Елементи психологічного програмування

ОБРАЗИ ДІЇ СЛОВА ПОЛОЖЕННЯ

одноманітність точність однозначність нерухомість

константність наполегливість унікальність інертність

Психологічне програмування застосовується в торго­вій і політичній рекламі; в процесі навчання, інструктажу; при кодуванні (знятті залежності); під час вербування до різних сект тощо.

Психологічне програмування лежить в основі бюро­кратичного стилю/методу керівництва.

Прийоми маніпулювання.До них можна зарахувати спосіб виконання або здійснення певних дій/акцій, метод інтерпретації/подання інформації, манеру поведінки, що має на меті встановлення контролю за думками, вчинками та діяльністю особи/групи/натовпу. За своїм змістом, складовими, їх взаємозв'язком та динамікою прийоми маніпулювання дуже подібні до спортивних прийомів, які визначаються як рух, захоплення, кидок або удар у спор­тивній боротьбі, двобої, тощо.

На думку російського політтехнолога С. Фаєра, в осно­ві тактичних маніпулятивних прийомів лежать один або декілька таких механізмів, що:

— конструюють або вирішують суперечності;

— маскують виконувані дії (супротивник, не чинячи опору, погоджується на гіршу для себе ситуацію/позицію через нерозуміння загальної картини того, що відбу­вається);

324 Прикладні політичні технології

— реалізовують план, у якому від конкурента нічого не залежить (відбувається його «виключення» з подій, ізо­ляція від важелів управління подіями тощо);

— створюють ситуацію, за якої конкурент, який обирає оптимальний, на його думку, шлях, потрапляє в пастку;

— дають змогу використовувати чужі (конкурентів, знаменитостей, населення, держави) ресурси (часу, іміджу, грошей, влади, інформації);

— виявляють приховані, непомічені ресурси або « пожвавлюють » /реанімують втрачені.

У процесі політичного маніпулювання використовують різноманітні прийоми: аудійні, візуальні, комплексні. Домінують серед них текстові та усні форми комунікації, що зумовлено особливостями людського сприймання. Тому в політичному маніпулюванні важливу роль відіграє кодифікування інформації — структуризація інформацій­ного потоку, зміна його статусу, створення інформаційних схем. Усе це формалізує свідомість людей та орієнтує їх на чітко сформульовану мету.

Маніпулювання інформацією має на меті формування і фіксацію у свідомості людини помилкової моделі дійсно­сті. Досягають цього з використанням технологічних при­йомів обробки, інтерпретації та подавання інформації для відповідного її сприйняття, формування бажаних настро­їв, реакцій, стимулювання дії. Таких прийомів є кілька десятків, найефективніші серед яких утворюють своєрідне ядро технологічних елементів системи маніпулятивної дії. їх ефективність визначали на основі комплексного крите­рію, який охоплює: частоту використання в різних маніпу-лятивних технологіях та інформаційно-комунікативних ситуаціях; ступінь дієвості (ефект маніпулятивної дії на людину). На цій підставі виокремлено основні, найунівер-сальніші прийоми інформаційно-психологічної дії («азбу­ка пропаганди»): «приклеювання (навішування) ярли­ків»; «сяючі узагальнення», або «блискуча невизначе­ність»; «перенесення» («трансфер»), «посилання на авторитети»; «свої хлопці», або «гра в простонародність»; «перетасовування», або «підтасовування карт»; «загаль­ний вагон», «загальна платформа», або «фургон з орке­стром».

«Приклеювання (навішування) ярликів» передбачає підбір «ярликів» (образливих епітетів, метафор, назв, імен) з метою дискредитації особи, соціальної групи, організації, ідеї, соціального явища, предмета обговорення. Ці «ярли­ки» провокують у людей негативні емоції, асоціюються в

Політичне маніпулювання 325

них з ганебними, соціально неприйнятними вчинками (поведінкою).

«Сяючі узагальнення», або «блискучу невизначеність», як прийом реалізовують шляхом заміни назви соціального явища, ідеї, організації, соціальної групи, людини загаль­ним родовим ім'ям, яке має позитивне емоційне забар­влення і викликає доброзичливе ставлення. Завдяки цьому відбувається стимулювання позитивної психоемоційної реакції через експлуатацію позитивних відчуттів та емоцій людей стосовно певних понять і слів (наприклад, «свобода», «демократія», «патріотизм», «співдружність», «мир», «щастя», «любов», «успіх», «перемога», «здоров'я» таін.). Це дає змогу приховати реальні наміри, створити позитивну атмосферу для просування вигідних рішень, оцінок і дій.

«Перенесення («трансфер») полягає в непомітному, ненав'язливому для більшості людей поширенні значущо­сті того, що вони цінують, на те, що хоче підтримати й роз­рекламувати ініціатор комунікації. За таким принципом відбувається і негативний «трансфер» (нав'язування, асо-ціювання об'єкта з негативними поняттями, соціально не схвалюваними явищами, подіями, діями, фактами, людь­ми тощо). Здійснюється це з метою підтримання (позитив­ний «трансфер») або дискредитації (негативний «тран­сфер») осіб, ідей, ситуацій, соціальних груп і організацій.

«Посилання на авторитети» передбачає поширення думок і висловлювань осіб, які мають високий авторитет або викликають негативну реакцію серед певної категорії людей, на яких спрямована маніпулятивна дія. Поширю­вані висловлювання зазвичай містять оцінні думки і судження про людей, ідеї, події, програми, організації і виражають їх осуд або схвалення. У такий спосіб стиму­люють формування в об'єкта маніпулятивної дії необхід­ного маніпуляторові (позитивного або негативного) ста­влення.

«Свої хлопці», або «гра в простонародність», означає підкреслену демонстрацію маніпулятором своєї єдності з аудиторією через зосередження її уваги на зачісці, манері говорити, одязі, марці цигарок, поглядах на життя, хобі тощо. Такі дії дають змогу налагодити контакт, увійти в довіру, створити імідж «людини з народу», здатної пред­ставляти народну думку на різних політичних рівнях.

«Перетасовування», або «підтасовування карт», полягає у тенденційному, однобічному підборі, подаванні фактів і суджень (тільки позитивних або тільки негативних)

opg Прикладні політичні технології

за одночасного замовчування протилежних. Тенденційно добираючи та подаючи інформацію, підкреслюють при­вабливість або неприйнятність точки зору, програми, ідеї

тощо.

«Загальний вагон», «загальна платформа», або «фургон з оркестром», передбачає добір і поширення думок, висло­влювань, фраз, які стимулюють одноманітну, стандартну поведінку, створюють враження, ніби так роблять усі («усі нормальні люди розуміють, що...», «жодна розсудлива людина не стане заперечувати, що...»). Так, спекулюючи на схильності людини до наслідування, примушують її підко­рятися вимозі, зайняти певну позицію.

У політичній практиці широко використовують і такі засоби маніпулятивного впливу:

1) замовчування — передавання достовірної, але непов­ної інформації- Маніпулятивний ефект замовчування полягає у свідомому приховуванні, часто замаскованому під погану пам'ять, важливих деталей, фактів, завдяки чому вдається створити в об'єкта маніпулювання спотво­рену картину дійсності;

2) селекція — вибіркове подання, оприлюднення мате­ріалу відповідно до цілей маніпулятора;

3) пересмикування — спосіб подання інформації, за якого матеріал висвітлюють однобоко, тенденційно, при­вертають увагу лише до вигідних суб'єкту інформування фактів. Такими зусиллями намагаються створити образ дій­сності, в якому головним є не реальність, а її інтерпретація;

4) спотворення — перекручування політичних фактів, подій, діяльності організацій, осіб, применшення важли­вого, перебільшення незначного. Для цього застосовують метод імітації об'єктивності — наведення стосовно влас­ної позиції сильних і переконливих аргументів, а стосовно протилежної сторони — найслабших, часто при цьому сві­домо порівнюючи нерівноцінні категорії тощо;

5) перевертання — кон'юнктурна зміна оцінних катего­рій (заміна знака «плюс» на знак «мінус» в оцінюванні фактів, явищ, особистостей; підмінювання цілей: видаван­ня власного інтересу за інтерес іншої людини; приписуван­ня результатів дій одного політика іншому; ситуативне перетворення «героїв» на «ворогів», «ворогів» на «героїв»

тощо);

6) фальсифікація — поширення неправдивої інформа­
ції, яка містить викривлене або неправильне тлумачення
явищ, подій і фактів. Основними її формами є лжесвідчен­
ня, фальшиві заяви і спростування, фабрикування фактів
з намаганням видати їх за дійсні тощо;

Політичне маніпулювання 327

7) дезорієнтація — поширення достовірної або недосто­вірної інформації, що не стосується справи, з метою відво­лікання від суті актуального на певний момент питання. Широко використовують такі види дезорієнтації, як лесто­щі, наклеп;

8) напівправда — змішування відвертої брехні та досто­вірної інформації. Основою цього є однобічне висвітлення фактів, нечітке й розпливчасте формулювання положень, що обговорюються; посилання на невизначені джерела («не пам'ятаю хто сказав», «десь я читав»); спотворення достовірного вислову з використанням власної інтерпрета­ції або оцінки; неточне цитування тощо;

9) підкидання помилкових доказів — непомітне, побіжне («випадкове») піднесення жертві маніпуляції фактів і матеріалів, на підставі яких вона «самостійно» дійде необхідних маніпуляторові висновків (хустинка Дез-демони у руках Отелло — класичний приклад);

10) створення «неіснуючої реальності» — формування в уяві об'єкта маніпулювання фальшивого іміджу політич­ного лідера, партії тощо, який додає їх словам і діям осо­бливої ваги та переконливості. З цією метою добирають дрібні, але виразні деталі (представницька охорона, дороге авто, книги у шафі тощо), які мають засвідчити надійність і солідність, інтелектуальний рівень політика та ін.;

11) маскування — приховування суттєвої інформації за допомогою несуттєвої. Найчастіше для цього використову­ють маскування суттєвої брехні несуттєвою брехнею; маскування суттєвої істини несуттєвою брехнею, маску­вання суттєвої брехні несуттєвою істиною; маскування суттєвої істини несуттєвою істиною;

12) зміщення — відволікання уваги від перебігу полі­тичних баталій шляхом першочергового повідомлення про сенсацію, скандал, катастрофу, містифікацію, таємницю тощо;

13) запізнення — обнародування правдивої, достовір­ної інформації, коли вона вже втратила актуальність;

14) підпорогове подавання інформації — поширення
інформації з урахуванням особливостей її сприйняття, які
не усвідомлюються комунікаторами і формуються на доре-
флексивному рівні (зміна музичної теми у фонограмі в
мить, коли в дикторському тексті подається матеріал, на
який необхідно звернути увагу аудиторії).

У публічних дискусіях, групових обговореннях, полі­тичних ток-шоу, переговорах, виступах на мітингах і Демонстраціях, у засобах масової комунікації, у міжгрупо-

328 Прикладні політичні технології

вих і міжособових конфліктах використовують такі орга­нізаційно-процедурні прийоми маніпулювання:

а) програмування сприйняття і майбутньої реакції —
формування і декларування приманок-кліше, своєрідних
шаблонів очікування («Перед вами виступить незалеж­
ний експерт, відомий політик, легендарна особистість»
тощо);

б) обмеження доступу до інформації — вибіркове, не­
вчасне або неповне ознайомлення учасників обговорення з
необхідною інформаційною базою (документами, умова­
ми, правилами тощо), «втрата», раптове «зникнення»
важливих матеріалів;

в) пристрасне редагування порядку денного — винесен­
ня на початок обговорення другорядних питань для забез­
печення прийняття необхідних рішень, коли залишати­
меться мало часу, учасники втомляться;

г) формування необхідної установки на сприйняття —
надання слова на початку обговорення авторитетним людям,
які поділяють позицію маніпулятора, або особам, яких за­
вчасно підготували до виступу з метою створення необхідної
тональності та спрямованості обговорення питання;

ґ) деформування процедури обговорення — обмеження доступу до трибуни «небажаних» для маніпулятора осіб; недопущення повторного обговорення питань, з яких прийнято «необхідні» рішення, навіть за наявності нової інформації і фактів, які б могли кардинально змінити думку присутніх; спекуляції на формальних правилах процедури обговорення тощо;

д) нагнітання напруженості під час обговорення —
почергове надання слова радикальним, агресивно налаш­
тованим опонентам, які допускають взаємні образи; ство­
рення граничного емоційного напруження під час обгово­
рення з метою зриву прийняття небажаного для маніпуля­
тора рішення;

є) тенденційне «дотримання» регламенту — обмежен­ня виступів, у яких звучать небажана критика, «несанк­ціоновані» думки, негласний дозвіл на перебір регламенту тим, хто озвучує необхідну маніпуляторові позицію;

є) оголошення перерви чи переходу до наступного питання без прийняття остаточного рішення з проблеми, яка щойно обговорювалася;

ж) надання при голосуванні переваги «потрібному» рішенню — винесення на голосування пропозицій не в порядку надходження, а за прийнятністю для маніпулято-

Політичне маніпулювання 329

ра з метою спонукання до голосування тих, хто не має чіт­кої позиції;

з) вільне (пристрасне) редагування запропонованих пропозицій і остаточних висновків — зміна акцентів у бажаному для маніпулятора напрямі при викладанні пози­цій, поглядів опонентів, результатів обговорення.

Отже, механізм політичного маніпулювання включає різноманітні взаємообумовлені стратагеми, методи і прийо­ми, дія яких спрямована на стимулювання участі особи-групи-маси в боротьбі за владу на боці, необхідному маніпу­ляторові. Уміло обрана стратагема дає змогу визначити адекватні ситуації, дії; метод — обрати оптимальний прин­цип і спосіб дії; прийом — визначити форму конкретної дії.

Технологія реалізації мані пул ятивного впливу

Будь-яка технологія в політиці охоплює сукупність методів і систем послідовних дій, спрямованих на дося­гнення бажаного політичного результату. Технологія полі­тичного маніпулювання передбачає впровадження у свідо­мість під виглядом об'єктивної інформації неявного, але бажаного для певних груп змісту; вплив на больові точки суспільної свідомості, збудження страху, тривоги, ненави­сті тощо; реалізацію певних задумів і приховуваних цілей, досягнення яких маніпулятор пов'язує з необхідністю під­тримання громадською думкою своєї позиції.

В основі технології політичного маніпулювання лежать три послідовні фази:

1. «Захоплення». Суть цієї фази полягає в ініціюванні маніпулятором психологічних процесів приєднання, втри­мання, тобто привернення уваги об'єкта до повідомлення, яке йому збирається надіслати маніпулятор, зосереджен­ня уваги на цьому повідомленні, здобуття довіри, усунен­ня психологічного захисту. Починається ця робота із вста­новлення контакту з аудиторією, створення каналу, через який можна доносити необхідну інформацію, і приєднан­ня — контакту, який ґрунтується на позитивному емоцій­ному і мотиваційному ставленні до нього аудиторії, сам себе підтримує, відтворює без спеціальних великих зусиль маніпулятора. Залежно від характеру мотивації, завдяки якій виникає контакт, розрізняють «приєднання по» — контакт, який підтримується об'єктивними ознаками спільності (мовної, етнічної, вікової, професійної тощо) та

330 Прикладні політичні технології

«приєднання до» — контакт, що має у своїй основі спіль­ність цінностей, гасел, дій тощо.

Умовою успішного контакту є демонстрування комуні-катором своєї єдності з аудиторією (застосування принци­пу «приєднання по»). Цьому сприяють звертання типу «колеги», «земляки», що приховано сигналізують «я свій, тому що я такий, як і ви». На етапі налагодження контак­ту маніпулятор, як правило, уникає, послуговуючись туманними словами і метафорами, різкого, відвертого і чіткого викладення власної позиції (ідеали, інтереси тощо), оскільки це може налаштувати аудиторію проти нього, ввімкнути психологічний захист тих, хто сповідує інші погляди, займає іншу позицію. Як свідчить практи­ка, ефективними формами приєднання до аудиторії є гра на емоціях, заторкування й активізація архетипів (колек­тивного несвідомого); поширення необхідної маніпулято­рові інформації як конфіденційної, ретельно прорахована адресність звертання тощо.

Після «захоплення» і «приєднання» важливим етапом у завоюванні аудиторії є «втримання», що досягається зав­дяки балансуванню маніпулятора між інтересами і потре­бами об'єкта маніпулювання, гри на відчуттях тривоги, страху, загрози.

Для ефективного здійснення «захоплення» суб'єкту політичного маніпулювання необхідно подбати про при­вернення уваги через задіювання у людей зорового і слухо­вого аналізаторів; стимулювання в них позитивних емоцій або якогось спрямованого переживання (зняття стану бай­дужості); формування доброзичливих вражень; актуаліза­цію інтересу (політичного, пізнавального, професійного, побутового тощо); використання методів психічного зара­ження, навіювання тощо.

2. «Прийом». На цій фазі основною метою є стимулю­вання мотивації об'єктів політичного маніпулювання. Для цього суб'єкт маніпулятивної діяльності використовує один або певне поєднання психологічних механізмів роз­витку мотивації, серед яких:

а) мотиваційна актуалізація — включення (демонстра­
ція) адекватних, суттєвих, доречних для виклику певного
мотиву подразників. Наприклад, поява на сцені під час
мітингу політичного лідера миттєво мотивує поведінку як
його прихильників, так і противників;

б) мотиваційне перемикання — формування мотива­
ції (інтересу) до об'єкта або діяльності шляхом перене­
сення позитивної мотивації з чогось важливого і прива­
бливого на об'єкт (діяльність), до якого (якої) потрібно

Політичне маніпулювання 33І

сформувати інтерес (мотивацію). Як свідчить політична практика, яскравість лідера часто переноситься на пар­тію, яку він очолює, а авторитет партії може використо­вуватися для надання ваги окремим її представникам в очах народних мас;

в) мотиваційне зумовлення — надання емоційного
(мотиваційного) значення певному предмету, змісту через
установлення його зв'язку з відповідною емоцією (пози­
тивною або негативною). Так, кольори партійних прапорів
на мітингу відповідно налаштовують і на сприйняття слів
промовців;

г) мотиваційне зміщення — перетворення дії, яка рані­
ше була лише засобом задоволення інших потреб, шляхом
пов'язування її з позитивними емоціями і переживання­
ми на самостійну (автономну) потребу або мотив, здатний
спонукати до активності. Наприклад, частина «фальши­
вих демонстрантів», які приходили на мітинги лише за
гроші, опинившись у вирі політичних подій, відчувши,
що від них теж щось може залежати, починають діяти як
борці за ідею.

3. «Фіксація». Змістом її є включення на основі «захо­плення», «втримання», «стимулювання мотивації» меха­нічних моделей поведінки — скорочених, типових схем регуляції поведінки, завдяки яким енергія дії маніпулято­ра швидко, фіксовано і точно перетворюється на енергію дії адресата. Фундаментальною ознакою цих моделей поведін­ки є постійне повторення складових їх дії, ніби «ці моделі були записані на магнітофонні стрічки, що знаходяться всередині людини/тварини» (Р. Чалдіні). При цьому спрацьовує формула «клац — задзижчало». Коли ситуація зобов'язує до залицяння, «грає» відповідна плівка; коли ситуація зобов'язує до материнства, починає «грати» плів­ка материнської поведінки. Клац — і починає програвати­ся відповідний запис; дзижчання — і розгортається певна послідовність дій.

Незручними для маніпулятора об'єктами є самодостатні особистості, які утвердили власне Я в науці, культурі, бізне­сі, спорті на основі реальних досягнень, перемог. У таких людей, як правило, складається об'єктивна і критична сам­ооцінка, основним рушієм їх дії є своєрідна «батарейка самодостатності»: «плюс» (здобутки, визнання, потенціали, намагання), «мінус» (недоліки, вади, недопрацювання), які, взаємодіючи, видають вибухову енергію. Професійні маніпулятори можуть використати і самодостатність, вклю­чивши об'єкт у кризову ситуацію, збільшивши його емоцій-

332 Прикладні політичні технології

не напруження і в найвідповідальніший момент викори­ставши спусковий гачок: «Якщо не ти, то — хто?».

Отже, всі три фази — «захоплення», «прийом», «фік­сація» — стимулюють зміни у поведінці об'єкта маніпулю­вання (людина, група, маса) шляхом поступового тран­сформування існуючої в його свідомості картини світу. Основною метою при цьому є створення умов для зомбу-вання: дії за принципом «клац — задзижчало». Роль спу­скового гачка, тобто чинника, здатного задіяти механізм психічного автоматизму, відіграють стереотипи, міфи, імі­джі, чутки.

Політичний стереотип

У політиці, як і в багатьох інших сферах, реакцію, поведінку людини зумовлюють традиції, звички, канони, тобто певні політичні стереотипи.

Політичний стереотип (грец. stereos — твердий і typos — відбиток, зразок) — спрощене стандартизоване, схематизоване, аксіоматичне й емоційно забарвлене уявлення про суб'єкт політи­ки, соціальне, політичне явище.

За словами американського публіциста В. Ліпмана, стереотипи є впорядкованими, детермінованими культу­рою картинками світу в голові людини, які економлять її зусилля при сприйнятті складних соціальних об'єктів, захищають її цінності, позиції і права.

Для політичної практики неабияку цінність мають уза­гальнення особливостей соціальних стереотипів (політич­ні стереотипи є видом стереотипів соціальних), зроблені американським психологом Г. Тешфелом:

— люди легко характеризують значні групи (соціальні категорії) недиференційованими, грубими й упереджени­ми ознаками;

— можуть змінюватися залежно від соціальних, полі­тичних, економічних змін, однак це відбувається надто повільно;

— набувають чіткого окреслення у період виникнення соціального напруження між групами;

— засвоюються у ранньому віці і використовуються дітьми задовго до виникнення чітких уявлень про групи, яких вони стосуються;

— не становлять великої проблеми, якщо не існує від­критої ворожнечі між групами, однак ними дуже важко управляти в напружених, конфліктних ситуаціях.

Політичне маніпулювання 333

За характером прояву стереотипи поділяють на стерео­типи поведінки (набір стійких, регулярно повторюваних, характерних ознак та особливостей поведінки певної соціокультурної групи, що залежить від її цінніснно-нор-мативної системи) та стереотипи свідомості (віддзерка­люють ідеальні орієнтири й уявлення панівної ціннісно-нормативної системи, є основою для формування стереоти­пів поведінки, створюють моделі поведінки).

Стереотипи є частиною механізму психологічного самозахисту людини, вони дають змогу економити час та енергію; пришвидшити реакцію на зміни у світі; прийня­ти рішення за дефіциту інформації; зберегти емоційні сили; захистити цінності групи, до якої належить люди­на. Це позитивна роль соціальних стереотипів. Водночас вони також негативно впливають на поведінку людини, оскільки зумовлюють спрощене, схематичне сприйняття світу, відмову від критичного сприйняття аналізу подій і явищ; породжують неадекватні емоційні реакції та дії; ускладнюють застосування творчих підходів при вирішен­ні суспільних проблем; стимулюють упереджене ставлен­ня, неприязнь до нововведень; провокують загострення конфліктів (соціальних, національних, вікових, тендер­них тощо).

Основними формами соціальних стереотипів є: стан­дартні одноманітні способи осмислення і підходи до соціально-політичних явищ; стандарти поведінки (кано­ни, норми, ритуали); узагальнений образ людини певної соціальної, етнічної, вікової групи; спрощене поняття, що виконує роль орієнтувального символа.

Отже, модель (матриця) маніпулятивних дій на основі стеореотипізації полягає в обмеженні часу для сприйнят­тя; відволіканні людей від осмислення подій, процесів, явищ; стимулюванні їх емоційного мислення, переванта­женні інформацією, посиленні розумової напруги. Під тиском цих чинників людина змушена думати, реагувати, діяти стереотипно.

Політичнийміф

Генетично політичний міф пов'язаний з архетипами, він є результатом суспільної творчості, надбанням колек­тивної свідомості. Завдяки цьому він впливає на форму­вання світобачення і світосприйняття, закарбування у

334Прикладні політичні технології

пам'яті та свідомості певних психологічних, ідеологічних настанов, які з часом відіграють роль стійких стимулів до дії і жорстких табу, що оберігають прийняту систему цінно­стей і правил, підтримують і санкціонують певні норми поведінки. Поєднуючи в собі діахронічний (грец. dia — пре­фікс, що означає проникнення, завершеність, і chronos — час) аспект — розповідь про минуле, і синхронічний (грец. synchronos — одночасний) — пояснення сьогодення або майбутнього, міф націлює людину на повторення досягну­того, апробованого, засвоєного.

Політичний міф — феномен колективної психіки, основою якого є штучно створене, узагальнене, спрощене, контрастне уявлення про дійсність, що, поєднуючи реальність з вигадками, містикою, фантазіями, неадекватно інтерпретує суспільні процеси.

Важливою функцією політичної міфології є політичне моделювання. Це зумовлено тим, що політичний міф, як правило, є набором готових рецептів, прецедентів, зразків, які можуть слугувати орієнтиром у критичних ситуаціях.

Глибинний зміст міфу полягає в ототожненні речі, людини, дії з лаконічним, максимально спрощеним обра­зом, «картинкою», спонтанно створеною колективною уявою або нав'язаною їй ззовні. Тому він підмінює об'єк­тивне суб'єктивним; внутрішнє, змістове — зовнішнім; суттєве — його подібністю. Підсилена емоцією фантазія є причиною того, що у міфі можуть поєднуватися реальність і вигадка, неіснуючі образи, легенди; фігурувати вигадані причинні зв'язки між реальними об'єктами; ідеалізувати­ся лідери, процеси, факти тощо. Як стверджує Р. Соколо­ва, міф заповнює вакуум реального знання, є посередни­ком між справжнім знанням і нерозпізнаною помилкою.

Міфологія, виникнувши у глибоку давнину, з розвит­ком релігії, науки, ідеології трансформувалася в соціальну міфологію. У ній немає притаманного класичній міфології онтологічного (буттєвого) змісту. Однак зберігся і посилив­ся функціональний сенс, який проявляється у згуртуванні та спрямуванні народних мас. У сучасну добу ці процеси отримали свій вияв у реміфологізації, якій притаманні такі типи відтворення міфу: автоматичне відображення в буденній свідомості; ідеологічне нав'язування певної міфологеми; художня реконструкція міфу в естетичній творчості. Поширення й утвердження соціальної міфології у суспільній свідомості зумовлені несистемністю буденно­го мислення, через що міф сприймається як вища форма системності, доступна буденній свідомості. Він поставляє

Політичне маніпулювання 335

буденній свідомості системність того рівня, який не потре­бує чітких логічних доказів, обмежується зовнішніми зв'язками між явищами.

Сучасний політичний міф гранично актуальний, кон­кретний, прагматичний, адресний та функціональний. У ньому можуть бути віддзеркалені й одвічні надії, сподіван­ня, вірування. У попередні історичні періоди, за словами С. Кара-Мурзи, у політичному житті домінували методи придушення і примусу за цілковитого ігнорування відчут­тів і думок людей. А вже сучасній політичній міфології притаманні не пряма санкція чи заборона дій, а підготовка умов для них: спочатку змінюють людей, щоб мати змогу регулювати і контролювати їх дії. «Політичні міфи, — стверджує цей автор, — діють так само, як змія, що пара­лізує кролика перш ніж атакувати його. Люди стають жер­твами міфів без серйозного опору. Вони переможені й ско­рені ще до того, як виявляються здатними усвідомити, що ж насправді відбулося».

Політичний міф як засіб боротьби за владу, її легітимі-зацію і втримання значно ефективніший за насилля. Адже насильницькі методи спрямовуються ззовні, їм проти­стоять бастіони людської гідності — приватне життя, осо­биста свобода тощо, а політична міфологія, закарбовую­чись у пам'яті своїми простими і яскравими образами, гіп­нотично зомбує свідомість, стимулює дії та поведінку людини, відповідно до задумів політичного маніпулятора.

Політичні міфи мають такі особливості:

— штучне, свідоме, цілеспрямоване їх створення;

— побудова на основі засвоєних масовою свідомістю, усвідомлених і культивованих політиками колективних сподіваннях;

— поєднання тверезого розрахунку і фанатичної віри, що дає змогу політикам звільнятися від моральних пере­шкод;

— неможливість руйнування їх за допомогою раціо­нальних аргументів. Тому політичні міфи вважають ненауковим знанням, у кращому разі — напівправдою;

— безпосередня пов'язаність із політичною реальні­стю. Політичні міфи покликані виправдати певний перебіг подій, забезпечити впевненість людей у правомірності та доцільності здійснюваних політичних акцій.

До політичної міфології найчастіше звертаються в пере­ломні моменти історії — у період криз, катастроф, дестабілі­зацій, революцій, оскільки міф як політичний інструмент забезпечує доступ до важелів управління масовою свідомі­стю за дефіциту владних ресурсів. Ефективне використання

336 Прикладні політичні технології

політичних міфів, на думку А. Цуладзе, дає змогу докорін­но зламати ситуацію на політичній арені, змінити розста­новку сил на свою користь; перерозподілити владні ресурси без необхідності долати опір деморалізованих супротивни­ків; отримати доступ до нових важелів влади.

Створення політичних міфів відбувається за певною технологією, яка передбачає:

1) формування узагальненого, спрощеного, контраст­ного уявлення про дійсність («чорне — біле»; «герой — злодій», «наші — вороги» тощо);

2) нав'язування ілюзії простого пояснення суспільних проблем, забезпечення на цій основі комфортності та захи­щеності існування;

3) створення образів носіїв добра і зла — героя та анти­героя;

4) створення віртуальної реальності, яка б вабила об'єкт маніпулювання (людину, суспільство) своєю зручні­стю, простотою, зрозумілістю; розкривала нові перспекти­ви; дарувала шанс, сподівання на легкі й прості способи реалізації планів, досягнення ідеалів;

5) формування драматургії міфу (боротьби героя та анти­героя; динамічної, драматичної та непередбачуваної дії);

6) імплантація у міф елементів дива, віддалення від норм повсякденності елементів з метою стимулювання від­мови від перевірки його достовірності. Адже диво не пере­віряють, ним захоплюються;

7) підтримка завдяки грі на емоціях і переживаннях віри в міф, що блокує критичне мислення, стимулює неадекватну інтерпретацію суспільних процесів на осно­ві поєднання реальності з вигадками, містикою, фанта­зіями;

8) залучення до створення міфу громадськості, внаслі­док чого з'являються нові деталі, подробиці, варіанти міфу; посилення віри у міф, оскільки спрацьовує формула: «.. .у народі кажуть »;

9) штучне створення напруги між полюсами «минуле» — «майбутнє» шляхом формування у міфологемі необхідної маніпуляторові комбінації: «ностальгія за минулим — страх перед майбутнім»; «зречення минулого — перспективи світ­лого майбутнього». Основною метою цього є згуртування та мобілізація мас на очікувану маніпулятором дію;

10) культивування настроїв приреченості, пасивності, переконаності, що від волі людини нічого не залежить;

11) своєчасна заміна «неактуальних» політичних міфів на нові відповідно до політичної кон'юнктури;

Політичне маніпулювання 337

12) приховане монтування у політичний міф мотивації, яка в певний момент простимулює потрібні маніпуляторо­ві дії людини, групи людей, суспільства.

Отже, політичний міф, використовуючи консерватизм поглядів, схематизм сприйняття, несистемність мислен­ня, автоматизм реакції, програмує внутрішній світ люди­ни, готує передумови для необхідних маніпуляторові пове­дінки і дій.

Політичний імідж

Імідж покликаний впливати не на свідомість, а пере­важно на емоційну сферу людини та рівень несвідомого.

Політичний імідж — віртуальний, емоційно забарвлений образ людини, групи, організації, події, процесу чи явища, що склався у масовій свідомості та має характер стереотипу.

Метою формування іміджу є створення у психіці аудиторії потрібного образу об'єкта і відповідної думки про цей образ (об'єкт); утворення атракції (лат. attractio — притягування) — психологічного тяжіння до нього ауди­торії.

Основою механізму атракції є прагнення до максимі-зації винагород і мінімізації покарань. Людина (будь-який живий організм) прагне туди і до того, де і від кого можна отримати винагороди (позитивні емоції, приємні відчуття, задоволення потреб). Водночас вона намагаєть­ся уникати ситуацій і об'єктів, від яких отримує «пока­рання» (негативні емоції, неприємні відчуття, незадово­лення потреб).

Будь-який привабливий імідж покликаний сформува­ти позитивну думку про об'єкт, яка через закон максиміза-ції винагород і мінімізації покарань викликатиме психо­логічне тяжіння, що сприятиме певним діям стосовно нього (наприклад, голосувати за кандидата, купувати товар, вступати в організацію тощо).

У політичному маніпулюванні використовують цінніс­ні та психологічні функції іміджу.

Ціннісні функції іміджу забезпечують формування навколо особи ореолу привабливості; додають комфортно­сті міжособистісним відносинам (позитивний імідж прив­носить у спілкування симпатію, доброзичливість, пози­тивні емоції, мінімізує нетактовність і нетерпимість), підвищення самооцінки (усвідомлення особою своєї інди­відуальної непересічності та привабливості).

338 Прикладні політичні технології

Психологічні функції іміджу передбачають викори­стання його для досягнення поставлених цілей. Такими цілями найчастіше бувають міжособистісна адаптація (вірно обраний імідж дає змогу привернути до себе пози­тивну увагу і встановити нормальні відносини); зосере­дження уваги на кращих особистісних, ділових якостях носія іміджу; приховування негативних якостей (відволі­кання уваги від недоліків шляхом її концентрації на дру­горядних деталях — макіяжі, одязі, аксесуарах тощо; у такому разі вони сприймаються як цікаві особливості, пікантні риси); організація, концентрація уваги (пози­тивний імідж мимоволі приваблює до себе людей, подоба­ється їм, притягує та утримує увагу); подолання кордонів і меж поширення (вдало обраний імідж дає змогу успішно долати соціальні, конфесійні, етнічні, статеві та вікові бар'єри).

Політичний імідж формується та існує у громадській думці на різних рівнях: чуттєвому (одержані за допомогою відчуттів і сприймань враження, що містять інформацію про зовнішні ознаки і властивості носія політичного імі­джу — манеру говорити, зовнішній вигляд, характерні риси, особливості поведінки тощо); емоційному (відобра­ження у формі переживань особистої значущості та оціню­вання поведінки, діяльності політика, організації для життєдіяльності людини; здатність носія політичного імі­джу управляти та коригувати емоційний стан людини, групи, суспільства); раціональному (осмислення та аналіз слів, поведінки, діяльності носія політичного іміджу).

Ефективність іміджу забезпечують його форми: про­стота, виразність і легкість запам'ятовування. Зміст імі­джу має ґрунтуватися на характеристиках особи, діяльно­сті, поведінки, які традиційно цінуються народом; макси­мально відповідають соціальним очікуванням електорату в конкретній історичній ситуації.

Найчастіше у політичному маніпулюванні використо­вують три-, чотирифакторні іміджеві моделі.

За трифакторної моделі створення іміджу відбуваєть­ся з опиранням на моральні якості (чесний, відповідаль­ний, справедливий, послідовний тощо), інтелектуальність (освіченість, загальна і професійна ерудиція, глибокий розум, розвинена інтуїція, досвід тощо), потенціал особи (працездатність, цілеспрямованість, завзятість, рішучість, здатність до саморозвитку і самовдосконалення).

Чотирифакторна модель охоплює, крім елементів трифакторної моделі, додаткову складову, що фіксує лідерські якості особи: мотиви лідерської поведінки

Політичне маніпулювання 339

(акцентування при формуванні іміджу на творчих, кон­структивних і благородних мотивах, пов'язаних з високи­ми етичними якостями, прагненням політика розв'язати соціальні або економічні проблеми, допомогти народу тощо); авторитетність лідера (демонстрація суттєвих пере­ваг — інтелектуальних, менеджерських тощо; акцентуван­ня на високих моральних якостях політика); інновацій-ність діяльності (спрямованість іміджу на позитивний для суспільства, конкретний і швидкий результат; його форму­ванню сприяють слова: «стабілізувати», «змінити», «по­ліпшити», «зміцнити», «зупинити», «захистити» тощо); акцентована активність діяльності (поведінка лідера повинна бути помітною, ім'я і позитивні вчинки — макси­мально тиражованими у ЗМІ, лідер має завжди вирізняти­ся з оточення).

Успіх політичному іміджу забезпечують:

1) органічність, гармонійність його моделі. Наприклад, трифакторна модель обов'язково має поєднувати етичні якості, інтелектуальність, потенціал особи. Відсутність будь-якого із елементів суттєво знижує потенціал моделі; негативно впливає на нього також нерівномірне, асиме­тричне використання якостей;

2) оптимальну кількість стрижнів, навколо яких розбу­довується іміджева модель. Оскільки процес формування іміджу відбувається за використання стереотипів суспіль­ної свідомості, то він як продукт політичного маніпулюван­ня має бути максимально спрощеним, тобто поєднувати не більше трьох-чотирьох компонентів;

3) систематичне підтвердження політиком власного
іміджу.

У процесі створення політичного іміджу фахівцям (іміджмейкерам) доводиться використовувати такі еле­менти і чинники:

а) цілеспрямовано скомпонований первинний матеріал
(політик; структура, до якої він належить, пов'язана з ним
подія), покликаний мінімізувати важливі для іміджевої
моделі негативні ознаки, максимізувати позитивні;

б) іміджева модель, накладена на первинний матеріал
(уявлення політичного лідера про себе; потреби і мотиви,
що впливають на політичну поведінку; найважливіші полі­
тичні переконання; стиль ухвалення політичних рішень;
стиль міжособових відносин; стійкість до стресу тощо);

в) неминучі спотворення іміджу під час його поширен­
ня у ЗМІ;

г) вплив конкурентів, які намагаються створити нега­
тивний імідж політика, структури, події;

340Прикладні політичні технології

ґ) випробовування іміджу повсякденною реальністю (підтвердження, спростування в реальних умовах);

д) результат активної самостійної роботи аудиторії, суб'єкта сприйняття, які реконструюють, вибудовують, сприймають і закарбовують у свідомості остаточний цілі­сний імідж.

Стабільність політичного іміджу зумовлюють:

— сумісність морально-вольових якостей і якостей, які йому необхідно використовувати для створення і під­тримання певного іміджу; здатність його до сприйняття запропонованих іміджмейкером мови, вчинків, манери триматися тощо;

— адекватність ініціатив, покликаних працювати на імідж політика, з потребами народу, вимогами та викли­ками часу;

— уміння поширити і зафіксувати у суспільній свідо­мості свою роль у вирішенні соціально важливих питань;

— послідовність і виваженість у дотриманні обраної полі­тичної лінії, намагання виконати передвиборні обіцянки;

— професійне застосування форм і методів, поширен­ня іміджу через ЗМІ (дотримання принципів своєчасності, послідовності, неодноразовості тощо);

— уміння політика вести публічну дискусію, аргумен­товано обстоювати власну позицію;

— ініціювання (інспірування) різноманітних форм, методів і прийомів демонстрації підтримки політичного лідера населенням і зацікавленими політичними гру­пами;

— тактична гнучкість, стратегічна послідовність полі­тика у відносинах із політичними опонентами.

Отже, уявлення про політика формується не внаслі­док безпосередніх контактів, а на основі символічних уявлень, що виникають завдяки суспільним комуніка­ціям. Цим зумовлене сприйняття політика як певного символу, відповідні реакції на його поведінку. Тому полі­тичний імідж відіграє позитивну роль, оскільки робить поведінку політика передбачуванішою (необхідно відпо­відати власному іміджу); стимулює наближення його до електорату, змушує враховувати настрої населення, під­тримувати з ним постійний зв'язок. Однак, будучи вірту­альним, штучним утворенням, сформованим на соціаль­ному стереотипі, він часто блокує у людей логіку здорового глузду; стимулює некритичність у сприйнятті інформації; робить особу піддатливішою до політичного маніпулю­вання.

Політичне маніпулювання 341

Політичні чутки

Дефіцит поінформованості, невизначеність ситуації, тривога і страх є сприятливим фоном для поширення полі­тичних чуток.

Політична чутка — специфічна форма недостовірної або частково достовірної інформації про певні політичні подііі, явища, осіб.

Чуткам притаманні деформованість, узагальненість, актуальність змісту інформації; простота, доступність, емоційність, неофіційність форми її подавання; циркуля­ція, самопоширення в усній формі через канали міжособи-стісної комунікації.

Глибинна суть чутки полягає в подаванні, інтерпрета­ції народом, для народу актуальної інформації, яка у кон­кретних умовах є дефіцитною, сенсаційною, неоднознач­ною, незрозумілою, загрозливою або обнадійливою.

За походженням чутки поділяють на:

а) спонтанні (не створені спеціально, не мають певної
мети, є продуктом ситуації та її інтерпретації);

б) сфабриковані (створені спеціально, з певною метою
на основі формування штучного інтересу).

За ступенем достовірності інформації чутки бувають:

а) абсолютно недостовірні;

б) недостовірні з елементами правдоподібності;

в) правдоподібні;

г) достовірні з елементами неправдоподібності.
За рівнем циркуляції розрізняють:

а) локальні (поширені у відносно невеликій соціальній
групі, серед населення села, містечка, у колективі підпри­
ємства, навчального закладу тощо);

б) регіональні (у межах географічного регіону);

в) національні (у межах країни);

г) міжнаціональні (на міждержавному рівні).
За емоційною характеристикою виокремлюють:

а) чутки-бажання, які відображають надії, очікування,
прагнення людей, серед яких вони циркулюють. Такі
чутки частіше є спробою видати бажане за дійсне. Вони
можуть підтримувати тонус соціального існування, а
також деморалізувати, створювати завищені очікування;

б) страхітливі чутки, які провокують негативні настрої
і стани, стимулюють посилення відчуття страху. Виника­
ють у періоди соціального напруження, гострого конфлік­
ту (стихійне лихо, війна, революційна ситуація, держав­
ний переворот), їх сюжети варіюються від песимістичних

342 Прикладні політичні технології

до відверто панічних. Основні функції страхітливих чуток полягають у залякуванні населення з метою схиляння до певної поведінки; активізації, мобілізації на протидію викликам і загрозам;

в) агресивні чутки, що стимулюють негативні настрої, формують агресивний стан, спрямовують агресивну дію у потрібному для маніпулятора напрямі. Основна їх мета — провокування агресивної поведінки.

За ступенем впливу на психіку розрізняють чутки, що активізують громадську думку певних груп людей, але не зумовлюють чітко виражених форм асоціальної поведін­ки; чутки, що зумовлюють антигромадську поведінку пев­них соціальних груп, руйнують соціальні зв'язки й органі­заційно-управлінські відносини між людьми, спричиню­ють масові безлади, паніку тощо.

Політичним чуткам притаманний порівняно високий ступінь узагальненості, адже вони повинні вийти за межі окремого випадку. Саме це є відмінною ознакою чуток від пліток або їх напівофіційних варіантів — доносів, дезін­формації. Чутки завжди мають чіткий часовий вимір, прив'язані до певного середовища і саме цим відрізняють­ся від байок або повір'їв. Значною мірою вони пов'язані зі свіжою новиною на відміну від легенд, анекдотів тощо. Чутки є свідомо неофіційними, а тому не мають нічого спільного з офіційною інформацією.

Активне циркулювання чуток породжують:

1) відсутність достатньої інформації з питань, які сто­суються інтересів людей;

2) розбіжності між інформацією з офіційних джерел і каналів масової комунікації;

3) кризова, проблемна, конфліктна ситуація, що сти­мулює невизначеність;

4) тривале затягування з ухваленням рішень, що тра­пляється у зв'язку з важливістю питання;

5) цілеспрямований викид інформації;

6) спроби відволікання уваги громадськості на обгово­рення другорядних питань;

7) необхідність ретрансляції правдивої інформації через чутки внаслідок неможливості її оприлюднення офі­ційними каналами;

8) протидія інформаційному повідомленню або іншій чутці (контрчутки);

9) природна схильність людини до обговорення акту­альних питань, поінформованість про які не дає змоги зро­бити чіткі висновки;

Політичне маніпулювання 343

10) бажання самоутвердитися, здобути авторитет де­монстрацією своєї поінформованості;

11) свідоме або несвідоме прагнення до встановлення емоційного балансу. Чутка може на певний час оптимізу-вати емоційний баланс у групі (зменшити чи збільшити емоційне напруження до оптимального рівня);

12) відчуття солідарності, яке виражається в прагнен­ні допомогти колегам, друзям, знайомим, попередити їх і дати змогу підготуватися до неприємної події;

13) спроби нагадати суспільству про окремих осіб, явища, події, процеси;

14) намагання людини вгамувати тривогу або страх у складній ситуації шляхом колективного обговорення, висунення власних гіпотез, пояснень, які в іншому середо­вищі стають чутками;

15) некритичність сприйняття інформації, що ґрунту­ється на безпосередньому, адресному, усному передаванні інформації; факторі «це ж знайомі казали...»; підсвідомо­му поділі на «нас» (тих, хто обговорює) і «їх» (тих, хто є об'єктом обговорення);

16) стереотипність мислення;

17) бажання сторін, які протидіють, спрямувати сус­пільну думку та енергію у потрібне русло, сформувати певну емоційну атмосферу в суспільстві;

18) необхідність зондування суспільної думки завдяки чуткам з метою підготовки до прийняття непопулярних рішень;

19) дія механізму психічного зараження, бажання ідентифікуватися з групою («Всі кажуть...»);

20) намагання людини компенсувати відсутність знач­них подій у власному житті пристрасним, емоційним обгово­ренням життя інших осіб, глобальних проблем суспільства.

У процесі транслювання і циркулювання чутки зазна­ють суттєвих змін. Основними із них є затирання, звужу­вання змісту (зникнення несуттєвих, другорядних дета­лей, посилення функціональності змісту завдяки його скороченню); загострення емоційних компонентів (обро­стання внаслідок колективної творчості новими, суттєви­ми, з огляду на стереотипи та установки аудиторії, деталя­ми; адаптування до особливостей аудиторії (підлаштову-вання під стереотипи й установки аудиторії деталей сюжету без виражених ознак затирання або загострення), внаслідок чого суттєво змінюється психологічний зміст інформації.

344 Прикладні політичні технології

На швидкість поширення, тривалість існування чутки суттєво впливають:

а) час і ситуація, в якій вона починає поширюватися.
Досить активно поширюються чутки, коли людина схиль­
на їх сприймати (цей чинник особливо враховують фахівці
телебачення), за дефіциту інформації з актуальних
питань, у кризовій ситуації, у нестабільних, тривожних,
невизначених умовах;

б) особа ретранслятора. Авторитет людини (вік, статус
тощо), ступінь довіри до неї стимулюють некритичне
сприйняття почутої від неї інформації. Чоловіки схильні
обговорювати, поширювати чутки, які стосуються політи­
ки, жінки — інформацію, пов'язану з економічними (зро­
стання цін тощо) і сімейними проблемами; молодь найча­
стіше обговорює і поширює чутки про кумирів і «зірок»;

в) характер змісту і форми подавання чутки. Щоб пере­
даватися із уст в уста (самопоширюватися), чутка повинна
бути актуальною за темою, емоційно забарвленою, макси­
мально подібною на правду, простою і зрозумілою за змі­
стом, оптимальною за формою подавання. За спостережен­
ням Р. Гаріфуліна, найефективнішим щодо поширення
чуток є прийом «чутки про чутку»: маніпулятор, який
запускає чутку, говорить: «Ви чули, ходять чутки про те,
що...». Це дає змогу поширювати чутку, уникнувши зви­
нувачення за такі дії;

г) динаміка циркулювання чутки. Упродовж двох тиж­
нів, як стверджують фахівці, чутка втрачає актуальність
або витісняється. Тому політичні маніпулятори роблять
усе можливе, щоб протягом першого тижня від появи
чутки її підхопили ЗМІ, створили умови для поширення
нової (модифікованої) чутки;

ґ) середовище поширення чутки. Найшвидше поширю­ються чутки в соціально однорідному середовищі, якому притаманні однакові інтереси, стереотипні оцінки. З огля­ду на це при плануванні чергової чутки з'ясовують особли­вості аудиторії, якій вона адресуватиметься. Багато за­лежить і від місця поширення чутки. Найчастіше для цього обирають базар, стадіон, чергу за чимось, транспорт тощо. Для поширення чуток використовують соціологічні опитування, телефонне опитування, акцентування певних фактів і висновків під час інтерв'ю, ток-шоу, теледебатів тощо (за таких умов спрацьовує механізм домислення та інтерпретації змісту чутки). За даними досліджень, у місті середніх розмірів чутка поширюється за три-чотири дні,

Політичне маніпулювання 345

якщо достеменно враховані потоки переміщення цільової аудиторії. Через ЗМІ чутки поширюються значно швидше. Отже, використання такої потужної, небезпечної мані-пулятивної зброї, як чутка, вимагає високої професійності, обережності, обґрунтованого передбачення можливих ефектів від її поширення, оскільки за невмілих дій маніпу­лятор може отримати протилежний від очікуваного резуль­тат: популяризувати об'єкт, на який спрямована негативна чутка; дискредитувати суб'єкта, на користь якого було поширено чутки, виставити його головним винуватцем таких чуток, джерелом дезінформації; прискорити непе-редбачуваний і небажаний розвиток подій тощо.

Форми і методи боротьби з чутками

Для нейтралізації будь-яких чуток, мінімізації шкоди від них слід зменшити їх актуальність (значущість) для аудиторії або усунути невизначеність їх змісту. Основними методами боротьби з чутками є профілактика і протидія.

Профілактика чуток передбачає використання пев­них дій з метою їх випередження, уникнення ситуації, в якій вони породжуються і поширюються. Основними засо­бами при цьому є:

— уникнення конфліктних ситуацій, ескалації настро­їв у суспільстві, страху, тривоги, невизначеності. Для цього доводиться вдаватися до політичних компромісів;

— своєчасне, систематичне, достовірне, авторитетне інформування суспільства з актуальних питань;

— налагодження стійкого зворотного зв'язку між дже­релом інформації та аудиторією, коригування на цій під­ставі офіційної політики;

— підтримка ефективного керівництва на всіх рівнях;

— адекватне і своєчасне реагування на потреби та запити людей;

— створення такого емоційного середовища, яке б унеможливлювало поширення чуток, навіть якщо їх про­вокують навмисно.

Протидія чуткам пов'язана зі здійсненням заходів, спрямованих на гальмування поширюваності, впливово­сті, живучості чуток, зменшення довіри до них. У цій справі ефективними можуть бути такі засоби і прийоми:

— оперативне оприлюднення офіційної точки зору, яка
суперечить суті та змісту чутки; заповнення інформаційного
вакууму переконливою інформацією з достовірних джерел;

346 Прикладні політичні технології

— підтвердженням чутки є реагування на правдиву, але певною мірою таємну інформацію, що стала відома громадськості (розставлення необхідних акцентів в офі­ційному повідомленні підвищує рівень довіри у суспіль­стві, дає змогу контролювати перебіг подій, блокує поро­дження чуток з маніпулятивною метою);

— своєчасна реакція на проблемну ситуацію, нейтралі­зація чинників, приводів, підстав, які звільняють простір для чуток;

— пошук і дискредитація реального (ймовірного) авто­ра чутки, поширення компрометуючих матеріалів про нього;

— інформування про появу анонімного ворога (образ ворога — одна з умов політичного маніпулювання), який має на меті поширенням чуток завдати шкоди громаді;

— спростування чутки є публічним розкриттям при­чин, суті, змісту і можливих наслідків чутки. Оскільки стереотипи руйнуються надзвичайно важко, потрібно, щоб чутку спростовувала знана, авторитетна особа, а сама чутка була надуманою та абсурдною. Під час спростуван­ня чутки не варто перебільшувати проблему, яка спричи­нила маніпулювання. При цьому слід включати чутку в негативний контекст (спаплюжити, спростувати, засуди­ти і замінити чимось іншим). У жодному разі чутку не слід повторювати дослівно;

— розмивання суті і змісту чутки шляхом її іронічної інтерпретації, тобто іронічного тлумачення її як надума­ної, відірваної від реалій тощо;

— доведення до абсурду змісту чутки через перекону­вання аудиторії в її нереальності, безглуздості;

— ігнорування неправдоподібних чуток. Воно полягає у тому, що перед їх спростовуванням потрібно з'ясувати, яка частина населення ознайомлена з ними, щоб не поши­рювати інформації, якої ніхто не знає; навіть потужна, роз­рекламована об'єктивна інформація неспроможна зменши­ти вплив на суспільство популярної чутки; якщо час для спростування чутки втрачено, краще не реагувати і не ство­рювати для неї додаткового інформаційного приводу;

— публічне викриття поширювачів і замовників чуток. Основними умовами успішності його реалізації є чітко вста­новлена і підтверджена персональна відповідальність за поширення дезінформуючих даних; аргументоване роз­криття суті, змісту, мети та можливих наслідків дії чуток; авторитетність особи, яка спростовуватиме чутку;

— поширення контрчутки, тобто інформації, за змі­стом протилежної сюжету чутки. Контрчутку слід викори-

Політичне маніпулювання 347

стовувати надзвичайно обережно, оскільки чутка створює психічну інерцію, внаслідок чого всі наступні повідомлен­ня сприймаються в контексті попередніх.

Чутки — це дієва, потужна зброя політичного маніпу­лятора, здатна завдяки своїй специфіці суттєво вплинути на громадську думку, підкорегувати усталені оцінки та установки.

Отже, технологія політичного маніпулювання має три послідовні фази: 1) захоплення (встановлення контакту з аудиторією; завоювання довіри; втримання уваги; викори­стання таких методів маніпулятивної дії, як психічне зараження і навіювання); 2) приймання (стимулювання мотивації шляхом мотиваційного зміщення, переведення, замовлення або актуалізації); 3) фіксування (за діяння на основі процесів захоплення, втримання, стимулювання мотивації комплексу психічних автоматизмів). Роль спу­скових гачків механізмів психічного автоматизму викону­ють, як правило, стереотипи, міфи, іміджі, чутки (цей ланцюжок можна продовжити як в один бік — додавши перед стереотипами архетипи, так і в інший — поставивши після чуток політичні анекдоти, що свідчить про потуж­ний арсенал, напрацьований роками політичними маніпу­ляторами).

Захист від політичного маніпулювання

Будь-який суб'єкт соціуму (особа, група, суспіль­ство) повинні бути захищені від політичного маніпулю­вання, володіти методами і прийомами самозахисту від нього, що є однією з важливих умов вільного волевия­влення.

Захист від маніпулювання — система дій, спрямованих на усу­нення, мінімізацію негативних переживань (відчуття тривоги, не­впевненості, вини, дискомфорту тощо) та інших впливів, які можуть травмувати особистість.

Він може здійснюватися на рівні цілісності Я; під­тримки позитивного Я-образу у міжособистісній взаємо­дії; цілісності групи у відповідь на внутрішню загрозу розпаду; захисту групи від факторів міжгрупової взаємо­дії, що загрожують її цілісності. На всіх рівнях суб'єктом захисту є особистість, що робить провідною стратегію захисної поведінки індивіда як члена групи у ставленні до представників інших груп. Залежно від характеру

348 Прикладні політичні технології

захисних дій захист від маніпулювання поділяють на несвідомий (напівсвідомий) і свідомий.

Несвідомий (напівсвідомий) захист від політичного маніпулювання.Він ґрунтується на використанні захисних механізмів психіки, тобто механізмів, що забезпечують усу­нення або мінімізацію негативних переживань, які травму­ють особу, стабільність її самооцінки, образу свого Я.

Психологічний захист виявляється у бажанні та діях людини зберігати звичну думку про себе, заперечуючи, ігно­руючи або спотворюючи шкідливу. Загрозливу, несприят­ливу інформацію, яка руйнує усталену картину світу, звич­ні, комфортні, традиційні уявлення про себе та інших.

Захисні механізми психіки діють непомітно на рівні підсвідомості, тому людина не усвідомлює причин, моти­вів, цілей, факту своєї захисної поведінки щодо певного явища або об'єкту. Крім того, вони завжди спотворюють, фальсифікують або підмінюють реальність. Основними захисними механізмами психіки є:

1) заперечення — несвідома відмова від негативної для самооцінювання інформації;

2) витіснення — усунення негативної інформації зі свідо­мості та дії з метою збереження позитивної думки про себе;

3) раціоналізація — вербалізація на перший погляд логічних думок і висновків для хибного пояснення, виправ­дання своїх невдач; знаходження помилкових, але прий­нятних для особи пояснень, які б виправдовували її вчинки;

4) інтелектуалізація — неусвідомлюваний контроль над емоціями та імпульсами, який здійснює особа за допо­могою міркувань, побудови гіпотез і теорій, покликаних пояснити свої невдачі об'єктивними обставинами, а не суб'єктивними факторами (особистою нездатністю, не­спроможністю на адекватну дію);

5) сублімація — трансформація одного виду психічної енергії в інший (витіснена в несвідоме енергія нереалізованої потреби переводиться в інший канал: сексуальний потяг — у творчість; агресія — в політичну активність та ін.);

6) трансфер (лат. transfero — переношу, переміщую) (консервація) — підкреслене дотримання правил гри, засвоєної ролі (незмінний шаблон поведінки), незважаючи на зміну ситуації;

7) регресія — повернення до менш складних, структур­но впорядкованих і розчленованих способів реагування, дохарактерних типів поведінки у дитинстві;

8) проекція — несвідоме приписування іншій особі власних бажань, прагнень, особистих якостей, здебільшо-

Політичне маніпулювання 349

го негативних. Вона породжена неусвідомленим прагнен­ням зберегти свій статус порівняно з іншими;

9) дентифікація — несвідоме ототожнення себе з ін­
шим об'єктом, встановлення з ним емоційного зв'язку,
приписування собі властивостей і рис інших людей (авто­
ритетних осіб), їх ідей та соціальних норм. Дає змогу пере­
бороти почуття власної неповноцінності, набути впевнено­
сті в собі. Проявляється у наслідуванні зовнішнього вигля­
ду, манери поведінки тощо;

10) розщеплення — неадекватний розподіл позитивно­го і негативного в оцінюванні себе та інших, внутрішнього світу і зовнішньої ситуації. Симптомами його є різка зміна « + » і «-» оцінок себе та інших, нереалістичність і нечіт­кість оцінок. Будучи протилежними за змістом, часто вони існують паралельно («З одного боку, звичайно..., а з іншого боку, поза сумнівом...»);

11) ідеалізація — перебільшення сили і престижу іншої людини, завищена самооцінка. Протилежним їй є знецінення — заниження цілей, досягнень інших людей, власних невдач з метою уникнення неприємних пережи­вань;

12) інтроекція — некритичне засвоєння чужих переко­нань і настанов;

13) фанатизм — доведена до крайнощів відданість пев­ній ідеї, теорії, людині, соціальній групі у поєднанні з нетерпимістю до інших поглядів і їх виразників;

14) зсув (каналізація) — розрядження емоції (зазвичай емоції гніву) на об'єкти, тварин або людей, що сприйма­ються індивідом як менш небезпечні, ніж ті, що дійсно викликають гнів;

15) заміщення — зняття людиною внутрішнього на­пруження від нереалізованої дії, спрямованої на недосяж­ний об'єкт, шляхом переадресування його в доступну ситуацію;

16) виключення — послаблення внутрішнього конфлік­ту шляхом переживання. Наприклад, читаючи або дивля­чись художній твір, людина переживає разом з його геро­ями, і на цьому тлі її проблеми стають менш значущими;

17) ізоляція — розрив емоційних зв'язків з іншими людьми, припинення співпереживання.

Кожен механізм передбачає несвідомий захист людини від внутрішнього і зовнішнього напруження, виконує роль швидкої психологічної самодопомоги в період маніпуля-тивної агресії.

На міжособистісному рівні психологічний захист від маніпулювання спрямований на підтримання позитивного

350 Прикладні політичні технології

образу Я суб'єкта, а на міжгруповому він сприяє збережен­ню позитивного групового Ми-образу. Ефект націленого на групу політичного маніпулювання може стосуватися зов­нішніх (ліквідація групи, дискримінація членства у ній, дискредитація результатів групової діяльності тощо) і вну­трішніх (розпад, конфлікти, некерованість діяльності тощо) аспектів її буття.

Мета групового психологічного захисту полягає у лік­відації загрози соціальній ідентичності індивіда шляхом збереження існування групи як цілісного і самостійного суб'єкта міжгрупової взаємодії. Цілісність групи має топологічний (грец. topos — місце і logos — поняття, думка, розум) (наявність, збереження меж, що відокрем­люють її від зовнішнього середовища), структурний (наявність і стійкість структури — комунікативної, ста-тусної, владної, функціонально-рольової, взаємопов'яза-ність структурних елементів), процесуальний, або дина­мічний (сукупність чинників, які забезпечують функціо­нування групи), виміри.

Основними стратегіями в реагуванні групи на загрозу порушення групової цілісності є організаційно-діяльнісна, що полягає у зміні функціональної та операційно-техніч­ної складових групової діяльності: перерозподілі функціо­нально-рольових взаємин між членами групи, збільшенні або зменшенні чисельності, яка забезпечує зміну типу та характеру взаємодії групи із середовищем і предметом спільної діяльності, а також стратегія когнітивно-афектного переструктурування ситуації, яка не торка­ється об'єктивних характеристик, але змінює перцептивні (інформаційні) і мотиваційно-смислові аспекти спільної діяльності (груповий міф, табуювання окремих сфер гру­пового життя, інформаційна ізоляція, ритуалізація вну­трігрупової поведінки тощо).

Стратегії психологічного захисту реалізовують завдяки ! використанню групових захисних механізмів, покликаних стабілізувати ситуацію у групі. Ключовими серед них є:

— групове табу (заборона обговорення «небезпечних» тем внутрігрупового життя);

— створення ілюзії невразливості (використання при­вілейованого становища для створення неадекватних уяв­лень про ступінь власної могутності);

— однодумність (унеможливлення альтернативних ду­мок, стимулювання одностайності, надання їй більшої цін­ності, ніж реалістичним оцінкам можливих варіантів дій); ;

\

Політичне маніпу

Поиск по сайту: