Структура прикладної політології 18 страница

диборчі технології 231

яеаючи, що поведінку постійних прихильників конкретних партій, кандидатів неможливо змінити. Очевидно, така ло­гіка міркувань може бути виправданою у США, де здавна функціонує двопартійна система. Однак у більшості країн спеціалісти з організації виборчих кампаній орієнтуються на значно ширший арсенал виборчих технологій.

Виборчі технології — сукупність логічно взаємопов'язаних мето-' дів і конкретних способів підготовки, організації і проведення ви­борчих кампаній, спрямованих на досягнення успішного результа -ту на виборах.

Відповідно до методів виборчої боротьби, ресурсів, що використовують в її процесі, виокремлюють ринкову, ад­міністративно-командну, організаційно-партійну, неструк-туровану та комплексну виборчі моделі (табл.2.1).

Таблиця 2.1 Основні виборчі моделі

За ринкової виборчої моделі кандидата вважають това­ром, який консультанти і організатори кампаній повинні продати покупцям-виборцям, використовуючи для цього різноманітні методи реклами та пропаганди. Така модель Може існувати тільки в демократичному суспільстві, в якому забезпечено вільний доступ до ЗМІ для всіх, хто платить гроші.

Адміністративно-командна виборча модель передба­чає ефективне використання владних ресурсів у певних Регіонах, що може забезпечити виграш усієї кампанії. Проте з демократизацією суспільства сфера використання ОДміністративно-командних методів поступово звужуєть-^Ся- Як свідчить політична практика, їх абсолютизація **°Же мати особливо негативні наслідки. Причиною цього ^е загальне ослаблення могутності виконавчої влади, зде-

232 Прикладні політичні технології

більшого невисокий її авторитет серед виборців. За такої моделі намагання підтримати на виборах конкретного кан­дидата чи політичну партію часто спонукає виборців голо­сувати проти них. Крім того, щоб регіональна, місцева ви­конавчі влади ефективно почали працювати на кандидата, необхідно мотивувати чиновницьку ієрархію. Однак, на­віть будучи достатньо мотивованими, місцеві керівники слабо володіють впливовими прийомами агітації і пропа­ганди, рідко виявляють належну творчу ініціативу. Нерід­ко у найвідповідальніший момент багато хто починає прац­ювати на іншого кандидата, чиї шанси бути обраним вони вважають вищими або хто пообіцяв їм більшу винагороду.

За організаційно-партійної моделі агітаційна діяль­ність ґрунтується на роботі партійних активістів. «Кампа­нії виграються не грошима, а організаціями», — наголо­шують американські консультанти. Проте кампанії цього типу доступні лише великим партіям і блокам, які мають достатньо сил і коштів, щоб підтримувати в активному ста­ні необхідну для країни кількість регіональних структур. За такої моделі стратегія і тактика виборчої кампанії роз­робляються в центральних партійних органах і доводяться окремими фрагментами до регіональних структур для ви­конання. Місцеві організації при цьому мають ширше по­ле для творчості, виявлення ініціативи. Здатність місце­вих осередків враховувати під час агітації та пропаганди менталітет жителів, виявляти їх нагальні потреби забезпе­чує успіх.

Основним ресурсом неструктурованої виборчої моделі є сам кандидат на виборах, який особисто планує і здій­снює всі агітаційні акції. Зазвичай такі кандидати переко­нані, що ніхто краще від них не впорається з цим завдан­ням, і тільки вони або їх ідеї здатні схвилювати маси і за­безпечити перемогу. Неструктуровані кампанії, як правило, не витримують конкуренції із ґрунтовно підгото­вленими виборчими заходами.

У сучасній політичній практиці рідко трапляються ви­борчі кампанії, що використовують лише одну із виборчих моделей. Елементи різних моделей можна простежити під час будь-яких виборів, але цілком використати їх переваги вдається не завжди. Головною передумовою застосування комплексної виборчої моделі є використання ресурсів усіх напрямів виборчої діяльності (фінансових, адміністратив­них, людських).

Однак якою б привабливою не була та чи інша виборча модель або їх комплекс, на виборах перемагає не модель, а

Виборчітехнології 233

люди, здатні продукувати й ефективно пропагувати ва­жливі для виборців ідеї, чітко формулювати цілі й дома­гатися їх здійснення, мобілізуючи для цього необхідні ресурси.

Класифікація виборчих технологій

;.■ У політичній науці і практиці не існує загальновизна­них критеріїв класифікації виборчих технологій та загаль­ноприйнятої їх типології. Однак необхідність у них над­звичайно актуальна, оскільки у процесі організації вибор­чої кампанії важливо знати, які технології і на якому етапі доцільно використовувати.

, Згідно із запропонованою українським соціологом О. Петровим класифікацією виборчі технології поділяють на дослідницькі (спрямовані на вивчення інформації, яка дає змогу спланувати, організувати і спрогнозувати пере­біг і результати виборчої кампанії) і регулювальні (забезпе­чують вплив на кінцеві результати виборів). Дослідницькі виборчі технології здійснюють за такими основними на­прямами:

— з'ясування передвиборної соціально-політичної си­туації в країні та виборчому окрузі;

— дослідження ставлення електорату до соціальних ін­ститутів суспільства, політичних партій і політичних діячів;

— вивчення іміджу кандидатів та їх суперників;

— аналіз цільових груп виборців;

— типологізація електорату, електоральної поведінки;

— з'ясування ефективності певних технологій в проце­сі виборчої кампанії;

— відстеження перебігу виборчої кампанії, збір інфор­мації для прогнозування результатів виборів;

— соціологічні дослідження післявиборної ситуації.
Без таких досліджень практично неможливо успішно

провести виборчу кампанію. Дослідницькі технології є ос­новою створення і використання виборчих регулювальних технологій, безпосередньо пов'язаних із практичною орга­нізацією виборчих кампаній, передусім із цілеспрямованим та організованим впливом на громадську думку виборців.

Залежно від цілей та етапів використання регулюваль­них виборчих технологій виокремлюють кілька їх типів:

Організаційно-політичні виборчі технології. Ними по-^Уговуються у процесі формування команди кандидата, Розроблення стратегічного плану виборчої кампанії, органі-

234 Прикладні політичні технології

зації збору коштів на неї, висунення кандидата, формулю­вання основного гасла виборчої кампанії; налагодження ро­боти партії і місцевих партійних організацій щодо підтри­мання свого кандидата; організації телефонних кампаній, реалізації кампаній «від дверей до дверей», здійсненні спе-цзаходів (презентацій, «круглих столів», прийомів та ін.).

Інформаційно-комунікативні виборчі технології.Вони охоплюють методики щодо оптимізації впливу на виборців через ЗМІ та у процесі публічних виступів; збір аналітич­ної інформації під час виборчої кампанії; організації ефек­тивного прес-посередництва, роботи прес-секретарів у пе­ріод виборів; соціологічних і психологічних досліджень з метою їх використання в ЗМІ.

Психолого-іміджмейкерські виборчі технології. Зав­дяки цим технологіям впливають на свідомість та підсві­домість виборців, використовуючи різноманітні символи і соціальні стереотипи під час формування і модифікації іміджів кандидатів, партій, їх програм.

Соціологічні виборчі технології. Виникнення такої сфери політичної діяльності як організація виборчих кам­паній пов'язане з появою і використанням у політиці соціо­логічних досліджень, опитувань. На думку французьких філософів П. Бурдьє і П. Шампаня, поширення практики проведення опитувань громадської думки призвело до змін у політичній грі: політики нині змушені зважати на нову інстанцію, яка знаходиться під контролем політологів; вона краще, ніж представники народу, передає його думки та сподівання. З огляду на функціональні особливості роз­різняють базові, прогнозні, пропагандистські, поствиборчі соціологічні виборчі технології.

1. Базові соціологічні виборчі технології. їх мета поля­гає у зборі різноманітної інформації, необхідної для стра­тегічного планування виборчої кампанії й уточнення так­тики її організації. Вони мають проводитися перед по­чатком виборчої кампанії або на початку, оскільки на їх основі планують всі подальші кроки виборчого штабу.

Основними завданнями базового соціологічного опиту­вання є:

а) визначення шансів кандидата (партії) на перемогу та
співвідносних шансів основних суперників;

б) з'ясування основних соціально-економічних і полі­
тичних проблем, що стоятимуть у центрі виборчої кампанії;

в) з'ясування «моделі бажаного кандидата» або ідеаль­
ного іміджу партії;

Виборчі технології 235

г) визначення потенційно «свого» електорату, на який переважно буде спрямований вплив під час виборчої кам­панії;

г) вивчення «перехрещуваності» електорату головних
суперників на спільному електоральному полі;

д) вивчення можливих реакцій електорату на програм­
ні засади партії чи кандидата;

є) визначення найвпливовіших засобів масової інфор­мації та їхньої аудиторії для розробки плану агітаційної кампанії.

Базові виборчі технології поділяють на технології, спрямовані на вироблення стратегії виборчої кампанії (ви­користання цільових груп виборців; конструювання імі­джу кандидата партії та ін.) і технології уточнення такти­ки виборчої кампанії (вибір ключових проблем виборчої кампанії; вибір основних гасел та ін.).

2. Прогнозні соціологічні виборчі технології. Вони грунтуються на статистичному методі, тобто на основі ін­формації про результати попередніх виборчих кампаній, тенденцій передвиборної ситуації в межах кампанії, сто­совно якої здійснюється прогноз, а також соціологічних досліджень, опитувань громадської думки.

3. Пропагандистські соціологічні виборчі технології. За цих технологій основний пропагандистський вплив на електорат безпосередньо перед виборами здійснюється зде­більшого завдяки маніпулюванню свідомістю виборців з боку кандидатів шляхом поширення або «проштовхуван­ня» певних ідей. Підвалинами цих технологій вважають такі постулати: а) впливати потрібно не на розум, а на емо­ції; б) психологічний тиск необхідно здійснювати постій­но; в) результат буде вищим, якщо здійснювати вплив на підсвідомість людини; г) кампанія повинна бути зорієнто­вана на чітко визначену цільову аудиторію.

Під час проведення пропагандистських кампаній до­тримуються таких правил:

1) спрощення. Пропагандистські технології зорієнто­вані на найнедосвідченішого представника аудиторії. Для створення образів (іміджів) важливо домогтися асоціації об'єкта створення іміджу з однією якістю. Прикладом Може бути висловлення Р. Рейгана стосовно СРСР, який він назвав «імперією зла»;

2) перебільшення та перекручування. Для створення позитивного (негативного) іміджу вдаються до перебіль­шення певних якостей, акцентування на деяких подіях, а ^За недостатності матеріалу — і до його перекручування;

236 Прикладні політичні технології

3) замовчування. Щодо цього побутує твердження, яким послуговувався ще Геббельс: «Важливо не те, про що пишуть у газетах, важливо те, про що в них не пишуть».

На думку італійського соціолога Вільфредо Парето (1848—1923), існує чотири типи деривацій (лат. derivatio, від derivo — відводжу, утворюю) (псевдодоказів), які вико­ристовують для обґрунтування певних тез у пропаганді: 1) використання незаперечних істин (наприклад, до пев­ного часу вважалося, що Сонце обертається навколо Землі, всі інші версії заперечувалися); 2) посилання на авторитет;

3) звернення до загальновживаного («більшість так ду­має»), наприклад, ідеї про суверенність, волю народу;

4) використання гри слів. Деривації ґрунтуються на осо­бливостях розумового процесу в людини і сприймаються нею як логічні докази, хоча за суттю не є такими.

4. Поствиборчі соціологічні виборчі технології. Вони мають велике значення при аналізі ситуації після виборів, а також у підготовці до наступних виборчих кампаній. Пі­сля завершення виборів їх учасники, як правило, розсуд­ливо та неупереджено відповідають на питання соціологів, завдяки чому вдається з'ясувати багато складних питань щодо організації виборчих кампаній.

Отже, вдале застосування виборчих технологій залежить від вивчення мотивацій індивідів, взаємозв'язку між со­ціально-політичними показниками та електоральною пове­дінкою виборців, між усталеною їх орієнтацією та реально зробленим вибором. Це сприяє посиленню впливу техноло­гій, спроможних забезпечити потрібний результат.

З огляду на відповідність чинному законодавству і сус­пільній моралі розрізняють «білі», «сірі» та «чорні» ви­борчі технології.

«Білими» є внесені до офіційного реєстру технології, які не суперечать чинному законодавству. Більшість із них проста: розклеювання інформаційних листівок, зу­стрічі з виборцями, реклама тощо.

До «сірих» зараховують технології, які не передбача­ють безпосереднього порушення закону, але суперечать нормам суспільної моралі та цивілізованим засобам веден­ня політичної (виборчої) кампанії. Наприклад, присут­ність на мітингу політика, групи його супротивників із транспарантами, листівками, іншими матеріалами опози­ційного змісту. Така діяльність не є порушенням закону (якщо матеріали не містять наклепів на адресу політика, а його опоненти не порушують громадського порядку), од­нак, послуговуючись моральними критеріями, громадсь-

Вйборчі технології 237

кість зазвичай засуджує ці дії, вважаючи їх порушенням написаних правил публічних відносин політиків.

«Чорними» вважають політичні технології, засто­сування яких передбачає безпосереднє порушення чинного законодавства. Ними можуть бути як відверто криміналь­ні (замах на суперників, підкуп членів виборчих комісій тощо),так і ті, що не завдають великої шкоди, але заборо­нені законом («подарунки» виборцям, агітація посадових осібтощо).

Межа між цими видами технологій, як свідчить полі­тична практика, досить невизначена. Крім того, деякі тех­нології можуть ставати «чорними» або «білими» залежно відспецифіки їх використання в кожному конкретному випадку.

За характером впливу на електорат виокремлюють такі виборчі технології:

1) «прозорі». Ці технології передусім спрямовані на пе­реконування виборців, що зона співвідношення програми, інтересів особистості кандидата з інтересами виборців ширша, ніж у інших кандидатів;

2) «маніпулятивні». їх особливістю є використання та­ких станів і емоцій людини, як невпевненість, страх, заз­дрість, нетерпимість. Як правило, дія цих технологій по­роджує нестабільність у країні, розірваність соціальних зв'язків, втрату ідейних і моральних орієнтирів, низький рівень політико-електоральної культури громадян та ін.;

3) дискредитації конкурента. Передбачають вони сві­доме введення виборця в оману щодо інших кандидатів^

4) «вибори без вибору». Свідченням застосування цієї виборчої технології є протистояння основному кандидату (який здебільшого при владі) одного чи кількох маловідо­мих конкурентів.

Ефективність технологій виборчої кампанії оцінюють за такими критеріями:

а) ступінь досягнення поставленої мети. Кампанія вва­
жається ефективною, якщо досягнуто визначеної мети. На
Ціну перемоги у цьому разі не зважають. Оскільки голов­
ною метою на виборах є перемога кандидата, часто цей
критерій має тільки два значення: «переміг» або «не пере­
міг» . За такого підходу аналіз використаних стратегій вва­
жають неповним, оскільки успіхи й недоліки команди і
Штабу аналізують поверхово. Попереднє детальне плану­
вання «цілей» кампанії розширює можливості викори­
стання цього критерію;

б) результативність. Цей критерій пов'язаний із перед­
виборним плануванням. Він передбачає аналіз усіх резуль-

238 Прикладні політичні технології

татів кампанії (основних і додаткових, запланованих і спонтанних). Наприклад, результатом можна вважати презентацію кандидата або його програми виборцям, оці­нювання шансів кандидата перед майбутніми виборами, підготовку команди, формування групи прихильників і спонсорів, заходи щодо дискредитації конкурентів, під­тримку основного кандидата від партії тощо. Нерідко всі результати оцінюються певною кількістю балів для виве­дення загальної інтегральної оцінки результативності кампанії;

в) вартість. Традиційно розрізняють вартість власне
виборчої кампанії (суму витрат матеріальних, грошових та
інших ресурсів), вартість перемоги (вартість кампанії, а
також вартість даних виборцям і соратникам обіцянок і зо­
бов'язань). Зазвичай «вартість перемоги» набагато більша
від вартості кампанії;

г) ефективність. Для цього здобуті результати порівню­
ють з приведеними до вартісного еквівалента витратами,
послуговуючись такими показниками, як вартість одного
голосу, поданого за кандидата, партію, вартість перевербу-
вання одного виборця (витрати для того, щоб виборець, бу­
дучи «проти» кандидата, партії, проголосував «за»), вар­
тість перемоги на конкретній виборчій дільниці, вартість
збільшення відсотка явки виборців тощо;

ґ) оцінювання за інтегральним показником. Будь-який критерій не може бути основою оцінювання виборчої кам­панії, що є передумовою формування інтегральної системи оцінювань. З цією метою різні критерії зводять до одного знаменника через систему умовних балів, розрахунків або інших кількісних показників.

Самі по собі виборчі технології ще не є гарантією досяг­нення очікуваного результату — все залежить від здатно­сті суб'єкта виборчого процесу оцінити реальну політичну обстановку, особливості конкуренції на виборах, обрати найраціональніші способи реалізації власних можливо­стей і переваг, бути найпереконливішим і найпривабливі-шим для виборців.

Особливості основних типів виборчих технологій

Основною особливістю виборчих технологій є вра­хування і використання,йсихологічних аспектів життє­діяльності людини з метою впливу на її свідомість і пове­дінку в період голосування за певну політичну силу, полі-

Виборч і технології 239

тика; метою використання — перемога в боротьбі за владу. Вони настільки різноманітні у своїх проявах, наскільки багатоманітним є психічне життя особистостей і груп, здатність фахівців з виборчих технологій пізнавати їх і впливати на них.

Технологія використання «цільових груп» виборців. Оптимальний вибір та ефективне використання цієї техно­логії потребує глибокого та всебічного вивчення демогра­фічних, соціальних, технологічних особливостей, специ­фічних проблем, очікувань цільових груп виборців. Ця ро­бота передбачає з'ясування передусім намірів, цілей, рис «ідеального» кандидата кожної групи, а також їх політич­ної ваги, яка виявляється у можливостях впливу на полі­тичну ситуацію. З цією метою застосовують соціологічні опитування, політологічні, психологічні, психосемантич-ні дослідження; класифікують населення певного регіону на групи; вивчають, розв'язання яких проблем представни­ки цих груп очікують унаслідок приходу до влади нових сил, а також їх політичні уподобання, образ «ідеального лі­дера» за їх уявленнями; кому із політиків, керівників, якій партії, блоку надають перевагу. Для визначення політичної ваги кожної цільової групи аналізують їх кількісний склад, культурноосвітній рівень, інформованість, рівень доходів, політичну активність громадян, які належать до неї, а також внутрігрупову згуртованість, наявність органі­заційної структури і здатність до організованих дій.

У світовій практиці організації виборів найчастіше за­стосовують такі технології використання «цільових груп» виборців:

1. «Орієнтація на своїх», «орієнтація на тих, хто не ви­значився» та «орієнтація на всіх». «Орієнтація на своїх» передбачає зосередження основної уваги кандидата на гру­пах, до яких він наближений за своїми соціальним похо­дженням, соціальним станом, світоглядними установка­ми. Цілком продуктивним, як правило, виявляються його намагання залучити на свій бік близькі за соціальними па­раметрами, поглядами, установками цільові групи.

Значні можливості має технологія «орієнтація на тих, хто не визначився», оскільки у багатьох виборчих кампа­ніях представники цієї категорії є потужним резервом роз­ширення електорального ресурсу кандидатів. Саме за їх симпатії найчастіше розгортається гостра боротьба, адже, як свідчать політичний досвід і наукові дослідження, пе­реорієнтувати самоідентифіковані, стійкі групи виборців Дуже важко.

240 Прикладні політичні технології

Нераціональною і марнотратною є виборча технологія «орієнтація на всіх». Адже неможливо виробити ідею, яку б поділяли всі соціальні, демографічні, політичні сили сус­пільства.

2. «Інтеграція чи розкол». Відповідно до цієї технології визначають основну цільову групу, на здобуття голосів якої спрямовується виборча кампанія, а потім вирішують питання про стратегію поведінки з іншими групами вибор­ців. Ця стратегія може бути зорієнтована на розкол — на роботу з виборцями основних і наближених до них цільо­вих груп, не звертаючи уваги на інші, або на інтеграцію — на боротьбу за голоси всіх груп виборців.

Американський політолог С. Ліпсет стверджував, що кандидат повинен зосередити основну увагу на інтегрую­чих аспектах поведінки виборців, а не на проблемі розко­лу, оскільки, за його гіпотезою, в межах стабільної демо­кратії всі головні політичні партії можуть мати прихиль­ників серед різних верств населення. Однак це положення може бути актуальним для суспільств, у яких відсутній гострий соціальний конфлікт. Чим стабільнішою є демо­кратична система, тим імовірніше, що всі верстви населен­ня однаково реагуватимуть на головні електоральні сигна­ли. Якщо, наприклад, у суспільстві соціально-економічні умови сприяють поширенню поглядів «лівих» політичних сил, то соціалісти можуть здобути голоси не тільки серед робітників, а й серед заможних громадян, і навпаки. Проте якщо суспільство переживає гострий соціальний кон­флікт, то політики, які декларують «ліву ідеологію», як правило, здобувають великий вплив серед робітників, бід­них верств населення, а їх ідеологічні опоненти — серед се­реднього класу та заможних громадян. Тоді кожній полі­тичній силі доведеться орієнтуватися на конкретну катего­рію виборців, оскільки стратегія «інтеграції» приречена за таких умов на поразку. Тобто в суспільстві, де радикально загострені соціальні, політичні суперечності, сили, які бе­руть участь у виборах, змушені «розколювати» виборців, апелювати до ідеологічно, соціально, психологічно близь­ких їм верств населення.

Яскравим прикладом застосування цієї технології є пре­зидентські вибори 2004 р. в Україні. Виборчі кампанії двох основних кандидатів були спрямовані на «розкол», зіткнення інтересів громадян Сходу і Заходу, воїнів УПА та Радянської армії, україномовних та російськомовних. Причому технологія була побудована як алгоритм: якщо ти україномовний громадянин, визнаєш воїнів УПА і т. д.,

Виборчі технології 241

твій вибір — кандидат N, бо в іншому разі твої інтереси ні­кому буде захищати. Така сама була логіка закладена для іншої частини суспільства. Робота політтехнологів мала своїм наслідком те, що виборець відстоював «свого» кан­дидата як самого себе. Мабуть, вперше за незалежності Ук­раїни громадяни щиро вірили в поліпшення їх добробуту залежно від результатів голосування.

3. «Конкурентна боротьба», або «політична мобіліза­ція». Сутність цієї технології полягає у стимулюванні ак­тивної участі в голосуванні виборців, які нададуть перева­гу конкретному кандидату, партії. З цією метою, попри збереження зовнішніх ознак демократичності виборчого процесу, максимально задіюють весь мобілізуючий ресурс, покликаний забезпечити найвищу активність на дільни­цях потрібної для певного кандидата категорії виборців і до­сягнення завдяки цьому перемоги. Прикладом може бути виборча кампанія президента Росії в 1996 р., на старті якої Б. Єльцин значно відставав від свого головного конкурен­та — Г. Зюганова. Він переміг передусім тому, що зміг по­долати апатію і недовіру своїх колишніх прихильників-де-мократів, змушених через загрозу перемоги Г. Зюганова, а отже, і ймовірної реставрації комуністичного режиму, проголосувати за Б. Єльцина. Вирішальну роль у той час відіграла не стратегія «конкурентної боротьби», а страте­гія «політичної мобілізації». Основними її ознаками є:

— орієнтація не на сили «супротивника», не на байду­жих чи на тих, хто коливається у своєму виборі, а на «сво­їх». Відчувши загрозу своєму політичному буттю, виборці, які поділяють ідеологію кандидата, нададуть йому перева­гу, навіть якщо мають до нього принципові претензії;

— зосередження інформаційно-пропагандистського ре­сурсу на «негативній» пропаганді. За такої стратегії головні зусилля спрямовуються не на інформування про свої дося­гнення чи про свою програму, а на «викриття» суперника;

— інтерпретація електоральної ситуації як протиста­влення вчорашнього дня сьогоднішньому. Апеляція до майбутнього, розкриття перспективи за такого підходу за­лишаються поза увагою;

— монополізація впливу на провідні засоби масової ін­формації, передусім на телебачення. Цей могутній інфор­маційно-пропагандистський засіб здатен створити вірту­альний світ і роздути авторитет його героїв.

Найчастіше до цієї стратегії вдаються у демократіях, Що розвиваються, хоч можливостями її не гребують у кра-

242 Прикладні політичні технології

їнах, які живуть за усталеними демократичними тради­ціями.

Технологія конструювання іміджу кандидата. Суть її полягає у зіставленні з'ясованого за результатами опиту­вань громадської думки, «фокус-груп», інших досліджень ідеального іміджу кандидата для виборців з реальним ма­теріалом (рисами кандидата). Далі, враховуючи те, що осо­бистість кандидата змінити практично неможливо, вжива­ють різноманітні заходи задля мінімізації розбіжностей між реальним іміджем кандидата та ідеальними очікуван­нями виборців. За допомогою соціологічних технологій іміджмейкери виробляють тактику і конкретні заходи, спрямовані на корекцію реального іміджу кандидата.

Як стверджував у 1967 р. Р. Прайс, автор промов Р. Ні-ксона, «вибір виборця не має відношення до реальності, він зумовлений лише особливою "хімічною реакцією" між виборцем і образом кандидата. Вибір стосується саме обра­зу, а не людини, оскільки 99 відсотків виборців не мали і не матимуть контакту з кандидатом. Зараховується не те, що є насправді, а те, що відображають засоби масової ко­мунікації, і те, що сприймає виборець. Тому ми повинні змінити враження про кандидата». Найефективнішими засобами щодо забезпечення формування позитивного імі­джу кандидата є: яскраві розповіді про епізоди біографії, що характеризують його харизматичні якості, послідовні розповіді про нього як доброго сім'янина, чуйну людину, ефективного керівника, надійного товариша тощо, супро­воджувані фото, відео та іншими матеріалами, розповіді про яскраві факти із життя, що спонукали його до гро­мадської та політичної роботи, демонстрація сюжетів про зустрічі з відомими людьми, діячами держави, науки, культури тощо. Для поширення такої інформації слід ви­користовувати різні канали, що виходять на конкретні ці­льові аудиторії виборців: місцеві ЗМІ, агітаційні плакати та листівки з розповідями про кандидата, його особисті звернення до виборців, пікети з агітаційними матеріала­ми, планові зустрічі з виборцями тощо.

Прикладом може бути президентська кампанія в США у 1991 p., коли соціологічні опитування засвідчили відсут­ність у 60% респондентів упевненості, що Б. Клінтон має президентські якості. Для подолання цієї проблеми було спеціально підготовлено відеосюжети, що висвітлювали, як бідний хлопчина із Арканзаса сягнув вершин політич­ної кар'єри. Трансляція цих сюжетів відбувалася в період активної участі Клінтона в різноманітних ток-шоу, де він

Виборчі технології 243

розповідав про свою біографію. Внаслідок цього вдалося досить швидко змінити негативне ставлення електорату до нього. Пізніше з'ясувалося, що публіка нічого не знає про сім'ю Клінтона. У зв'язку з цим довелось вивести на сцену X. Клінтон, яка тримала блюдо з власноруч випеченими пиріжками. Включенням дружини і доньки у контекст ма­сової свідомості було заповнено інформаційно-психологіч­ну нішу, яка підкреслює важливість сім'ї в житті людини. Технологія вибору гострих проблем виборчої кампанії. Суть її зводиться до складання переліку можливих про­блем життя району, міста, а також проведення опитування громадської думки за репрезентативною вибіркою. Ці опи­тування передбачають отримання певної інформації про респондентів (табл. 2.2) і найважливіші проблеми, які їх турбують (табл. 2.3).

Поиск по сайту: