують медичні гастроскопи GIFxP₃₀ і бронхоскоп BF P₃₀ та ветеринарні ендоскопи VQ-6092A, VQ-7112A. Для ендоскопії малих і середніх собак застосовують медичні гастроскопи GIF P₃₀. (рис. 182). Для езофагогастродуоденоскопії великих собак застосовують колоноскоп CF P₂₀.

Рис. 182. Гнучкий фіброендоскоп

Техніка проведення. Голову собаки потрібно відвести дещо назад (в такому положенні розслабляються м’язи шиї, відчувається гортань, яка не заважає уведенню фіброскопа у стравохід). Ендоскоп поміщають на середину язика (щоб не пошкодити його зубами). Прилад вводять під контролем ока. У ліву руку лікар бере пульт управління ендоскопа так, щоб першим, другим, третім пальцями він міг крутити важелі тяг і виконувати аспірацію (рис. 183).

Рис. 183. Фіброскопія у собаки

Три пальці правої руки утримують дистальний кінець ендоскопа в положенні “писального пера”. За допомогою важелів управління кінець апарата дещо згинають вниз і в такому положенні вводять по середній лінії в ротову порожнину до кореня язика. Обійшовши гортань, ендоскоп розгинають і ведуть до стравоходу, який має форму щілини, розміщеної у фронтальній площині. При нагнітанні повітря щілина дещо розширюється, і з ковтальними рухами прилад обережно просувають у стравохід. Ендоскопією можна виявити колір слизової оболонки, наявність нашарувань, ерозій, виразок та сторонніх тіл. Сторонні тілі в стравоході найбільш часто накопичуються в зоні грудного згину, над основою серця та в ділянці дистального сфінктера (рис. 184)*.

Рис. 184. Велике хрящоподібне стороннє тіло в дистальному відділі стравоходу

Рис.185. Виразковий езофагіт після проходження стороннього тіла по стравоходу

Ендоскопія може підтвердити діагноз на езофагіт, який здебільшого виникає при довготривалому перебуванні стороннього тіла в стравоході (рис. 185). Рідше у дистальному відділі стравоходу виявляють еритеми (почервоніння) та ерозії, що є ознаками езофагіту пептичного походження (рис. 186). В тяжких випадках виразки спричиняють звуження стравоходу. Пухлини стравоходу в собак і кішок діагностують рідко. Інколи виявляють грижі та новоутворення стравоходу (рис. 187).

Рис. 186. Еритематозний езофагіт

Рис. 187. Грижа та новоутворення стравоходу

Показаннями для ендоскопічного дослідження шлунка і кишечнику є: хронічне блювання, домішки крові до блювотних мас, хронічна анемія, зумовлена шлунково-кишковою кровотечею. У нормі поверхня слизової оболонки шлунка покрита складками, які сильніше виражені на великій кривині і слабше – на малій (рис. 188). Шлунково-кишковий сфінктер дещо зміщений вбік відносно головної поздовжньої вісі стравоходу.

При атрофічному гастриті слизова оболонка бліда, в її товщі проглядаються кровоносні судини, атрофовані складки (рис. 189). Нерідко (особливо у старших собак малих порід) діагностується хронічна гіпертрофічна гастропатія, яка характеризується вогнищевою або дифузною гіпертрофією слизової оболонки в антральній і антрально-пілоричній ділянках шлунка (рис. 190).

* – рис. 184–196 приведені за P.Lecoindere

Рис. 188. Слизова оболонка шлунка собаки в нормі

Рис. 189. Атрофічний гастрит

Рис. 190. Хронічна гіпертрофія

Рис. 191. Виразка шлунка у кішки

Завдяки ендоскопії у дрібних тварин (частіше у кішок) встановлюють виразки шлунка. Зовнішньо вони являють собою лінійні або витягнуті ділянки слизової оболонки з ерозіями і численними поверхневими вогнищами кровотечі (рис. 191).

Нерідко у собак і кішок при огляді шлунка можна виявити новоутворення, переважно злоякісного характеру (рис. 192).

Рис. 192. Карцинома та злоякісна аденокарцинома в собаки

При ендоскопії тонкого кишечнику можна виявити почервоніння і виразки слизової оболонки. Слід зазначити, що ураження тонкого кишечнику не мають специфічних ендоскопічних ознак, тому в більшості випадків для точної діагностики необхідно виконати біопсію і проводити гістологічні дослідження матеріалу.

Виразки 12-палої кишки у тварин зустрічаються нечасто і поєднуються здебільшого з хронічним ентероколітом (рис. 193) або пухлиною. Локалізуються виразки частіше поблизу шлунка.

Рис. 193. Виразкова хвороба проксимального відділу 12-палої кишки (а)

Поиск по сайту: