Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Розділ тридцять третій



 

Через кілька днів царевич послав свого улюбленця з запрошенням до Ками. Вона відразу прибула до нього в щільно завішених ношах.

Рамзес прийняв її в окремому покої.

— Я був одного вечора, — мовив він, — біля твого дому.

— О Ашторет! — вигукнула жриця. — Чому я завдячую такою найвищою ласкою?.. І що перешкодило тобі, достойний володарю, що ти не зволив покликати до себе свою рабу?..

— Там були якісь скоти… Здається, ассірійці.

— Виходить, учора ввечері ти, достойний повелителю, турбував себе?.. Ніколи не сміла б подумати, що наш володар був за кілька кроків від мене, під голим небом.

Царевич почервонів. Яка вона була б здивована, довідавшись, що він з десяток вечорів провів під її вікнами!

А може, вона й знала про це, якщо судити з її ледь помітної усмішки і лицемірно опущених очей.

— Отже, ти, Камо, приймаєш у себе ассірійців? — сказав царевич.

— Це великий багач! — вигукнула Кама. — Це родич царя — Саргон, який пожертвував нашій богині п’ять талантів!

— А ти йому готова віддячити, Камо, — глузував царевич. — І, оскільки він такий щедрий багач, фінікійські боги не покарають тебе за це смертю…

— Що ти кажеш, повелителю? — відповіла жриця, складаючи руки. — Хіба ти не знаєш, що азіат, навіть зустрівши мене в пустелі, не зважиться зачепити мене, хоч би я й віддалася йому сама… Вони бояться богів…

— Чого ж він приходив до тебе, цей смердючий, ні… цей побожний азіат?

— Він хоче мене умовити, щоб я поїхала до вавілонського храму Ашторет.

— І ти поїдеш?

— Поїду… якщо ти, повелителю, звелиш, — відповіла Кама, закриваючи обличчя серпанком.

Царевич мовчки взяв її за руку. Уста в нього тремтіли.

— Не, доторкайся, до мене, мій пане, — шепотіла вона схвильовано. — Ти повелитель і захисник мій і всіх фінікійців у цій країні, але… будь милосердний…

Намісник випустив її руку й став ходити по кімнаті.

— Сьогодні велика спека, правда?.. — спитав він. — Кажуть, на світі є країни, де в місяці мехір падає з неба на землю білий пух, який на жарі перетворюється на воду. О Камо, попроси своїх богів, щоб вони послали мені трохи цього пуху!.. Хоча що я кажу?.. Якби вони покрили ним весь Єгипет і до останньої пушинки перетворили на воду, то й тоді він не зміг би остудити мого серця.

— Бо ти — як божественний Амон, ти сонце в людській подобі, — відповіла Кама. — Темрява тікає звідусіль, куди ти лише повернеш своє обличчя, а під ясним твоїм поглядом зростають квіти.

Царевич знову наблизився до неї.

— Але будь милосердний, — шепнула вона. — Адже ти добрий бог, не можеш скривдити свою жрицю…

Царевич знову відсторонився й здригнувся, наче прагнучи скинути з себе якийсь тягар. Кама дивилась на нього з-під опущених повік і ледь помітно усміхалась.

Коли мовчання затяглося, вона спитала:

— Ти велів покликати мене, володарю? Я тут і чекаю, щоб ти сповістив мені свою волю.

— Ага! — опам’ятався царевич. — Скажи мені, жрице… Ага!.. Хто був той, такий схожий на мене, якого я бачив тоді у вашому храмі?

Кама приклала палець до губів.

— Це священна таємниця, — шепнула вона.

— Одне — таємниця, другого — не можна, — відповів Рамзес. — Я хочу принаймні знати, хто він: людина чи дух?..

— Дух.

— І цей дух виспівував під твоїми вікнами… Кама усміхнулась.

— Я не хочу посягати на таємниці вашого храму… — вів далі царевич.

— Ти поклявся, володарю, Гірамові, — додала жриця.

— Добре!.. Добре!.. — роздратовано перебив її намісник. — Саме тому ані з Гірамом, ані з ким іншим я й не розмовлятиму про це чудо, а тільки з тобою. Отож, Камо, скажи цьому духові чи юнакові, який так схожий на мене, щоб він найшвидше виїхав з Єгипту і нікому не показувався! Бо бачиш… в жодній державі не може бути двох наступників трону.

Раптом царевич стукнув себе по лобі. Досі він говорив так, щоб подражнити Каму, але зараз йому спала цілком поважна думка.

— Цікаво мені було б знати, — мовив він, пильно дивлячись на Каму, — навіщо твої родичі показали мені мою живу подобу?.. Може, вони хотіли застерегти, що мають для мене заступника?.. Правду кажучи, мене дивує цей вчинок.

Кама упала йому до ніг.

— О повелителю! — зашепотіла вона. — Ти, що носиш на грудях наш найвищий талісман, чи можеш ти припустити, щоб фінікійці робили щось тобі на шкоду?.. Але подумай тільки… Якби тобі загрожувала якась небезпека чи ти схотів би обманути своїх ворогів, хіба не придався б тобі такий чоловік?.. Фінікійці тільки це хотіли показати тобі в храмі…

Царевич подумав і знизав плечима…

«Так, — сказав він сам собі. — Якби мені колись потрібна була допомога… Але невже фінікійці думають, що я сам собі не дам ради? В такому разі вони обрали для себе поганого покровителя».

— Повелителю, — шепнула Кама, — хіба ти не знаєш, що в Рамзеса Великого, крім своєї власної постаті, було дві інші для ворогів. І ті дві подоби царські загинули, а він жив…

— Ну, годі!.. — зупинив її царевич, — А щоб люди Азії знали мою ласку, Камо, жертвую п’ять талантів на ігрища на честь Ашторет і коштовний келих її храмові. Ти одержиш це ще сьогодні.

Кивком голови він попрощався із жрицею.

Коли вона вийшла, його охопила нова хвиля думок:

«Вони й справді хитрі, ці фінікійці. Якщо мій двійник — людина, вони можуть зробити мені гарний подарунок, і я творив би з ним такі чудеса, про які одвіку не чувано в Єгипті. Фараон живе в Мемфісі і водночас з’являється в Фівах або в Танісі… Фараон наступає з військом на Вавілон, де ассірійці зосередили головні сили, і водночас фараон з іншим військом здобуває Ніневію… Мабуть, ассірійці були б дуже вражені таким чудом».

І знову прокинулась у ньому глуха ненависть до могутніх азіатів, і знову він бачив себе на тріумфальній колісниці, що проїздить бойовищем, всіяним трупами ассірійців і заставленим повними кошами відрубаних рук.

Тепер війна стала для його душі такою ж необхідністю, як хліб для тіла. Адже вона не тільки допомогла б йому збагатити Єгипет, наповнити скарбницю і здобути безсмертну славу, але ще й задовольнила б раніше невідоме, а тепер нестримне бажання знищити Ассірію.

Поки він не бачив тих воїнів з кудлатими бородами, він не думав про них. Але зараз вони заважали йому. Йому було так тісно з ними в світі, що хтось мусив поступитися: вони або він.

Яку роль у цьому його настрої відіграли Гірам і Кама, царевич не усвідомлював. Він відчував тільки, що повинен почати війну з Ассірією, як перелітний птах відчуває, що в місяці пахоно він повинен летіти на північ.

Нестримний потяг до війни полонив царевича. Він менше розмовляв, рідше усміхався, на бенкетах сидів замислений і дедалі частіше бував із своїм військом та вельможами. Бачачи ласку намісника до всіх, хто носить зброю, знатні юнаки й навіть старші люди почали вступати до полків. Це привернуло увагу святого Ментезуфіса, який надіслав Гергорові такого листа:

«Відколи ассірійці прибули до Пі-Баста, наступник трону весь час перебуває в стані великого збудження, а його двір настроєний дуже войовничо. Вони пиячать і грають у кості, як і раніше; але всі поскидали тонкий одяг і перуки і, незважаючи на страшенну спеку, ходять у солдатських наголовниках і каптанах,

Я дуже боюся, щоб ця збройна готовність не образила достойного Саргона».

На це Гергор відразу відповів:

«Ніякого лиха немає в тому, якщо наші розбещені юнаки виявлять любов до військової справи саме під час перебування ассірійців: ті від цього тільки матимуть про нас краще уявлення. Найдостойніший намісник, певно, навчений богами, відгадав, що саме зараз треба бряжчати, мечами, коли маєш у себе посланців такого войовничого народу.

Я певен, що ці мужні нахили нашої молоді вплинуть на Саргона і зроблять його податливішим у переговорах».

Уперше, відколи існував Єгипет, сталося так, що молодий царевич обманув пильність жерців… Щоправда, допомогли йому в цьому фінікійці і викрадена ними таємниця угоди з Ассірією, чого жерці навіть не підозрівали.

Найкращою зрештою маскою наступника трону перед жрецькими сановниками була мінливість його вдачі. Всі пам’ятали, як легко перейшов він торік від військових маневрів під Пі-Баїлосом до затишного маєтку Сари та як останнім часом захоплювався по черзі бенкетами, державними справами й побожністю, щоб зрештою знову повернутись до бенкетів. Отже, нікому, крім Тутмоса, не спадало на думку, що цей непостійний юнак має якісь власні наміри, власні плани й виконує їх з непохитною впертістю.

А тим часом навіть не треба було довго чекати на нові докази мінливості уподобань Рамзеса.

До Пі-Баста, незважаючи на страшну спеку, приїхала Сара з своїм двором і сином. Вона трохи змарніла, дитина була трохи нездорова чи змучена, але обоє мали чудовий вигляд.

Царевич був у захопленні. Він звелів оселити Сару в найкращій частині двірського парку й майже цілими днями сидів над колискою свого сина…

Він забув про бенкети, маневри та про свої похмурі думки; вельможі з його почту мусили пити й розважатись самі. Вони одразу поскидали мечі й переодяглись у найкраще своє вбрання. Це було навіть доречно, бо царевич щодня водив по кілька чоловік до будинку Сари, щоб показати їм сина, свого сина!..

— Глянь, Тутмосе, — сказав він раз своєму улюбленцеві, — Яка гарна дитина! Справжній пелюсток троянди. Але й з нього повинна колись вирости людина, з цього малятка!.. Це рожеве пташеня буде колись ходити, розмовляти, навіть навчатися мудрості в жрецьких школах… Ти бачиш його рученята, Тутмосе? — в захопленні питав Рамзес. — Запам’ятай собі ці малі рученята, щоб колись розповісти про них, як я подарую йому полк і накажу носити за собою мою сокиру… І це мій син, мій рідний син!..

Нічого дивного не було в тому, що, слухаючи свого володаря, його придворні бідкалися, що не можуть стати няньками й навіть мамками цього малятка, яке, хоч і не мало ніяких династичних прав, було, проте, першим сином майбутнього фараона.

Але ця ідилія скінчилася дуже швидко, бо йшла всупереч інтересам фінікійців. Одного дня достойний Гірам прибув до палацу з великим почтом купців, невільників і бідних єгиптян, яким він роздавав милостиню, і, ставши перед наступником трону, сказав:

— Милостивий наш володарю! Щоб довести свою ласку, якою сповнене твоє серце і для нас, азіатів, ти подарував нам п’ять талантів на ігрища на честь богині Ашторет. Твою волю виконано, ми вже влаштували ігрища і зараз прийшли благати тебе, щоб ти зволив ушанувати їх своєю присутністю.

Кажучи це, сивоволосий тірський князь став навколішки перед Рамзесом і на золотому блюді подав йому ключ від ложі цирку.

Рамзес охоче прийняв це запрошення, а святі жерці, Мефрес і Ментезуфіс, теж не заперечували, щоб царевич взяв участь в ігрищах на честь богині Ашторет.

— Насамперед, Ашторет, — сказав Ментезуфісові достойний Мефрес, — це те саме, що й наша Ісіда чи халдейська Іштар. А якщо вже ми дозволили азіатам збудувати храм на нашій землі, то належить хоч інколи виявляти чемність до їхніх богів.

— Ми навіть повинні зробити цю невеличку приємність фінікійцям, уклавши таку угоду з Ассірією, — додав, усміхнувшись, достойний Ментезуфіс.

Цирк, до якого намісник разом з номархом і найзначнішими сановниками пішов о четвертій годині пополудні, стояв у саду храму Ашторет. Це була кругла площа, обнесена огорожею, заввишки на два людських зрости. Попід огорожею підносились амфітеатром ложі й лави. Даху над цирком не було, і натомість над ложами були напнуті різнобарвні тканини у формі крил метелика, які скроплювали запашною водою й розгойдували, щоб освіжити повітря.

Коли намісник з’явився в своїй ложі, азіати й єгиптяни, що зібралися в цирку, зустріли його голосними вигуками. Потім процесією музикантів, співаків і танцівниць почалася вистава.

Царевич роздивився навколо. Праворуч від нього була ложа Гірама і найродовитіших фінікійців, ліворуч — ложа фінікійських жерців і жриць, серед яких Кама, яка займала одне із перших місць, привертала до себе увагу багатим вбранням і красою. На ній були прозорі шати, оздоблені різнокольоровим гаптуванням, на руках і на ногах — золоті браслети, а на голові — пов’язка з квіткою лотоса, надзвичайно майстерно зробленою з коштовних каменів.

Кама, разом із своїми супутниками, низько вклонилась царевичеві, потім повернулася до ложі ліворуч і почала жваво розмовляти з якимсь чужинцем, в якого була велична постава і вже трохи посивіле волосся. У цього чоловіка і в його товаришів бороди і волосся були заплетені в багато дрібних кісок.

Рамзес, що прийшов до цирку прямо з кімнати свого сина, був у веселому настрої. Але, побачивши, що Кама розмовляє з якимсь чужим чоловіком, спохмурнів.

— Ти не знаєш, — спитав він Тутмоса, — що це за тип, з яким кокетує жриця?

— Це і є той знаменитий вавілонський прочанин, достойний Саргон.

— Але ж він зовсім старий! — зауважив царевич.

— Він і справді старший за нас обох разом, але ще вродливий чоловік.

— Хіба такий варвар може бути вродливий!.. — обурився намісник. — Я певен, що від нього тхне лоєм…

Обидва замовкли: царевич від гніву, Тутмос — від переляку, що насмілився похвалити чоловіка, який не подобається його повелителеві.

Тим часом на арені одне видовище змінювалося іншим. Виступали гімнасти, приборкувачі змій, танцівниці, фокусники й блазні, яких цирк вітав вигуками захвату.

Але намісник сидів похмурий. В його душі знову ожили на якийсь час приспані почуття: ненависть до ассірійців і ревнощі до Ками.

«Як може, — думав він, — ця жінка кокетувати із таким старим чоловіком, у якого до того, ж обличчя кольору виправленої шкури, неспокійні чорні очі й цапина борода?..»

Тільки один раз царевич уважніше глянув на арену.

Вийшло кілька голих халдейців. Найстарший устромив у землю три короткі списи, вістрями догори, і рухами рук приспав наймолодшого. Потім інші взяли його на руки й поклали на списи так, що один підпирав його голову, другий — плечі, третій — ноги.

Приспаний лежав нерухомо, як дерево.

Тоді старий зробив над ним ще кілька рухів руками і висмикнув з-під нього спис, на який опиралися ноги. За хвилину він висмикнув другий, що підпирав плечі, і, нарешті, відкинув той, на якому лежала голова.

І ось серед білого дня, на очах у кількох тисяч свідків, приспаний халдеєць горизонтально повис у повітрі, без жодної підпори, за кілька ліктів од землі. Нарешті старий попхнув його до землі й розбудив.

Глядачі застигли вражені. Ніхто не зважувався ні крикнути, ні заплескати в долоні. Тільки з деяких лож кинули квіти.

Рамзес був також здивований. Він нахилився до ложі Гірама й сказав йому пошепки:

— А таке чудо ви змогли б зробити в храмі Ашторет?

— Я не знаю всіх таємниць наших жерців, — відповів Гірам, знітившись, — але знаю, що халдейці дуже спритні…

— Але ж ми всі бачили, що той юнак висів у повітрі.

— Якщо нас не зачарували, — відповів неохоче Гірам і втратив добрий настрій.

Після короткої перерви, під час якої по ложах сановників розносили свіжі квіти, холодне вино й солодощі, почалася найважливіша частина видовища — бій биків.

Під звуки труб, бубнів і флейт на арену вивели величезного бика з пов’язкою на очах, щоб він нічого не бачив. За ним вбігло кілька голих людей, озброєних списами, і один — з коротким мечем.

На знак, що його подав царевич, провідники розбіглися, а один з озброєних зірвав з очей бика пов’язку. Тварина якусь мить стояла приголомшена, а потім погналась за списоносцями, які дражнили її уколами.

Ця марна боротьба тривала кілька хвилин. Люди дражнили бика, а він, запінений, залитий кров’ю, ставав дибки і ганявся по всій арені за своїми ворогами, не можучи догнати жодного з них.

Нарешті він упав під регіт глядачів.

Царевич, який уже починав нудитись, замість того щоб дивитись на арену, дивився на ложу фінікійських жерців. Він бачив, що Кама, пересівши до Саргона, про щось із ним жваво розмовляла. Ассірієць пожирав її очима, а вона, усміхнена і засоромлена, то перешіптувалася з ним, нахиляючись так, що її волосся змішувалося з кучерями цього варвара, то одверталась од нього з удаваним гнівом.

Рамзес відчув, як у нього защеміло серце. Це було вперше, щоб якась жінка іншому чоловікові, а не йому, давала перевагу. І до того ж чоловікові геть старому, ассірійцеві!..

Тим часом між глядачами прокотився гомін. На арені чоловік, озброєний мечем, наказав прив’язати собі до грудей ліву руку, інші оглянули свої списи — і вивели другого бика.

Коли один з озброєних зірвав бикові пов’язку з очей, той обернувся й поглянув навколо, ніби хотів порахувати своїх ворогів. А коли його почали колоти списами, він кинувся до огорожі, щоб забезпечити себе з тилу. Потім нагнув голову і спідлоба стежив за рухами людей, що нападали на нього.

Спершу списоносці обережно підкрадалися з боків, щоб вколоти його. Та побачивши, що тварина стоїть нерухомо, вони осміліли і почали перебігати в нього перед очима щораз ближче.

Бик ще нижче похилив голову та стояв ніби вкопаний. Глядачі почали сміятись, та враз веселість їхня замінилася криком страху. Бик, вибравши хвилину, важко метнувся вперед, вдарив списоносця і, підхопивши його на роги, підкинув угору.

Той упав на землю з розтрощеними кістками, а бик побіг на другий бік арени і знову став чекати нападу.

Списоносці знову оточили його й почали дражнити, а тим часом на арену вибігли циркові слуги, щоб забрати пораненого, який стогнав. Бик, незважаючи на часті уколи списів, стояв нерухомо, але коли троє слуг підняли на руки зомлілого бійця, він із швидкістю вихру кинувся на них, повалив на землю і почав страшно топтати ногами.

Серед публіки знялася метушня: жінки плакали, чоловіки лаялись і кидали в бика все, що було напохваті. На арену полетіли киї, ножі й навіть дошки з лав.

Тим часом на розлюченого звіра кинувся чоловік з мечем. Але розгублені списоносці не підтримали його — бик повалив чоловіка і погнався за іншими.

Сталася річ, досі не чувана в цирку: на арені лежало п’ятеро людей, інші, ледве обороняючись, тікали від розлюченого звіра, а глядачі несамовито кричали від гніву чи від переляку.

Раптом усе стихло, глядачі посхоплювалися і повихилялись зі своїх місць; вражений Гірам зблід і розкинув руки… На арену із лож сановників вискочило двоє: царевич Рамзес з оголеним мечем і Саргон з короткою сокирою.

Бик, похиливши голову й задерши хвіст, кружляв по всій арені, здіймаючи хмари пилюки. Ось він помчав просто на царевича, та раптом, ніби відкинутий величчю царського сина, обминув Рамзеса і кинувся на Саргона, але… тут же впав на місці. Спритний і надзвичайно сильний ассірієць повалив його одним ударом сокири межи очі.

Глядачі завили від захвату і почали кидати квіти на Саргона і його жертву. Тим часом Рамзес стояв з оголеним мечем, здивований і обурений, дивлячись, як Кама вихоплювала в своїх сусідів квіти і кидала їх ассірійцеві.

Саргон байдуже сприймав захоплення глядачів. Він штурхнув ногою бика, щоб пересвідчитись, що він неживий, а потім ступив кілька кроків до царевича і, сказавши щось своєю мовою, уклонився йому з гідністю знатного вельможі.

Рамзесові застелила очі кривава мла; він охоче встромив би меча в груди цьому переможцеві. Але він опанував себе, трохи подумав і, знявши з шиї золотий ланцюг, подав його Сарганові.

Ассірієць знову вклонився, поцілував ланцюг і надів його собі на шию. А царевич з багровим рум’янцем на щоках рушив до хвіртки, якою входили на арену актори, і, супроводжуваний несамовитими вигуками глядачів, глибоко принижений, вийшов із цирку.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.