Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поняття конфлікту. Основні теорії конфлікту



У соціології загальна концепція конфлікту стала складатися наприкінці ХІХ- початку ХХ ст. К.Маркс вважав підґрунтям соціальних суперечок антагоністичні відносини класів, що в кінцевому підсумку призводить до класової боротьби і революцій.

На думку М.Вебера суспільство – це сукупність груп, які розрізняються своїм статусом, тому їх інтереси не співпадають, що і стає причинами соціальних конфліктів. Боротьба з конфліктами не дасть належного ефекту, тому слід визнати неминучість боротьби одних людей проти інших. Але інтереси людей в певній мірі можуть співпадати, що утворює основу для балансу сил, досягнення соціального консенсусу.

Г.Зиммель в своїй праці «Конфлікт сучасної культури» (1918), як і в наступних, виходив з того, що безліч егоїстичних груп, які існують в суспільстві, не ізольовані один від одної, а навпаки, пов’язані між собою. Саме ці перетини групових інтересів пом’якшують конфлікти та слугують підґрунтям для стійкості демократичних суспільств. Тем не менш конфлікти не можна ліквідувати, вони є необхідним універсальним засобом соціального життя, таким як влада, ринок, суспільний договір та ін. Саме після робіт Зиммеля в науковий обіг увійшов термін «соціологія конфлікту».

Засновниками безпосередньо теорії конфлікту як самостійної області соціології вважаються німецький соціолог Ральф Дарендорф та американський соціолог Льюіс Козер.

Р.Дарендорф у своїх відомих працях «Класи і класові конфлікти в індустріальному суспільстві» (1957), «Сучасний соціальний конфлікт» (1988) та ін. розглядає конфлікт як головну категорію соціології, в якості його причин називає політичні протиріччя між соціальними групами, пов’язані з концентрацією влади в одних та її відсутність в інших. Конфлікт, на думку соціолога, може виникнути в будь-якому співтоваристві, соціальній групі чи суспільстві, де є пануючі й підлеглі, його причиною може стати прагнення до домінування, до більшого впливу на інших. Таким чином, соціальний конфлікт є наслідком соціальної нерівності.

Класичним твором сучасної конфліктології стала праця Л.Козера «Функції соціального конфлікту» (1956), він обґрунтував позитивну роль конфліктної взаємодії в житті суспільства. Ним було сформульовано низку положень:

- постійним джерелом соціальних конфліктів є постійний дефіцит ресурсів влади, цінностей, престижу, який завжди існую в будь-якому суспільстві;

- конфлікти в «закритому» суспільстві (особливо в тоталітарному) носять революційний, руйнівний характер; в той час як у «відкритому» - вирішуються конструктивним шляхом;

- головна задача конфліктології – розробка рекомендацій з обмеження негативних та використання позитивних функцій конфліктів.

Істотний внесок в розвиток конфліктології зробив американський соціолог – Кеннет Боулдинг. В книзі «Конфлікт та захист. Загальна теорія» (1963) він намагався, спираючись на існуючи досягнення в дослідженні конфліктів, викласти загальну теорію конфліктної взаємодії.

Він визнає, що конфліктна поведінка є природною формою поведінки, але спираючись на розум і моральні норми, людину можна вдосконалити. Для цього необхідно з’ясувати спільні елементи та спільні зразки розвитку, які притаманні всім конфліктам.

Джон Бертон є автором однією з найпопулярніших наприкінці ХХ ст. теорій вирішення конфліктів. На його думку існують базові людські потреби – в безпеці, ідентичності, визнані й свободі, які не можуть контролюватися владою. Але саме їх утиснення або незадоволення є причиною всіх соціальних потрясінь. Всі конфлікти – як внутрішні, так і зовнішні – мають спільні джерела, які виходять з структурних умов й проявляються у фрустрованих цілях різних соціальних груп. Соціальні інститути, які спираються на традиційну систему влади і норми правлячої еліти легко можуть ставати джерелами і причинами конфліктів. Отже, основною причиною соціальних конфліктів є нездатність населення задовольнити свої базові потреби в межах існуючих інститутів і норм, що спонукає шукати їх задоволення за межами даної соціальної системи. Методологія попередження конфліктів, заснована на усуненні їх структурних причин, а не на контролі наслідків конфліктів, на думку Д.Бертона, є для суспільства найефективнішою й найменш дорогою за вартістю соціальною політикою.

Отже, Р.Дарендорф дає наступне визначення конфлікту: «Термін конфлікт може бути використаний при характеристиці суперечок, суперництва, дискусій та напруги так саме, як й для гострих соціальних зіткнень… Конфлікт може прийняти форму громадянської війни бо парламентських дебатів, страйку або добре врегульованого протесту».

Найбільш поширене визначення конфлікту дав Л.Козер: під конфліктом він пропонує розуміти «боротьбу за цінності та претензії на відповідний соціальний статус, владу та недостатні для всіх матеріальні і духовні блага; боротьбу, в якій метою сторін, що є складовими конфлікту, є нейтралізація, нанесення збитку або знищення суперника».

У соціологічному словнику дано найбільш повне визначення соціального конфлікту: «Конфлікт соціальний – крайній випадок загострення соціальних протиріч, що виражається в зіткненні різних соціальних інститутів – класів, націй, держав, соціальних груп, соціальних інститутів і т.п., що обумовлений протилежністю або суттєвою різницею їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку. Конфлікт соціальний складається та вирішується в конкретній соціальній ситуації у зв’язку з виникненням соціальної проблеми, що потребує вирішення. Він має певні причини, своїх соціальних носіїв (класи, групи, нації і т.п.), йому притаманні окремі функції, тривалість та ступінь гостроти».

Якщо узагальнити всі підходи до визначеня основних причин конфліктів в суспільстві, то можна виділити наступне:

- соціальна нерівність;

- протилежність інтересів людей, соціальних групп;

- дефіцит життєвих благ;

- боротьба за кращі позиції у суспільстві;

- незбіг цінностей індивідів і суспільства;

- егоїстичні прагнення і психологія особистості;

- неповна, неправдива, перекручена інформація та ін.

Отже, соціологія конфлікту є самостійною теорією, об’єктом її вивчення є суперечлива конфліктна соціальна реальність, що існує у будь-якому суспільстві; предметом соціології конфлікту є його сутність і суб’єкти, закономірності й випадковості виникнення й розвитку, механізм і фази перебігу, соціальні, політичні й економічні наслідки, шляхи і методи розв’язання або запобігання конфлікту.

Соціологія конфлікту використовує дві моделі вивчення й ана­лізу конфлікту:

ü Процесуальна модель - наголошує на аналізі динаміки конфлікту, виникнення конфліктної ситуації, переходу конфлікту з однієї фази в іншу, форми конфліктної поведінки, кінцевого результату конфлікту.

ü Структурна модель - зосереджує увагу на аналізі умов, що лежать в основі конфлікту і визначають його динаміку. Основна мета цієї моделі полягає у визначенні параметрів, які впливають на конфліктну поведінку, та конкретизації форм такого впливу

Соціологія конфлікту, як галузь соціології, виконує свої специфічні функції, завдання, забезпечує досягнення певних соціальних цілей.

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.