Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Соціалізація. Основні агенти соціалізації



 

Ми народжуємось людьми, але особистостями стаємо лише у суспільстві, у ходi взаємодiї з тими, хто вже отримав суспільний досвід раніше. Сукупність процесів, через які відбувається ця трансформація, дістала назву «соціалізація».

Соціалізація– складний процес засвоєння соціальних ролей і культурних потреб, який починається з малечого віку і закінчується в глибокій старості (зі смертю людини);

- процес входження індивіда в соціум, що породжує зміни в соціальній структурі суспільства і в структурі особистості.

Останнє обумовлюється соціальною активність людини та її здатності до адаптації (засвоєння умов середовища) та інтеграції(включення в систему, здатність впливати на середовище, змінювати його).

Процес соціалізації в соціології розглядається як двоєдиний процес інтеріоризації – перехід зовнішніх за своєю формою процесів у внутрішні процеси свідомості, за якими вони зазнають відповідну трансформацією, узагальнюються, стають здатними до подальшого розвитку;

екстеріоризація –об’єктивація внутрішнього світу людини в її практичній діяльності.

Як і будь-який інший процес, соціалізація характеризується періодичністю і стійкістю протікання. В соціологічній літературі в соціалізації виділяють три періоди: дотрудовий, трудовий і після трудовий, а також чотири стадії:

- рання (від народження до вступу в школу);

- навчання (з моменту вступу в школу до закінчення загальної і спеціальної освіти).

- соціальна зрілість (основна, яка охоплює період активної трудової і суспільно-політичної діяльності);

- завершення життєвого циклу (з моменту припинення постійної трудової діяльності).

 

Кожен етап життєвого циклу зумовлює зміни в процесі соціалізації особистості. Так, процес відвикання від старих цінностей, норм, ролей і правил поведінки отримав назву десоціалізації; процес навчання новим цінностям, ролям і правилам замість застарілих – це ресоціалізація.

Той факт, що людина пізнає суспільство завдяки іншим людям, зумовлює вивчення впливу інших на формування особистості. Тих, хто допомагає людині в її становленні, в соціології традиційно називають агентами соціалізації.

Агенти соціалізації – це соціальні суб’єкти (люди, установи), які відповідають за навчання культурним нормам і засвоєння соціальних ролей.

До них відносять:

- агентів первинної соціалізації – батьки, родичи, вихователі, друзі;

- агентів вторинної соціалізації – представники адміністрації школи, університету, підприємства, міліція, армія, церква, держава, засоби масової інформації і т.д.

Отже, соціалізація буває первинною – торкається безпосередньо найближчого оточення і, як правило, актуальна у дитячому віці, пов’язана із засвоєнням норм, цінностей; вторинною – пов’язана із дією агентів вторинної соціалізації, які впливають на зміну поведінки особистості, найчастіше – вже дорослої людини.

 

Із середини ХІХ ст. вчені дискутують з приводу того, що є визначальним у людській особистості – спадковість (те, що «визначено природою») чи виховання (суспільний вплив). Прихильники першого підходу апелюють до дії генів на особистість, її нахили та інтелектуальні аспекти поведінки, але прихильники другого спростовують певні аргументи, спираючись на приклади дії зовнішнього оточення на формування і розвиток людини, її здібностей та прагнень. Генетичні фактори лише у крайніх випадках «гарантують» певні наслідки, - наприклад, 47 хромосома спричиняє хворобу Дауна, але якби цей вплив був визначальним, то однояйцеві близнюки були б не тільки зовні схожі один на одного, а й характер і здібності їх були абсолютно тотожні. Отже, соціальне оточення при нормальних генетичних умовах може відігравати визначальну роль в тому, якою стає людина, проходячи процес соціалізації, - саме до такого підсумку сьогодні схиляються науковці.

Людина може змінювати світ через здатність до творчості і сама зазнає впливу у процесі виховання й навчання. Навчання - відносно постійна модифікація поведінки, що спричиняється набуттям досвду дій в певному середовищі. Навчання відбувається шляхом тренування і шляхом спостереження, коли застосовуються соціально перевірені зразки поведінки (наприклад, гра, прояв турботи чи кохання, користування телевізором і т.п.).

На сьогодні у навчальній та науковій літературі виділяють декілька теорій щодо процесу становлення особистості, в них, як правило, зміни у поведінці людини пов’язані зі зміною фаз життя. Зупинимося на кількох з них:

  1. Теорія З.Фрейда (психоаналітична теорія) – особистість завжди знаходиться у конфлікті з суспільством, тому що біологічні потяги (особливо сексуальні) не співпадають з культурними нормами соціуму; процес соціалізації – це процес стримання потягів і він пов’язаний з проходженням послідовних стадій, кожна з яких прив’язана до певної ерогенної зони (чистини тіла) людини.
  2. Теорія розумового (когнітивного) розвитку Ж.Піаже – дослідник виділив чотири основні стадії, межі яких визначаються тими навичками, які повинна засвоїти дитина (загальний період – від 2 до 15 років).
  3. Теорія морального розвитку Л.Колберга – перехід людини від однієї стадії розвитку до наступної відбувається в результаті вдосконалення її когнітивних навичок і здатності до співчуття, емпатії та не пов'язаний з віком індивіда,тому що, на думку дослідника, більшість людей досягають лише третьої сходинки (коли відповідно до засвоєних понять «добре-погане» людина намагається ухилитися від покарань або отримати винагороду, усвідомлює думку інших і прагне до схвалення своїх вчинків), і залишаються морально незрілими. Всього таких стадій шість, останні три пов’язані із засвоєнням правил поведінки в суспільстві, усвідомленням розмаїття моральних переконань і формуванням етичних почуттів, принципів, направлених як на інших, так і на себе.

 

Отже, процес соціалізації це не тільки засвоєння людиною зовнішніх форм і правил поведінки в суспільстві, це також складний і тривалий процсе духовного, морально-етичного становлення особистості, який проходить під впливом як внутрішніх (індивідуальних, психо-фізіологічних) так і зовнішніх (соціальних, природних) факторів. Цей процес є предметом дослідження не тільки соціології, але й психології, педагогіки та всіх наук, які пов’язані із вивченням людини.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.