Диспептичний синдром є наслідком недостатньої екзокринної функції залози і порушення функції печінки, що викликає нудоту, блювання, пронос або запор, екскременти мають сальний вигляд зі смердючим запахом.
Холестатичний синдром зумовлений стисканням загальної жовчної протоки в результаті набряку, пухлини або кісти підшлункової залози. Проявляється стеатореєю (наявність жиру в калових масах), гіпербілірубінемією, підвищеною активністю лужної фосфатази, жовтяничністю видимих слизових оболонок. Із лабораторних тестів у крові й сечі визначають активність α-амілази, панкреатичної ліпази і трипсину. У здорових тварин активність цих ферментів незначна, у сечі встановлюють активність α-амілази. При панкреатиті й інших хворобах відмічають підвищену активність у сироватці крові та сечі переважно α-амілази.
Панкреатит – запалення підшлункової залози, яке характеризується больовим синдромом, порушенням екскреторної функції і розладом травлення. За перебігом буває гострий і хронічний, за характером запалення патоморфологічно виділяють геморагічний, гнійний, флегмонозний та ін. Захворювання зустрічається у великої рогатої худоби, коней, собак, котів, а також у птахів, але через трудність прижиттєвої діагностики часто лишається нерозпізнаним. При діагностиці захворювання враховують можливу етіологію: інфекційні захворювання (чума, вірусний гепатит, парагрип-3 та ін.), токсини патогенних грибів, продукти гниття білків, згірклих жирів, хімічні речовини. хронічний панкреатит часто є наслідком холециститу, гепатиту, цирозу печінки.
Діагностичні критерії. Для гострого перебігу панкреатиту і загострення хронічного характерний больовий синдром з проявом колік. У собак, котів і свиней нерідко спостерігають блювання, болючість при пальпації підшлункової залози. При хронічному панкреатиті, у періоди між загостреннями, спостерігають холестатичний і диспептичний синдроми, екзокринну недостатність підшлункової залози та прогресуюче виснаження. Відмічають діарею, стеаторею, метеоризм кишечнику, ентероколіт. Стеаторея є ознакою зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози. Використовують дані ехографії підшлункової залози; лабораторно – підвищення активності α-амілази сироватки крові та сечі.
Пухлини підшлункової залози
У підшлунковій залозі можуть розвиватися доброякісні, злоякісні та гормонально-активні пухлини. З доброякісних пухлин можливі: аденома, ліпома, міксома, ангіома; злоякісних – рак (карцинома) і саркома; із гормонально-активних – інсулінома (продукує в надлишку інсулін) і глюкагонома (продукує глюкагон).
Діагностичні критерії. Проявляються різного ступеня інтенсивності больовий, диспептичний і холестатичний синдроми. При стисканні великими пухлинами дванадцятипалої кишки з’являються ознаки її непрохідності, жовчної протоки – симптоми механічної жовтяниці.
Рак і саркома підшлункової залози викликають біль, анорексію, виснаження, нудоту, блювання, запор або пронос, підвищення температури тіла, ознаки механічної жовтяниці. У крові можливе підвищення активності α-амілази, ліпази, трипсину.
Інсуліному вирізняє виражена гіпоглікемія (нижче 2,5 ммоль/л), що нерідко супроводжується комою. Хворіють переважно німецькі вівчарки. При глюкагономі розвивається діабет, характерні ураження шкіри, свербіж, запор або пронос, зниження вгодованості при збереженому апетиті.
Цукровий діабет
Цукровий діабет – хронічне захворювання, зумовлене абсолютною або відносною недостатністю інсуліну і супроводжується порушенням обміну речовин, гіперглікемією та глюкозурією.
На цукровий діабет хворіють собаки, особливо такси, тер’єри, здебільшого у віці старше п’яти років, рідше кішки, коні, свині та інші моногастричні тварини. Співвідношення захворюваності самців до самок у собак становить приблизно 1:4.
У людини діагностують інсулінозалежний цукровий діабет (ІЗЦД) або діабет першого типу, зумовлений абсолютною недостатністю інсуліну, та інсулінонезалежний цукровий діабет (ІНЦД), або діабет другого типу, при якому не спостерігають гіпосекреції гормону, а захворювання спричиняється резистентністю клітин до його дії. Тому глюкоза не проникає через мембрани клітин. ІЗЦД часто супроводиться розвитком кетоацидозу, а ІНЦД перебігає з менш вираженим порушенням обміну речовин і менш вірогідним розвитком кетоацидозу. У собак та інших тварин відмінності між ІЗЦД та ІНЦД бувають стерті.
Цукровий діабет довгий час може перебігати без виражених клінічних ознак. Першими симптомами хвороби є слабість (астенія), сухість слизових оболонок, невелика спрага. У подальшому відмічають схуднення особливо при ІЗЦД, швидку втомлюваність, сухість шкіри, спрагу (полідипсію), часте сечовипускання (полакіурія) зі збільшенням у 2–3 рази і навіть більше кількості виділеної сечі (поліурія). Часто у собак виявляють двобічну катаракту.
Діагностика цукрового діабету грунтується на типових клінічних симптомах і результатах лабораторного дослідження. Передусім діагностують гіперглікемію: вміст глюкози у собак більший 120 мг/100 мл, або 6,6 ммоль/л (при тяжкому перебігу – 12,0–16,5 ммоль/л), у коней – більше 95 мг/100 мл (5,27 ммоль/л), свиней – більше 100 мг/100 мл (5,55 ммоль/л). Як правило, виявляють глюкозурію, при тяжкому перебігу ІЗЦД – кетонурію і зниження (менше 45 об% СО2) резервної лужності (кетоацидоз).
Цукровий діабет необхідно диференціювати він ниркової глюкозурії та нецукрового діабету. Ниркова глюкозурія зумовлена зниженням реабсорбції глюкози в ниркових канальцях при їх ураженні. Вміст глюкози в крові не підвищується. При нецукровому діабеті гіперглікемія і глюкозурія відсутні.