Рентгенодіагностика опорно-рухової системи

При рентгенологічному дослідженні вирішальне значення має вибір правильного напряму променів. Для цього користуються певними укладками (положення досліджуваної ділянки тіла відносно касети і напряму пучка рентгенівських променів). Характер укладки залежить не тільки від виду тварини, а й досліджуваної ділянки.

Щоб визначити патологічні зміни, одні й ті ж ділянки необхідно знімати з різних боків. Напрям центрального пучка променів відносно досліджуваного об'єкта називається проекцією і для кожної є своя укладка.

Існує дві основні проекції – пряма і бокова. За прямої проекції хід променів спрямовують вздовж сагітальної площини спереду назад або ззаду наперед. Залежно від напряму центрального пучка променів розрізняють: прямий передній знімок – касету розміщують на передній поверхні кінцівки, а напрям центрального пучка променів спрямовується ззаду наперед; прямий задній знімок – касету прикладають до задньої поверхні, а центральний пучок променів йде спереду назад. При боковій проекції центральний пучок спрямовують з латерального боку, а касету прикладають з внутрішнього або навпаки. Окрім цих двох проекцій, можуть використовуватись скошені проекції, за яких хід рентгенівських променів спрямовують під деяким кутом до досліджуваної ділянки тіла. Для вивчення патологічних змін, одну і ту ж ділянку тіла доцільно досліджувати з різних боків, зокрема у двох взаємно перпендикулярних проекціях – прямій і боковій.

При проведенні рентгенографії до неспокійних та агресивних тварин застосовують повал або ж нейролептики. Касету із плівкою прикладають щільно до об'єкта дослідження перпендикулярно до центрального пучка променів, намагаючись розмістити на одній лінії центр трубки, середину об'єкта та центр касети. Відстань від трубки до касети повинна бути такою, щоб конус рентгенівських променів повністю охоплював досліджувану ділянку, відповідно до цього вибирають потрібний розмір касети. Чим менше поле знімка, тим менше розсіювання променів і чіткіше зображення.

Кожна кістка по периферії побудована із компактної кісткової речовини – кортикального шару, який в різних кістках має різну товщину. На рентгенограмі кортикальний шар довгих трубчастих кісток має найбільшу товщину, а коротких – найменшу. У нормі кортикальний шар дає інтенсивне гомогенне затінення і має чіткі гладенькі контури. Під компактним шаром кістки знаходиться губчаста речовина, яка на рентгенограмі утворює дрібно- чи крупновічковий або змішаний рисунок. Суглобовий хрящ має незначну .щільність і на рентгенограмі не дає тіні. Тому між суглобовими кінцями кісток помітна світла смужка – рентгенівська суглобова щілина, ширина якої в нормі відповідає товщині суглобових хрящів.

Окістя на рентгенограмі не дає тіні, але при патології воно нерідко окостеніває – і вздовж поверхні кістки виявляють періостальні нашарування. Перебудова кістки зумовлюється внутрішніми або зовнішніми чинниками. При цьому змінюється кісткова структура. Розрізняють фізіологічну та патологічну перебудову кістки. За першої загальна кількість кісткової речовини залишається незмінною, а при патологічній перебудові може відмічатися втрата або збільшення кісткової речовини.

При рентгенологічній діагностиці захворювань опорно-рухової сфери внаслідок травматичних ушкоджень, запалення, інтоксикацій, порушення обміну речовин виявляють зміни кісткової структури, форми і щільності кісток та суглобів, їх контурів тощо.

Остеопороз – патологічна перебудова кісткової структури, що супроводжується рівномірним зменшенням кількості кісткової речовини в одиниці об’єму кістки. Рентгенологічно розрізняють дві стадії розвитку остеопорозу. Спочатку на фоні нормальної кісткової структури з’являються окремі дрібні вогнища розрідження (плямистий остеопороз), потім вони, збільшуючись в об'ємі і зливаючись один з одним, спричиняють остеопоротичну перебудову всієї кістки (рівномірний остеопороз). За ступенем розповсюдженості розрізняють місцевий, регіонарний, розповсюджений і системний остеопороз. Вважається, що на знімку можна визначити остеопороз при втраті кісткою 20 % маси мінеральної речовини.

Остеосклероз відрізняється ознаками, протилежними остеопорозу. Для остеосклерозу характерно збільшення кількості звапнених і окостенілих елементів кістки, а також кісткових пластинок. Вони стають товстішими. На рентгенограмі кістка ущільнена, кортикальний шар потовщений, контури його збоку окістя та кістково-мозкового каналу нерівні.

Рентгенологічно можна діагностувати й кісткову атрофію (зменшення об'єму кістки), деструкцію кістки (порушення структури із заміною її гноєм, грануляціями або пухлинами), остеонекроз (розвивається при порушенні живлення кісткової тканини), секвестрацію кісткової тканини, гіперостоз, екзостози тощо.

Тріщини кісток, або неповні переломи рентгенологічно відображаються на знімку чи екрані у вигляді лінії просвітлення, що зникає у тіні кістки.

Повні переломи кісток (поперечні, косі, поздовжні, спіралеподібні, діафізарні, метафізарні, епіфізарні, комбіновані) рентгенологічно характери-зуються лінією просвітлення й тінню зміщення.

Вивих – зміщення кісток, які утворюють суглоб. Бувають повні й неповні, мимовільні й звичні.

Артрити – запальні процеси в суглобах, на рентгенівському зображенні проявляються змінами суглобової щілини, хрящових пластинок, суглобової капсули, форми поверхні суглоба та кінців кісток.

Артрози – дистрофічні процеси в суглобових хрящах і кістках, які утворюють суглоб. Характеризуються звуженням рентгенівської суглобової щілини, зближенням кісток, кістковими губкоподібними розрощеннями на суглобових кінцях.

Рівень і стан мінерального обміну в кістковій тканині у тварин вивчають методом рентгенофотометрії останніх хвостових хребців.

Поиск по сайту: