Рентгенофотометрія. томографія, радіографія

Всі методи рентгенологічного дослідження основані на законі ослаблення енергії рентгенівських променів. При проходженні через досліджуваний об'єкт пучок рентгенівського випромінювання поглинається і розсіюється середовищем. Величина ослаблення інтенсивності випромінювання даного спектрального складу визначається атомним номером елементів середовища, щільністю і товщиною об'єкта та його окремих ділянок. Отже, ступінь ослаблення рентгенівського пучка променів, які проходять через різні тканини і органи організму тварини, неоднакова. Тому різні ділянки екрана або плівки опромінюються з різною інтенсивністю. Чим більше променів пройде через орган, тим слабша його тінь на екрані і, навпаки, чим сильніше орган поглинав рентгенівське випромінювання, тим інтенсивніша його тінь.

Рентгенівське зображення складається з багатьох тіней і просвітлень. Тому на екрані відображається не тільки обриси об'єкта, а і його внутрішня структура. Кожний рентгенівський промінь зустрічає, проходячи через об'єкт, величезну кількість його матеріальних точок, всі ці точки проекціюються на одну площину плівки чи екрана. Накладаючись одне на одне, ці проекції дають складну сумарну площинну картину рентгенівського зображення.

Ветеринарна медицина має два основні класичні методи рентгенівського дослідження: рентгеноскопію (просвічування) і рентгенографію (виготовлення знімків).

Рентгеноскопія (просвічування) - це метод рентгенодіагностики патологічних змін в органах та тканинах за тіньовою картиною на флуоресціюючому екрані в момент дії рентгенівського випромінювання.

Для того, щоб рентгенівські промені дали видиме зображення, застосовують спеціальні екрани для просвічування. На білий картон розміром 30х40 см з одного боку нанесено шар флуоресціюючої речовини (платино-синьородистий барій, вольфрамово-кислий кальцій, цинк-кадмій сульфат та ін.), яка світиться (флуоресціює) жовтувато-зеленуватим світлом під дією рентгенівських променів. Яскравість свічення екрана залежить від інтенсивності і твердості рентгенівського випромінювання.

Для захисту від механічних ушкоджень і забруднення флуоресціюючої поверхні екран розміщують в металевій рамці зі склом з свинцевим еквівалентом 1-І.5 мм. Одночасно це скло є засобом захисту рентгенолога від рентгенівських променів. В неробочий час екран закривають шторкою із чорного щільного матеріалу.

Яскравість свічення екрана значно слабша за денне світло, тому просвічування проводиться в добре затемненому приміщенні. Перед початком дослідження рентгенолог повинен декілька хвилин побути в темноті, щоб підготовити очі для кращого сприйняття тіней на екрані. При неможливості затемнення приміщення, користуються криптоскопом.

Тварину для дослідження розміщують між трубкою і екраном. Трубку установлюють так, щоб вихідне вікно для рентгенівських променів було спрямовано в бік досліджуваної ділянки тіла тварини і екрана. Тіньова картина рентгенівського зображення, крім фізико-хімічних властивостей досліджуваного об'єкта, залежить від просторового взаєморозміщення рентгенівської трубки, об'єкта дослідження і екрана, а також направлення центрального пучка рентгенівських променів. Для кращого тіньового зображення на екрані центральний пучок променів направляють перпендикулярно до площини екрана. Відстань від трубки до екрана становить 60-65 см. Конус променів повинен освітлювати практично весь екран розміром 30х40 см. Із збільшенням відстані між об'єктом та екраном збільшується зображення і тінь його стає значно більшою дійсних розмірів, але менш щільною і чіткою. Тому при просвічуванні екран слід підводити впритул.

Просвічування окремих ділянок тіла здійснюється переважно в природно стоячому положенні тварини при направленні рентгенівських променів справа наліво або зліва направо, а дрібних тварин – з боку спини або черева. Вибір сторони залежить від локалізації патологічного процесу, за принципом - уражений бік ближче до екрана.

Режим роботи рентгенівського апарата при просвічуванні залежить від його типу і товщини об'єкта дослідження. Твердість рентгенівських променів для дослідження дрібних тварин може коливатися в межах 50-65 кВ при інтенсивності 3-4 мА, для великих - відповідно 60-80 кВ і 4-5 мА.

При дії рентгенівських променів на екрані одержують світлове зображення у вигляді тіней різної інтенсивності. Повітря у порожнинах тіла та суглобові хрящі практично прозорі для рентгенівських променів, а м'язи, сухожилля, паренхіматозні органи, кишечник вже дещо більше затримують промені. Найбільше променів поглинається кістковою тканиною та сторонніми металевими тілами.

При рентгенівському дослідженні ділянок тіла з різною щільністю тканин створюються природні умови диференціації тіньової картини рентгенівського рисунка цієї ділянки. Якщо досліджуваний орган має однакову щільність з сусідніми, то практично неможливо розрізнити межі одних від інших. Так, при просвічуванні черевної порожнини на екрані одержують однорідну тінь. Щоб зробити досліджуваний орган видимим, в порожнину тіла чи органа вводять різні штучні контрастні речовини з малою - повітря, кисень, вуглекислий газ, або великою атомною масою - розчини солей важких металів. Перші поглинають рентгенівські промені в меншій мірі, ніж органи і тканини, чим створюється на екрані необхідна для дослідження контрастність. За розмірами, контурами та формою органа чи тканин, заповнених газом, можна визначити стан нормальної чи патологічно зміненої ділянки. Використання атмосферного повітря не викликає ускладнень в організмі і досить швидко розсмоктується. Повітря для контрастування можна вводити до шлунка, черевної порожнини, сечового міхура, порожнини суглобів, сухожильних піхв та слизових сумок.

Високоатомні контрастні речовини сильніше поглинають рентгенівські промені і більш чітко виділяються на загальному світлому фоні суміжних досліджуваному органу тканин у вигляді темної ділянки з добре вираженою межею. Це дає можливість визначити наявність не лише морфологічних, а і функціональних змін досліджуваного органа. Використовуючи рентгеноскопію, можна простежити за положенням, формою, роботою окремих внутрішніх органів у динаміці, для цього використовують такі контрастні речовини, як барію сульфат (для дослідження шлунково-кишкового каналу), калію бромід (сечового міхура, вим’я), урографін (для урографії), йодоліпол (трахеї, бронхів, матки), кардіотраст (судин серця і вим'я), тріомбраст і йодамід (кровоносних судин, серця, нирок, сечових шляхів), білігност і білімін (жовчний міхур, жовчні та сечові шляхи) та ін.

Використовуючи рентгеноскопію, можна при житті тварин визначити такі зміни, які не виявляють іншими методами. Просвічування, як метод дослідження, дозволяє простежити за роботою окремих внутрішніх органів (легенів, серця, кишечнику, суглобів) у динаміці, без прояву неприємних відчуттів.

До недоліків методу слід віднести: робота в затемненому приміщенні, перебування лікаря-рентгенолога і пацієнта під час дослідження у зоні підвищеної радіації, відсутність об'єктивного документа, підтверджуючого діагноз та ін. Тому у більшості випадків перевага надається рентгенографії, як методу, що характеризується незначною дозою опромінення.

Рентгенографія (виготовлення рентгенівських знімків) - метод рентгенологічного дослідження, при якому за допомогою рентгенівського випромінювання на світлочутливому матеріалі, як правило рентгенівській плівці, одержують фіксоване негативне зображення досліджуваного об’єкта – рентгенограму. Для одержання рентгенівського знімка необхідно мати замість просвічуючого екрана - рентгенівську плівку, рентгенівські касети, підсилюючі екрани, хімікалії для приготування розчинів проявника і фіксажа плівки. На відміну від просвічування виробництво знімків здійснюється без затемнення рентгенівського кабінету.

Рентгенівська плівка дуже чутлива до видимого світла. З обох сторін вона має світлочутливий шар, який складається з кристалів бромистого срібла в желатині. Основу плівки складає целулоїдна пластинка. Виготовляють плівки стандартних розмірів: ІЗ х 18, 18 х 24. 24 х 30, 30 х 40 см.

Для захисту плівки від дії видимого світла є спеціальні рентгенівські касети - плоска металева коробка, тих же розмірів, що й плівка.

З метою зменшення експозиції при рентгенівських знімках застосовують парні підсилюючі екрани (передній і задній), які вкладають до рентгенівської касети відповідного розміру. Сучасні підсилюючі екрани підвищують світлову дію на плівку в середньому у 20 разів, скорочуючи час експозиції з 10-20 до 0,5-1 секунди й менше. Всі маніпуляції з плівкою проводять при темно-червоному світлі.

Щоб зробити знімок, треба відповідним чином установити рентгенівську трубку, об’єкт і заряджену касету. Їх взаємне розміщення таке ж, як і при просвічуванні, тільки замість екрана, до досліджуваної ділянки щільно прикладають переднім боком касету. З протилежного боку установлюють рентгенівську трубку вихідним вікном до об'єкту таким чином, щоб конус променів повністю охоплював необхідну ділянку тіла тварини. Важливо, щоб в момент рентгенографії касета і об'єкт були непорушні. Перед зніманням на пульті управління установлюють відповідну робочу напругу, експозицію та фокусну віддаль.

Знімки з однієї і тієї ж ділянки роблять у двох взаємно перпендикулярних проекціях: кінцівки - в передній і боковій; голову, шию, грудну клітку, черевну порожнину - в боковій і зверху вниз або знизу верх. У великих тварин рентгенографію грудної клітки і органів черевної порожнини роблять лише в боковій проекції.

При знімку рентгенівські промені, пройшовши через тіло і передню стінку касети, діють на двосторонню рентгенівську плівку, викликаючи відповідні зміни в світлочутливих шарах. Ці зміни мають прихований характер. Щоб одержане зображення зробити видимим, зняту плівку необхідно певним чином обробити. Плівку обробляють у розчинах проявника і фіксажу. Рецепти цих розчинів додають до кожної коробки рентгенівських плівок. Після проявлення та фіксування плівку старанно промивають і сушать.

Отримана рентгенограма являє собою негатив, тобто ті ділянки, що на екрані світлі - на плівці темні і навпаки. Позитивне зображення з рентгенограми можна отримати, зробивши відбиток на фотопапір або іншу плівку.

Розглядати і вивчати рентгенограми краще всього в розсіяному світлі на негатоскопі. Якісна рентгенограма повинна бути достатньо прозорою і мати чіткий контрастний рисунок, де можна відрізнити частини тіла чи органа, одну тканину від іншої з патологічними змінами.

Основними рентгеноморфологічними симптомами у всіх випадках рентгенодіагностики е затемнення і просвітлення.

При цьому необхідно пам'ятати: 1) рентгенограма є площинним зображенням об'ємних співвідношень знятого органа. Треба вміти немовби "оживити" знімок; 2) рентгенограму слід розглядати як прижиттєвий патологоанатомічний препарат; 3) вивчати рентгенограму необхідно за певною схемою: спочатку визначити орган, а потім перейти до деталізації.

Використання методу рентгенографії дає можливість: проводити дослідження в незатемненому приміщенні; визначати ступінь активності патологічного процесу і реакцію оточуючих тканин; завдавати меншого променевого навантаження як лікарю, так ї пацієнту, завдяки короткочасності експозиції; одержувати об'єктивний документ рентгеноморфологічних змін в досліджуваному органі; вивчати динаміку патологічного процесу, порівнюючи з повторними знімками.

До недоліків можна віднести те, що цей метод не дозволяє розглядати рентгенофункціональні зміни органів в русі, є більш затратним і менш продуктивним в часі.

Флюорографія - метод фотографування тіньового зображення досліджуваного об'єкта з екрана на малоформатну фотоплівку - 24 х 24 або 32 х 32 мм. Сучасна крупнокадрова флюорографія з розміром кадру 70 х 70 і 100 х 100 мм за розрішаючою здатністю наближує її до рентгенографії. Використовують флюорографічні установки, обладнані фотокамерами зі спеціальними світлосильними об'єктивами. Обов'язковою умовою одержання флюорограми є узгоджена робота рентгенівської трубки і фотокамери. Метод має ряд переваг. Так, порівняно з рентгеноскопією дозволяє: найбільш повно виявити ранні форми різних хвороб, мати об'єктивну документацію, значно зменшити неблагоприємний вплив на рентгенолога та пацієнта, скоротити виробничі витрати і час на дослідження, забезпечити високу пропускну здатність.

Вважаючи на високу ефективність та економічність методу флюорографічної діагностики, розроблено ветеринарний крупнокадровий рентгенофлюорографічний апарат "Флюветар-1" (12Ф6).

Рентгенофотометрія (порівняльна рентгенографія) - метод кількісного визначення вмісту мінеральних речовин у кістковій тканині тварин шляхом порівняння тіньового зображення щільності досліджуваної ділянки кістки з еталоном. Метод грунтується на властивості поглинання рентгенівських променів залежно від щільності тканин.

Еталон являє собою кістковий клин /рис. / довжиною 100 мм, шириною в основі 12 мм, в верхній площині 8 мм. Висота клина на одному кінці 25 мм, другому - 0.2 мм. Клин поділено на 10 секторів, де кожний відповідає певному кількісному вмісту мінеральних речовин в кістці в мг на 1 мм².

Рентгенофотометрію застосовують для ранньої діагностики порушення мінерально-вітамінного обміну у високопродуктивних тварин. Для деяких кісток установлені нормативи вмісту мінеральних речовин: у верхівці кісткової основи рогу 15-24, тілі п'ятого хвостового хребця 15-21 і верхній третині п’ястної кістки 29-32 мг/мм².

Для одержання тіньових зображень досліджувану кістку і еталон рентгенографують одночасно на одну плівку. Після відповідної обробки експонованої плівки на рентгенограмі одержують тіньове відображення кістки і еталона. Потім на негатоскопі їх співставляють за різною оптичною щільністю тіньового зображення до збігу. За точкою, що збіглася з еталоном, визначають вміст мінеральних речовин.

В залежності від визначеної щільності кісток розрізняють 3 ступені кісткової дистрофії: слабка - 14-10, середня 9-5 і сильна – 4-1 мг на мм². Даний метод рентгенодіагностики дозволяє швидко і порівняно точно визначити мінеральну недостатність, коли клінічні ознаки ще не виражені, а також; здійснювати контроль дії лікарських засобів на кісткове депо.

Томографія - це метод пошарової рентгенографії. При звичайній рентгенографії дрібні деталі структури, розміщені на глибині досліджуваного об'єкта, немов би маскуються. Для їх виявлення застосовується пошарове дослідження – томографія. Дослідження проводять на рентгенапаратах, обладнаних томографічними приставками. Основна суть томографії полягає в узгодженому переміщенні двох з трьох компонентів, що приймають участь у знімку: фокус рентгенівської трубки - об'єкт - касета з плівкою /рис. / навколо, розміщеної на рівні виділеного шару. Зміщуючи вісь обертання на 1-2 см, послідовно одержують серію рентгенограм, на яких найбільш чітко відображені деталі, розміщені в площині на глибині осі обертання, де рентгенівські промені приходять через одну і ту ж точку. Вище і нижче розміщені шари тіла чи органу дають розпливчатий, малоструктурний фон.

Радіографія (електрорентгенографія, ксерорадіографія) - процес сухого одержання рентгенівського зображення, заснований на здатності напівпровідника із селену під впливом рентгенівських променів змінювати фотопровідність. Рентгенівське зображення контактним шляхом переноситься з селенової пластини на папір, де і фіксується.

Виконується цей метод за допомогою звичайних рентгенодіагностичних апаратів. Різниця лише в тому, що рентгенівське зображення виходить на звичайному письмовому папері, для цього в процесі рентгенографії вноситься три додаткових етапи: електризація селенової пластини, перенос зображення на папір і очистка селенової! пластини від проявляючого порошку перед повторним її експонуванням. Порівняно зі звичайними методами при радіографії тривалість виготовлення знімка скорочується до 2-3 хв, а на кожній пластині можна одержати 1-2 тис. знімків, що значно дешевше більш коштовної рентгенівської плівки.

Поиск по сайту: