ДОСЛІДЖЕННЯ РУХОВОЇ СФЕРИ

Рухова сфера – це та частина нервової системи, яка відповідає за всі рухи тіла. Вона складається із центральних і периферичних нейронів.

Центральні нейрони розміщуються у корі і підкірковій ділянці головного мозку. Об’єднуючись, вони утворюють так звані пірамідні й екстрапірамідні шляхи. Пірамідні шляхи проводять імпульси від кори великих півкуль до спинного мозку і далі до м’язів, причому частина волокон шляху спрямовується до ядер черепно-мозкових нервів і центрів спинномозкових рефлексів, завдяки чому кора мозку впливає на діяльність названих утворень.

Центри екстрапірамідних шляхів у вигляді смугастих тіл розміщуються в підкірці. По рухових волокнах цих шляхів у спинний мозок і далі до м'язів безперервно надходять імпульси від проміжного, середнього та довгастого мозку, мозочка і мозкового мосту. Завдяки цим імпульсам забезпечується підтримання м'язового тонусу і регуляція м'язових рефлексів.

Периферичні рухові нейрони знаходяться у вентральних рогах спинного мозку та ядрах черепно-мозкових нервів. Проходячи через рухові корінці спинного мозку і згаданих нервів, аксони їх досягають м'язів, де закінчуються у вигляді рухових волокон.

Важлива роль у регуляції рухів тіла належить також сегментарно-рефлекторному апарату спинного мозку. Кожний такий сегмент складається із чутливого й рухливого нейронів, з'єднаних відповідно з певними ділянками шкіри та групами м'язів. До складу сегмента входить також сіра речовина спинного мозку, де замикаються зазначені нейрони і утворюється рефлекторна дуга.

При дослідженні рухової сфери особливу увагу звертають на тонус м’язів, здатність їх до активних рухів і координацію рухів, стан кісткової тканини.

Загальний м'язовий тонус досліджують оглядом тварини, звертаючи увагу на положення тіла, постановку кінцівок, голови, вушних раковин і хвоста. Пальпацією визначають пружність і об’єм окремих груп м’язів. У здорових тварин вони помірно напружені, чинять деяку протидію пасивним рухам.

При патології тонус м'язів може підвищуватися і знижуватися. Підвищення м’язового тонусу (гіпертонія м’язів) характеризується тим, що уражені м’язи різко виділяються, стають щільними майже не піддаються пасивним рухам. Суглоби в такої тварини знаходяться у стані максимального розгинання, а хода стає напруженою. Гіпертонія охоплює окремі м'язи або цілі групи їх (правець, отруєння стрихніном). Підвищення тонусу м'язів буває також при міозитах.

Зниження м'язового тонусу (гіпотонія м’язів) характеризується в’ялістю і дряблістю уражених м'язів. Загальна гіпотонія виникає при тривалій гіподинамії, утриманні тварин без моціону, при недостатній і неповноцінній годівлі, анеміях, гастроентеритах, багатьох хронічних захворюваннях.

До розладів рухової сфери нервової системи відносять порушення скоротливої здатності м’язів. Часткову втрату здатності м’язів до активних рухів називають парезом, а повну втрату – паралічем. Залежно від місця ураження парези і паралічі поділяють на периферичні і центральні.

Периферичні паралічі виникають при ураженні рухових відділів спинного мозку або периферичних нервових стовпів. Вони характеризуються зниженням тонусу уражених м'язів, втратою шкірних і сухожильних рефлексів, швидким розвитком атрофії, відсутністю контрактур, пошкодженням окремих органів. Найбільш часто периферичні паралічі уражають лицьовий, передлопатковий, променевий нерви внаслідок здавлювання їх або травм.

Центральні паралічі виникають при ураженні рухових відділів головного мозку або нервових волокон, що з'єднують головний мозок із спинним. Вони проявляються підвищенням тонусу уражених м'язів, підвищенням сухожильних рефлексів і послабленням шкірних, відсутністю явищ атрофії, наявністю контрактур, ураженням великої ділянки тіла. Центральні паралічі спостерігаються переважно при інфекційних захворюваннях (сказ, хвороба Ауєскі, чума); можуть виникати також при гельмінтозах, токсичних процесах і незаразній патології.

Паралічі можуть уражувати один м’яз або орган (моноплегія), симетричні (парні) м’язи або органи (параплегія, рис. 147), одну половину тіла (геміплегія).

До розладів скоротливої здатності м'язів відносять також судороми.

Судомами називають мимовільні скорочення м’язів. Вони є наслідком збудження кори і підкіркових центрів, а також периферичних рухових нейронів. Залежно від характеру м’язових скорочень розрізняють клонічні, тонічні й змішані (клоніко-тонічні) судоми.

Клонічні судоми проявляються дуже короткими і швидконастаючими один за одним скороченнями окремих м’язів або їх груп, що змінюються їх розслабленням. Виникають вони раптово і швидко припиняються, спостерігаються протягом короткого або тривалого часу. Клонічні судоми спостерігаються при ураженні головного мозку і його оболонок (інфекційний енцефаломієліт, чума), порушенні мозкового кровообігу, тяжких родах і розладах обміну речовин, отруєннях.

Інколи судоми поширюються на більшість м'язів тіла, й м'язові скорочення характеризуються великою силою та швидкістю. Такі судоми називають конвульсіями.

Клонічні судоми, які поширюються на окремі групи м’язів, бувають у вигляді тремору м’язів, гіперкінезу й тику.

Тремор – невеликої сили скорочення м'язів, які нагадують тремтіння. Він буває при отруєннях, захворюваннях головного та спинного мозку. Часто тремор реєструється у кімнатних собак. Іноді тремор починається легкими скороченнями окремих м'язових пучків, які не поширюються на весь м'яз. Це так звані фібрилярні посмикування (посіпування). Як правило, вони починаються на м'язах анконеусів, потім поширюються на м'язи плеча, шиї, тулуба. Зустрічаються у чистокровних коней і високопродуктивних корів при підвищенні температури та інфекційних захворюваннях, у корів – при травматичному ретикуліті й перикардиті, кетозі, гепатодистрофії.

Гіперкінези – ритмічні судоми окремих груп м'язів, які виникають внаслідок подразнення головного мозку різними токсинами. При інфекційному енцефаломієліті вони проявляються періодичним викиданням язика, погойдуванням голови, жувальними, плавальними рухами, плямканням губами.

Тик – ритмічні, координовані рухи одних і тих же м'язів. Проявляються у вигляді рухів повік, вух.

Тонічні судоми характеризуються стійким тривалим спазмом м’яза або групи м'язів, які нібито заклякають у цьому стані. Розрізняють тонічні судоми потиличних м'язів (контрактура), жуйних (тризм), м’язів кінцівок (крамп). Вони характерні для менінгіту, кетозу, лістеріозу, пасовищної тетанії, останніх стадій сказу у корів (рис. 148). Тризм буває у коней при правці і ботулізмі. Тонічні судоми, які поширюються на все тіло, називають тетанічними. Вони особливо характерні для правця коней. Судоми можуть бути й змішаними, клоніко-тонічними, які проявляються чергуванням тонічних і клонічних або навпаки. Такі судоми бувають у телят і поросят при сальмонельозі, у свиней і собак при чумі, у коней при трипанозомозі, а також в усіх тварин при енцефаліті і енцефаломієліті. Різновидністю змішаних судом є епілептичні напади, коли повністю втрачається “свідомість”, тварина падає, настає період тонічних судом, які переходять у клонічні.

Координацію рухів досліджують у спокої і під час руху тварини. У здорових тварин рухи координовані. Розлади координації рухів називають атаксіями (від грец. а – заперечення, taxis – порядок). Залежно від часу їх виникнення (під час руху чи в спокої) атаксії поділяють на статичні й динамічні.

Статична атаксія проявляється порушенням рівноваги тварин у стані спокою. Вона характеризується похитуванням тулуба, крупа, голови, прогинанням карпальних суглобів. Тварина ледве тримається на широко розставлених кінцівках, поступово нахиляється набік. За тяжкого перебігу вона сідає або валиться назад, падає. Статичну атаксію спричинює ураження мозочка і його ніжок. Вона виявляється у корів, хворих на губчастоподібну енцефалопатію.

Динамічна атаксія помітна лише під час руху тварини – це похитування тулуба, некоординовані рухи кінцівок або всього тіла. Динамічні атаксії виникають при розладах глибокої чутливості, ураженні дорсальних корінців, пучків Голля і Бурдаха спинного мозку, вищих чутливих центрів головного мозку, мозочка, довгастого мозку.

Залежно від місця локалізації патологічного процесу в чутливій сфері нервової системи розрізняють периферичні, спинальні, мозочкові та кортикальні атаксії.

Периферична атаксія виникає при ураженнях задніх стовпів спинного мозку і характеризується некоординованими рухами кінцівок. Спостерігається частіше у коней при ураженні суглобів, зв’язок, капсул.

Спинальна атаксія характеризується порушенням як координації рухів, так і рівноваги. Розвивається при розладах провідності імпульсів у пучках Голля і Бурдаха спинного мозку.

Мозочкова атаксія перебігає з порушенням статичної і динамічної координації у формі погойдування тіла. Зустрічається у коней при інфекційному енцефаломієліті.

Ураження довгастого мозку, що виникає при губчастоподібній енцефалопатії великої рогатої худоби, спричиняє атаксію задньої ділянки тулуба та гіперметрію.

Кортикальна атаксія проявляється відсутністю пристосування до рельєфу місцевості. Тварина спотикається, рухається невпевнено. Розвивається при ураженні кори головного мозку.

ДОСЛІДЖЕННЯ РЕФЛЕКСІВ

Рефлекс – це відповідна реакція організму на подразнення рецепторів, яка здійснюється за участі центральної нервової системи. Робота всіх органів відбувається рефлекторно. Дослідження рефлексів дає змогу зробити висновок про стан центральної нервової системи, периферичного нервово-м'язового апарата і провідникових шляхів, а також оцінити стан різних органів та сегментів тіла. Рефлекси поділяють на поверхневі (екстероцептивні) й глибокі (пропріоцептивні). Досліджують рефлекси шляхом нанесення певного подразника на відповідну ділянку тіла та рівнем реакції організму.

До поверхневих рефлексів відносять рефлекси шкіри і рефлекси слизових оболонок. До шкірних належать рефлекс холки, черевний, анальний, копитної кістки. Подразнення шкіри у відповідній ділянці викликає скорочення м’язів, згинання кінцівки та ін. Рефлекси слизових оболонок: кон’юнктиви, корнеальний (рогівковий), глотковий. Кон’юнктивальний та корнеальний рефлекси проявляються змиканням повік при дотику до слизової або рогівки ока. Глотково-гортанний рефлекс досліджують шляхом подразнення слизової оболонки рота, глотки та гортані з метою викликання ковтальних, кашльових і блювальних рухів внаслідок скорочення м’язів глотки та гортані.

До глибоких рефлексів відносять рефлекси сухожильні, м'язів і окістя. Найбільше клінічне значення мають колінний і ахіллового сухожилля. Ці рефлекси досліджують у покладених на бік тварин шляхом вдаряння спеціальним молоточком по зв’язці наколінника або ахіллового сухожилля. При колінному рефлексі настає розгинання тазової кінцівки, а при ахілловому – скакального суглоба.

У здорових тварин рефлекси виражені помірно. Послаблення рефлексів (гіпорефлексія), їх втрата (арефлексія) та підвищення (гіперрефлексія) є ознакою ураження центральної або периферичної нервової системи. Рефлекси шкіри та слизових оболонок порушуються при ураженні головного мозку, дорсальних і вентральних корінців, чутливих і рухливих волокон периферичних нервів. Втрата або послаблення рефлексів характерні для периферичних паралічів. Посилення рефлексів відбувається при ураженні центрального рухового нейрона. Зміни рефлексів слизових оболонок залежать від стану рефлекторної дуги: трійчастого нерва, його ядра, ядра лицевого нерва і його волокон.

Послаблення глибоких рефлексів означає ураження чутливих елементів рефлекторної дуги, найчастіше на рівні корінців і спинного мозку. Відсутність рефлексів вказує на пошкодження периферичного нерва. Посилення глибоких рефлексів можливе при послабленні кіркових гальмівних впливів, підвищеній збудливості кори головного мозку і рефлекторної дуги.

Поиск по сайту: