Розподіл судових витрат

Цивільне процесуальне законодавство встановлює правила розподілу судових витрат залежно від того, на користь якої сторони (позивача чи відповідача) ухвалено рішення по справі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК стороні, на користь якої ухвале­но рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задо­волено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відпо­відачеві — пропорційно до тієї частини позовних вимог, у за­доволенні якої позивачеві відмовлено.

У випадку, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішен­ня, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стя­гуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропор­ційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо оби­дві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компен­суються за рахунок держави; якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задо­воленої частини вимог.

У разі залишення позову без задоволення, закриття прова­дження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесе­ні відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаю­чи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює но­ве, відповідний суд змінює розподіл судових витрат (ст. 88 ЦПК).

Судові витрати

У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за йо­го заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не під­тримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем піс­ля пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.

Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передба­чили порядку розподілу судових витрат, кожна у справі несе половину судових витрат. В інших випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без роз­гляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внас­лідок необгрунтованих дій позивача (ст. 89 ЦПК).

Суд наділений правом відстрочення та розстрочення спла­ти судових витрат. Підставою для відстрочення або розстро­чення сплати судових витрат є майновий стан сторони і стосу­ється воно тільки сплати судового збору чи витрат на інфор­маційно-технічне забезпечення розгляду справи. Суд постанов­ляє про це ухвалу, в якій визначає строк, в межах якого слід довнести грошові кошти, але не пізніше ніж до ухвалення рішення у справі.

Коли оплата судових витрат була відстрочена або розстро­чена до ухвалення рішення і у встановлений судом строк су­дові витрати не були оплачені, заява залишається без розгляду або витрати стягуються за рішенням суду у справі.

З цих же підстав суд може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати. На відміну від відстрочення чи роз­строчення сплати судових витрат (ч. 1 ст. 82 ЦПК), зменшен­ня належних до сплати витрат поширюється на усі судові вит­рати.

У разі подання позовної заяви після подання заяви про за­безпечення доказів або позову розмір судового збору зменшу­ється на розмір судового збору, сплаченого за відповідну зая­ву про забезпечення доказів або позову (ст. 82 ЦПК). Це ж правило застосовується у разі подання позовної заяви у випад­ку відмови у видачі судового наказу (ст. 99 ЦПК).

Сплачений судовий збір може бути повернутий за ухвалою ^СУДУ у разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового

збору у більшому розмірі, ніж це встановлено законом;

Глава 12.

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду;

5) закриття провадження у справі (ст. 83 ЦПК).

Сплачена сума коштів на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертається за ухва­лою суду у разі:

1) внесення коштів у більшому розмірі, ніж це встановлено
законодавством;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі;

4) закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справа
не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства;

5) залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених
пп. 1, 2 і 8 ст. 207 ЦПК.

Глава 12. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

§ 1. Поняття та види відповідальності за порушення норм цивільного процесуального права

Однією із гарантій принципу законності у цивільному про­цесі є встановлення санкцій, тобто негативних наслідків неви­конання чи неналежного виконання обов'язків учасниками ци­вільного процесу. Відповідальність за порушення норм цивіль­ного процесуального права має ряд функцій:

• каральну, тобто покарання винної особи за невчинення дії,
яку вона повинна була вчинити, чи навпаки, за вчинення
дії, яку особі було заборонено вчиняти, що може полягати
у позбавленні певного права, стягненні грошових коштів чи
застосуванні інших санкцій; покарання також виявляється у
тому, що притягнення винної особи до відповідальності не
звільняє її від обов'язку вчинити дію, яку вимагає закон,
або припинити порушення права іншого учасника цивільного
процесу (наприклад, щодо невиконання обов'язку з подання
доказів на підставі судового витребування, ст. 137 ЦПК);

• компенсаційну (фіскальну), тобто відновлення стану потер­
пілої особи, який існував до порушення права (відшкоду-

Юридична відповідальність у цивільному процесі

вання завданої шкоди, примушення до виконання обов'язку

та ін.);

• стимулюючу, адже встановлення відповідальності сприяє
належному виконанню учасниками своїх обов'язків у ци­
вільному процесі;

• виховну (дисциплінуючу), тобто формування в учасників ци­
вільного процесу сумлінного ставлення до виконання своїх
обов'язків при розгляді та вирішенні цивільних справ.

Безпосередньо ЦПК, а також іншими актами законодавства за порушення норм цивільного процесуального права встанов­лені різні види відповідальності. Залежно від форми участі особи у цивільному процесі, відповідальність можна поділити на такі види:

• відповідальність суду (судді) за невиконання чи неналежне
виконання своїх обов'язків;

• відповідальність сторін та інших осіб, які беруть участь у
справі;

• відповідальність учасників цивільного процесу, які сприя­
ють розгляду та вирішенню справи;

• відповідальність осіб, які не визначені законом як учасники
цивільного процесу (наприклад, особи, які порушують ви­
моги із забезпечення позову, ст. 153 ЦПК).

Виходячи із класифікації видів юридичної відповідальності залежно від правової природи правопорушення, норми, які їх закріплюють, слід поділити на такі, що встановлюють:

• кримінальну відповідальність;

• адміністративну відповідальність;

• дисциплінарну або матеріальну відповідальність;

• цивільно-правову відповідальність;

• відповідальність, підстави та порядок застосування якої ви­
значені цивільним процесуальним законом.

Кримінальна відповідальність як найсуворіший вид відпо­відальності встановлена за суспільно небезпечні діяння, які посягають на порядок відправлення правосуддя та авторитет­ність суду як правосудного органу, життя, здоров'я чи майно окремих учасників цивільного процесу. Положення про цей вид відповідальності містяться у законодавстві про судоустрій та цивільному процесуальному законодавстві, зокрема зазнача­ється про відповідальність за:

Глава 12.

• невиконання судового рішення (ст. 14 ЦПК, ст. 11 Закону
України "Про судоустрій України");

• завідомо неправдиві показання свідка або його відмову від
давання показань з непередбачених законом підстав (ст. 50
ЦПК);

• завідомо неправдивий висновок експерта або його відмову
без поважних причин від виконання покладених на нього
обов'язків (ст. 53 ЦПК);

• завідомо неправильний переклад або відмову без поважних
причин від виконання покладених на перекладача обов'яз­
ків (ст. 55 ЦПК).

Однак для визнання згаданих діянь злочинами цього недос­татньо, необхідним є визначення відповідного діяння як кри­мінально караного, тобто визначення його як злочину у кри­мінальному законі.

Кримінальна відповідальність настає за вчинення службо­вих злочинів:

• зловживання владою або службовим становищем (ст. 364
КК);

• перевищення влади або службових повноважень (ст. 365

• службове підроблення (ст. 366 КК);

• службова недбалість (ст. 367 КК);

• одержання хабара (ст. 368 КК); *¹'¹

• провокація хабара (ст. 370 КК).

За наявності у діях судді ознак кримінально караного діян­ня, він підлягає притягненню до кримінальної відповідальності у порядку, встановленому КПК та Законом України "Про су­доустрій України".

Крім цих, загальних складів злочинів, встановлено ряд спе­ціальних норм, відповідно до яких судді чи інші службові осо­би суду або правоохоронних органів можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності:

• незаконний привід (ст. 371 КК);

• постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного
рішення (ст. 375 КК).

До кримінальної відповідальності можуть бути притягнуті й інші учасники цивільного процесу. КК встановлює для них відповідальність за:

Юридична відповідальність у цивільному процесі

• втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою пе­
решкодити виконанню ним службових обов'язків або до­
могтися винесення неправосудного рішення (ст. 376);

• погрозу або насильство щодо судді чи народного засідате­
ля, а також щодо їх близьких родичів (ст. 377);

• умисне знищення або пошкодження майна судді чи народ­
ного засідателя (ст. 378);

• посягання на життя судді чи народного засідателя у зв'язку
з їх діяльністю, пов'язаною зі здійсненням правосуддя
(ст. 379);

• невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист, а
також розголошення відомостей про вжиті заходи безпеки
(ст.ст. 380, 381);

• умисне невиконання судового рішення, вчинене службовою
особою, або перешкоджання його виконанню (ст. 382);

• завідомо неправдиве показання свідка або завідомо неправ­
дивий висновок експерта, а також завідомо неправильний
переклад (ст. 384);

• відмову свідка від давання показань або відмову експерта
чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків
без поважних причин (ст. 385);

• перешкоджання з'явленню свідка, експерта до суду, приму­
шування їх до відмови від давання показань чи висновку, а
також до давання завідомо неправдивих показань чи висно­
вку (ст. 386);

• неправомірне втручання у діяльність представника особи
по наданню правової допомоги або порушення встановле­
них законом гарантій її діяльності (ст. 397);

• погрозу або насильство щодо представника, а також його
близьких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною із на­
данням правової допомоги (ст. 398);

• умисне знищення або пошкодження майна представника
особи або його близьких родичів у зв'язку з діяльністю, по­
в'язаною із наданням правової допомоги (ст. 399);

• посягання на життя представника або його близьких роди­
чів у зв'язку із діяльністю, пов'язаною із наданням право­
вої допомоги (ст. 400).

Загальні правила адміністративної відповідальності учас­ників цивільного процесу встановлено КпАП. У визначених законом випадках учасники цивільного процесу можуть бути визнані суб'єктами корупційних правопорушень, підстави та

Глава 12.

порядок притягнення за вчинення яких визначені Законом Ук­раїни "Про боротьбу з корупцією".

Спеціальний склад адміністративного проступку за пору­шення норм цивільного процесуального законодавства містить ст. 185³ КпАП, яка встановлює відповідальність за неповагу до суду, що полягала у злісному ухиленні від явки в суд свід­ка, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в пору­шенні порядку під час судового засідання, а так само вчинен­ня будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил. Неповагою до суду відповідно до ст. 71 Закону України "Про судоустрій України" визнається також відмова керівника підприємства, установи, організації (незалежно від форми власності) звільнити народного засідате­ля від роботи на час виконання ним обов'язків у суді.

Цивільно-правова відповідальність полягає у тому, що ст. 56 Конституції України гарантує право кожного на відшко­дування майнової та моральної шкоди, заподіяної державними органами, органами місцевого самоврядування, службовими та посадовими особами. Підстави, умови та порядок відшкоду­вання шкоди, завданої у результаті неправомірної діяльності суду, народного засідателя чи інших службових осіб суду, ви­значено ст.ст. 1173, 1174 ЦК, відповідно до яких завдана май­нова та моральна шкода підлягає відшкодуванню державою незалежно від вини органів (осіб).

Різновидом цивільно-правової слід визнати відповідальність за шкоду, завдану порушенням цивільних процесуальних норм у процесі здійснення правосуддя. Зокрема, витрати, понесені стороною та документально підтверджені, підлягають стягнен­ню зі сторони, яка програла процес (ст. 88 ЦПК). Відшкоду­ванню також підлягає: шкода, завдана забороною здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред'явника або за ве­кселем у справах про відновлення прав на втрачені цінні папе­ри на пред'явника чи векселі (ст. 268 ЦПК); витрати на роз­шук відповідача у справах про стягнення аліментів, відшкоду­вання шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здо­ров'я або смертю фізичної особи (ст. 78 ЦПК); на привід свід­ка (ст. 94 ЦПК); судові витрати та збитки, завдані у зв'язку із забезпеченням доказів до подання позовної заяви, якщо заяв­ник не звернувся до суду із позовною заявою (ст. 133 ЦПК); шкода, завдана забезпеченням позову (ст. 155 ЦПК) та ін.

Юридична відповідальність у цивільному процесі

Дисциплінарна та матеріальна відповідальність можуть виникати за невиконання чи неналежне виконання службових (трудових) обов'язків. При здійсненні відшкодування у поряд­ку ст.ст. 1173, 1174 ЦК в держави не виникає право регресу до відповідного органу чи службової особи, тому покладатись на винну посадову особу обов'язок відшкодувати шкоду вона не може. В інших випадках до винної особи може бути по­ставлена вимога про відшкодування матеріальної шкоди, яка стягується у порядку, встановленому трудовим законодав­ством. Так, відповідно до ст. 14 Закону України "Про судову експертизу" судовий експерт може бути притягнутий до дис­циплінарної та матеріальної відповідальності у разі порушення своїх службових обов'язків, а також завдання матеріальної шкоди.

Питання про притягнення винної особи до відповідальності здебільшого вирішується у порядку іншого, самостійного про­вадження, крім випадків застосування заходів процесуального примусу (див. § 2 цієї глави). Інколи законом імперативно ви­значено обов'язок суду вирішити питання про відповідальність учасника цивільного процесу. Зокрема, при вирішенні питання про можливість розгляду справи за відсутності свідка, експер­та, спеціаліста, перекладача, які не з'явилися, відповідно до ст. 170 ЦПК суд одночасно вирішує питання про відповідаль­ність цих учасників цивільного процесу.

Поиск по сайту: