Дослідження лімфатичних вузлів і судин

Діагностичне значення дослідження лімфатичних вузлів полягає в тому, що при розвитку патологічного процесу в них із потоком лімфи з найближчих запальних вогнищ надходять збудники інфекцій і токсини. При запальному процесі з місцевим перебігом уражуються регіональні лімфатичні вузли, а при інфекційних захворюваннях – більшість лімфатичних вузлів організму.

Досліджують лімфатичні вузли оглядом і пальпацією, і лише в деяких випадках застосовують пункцію або біопсію їх із наступним цитологічним або гістологічним дослідженням. Найбільш інформативний результат одержують при пальпації лімфатичних вузлів, яку, за можливості, проводять одночасно з обох боків. Це дає змогу порівнювати здоровий вузол зі зміненим. Двобічне ураження є показником генералізації патологічного процесу.

У здорових тварин для дослідження доступні лише поверхнево розміщені лімфатичні вузли: у коней – підщелепні й колінної складки; у великої і дрібної рогатої худоби – підщелепні, передлопаткові, колінної складки та надвим’яні. У дорослих свиней вони недоступні для пальпації, у поросят і підсвинків можна прощупати заглоткові та колінної складки; у собак і котів – пахвинні. При інфекційних хворобах, що супроводжуються збільшенням лімфатичних вузлів, можна прощупати й інші, наприклад, у великої рогатої худоби, хворої на лейкоз, – навколовушні, заглоткові, три пари шийних і голодної ямки.

Підщелепні лімфатичні вузли в коней з лівого боку досліджують правою рукою, великий палець якої кладуть на ділянку жуйного м’яза, а останніми чотирма притискують лімфатичні вузли до внутрішнього боку нижньої щелепи. Лімфатичні вузли лівої колінної складки пальпують правою рукою, великим пальцем – зверху складки, а решту – підводять під неї. У коней лімфатичні вузли невеликі за розміром – 0,5–1 см у діаметрі, але вони розміщені у вигляді пакета, і тому підщелепні мають довжину до 15–20, а колінної складки – 6–10 см.

У великої рогатої худоби підщелепний лімфатичний вузол розміщений біля кута нижньої щелепи і має овальну форму, подібну до зрілого каштана. Діаметр його в дорослих тварин – 3–4, у молодняку – до 2 см. При дослідженні лівого підщелепного лімфовузла лівою рукою утримують тварину за кінчик рога, великий палець правої руки кладуть за нижню щелепу, а останніми чотирма відшукують лімфатичний вузол, ”перекочуючи” його до великого пальця (рис. 44). Для пальпації лівого передлопаткового лімфатичного вузла лівою рукою утримують тварину, а витягнуті пальці правої руки підводять під передній край лопатки трохи вище плечового суглоба й рухають ними від лопатки до шиї (рис. 45). У телят, овець і кіз пальпують одночасно обидва передлопаткові лімфатичні вузли. У дорослих тварин вони продовгуваті – 6–12 см, діаметр їх – 1,5–2 см. У молодняку вони мають довжину 4– 8, діаметр – 1–1,5 см, рухливі, безболісні, щільні, гладенькі.

Лімфатичні вузли колінної складки розміщені в кінці черева (нижче колінного суглоба) і мають витягнуту форму: довжина їх – 6–12, діаметр – 1–1,5 см у дорослих тварин і 4–8 та близько 1 см – у молодняку. Лімфатичні вузли лівої колінної складки досліджують пальцями правої руки, покладеними зверху на складку (рис. 46). Надвим’яні лімфатичні вузли розміщені в підшкірній клітковині задньої ділянки шкіри, яка фіксує вим’я. Форма їх продовгувата, діаметр – 1–1,2 см. Проте їх не завжди можна пропальпувати. Надвим’яні лімфовузли збільшуються при туберкульозі, лейкозі та маститах, і тому при цих хворобах вони доступні для огляду та пальпації.

Під час дослідження лімфатичних вузлів звертають увагу на їхні розміри, форму (круглі, овальні чи продовгуваті), рухомість (рухливі, малорухомі, нерухомі), болючість (болючі, неболючі), консистенцію (щільні, м’які), характер поверхні (гладенькі, горбкуваті), температуру шкіри над вузлом (нормальна, підвищена). Нормальні лімфатичні вузли не збільшені, гладенькі, рухомі, неболючі, щільні, добре відмежовані від навколишніх тканин, а температура шкіри над ними не відрізняється від температури поряд розміщеної ділянки.

Серед змін лімфатичних вузлів розрізняють гостре і хронічне запалення та гіперплазію.

При гострому паренхіматозному запаленні (лімфаденіті) лімфатичні вузли збільшені, щільні, болючі, малорухомі, поверхня їх залишається рівною і гладенькою, а температура шкіри над ними підвищена. Такі зміни лімфатичних вузлів спостерігаються при гострих місцевих запальних процесах: риніті, фарингіті, маститі, флегмоні та інших хворобах, у коней – при миті, заразному катарі верхніх дихальних шляхів.

Гостре запалення лімфатичних вузлів може перебігати з нагноєнням їх, утворенням абсцесів із наступним розкриттям їх та виділенням гною. Такий перебіг особливо характерний для миту. Ділянка вузла припухає, щільна консистенція його поступово стає розм’якшеною і флуктуюючою, температура шкіри над лімфатичним вузлом підвищена. У подальшому абсцес розкривається.

При хронічному запаленні лімфовузлів розростається сполучна тканина – як у самому вузлі, так і в прилеглій до нього підшкірній клітковині. Вузол стає малорухомим, щільним, горбкуватим і неболючим. В інших випадках хронічного запалення вузли не зростаються з навколишніми тканинами, і тому рухомість їх зберігається. При запальній інфільтрації лімфатичних вузлів може спостерігатися набрякання зв'язаних з ними лімфатичних судин, унаслідок чого вони значно потовщуються з наступним утворенням по ходу їх вузлуватих набряків, абсцесів і виразок. Шкіра, що прикриває уражені вузли і судини, набрякає, стає малорухомою і болючою. Такі зміни виникають, наприклад, при ензоотичному лімфангіті, сапі, рідше – при миті коней. Обмежений лімфаденіт може розвиватись при фолікулярному риніті, дерматиті в ділянці кінцівок та інших місцевих запальних процесах.

Гіперплазія лімфатичних вузлів зустрічається у великої рогатої худоби при лімфолейкозі, лімфогранулематозі і проявляється рівномірним і значним збільшенням поверхневих лімфатичних вузлів без їх гнійного запалення. На відміну від гіперплазії, при туберкульозному ураженні збільшуються лише окремі симетрично розміщені лімфатичні вузли (рис. 47).

Крім лімфатичних вузлів, необхідно досліджувати поверхнево розташовані лімфатичні судини. Їх виявляють при запаленні – лімфангіті, яке розвивається внаслідок проникнення патогенних мікробів із місцевих інфікованих ділянок (фурункул, флегмона, гнійний артрит і т. д.), всмоктування токсинів або продуктів розпаду тканин. Поверхневий лімфангіт може бути гострим і хронічним, асептичним (серозним) і гнійним. У коней при проникненні Gryptoccos farciminosus спостерігається ензоотичний лімфангіт – хронічне захворювання, яке характеризується запаленням лімфатичних судин шкіри і підшкірної клітковини з утворенням гнійних вогнищ і виразок.

При флегмоні уражені лімфатичні судини помітні при огляді шкіри і пальпуються через шкіру у вигляді щільних болючих тяжів. Особливо добре вони помітні на вимені у вигляді дрібних звивистих щільних тяжів, болючих при пальпації.

Поиск по сайту: