Субклінічний перебіг хвороб та особливості їх діагностики

Історія медицини зберігає, очевидно, початок дискусії про норму і патологію, проте й нині йде полеміка про суть цих категорій. Норма – це комплекс показників, що характеризують функціональний стан організму в конкретних технологічних умовах, при яких тварина розмножується, розвивається, раціонально споживає корм і дає якісну продукцію. Категорії “норма“ і “патологія“ – невіддільні і становлять єдине об’єктивне біологічне явище. Найбільш поширеним визначенням хвороби є таке: хвороба – це стан організму, зумовлений порушенням структури і функцій організму та його реакцією на ці порушення.

Отже, стан хвороби характеризується насамперед формуванням вогнища хвороби (locus morbi), розвитком деструктивних структурних змін (дистрофічних, некротичних, атрофічних змін клітин і міжклітинної речовини). Іншою важливою рисою хвороби є те, що одночасно з розвитком патологічного процесу інтенсифікуються захисні компенсаторно-пристосувальні реакції організму (запалення, лихоманка, імунітет, регенерація, гіпертрофія і гіперплазія). Організм за допомогою цих реакцій веде безперервну боротьбу за збереження гомеостазу, тобто – за здоров’я. І лише тоді, коли захисні системи вичерпуються і не можуть більше купірувати пошкодження органів, виникають типові ознаки хвороби, зумовлені порушенням функціонального стану всіх систем, які в здоровому організмі функціонують гармонійно. Тобто, розвивається той стан, який ми називаємо хворобою. У переважній більшості випадків клінічні симптоми хвороби з’являються лише через певний період часу від її початку на фоні добре виражених морфологічних змін органів і тканин (Саркисов Б.С. зі співавт., 1997).

Таким чином, перші клінічні симптоми хвороби з’являються за структурними змінами органів лише на певному етапі їх розвитку. І чим вищі компенсаторні можливості організму, тим більше відстає в часі симптоматика хвороби від моменту дійсного початку патологічного процесу. За прихованого перебігу хвороби симптоми її або зовсім не проявляються, або є неспецифічними (нетиповими) і проявляються зниженням продуктивності, відставанням у рості, спотворенням смаку, зміною волосяного покриву, шкіри тощо. Ще в середині 30-х років ХХ ст. професор Г.В. Домрачев назвав цей період доклінічним (передклінічним, субклінічним). Із позицій діалектики він характеризується як такий, під час якого змінюється зміст, а форма залишається попередньою. Поступово якісні зміни зростають, вступають у протиріччя із застарілою формою, у результаті чого з’являються типові симптоми хвороби, за якими можна ставити клінічний діагноз. Як стверджує І.В. Давидовський, безсимптомний перебіг – це не тільки випадковість, а швидше закономірність, яка охоплює всю нозологію. Усі хвороби мають більш або менш тривалий (від кількох днів до кількох років) латентний перебіг їх розвитку, який залишається непомітним як для хворого, так і для лікаря.

Розглянемо з цих позицій деякі хвороби, спричинені порушенням обміну речовин.

Кетоз у високоудійних корів розвивається переважно внаслідок дефіциту енергії в раціоні при низькому цукро-протеїновому відношенні. Через нестачу глюкози і глікогену відбувається посилене розщеплення жирів й окиснення жирних кислот. Проте утворений ацетил-КоА не з’єднується із щавлевооцтовою кислотою (ЩОК), оскільки синтез її, внаслідок дефіциту глюкози, знижений. Тому відбувається конденсація двох молекул ацетил-КоА з утворенням ацетоацетил-КоА, з якого в подальшому утворюється ацето-оцтова кислота, а з неї – бета-оксимасляна і ацетон, які викликають структурні зміни в різних органах (печінці, нирках, міокарді, яєчниках) та клінічний прояв хвороби. Отже, при кетозі найпоказовішими є біохімічні зміни, які дають можливість діагностувати хворобу.

Іншим захворюванням із гострим перебігом є міоглобінурія. Вона також, очевидно, проявляється спершу біохімічними змінами – надлишковим накопиченням глікогену в м’язах, а згодом інтенсивним розпадом його з утворенням великої кількості молочної кислоти, що призводить до морфологічних змін у м’язах з наступним розвитком клінічних симптомів хвороби. Імовірно, хвороба розвивається за такою схемою: біохімічні та гістохімічні зміни – макроморфологічні зміни м’язів – симптоми хвороби. Прихований (доклінічний) перебіг хвороби короткий.

Пасовищна тетанія – це хвороба, що також має гострий перебіг і спричинюється нестачею магнію. При цьому знижується активність холінестерази, а виділення ацетилхоліну збільшується, внаслідок чого зростають нервова збудливість і м’язовий тонус, виникають клонічні і тетанічні судоми. При цьому період прихованого перебігу хвороби також короткий і характеризується насамперед біохімічними змінами.

При хронічному перебігу хвороб, спричинених порушенням обміну речовин, прихований перебіг хвороби досить тривалий, і на перший план виходять не лише біохімічні, а й структурні (морфологічні) зміни органів і тканин, які пізніше проявляються клінічно. Класичним прикладом щодо цього є А-гіповітаміноз.

Передклінічний перебіг характерний також для рахіту та остеодистрофії, гіпокобальтозу і гіпокупрозу, недостатності йоду, фтору та цинку, вітамінів В₁ і В₅ та інших метаболічних хвороб.

Таким чином, при хронічному перебігу хвороб, спричинених по­рушенням обміну речовин, завдяки компенсаторно-пристосувальним реакціям організм “заретушовує“ зміни, які відбуваються в органах, що збіднює клінічну картину хвороби і зашкоджує ранній діагностиці хвороб. Тому історія клінічної діагностики в кінцевому підсумку – це багатовікова “конкуренція“ діагностичних методів із компенсаторно-пристосувальними реакціями організму, безперервне прагнення лікаря зробити діагностичні методи більш досконалими, ніж ці реакції, з тим, щоб виявити найбільш ранні стадії патологічних процесів.

Аналіз вищенаведеного матеріалу може привести до висновку, який суперечить попередній тезі. Рання діагностика метаболічних хвороб не повинна вступати у конфлікт або конфронтацію з компенсаторно-пристосувальними реакціями організму. Генеральним напрямом у ранній діагностиці хвороб має бути проникнення в таємниці компенсаторно-пристосувальних реакцій, пошук серед них специфічних для певної патології реакцій і використання їх для ранньої діагностики. Тому завданням учених-теоретиків, зокрема біохіміків, є подальше глибше вивчення компенсаторно-пристосувальних реакцій при розвитку хвороб у їхньому біохімічному оформленні з тим, щоб використовувати їх у практичній діяльності лікаря ветеринарної медицини. Прикладом цього є, зокрема, визначення активності лужної фосфатази в синовії або сироватці крові при патології фосфорно-кальцієвого і D-вітамінного обміну, за якої активність кісткового ізоферменту підвищується ще за 2–4 тижні до змін умісту кальцію і фосфору в сироватці крові і, тим більше – до появи клінічних симптомів рахіту. У зв’язку з цим доречно навести приклади визначення активності органоспецифічних і просто індикаторних ферментів для ранньої діагностики патології печінки чи міокарда. І хоча підвищення активності окремих із них не є патогномонічним (наприклад, креатинкінази для міокардиту чи міокардіодистрофії), але воно є типовим для патології органів, із клітин яких ці ферменти елімінуються.

Щодо ранньої діагностики хвороб на передклінічній стадії доречними видаються слова датського фізіолога Крога про те, що природа дуже щедра до тих дослідників, які прагнуть проникнути в її таємниці, і для кожного такого пошуку вона створила особливо сприятливий об’єкт. Залишається лише знайти його.

ПРОГНОЗ ХВОРОБИ

Прогноз (від грецьк. prognosis – завбачення) – це передбачення перебігу і закінчення хвороби, обгрунтоване діагнозом, знанням закономірностей перебігу патологічного процесу та стану захисно-пристосувальних реакцій організму. Якщо діагноз, як стверджував Г.А. Захар’їн, є висновком про теперішній стан хворого, то прогноз – це обгрунтоване на основі діагнозу припущення про майбутнє. Чим повніший та індивідуальніший діагноз, тим точнішим може бути прогноз.

При визначенні прогнозу враховують суть хвороби, тобто діагноз, індивідуальні особливості організму, наявність радикальних методів лікування та можливість їх застосування в наявних умовах і створення для хворої тварини необхідних умов утримання та годівлі. Передбачення, яке грунтується на знаннях і досвіді, дозволяє прогнозувати виникнення, перебіг і закінчення хвороби.

У висловлюваннях щодо прогнозу та в його формулюванні лікар повинен бути стриманим, оскільки прогноз завжди є лише припущенням. При прогнозі, на думку Г.А. Захар’їна, слід бути точним і небагатослівним. Постійна можливість перевірки прогнозу в ході захворювання дає змогу лікареві все більше й більше уточнювати своє передбачення. Підтвердження прогнозу робить лікаря більш впевненим у собі, рішучішим у своїх висновках і діях, що є дуже важливим у його практичній діяльності. Головне питання прогнозу – це смертельна хвороба чи ні (prognosis guoad vitam), який буде перебіг її, чи повністю відновляться здоров’я, продуктивність і працездатність тварин.

Прогноз може бути сприятливим, коли очікується видужання і збереження продуктивності тварини; несприятливим, коли лікар має справу з невиліковуваним на цей час захворюванням (сказ, туберкульоз, сап, травматичний перикардит, цукровий діабет, гнійний гепатит та інші хвороби); сумнівним, або обережним, якщо клінічна картина хвороби складна і неможливо точно визначити стан окремих органів; помилковим, який може бути зумовлений неправильно поставленим діагнозом, незнанням суті хвороби, неточним визначенням глибини змін в органах і захисних силах організму тварин, а також труднощами передбачення особливостей перебігу хвороби та недостатньою кваліфікацією лікаря.

Прийнято також розрізняти прогноз щодо життя і прогноз щодо збереженняпрацездатності або продуктивності тварини. Наприклад, при хронічному маститі в корів прогноз щодо життя буде сприятливим, а щодо відновлення продуктивності –несприятливим.

Розділ 3

Поиск по сайту: