Захист від рентгенівського випромінювання

Робота в рентгенівських кабінетах пов'язана з шкідливими виробничими факторами і вимагає захисту від дії рентгенівських променів та струму високої напруги. Найбільш небезпечним є рентгенівське випромінювання, тому радіаційний захист персоналу – одна з головних умов техніки безпеки та охорони здоров'я при проведенні рентгенологічних досліджень.

Рентгенологічне випромінювання, як і інші види іонізуючого випромінювання, має виражену біологічну дію. При високих разових і сумарних дозах можуть статися незворотні зміни як в органах, так і у цілому організмі. Особам, що працюють в рентгенівських кабінетах, необхідно правильно оцінювати радіаційну обстановку і перш за все знати якісні і кількісні характеристики випромінювання.

При проведенні рентгенологічних досліджень радіаційний контроль доз опромінення персоналу і пацієнтів повинен здійснюватися у відповідності з вимогами. З метою обмеження опромінень і проведення дозиметричного контролю необхідно мати визначені гранично допустимі дози (ГДД) для всіх категорій осіб відповідно критичним органам, а також граничні дози (ГД). Розрізняють поняття порогової дози і ГДД. Порогова доза - це мінімальна доза опромінення, нижче якої ефект ураження не виявляється.

ГДД - найбільше значення індивідуальної дози за рік, яка не викликає патологічних змін.

ГД - гранична доза за рік для обмеженої частини населення.

У відповідності з нормами радіаційної безпеки (НРБ- 76/87) визначено три категорії осіб, працюючих з іонізуючим випромінюванням, для яких установлено різні ГДД опромінення:

1) категорія А - персонал рентгенівського кабінету, постійно працюючий з рентгенівською апаратурою;

2) категорія Б - персонал закладу, працюючий в приміщеннях, суміжних з рентгенівським кабінетом, і не зайнятий безпосередньо роботою з рентгенівською апаратурою, а також особи, які інколи приймають участь у рентгенологічних дослідженнях (студенти, аспіранти) та власники хворих тварин;

3) категорія В - населення регіону, області, держави.

В залежності від радіочутливості виділено 3 групи критичних органів з різною чутливістю до випромінювання:

1-а - все тіло, статеві залози, кістковий мозок;

2-а - м'язи, щитовидна залоза, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий канал, легені та інші органи, які не відносяться до-1-ї і 3-ї груп;

3-а - шкірний покрив, кісткова тканина, кисті, передпліччя, гомілки, стопи.

В залежності від групи критичних органів установлено граничні дози зовнішнього опромінення для різних категорій осіб (табл. ).

Таблиця

Граничні дози зовнішнього опромінення

* 1 бер - біологічний еквівалент рентгена.

При експлуатації рентгенівських кабінетів слід використовувати гранично допустимі рівні (ГДР) випромінювання, наведених в таблиці.

Таблиця

ГДР випромінювання

Вважається, що захист кабінету відповідає вимогам, коли потужність дози випромінювання за радіаційним захистом не перевищує значень ГДР. При виявленні порушень вимог безпеки проведення досліджень в рентгенівському кабінеті припиняється. Робота відновлюється тільки після усунення причин підвищення випромінювання.

Захист від іонізуючого випромінювання передбачає дотримання комплексу організаційно-методичних і фізико-технічних заходів, використання сукупності засобів і пристроїв, призначених для зниження рівня опромінення до гранично допустимих величин. Засоби радіаційного захисту поділяють на колективні і індивідуальні. Захист приміщень, суміжних з тими, де розміщено рентгенівський апарат, забезпечується стаціонарними будівельними конструкціями з врахуванням їх захисних властивостей, виражених свинцевим еквівалентом. Забезпечення радіаційного захисту персоналу рентгенодіагностичного кабінету спрямовано на обмеження дії первинного, вторинного і розсіяного рентгенівського випромінювання, для чого користуються спеціальними пристосуваннями.

Для захисту від м'яких рентгенівських променів використовують алюмінієві фільтри товщиною 1-2 мм, які встановлюють у рентгенівській трубці перед отвором, для виходу променів. М'які промені з малою проникаючою здатністю повністю поглинаються шкірою, викликаючи спочатку дерматити з подальшим більш серйозним ураженням.

Металевий тубус, прикріплений безпосередньо до трубки з боку отвору для виходу променів, обмежує ширину пучка рентгенівських променів, спрямованих на пацієнта. Широка металева основа та сам тубус з наявністю свинцю поглинають і відсікають промені, що розходяться в різні боки.

На передній стінці екрана для просвічування встановлюють просвинцьоване скло, яке захищає голову та верхню частину тулуба рентгенолога від рентгенівських променів при роботі апарата. Металеві козирки на екрані в місці прикріплення ручок захищають руки рентгенолога від променів, які пройшли поза екраном. Для захисту тулуба, ніг, рук використовують просвинцьовані гумові фартухи, спідниці, рукавиці з свинцевим еквівалентом не менше 0,3 мм. Використання засобів захисту без відповідного маркування забороняється. Нижня частина тулуба і ноги захищаються від рентгенівських променів ширмою, покритою просвинцьованою гумою або листовим свинцем.

Індивідуальні засоби захисту використовують також особи, які фіксують тварин при просвічуванні чи знімках. В кожному рентгенівському кабінеті повинно бути не менше двох комплектів захисних фартухів, спідниць, рукавиць.

Та все ж слід пам'ятати, що абсолютного захисту від рентгенівських променів не існує. Частина прямих і розсіяних променів завжди потрапляє на рентгенолога.

Ефективність захисту від рентгенівських променів встановлюють постійним дозиметричним та медичним контролем. При роботі рентгенодіагностичних апаратів в режимі просвічування та знімків контроль прово дять на рентгенівській трубці при напрузі 100 кВ. Для радіаційного контролю використовують дозиметри типу ДРГЗ-01"Аракс^” ДРГЗ-03 "Аргунь", ДРГЗ-0,4 "Катунь" та ін.

Медичний контроль здійснюється шляхом систематичного спостереження за станом здоров'я персоналу. Є три види заключення про охорону праці:

1-й - стан охорони праці вважається задовільним, коли доза опромінення персоналу за тиждень складає не більше 0,1 Р;

2.-й - незадовільнім і вимагає відповідних захисних заходіав, коли доза опромінення за тиждень перевищує 0,1 Р але не більше 0,3 Р;

3-й - якщо доза опромінення перевищує 0,3 Р на тиждень, а створення кращого захисту неможливе, робота припиняється.

Для створення безпечних умов праці в рентгенівських кабінетах необхідно дотримуватися захисту не тільки від рентгенівського випромінювання, а і інших чинників: електричного струму, пилу, парів шкідливих хімічних сполук, шуму, що виникає при роботі апаратури тощо. Конструкція сучасних рентгенівських апаратів, як правило, запобігає доступу персоналу до струмоведучих частин. Всі високовольтні елементи надійно ізольовані, захищені металевою оболонкою, заземлені і при правильній експлуатації обладнання можливість ураження струмом високої напруги виключається.

Для запобігання надходження свинцю до організму персоналу індивідуальні засоби захисту із свинцем перед використанням старанно обмивають теплою водою з милом; під і на рукавиці із просвинцьованої гуми одягають тонкі бавовняні рукавиці; поверхні стаціонарних захисних пристроїв, виконаних із свинцю, покривають подвійним шаром фарби; після закінчення роботи в рентгенівському кабінеті проводиться вологе прибирання з використанням 1-2% розчинну оцтової кислоти. Свинцевий еквівалент засобів захисту перевіряють один раз на три роки.

При роботі рентгенівських апаратів протягом 5-6 годин в повітрі накопичується велика кількість озону та азотистих сполук, які шкідливо впливають на організм через дихальні шляхи, тому на протязі робочого дня повинна працювати примусова припливно-витяжна вентиляція, забезпечуючи 3-кратний повітрообмін на годину.

Поиск по сайту: