ДОСЛІДЖЕННЯ ЧУТЛИВОСТІ

Чутливість забезпечується трьома різними видами нейронів, які з’єднують нервові рецептори через провідні шляхи і кору головного мозку. Перші нейрони провідних шляхів усіх видів чутливості знаходяться поза мозком – у спинномозкових вузлах та вузлах нервів черепа. Другі нейрони чутливих аналізаторів лежать у різних місцях. Зокрема, нейрони аналізаторів поверхневої чутливості (больової, температурної, частково тактильної) – у задніх рогах спинного мозку, аналізаторів глибокої чутливості (м’язово-суглобової, вібраційної та ін.) і частково тактильної – у клиноподібному й тонкому ядрах довгастого мозку. Треті нейрони провідних шляхів знаходяться в таламусі, через який чутливі провідні шляхи досягають кори головного мозку. До входження у спинний мозок провідні шляхи всіх видів чутливості ідуть разом, тому при їх пошкодженні у цьому місці порушуються всі види чутливості з боку ураження. Від медіальної петлі до кори головного мозку провідники усіх видів чутливості також ідуть разом, тому їх ураження спричиняє порушення всіх видів чутливості, але за провідниковим типом на протилежному боці. У спинному мозку провідні шляхи різних видів чутливості йдуть окремо. Отже, при локалізації патологічного процесу у спинному мозку можуть порушуватися окремі види чутливості.

Залежно від топографії нервових закінчень, розрізняють поверхневу чутливість (шкіра та слизові оболонки) і глибоку (м’язи, зв’язки, кістки і суглоби).

Поверхневу чутливість досліджують з урахуванням того, що в шкірі і слизових оболонках знаходяться багато спеціалізованих нервових закінчень, здатних сприймати больові, тактильні, температурні подразнення із зовнішнього оточення. Співвідношення кількості больових, тактильних, холодових і теплових рецепторів на 1 см² шкіри становить у середньому 100:10:6:1. Розрізняють тактильну, больову і температурну поверхневу чутливість.

Тактильну чутливість досліджують доторканням яким-небудь предметом до кінчиків волосся холки, спини, черевних стінок. Здорові тварини у відповідь на такі подразнення обмахуються хвостом, роблять рухи шкірою, оглядаються. Точніші дані про стан тактильної чутливості одержують за допомогою приладів І.П.Шаптала, якими можна дозувати силу подразнення і ураховувати час виникнення відповідної реакції тварини на це подразнення. При патологічних процесах відмічають підвищення (тастгіперестезію), особливо при трансмісивних губчастоподібних енцефалопатіях, тешенській хворобі, зниження (тастгіпоестезію) або повну втрату (тастанестезію) тактильної чутливості.

Больову чутливість визначають поколюванням шкіри голкою. Сила поколювання на різних ділянках повинна бути однаковою. Однак така методика не враховує силу подразнення і час виникнення відповідної реакції. Ці недоліки усуваються при нанесенні больових подразнень здавлюванням окремих ділянок шкіри приладами І.П.Шаптала. Больова чутливість залежить від вищої нервової діяльності. Чутливість коней збудливого типу проявляється тим, що відповідна реакція на подразнення з силою до 1 кг виникає зразу (через 0,1–0,2 с), у тварин сильного врівноваженого рухливого типу – настає через 0,6 с при тиску силою до 10 кг, а у малозбудливих – через 1 с і більше при нанесенні подразнення силою понад 10 кг. У однієї й тієї ж тварини на різних ділянках шкіри больова чутливість неоднакова. Найменше вона розвинена на крупі, тоді як на ділянках із тонкою шкірою больова чутливість досягає високого ступеня розвитку. При патології можливі підвищення (гіпералгезія), зниження (гіпоалгезія) і втрата (аналгезія) больової чутливості.

Температурну чутливість визначають прикладанням до шкіри металічних пластинок, нагрітих до певної температури, або посудин (пробірок) з холодною і гарячою водою. При прикладанні гарячого або холодного подразника реакція настає тоді, коли подразник діє дуже сильно, й тому буває важко диференціювати больову реакцію від температурної. Найбільш чутливо на температуру реагують внутрішня поверхня стегна і шкіра в ділянці черева. Може спостерігатися підвищення (термогіперестезія), зниження (термогіпоестезія) або втрата (термоанестезія) температурної чутливості.

Різні патологічні процеси можуть супроводжуватися одночасними змінами усіх видів шкірної чутливості: больової, тактильної і температурної. Підвищення їх називають гіперестезією, зниження – гіпоестезією і повну відсутність – анестезією. Лише в тих випадках, коли нервові волокна, що проводять різні імпульси, проходять відокремлено, можуть спостерігатися ізольовані порушення лише тактильної або больової чутливості.

У деяких випадках виникають своєрідні форми гіперестезії, що одержали назву парестезій. Виникають вони тоді, коли по ходу нервового провідника діє сильне подразнення, яке безперервно надсилає імпульси в центральну нервову систему. Тварина постійно лиже, тре і навіть розгризає уражені тканини (хвороба Ауєскі, сказ, поліневрити, самопогризання у хутрових звірів).

Розлади шкірної чутливості можуть охоплювати всю поверхню тіла або обмежені її ділянки. У зв'язку з цим усі порушення шкірної чутливості поділяють на загальні, сегментарні та місцеві.

Загальні гіперестезії пов'язані з патологічним подразненням рецепторів чутливих нервових волокон отрутами, токсичними речовинами, а також з ураженням чутливих центрів кори головного мозку внаслідок запалення, здавлювання.

Сегментарні розлади чутливості спостерігаються при вогнищевих ураженнях кори головного мозку, що супроводжується втратою чутливості і рухової функції на протилежному боці тіла, включаючи однойменну половину голови (геміанестезія). Ураження довгастого мозку характеризується порушенням чутливості на однойменній половині голови і протилежному боці тіла. Поперекове ушкодження спинного мозку викликає повну втрату усіх видів чутливості з обох боків тіла тварини нижче місця ураження. Пошкодження корінців спинного мозку супроводжується втратою усіх видів чутливості відповідного сегмента тіла.

Місцеві розлади чутливості виникають при ураженні окремих нервів. Гіперестезія супроводжується наявністю у тварини больових відчуттів. Розрізняють місцеві, проекційні, ірадіювальні та відбиті (рефлекторні) болі.

Місцеві болі збігаються з місцем ураження нервового стовбура або корінця. Наприклад, біль при абсцесі.

Проекційні болі відчуваються не лише в місці подразнення, а й поза місцем патологічного процесу в зоні іннервації нервового провідника. Запалення серединного нерва викликає біль у місці ураження і на великій від нього відстані – на тильній поверхні кінцівки. У такому випадку біль проектується із стовбура нерва на його периферію.

Ірадіювальні болі виникають при передачі подразнення з однієї гілки чутливого нерва на іншу. Такі болі можуть виникати при ураженнях трійчастого нерва.

Рефлекторні (відбиті) болі – це такі, що переходять з однієї нервової системи на іншу (з вегетативної на соматичну). Цей процес називають вісцеро-сенсорним рефлексом. Прикладом відображених болів може служити гіпералгезія шкіри заднього схилу холки у корів при травматичному ретикуліті. На цій підставі виникають зони гіпералгезії – підвищення больової чутливості шкіри при патології внутрішніх органів (зони Захар’їна, Геда, Роже).

В основі зон гіпералгезії лежить вісцеро-сенсорний рефлекс, який забезпечує двобічну передачу імпульсів з внутрішніх органів на шкіру і з шкіри на внутрішні органи. Це досягається через тісний анатомічний зв'язок вегетативної нервової системи з соматичною.

Вегетативна нервова система (симпатичний відділ) утворює в організмі ряд сплетінь, вузлів, які іннервують певні внутрішні органи. Від переднього сонячного сплетіння ідуть волокна до шлунка, дванадцятипалої кишки, підшлункової залози, печінки та селезінки. При патології цих органів у коня виникає зона гіпералгезії на шкірі нижньої ділянки грудної клітки (найчастіше справа) між 5-м і 10-м ребрами. Болі з боку шлунка краще відбиваються на шкіру заднього схилу холки.

Підвищену больову чутливість при ураженні тонкого відділу кишечнику, сліпої кишки і нижнього коліна великої ободової кишки (іннервує заднє сонячне сплетіння) знаходять дещо нижче середини грудної стінки між 11-м і 13-м ребрами, причому сліпа кишка відбиває болі краще на правий бік, а інші – на лівий.

Зона гіпералгезії верхнього коліна великої ободової кишки з тазовим згином і шлункоподібним розширенням (іннервується переднім брижовим сплетінням) у коня знаходиться справа між13-м і 15-м ребрами в середній ділянці грудної стінки.

У середній ділянці пахів виникає зона гіпералгезії при патології малої ободової і прямої кишок (іннервує заднє брижове сплетіння).

Нирки, надниркові залози і аорта мають нервові зв’язки з нирково-аортальним сплетінням, від якого болі передаються на середню ділянку реберної стінки між 16-м і 18-м ребрами.

У ділянці, де поперек переходить у крижовий відділ, знаходять зону гіпералгезії сечового міхура, матки, яєчників і сім'яників (іннервує тазове сплетіння).

У великої рогатої худоби відома лише одна зона гіпералгезії — задній схил холки (захворювання сітки). Здорові тварини при дослідженні зон гіпералгезії не виявляють ніякої реакції. При патології таке дослідження супроводжується занепокоєнням тварини.

До глибокої (пропріоцептивної) чутливості відносять чутливість м’язів, кісток, зв'язок, сухожиль, суглобів. Сигнали від цих утворень проводяться постійно, як і імпульси від шкірних рецепторів, у кору головного мозку. Але ці імпульси проводяться іншими волокнами дорсальних корінців і в спинному мозку ідуть в пучках Голля та Бурдаха. У мозку створюється уявлення про положення тіла в просторі під час руху тварини і в спокої. Кращим методом дослідження глибокої чутливості є спостереження за твариною, облік тих рухів, які вона здійснює в звичній обстановці. Крім того, тварині надають незвичні пози: перехрещують грудні кінцівки, виставляють ногу вбік або далеко вперед тощо. Здорові тварини зразу ж приймають природну позу, а при ураженнях стовбурової ділянки мозку, дорсальних корінців його, зорового горба і тім’яної ділянки кори головного мозку такі положення в просторі довго утримуються твариною (рис. 146). При оцінці відповідних реакцій необхідно враховувати голод та втому тварини, які гальмують глибоку чутливість і тим самим сприяють тривалості зазначених розладів.

Поиск по сайту: