У структуру самосвідомості входять: самопізнання, емоційно-ціннісне ставлення до себе (самоставлення) і саморегуляція.
Самопізання + самоставлення= "я-концепція"
F(самопізнання)= "образ я" Самопізнання- процес усвідомлення, спрямований на дослідження субєктом, що пізнає, себе, своє§ діяльності, свого внутрішнього психічного змісту. Самопізнання стає можливим тільки тоді, коли особистість, що пізнає, водночас є і субєктом, і обєктом пізнання. Самопізнання формується через відчуття себе як сприймаючо§ істоти й активно розвивається з появою здатності відокремлювати себе від своє§ життєдіяльності. Спочатку воно є безсловесним і беззначеннєвим, і вже потім набуває вигляду словесного, значеннєвого, предметного (тобто, проходить філогенетичний шлях). Самопізнання є водночас і результатом, і передумовою самоусвідомлення. Однак його не слід зводити до самосвідомості або рефлексі§. Можна усвідомлювати себе, рефлексувати, але не знати сутності свого "Я". Уміння пізнавати власний внутрішній світ досягається з досвідом життя. Процес самопізнання несе інформацію не тільки про характер, здібності та інші особливості, він спрямований на пізнання справжнього в особистості, збагнення сутності §§ земного покликання. Самоставлення - одна зі складових субєктивного ядра особистості й структури §§ самосвідомості, характеристика самоцінності та механізм керування поведінкою. На рівні свідомості самоставлення виявляється в поведінці та діяльності як загальне, глобальне почуття "за" чи "проти" самого себе у формі самоповаги, аутосимпаті§, самоінтересу, близькості до самого себе, очікуваного ставлення інших. На рівні підсвідомості працюють механізми психологічного захисту "Я", самоцінності (компенсація, прикрашання, захист від самозаперечення), що може провокувати деструктивну поведінку особистості. Складається з : самоповаги, самооцінки, самоцінності. Саморегуляція- система психічного самовпливу з метою свідомого керування особистістю сво§ми психічними станами відповідно до вимог ситуаці§ та доцільності. Саморегуляція може здійснюватися на неусвідомлюваному рівні механізмами підтримання внутрішнього гомеостазу та пристосувально§ поведінки; може бути свідомим, довільним процесом на основі освоєння спеціальних методів мобілізаці§ внутрішніх резервів, що у повсякденному житті залишаються незатребуваними. Психологічна структура самосвідомості.
Самосвідомість- це усвідомлення людиною само§ себе як особистості(своє§ діяльності як члена суспільства; стосунків з іншими людьми; рис характеру; власних дій та вчинків тощо).
Самосвідомість має таку структуру (включає такі основні складові:
-- Самопізнання людиною себе;
(Пр: ситуація стресу людини зрозуміла, що вона не здатна переносити навантаження в умовах певного часу).
-- Самоаналіз- аналіз людиною наявних у не§ рис, як позитивних так і негативних, та §х значущості в конкретній ситуаці§.
(Пр: людина зрозуміла, що §§ невміння працювати в умовах обмеженого часу - є негативним явищем для §§ роботи).
-- Самооцінка - здатність людини оцінити наявні у не§ якості.
(Пр: людині не сподобалося, що вона не може працювати в умовах обмеженого часу).
-- Самовдосконалення- здатність людини вдосконалити сво§ риси.
(Пр: людина сама для себе розробляє правила як працювати в умовах обмеженого часу).
N22 Проблема самосвідомості у зарубіжній психологі§
Фрейд: "Его" відповідає за адаптацію до зовнішнього світу, а також впорядковує внутрішнє життя індивіда, приборкує і керує "Воно". "Его", поряд з іншими функціями, виконує інтегруючу функцію, тобто організовує та поєднує особистість. Юнг: Самість як архетип прагнення людини до цілісності. Самість - центр особистості, навколо якого групуються всі інші системи. Забезпечує єдність, рівновагу і стабільність. До Самості як цілісності людина прагне все життя, але втілюється вона лише за умови повного розвитку та індивідуалізаці§ усіх компонентів особистості. Салліван: особистість як динамічний центр різних процесів, що відбуваються в кількох міжособистісних полях. Уявленя про "Я-систему". "Я-система" є гарантом безпеки, має тенденцію до ізоляці§ від іншо§ особистості, тримається на високому рівні самоповаги і захищена від критики. "Я-система" тісно повязана з "персоніфікацією" як індивідуальним образом себе чи іншого (комплекс почуттів, відносин, уявлень, що виникають на базі досвіду, набутого в результаті задоволення потреб чи відчуття тривоги). Хорні: "реальне Я" як найістотніша, найкраща і найцінніша частина "Я". Йому протисто§ть неадекватне, ідеалізоване уявлення про себе, що створюється людиною, аби приховати сво§ невротичні конфлікти. Джемс: поряд з "Я" фізичним і духовним виділяє "Я" соціальне, під яким мається на увазі думка, уявлення оточуючих про дану особистість. Розвиток знання про себе завжди залежить від пізнання психологічних особливостей іншого. "Я" властива іманентна активність.
N23 Проблема самосвідомості в вітчизняній психологі§.
Майже всі вчені генералісти у вітчизнаняй психологі§ намагалися в сво§х працях якщо не охопит, то, принаймні, торкнутися теми свідомостіі. Це призвело до безлічі неструктурованих відомостей і теорій. Свідомвсть - це настільки вросле у повсякденне життя явище, що дати йому визначення стає дуже важко.
У вітчизняній психологі§ існує 2 основні групи питань, що стосуються свіломості:
1) загальнотеоретичні, методологічні (функці§, структура, сутність, тощо)
2)специфічні питання (самооцінка, пізнання і самопізнання, когнітина і афектна сторони, саморегуляція, тощо)
Перша група вивчається виключно теореничними методами і є скалдною для вивчення. Не існує методів, адекватних поставленій проблемі. Свідомість охоплює занадто широкий аспект нашого життя і є одним з найскладніших утворень.
Друга група вивчається в основному з прикладною метою за допомогою емпіричних методів. Вона багато в чому базується на досягненнях теоретично§ частини, але, на відміну від багатьох інших напрямків психологі§, у напрямку вивчення свідомості практична частина значно випередила теоретичну і є помітно автономною.
