Принципи політичного маніпулювання

Політичне маніпулювання, використовуючи різнома­нітні методики і стратегії впливу, підпорядковується таким фундаментальним психологічним принципам:

1. Принцип послідовності. Як свідчить історичний дос­
від, більшість людей різних епох, вірувань і культур праг­
нуть бути послідовними у своїх словах, думках і справах,
оскільки послідовність поведінки високо цінується гро­
мадськістю, а зрозумілі і прогнозовані дії індивіда сприя­
ють суспільній стабільності. Послідовна людина, потра­
пляючи в стандартну ситуацію, завжди могла діяти за
шаблоном, стереотипно (так, як всі), не аналізуючи потоку
інформації. Підсвідоме прагнення до послідовності є фор­
мою захисту мозку від перевантажень, а також благодат­
ним ґрунтом для політичного маніпулювання, адже послі­
довність як форма поведінки ґрунтується на стереотипній
дії, що виключає критичний аналіз та осмислення ін­
формації.

Ключовим чинником, який стимулює послідовність поведінки, є зобов'язання. Найефективнішими є письмові та публічні зобов'язання. За спостереженнями психологів, навіть помилкові рішення про ухвалення зобов'язань мають тенденцію до «самозбереження», оскільки вони можуть створювати своєрідні власні точки опори. Так, виборці, які публічно засвідчили навіть у вузькому колі свої політичні симпатії до партії N і проголосували за неї на виборах, майже непомітно для себе взяли певні зобов'я­зання. Навіть розчарувавшись у політичній силі, до якої ставилися з симпатією, вони часто придумують нові причи­ни і виправдання правильності власного вибору, щоб пере­конати себе в необхідності виконання прийнятих зобов'я­зань — підтримувати, дотримуючись принципу послідов­ності, партію N.

2. Принцип взаємного обміну. У міжособистісному,
груповому спілкуванні людина, поважаючи багатовікову
традицію, прагне адекватно віддячити за те, що отрима­
ла від інших людей (послуги, гроші, інформацію тощо).
Дотримання цього принципу є важливим чинником ци-

298 Прикладні політичні технології

вілізаційного прогресу, оскільки воно сприяє різним видам тривалих відносин, взаємодій і обмінів (торгівля, диплома­тія тощо), без яких неможливий розвиток суспільства.

Правило взаємного обміну часто використовують як могутній інструмент політичного маніпулювання, адже в політичному житті досить важливим є обмін взаємними послугами, голосами, зобов'язаннями тощо. Впливовий політик — не лише той, хто має солідні зв'язки, а в першу чергу той, кому зобов'язані просуванням кар'єр­ними сходинками, сприянням бізнесу тощо. Це просте­жується у взаємодії різних гілок і рівнів влади, в процесі лобіювання, ухвалення законів, у міждержавних перего­ворах.

Реалізація правила взаємного обміну відбувається з використанням таких тактик:

а) тактика «ти — мені, я — тобі»: перш ніж попросити
когось про послугу, варто йому що-небудь дати. У вітчиз­
няній політичній практиці пакет з продуктами часто обмі­
нювався на голос виборця. За впливом ця тактика часто
ефективніша від інших чинників, вона діє навіть тоді,
коли людям надають послуги, про які вони не просили.
Такі дії зменшують здатність людини самостійно ухвалю­
вати рішення, а тому вибір за неї роблять ті, кому вона
чим-небудь зобов'язана. Правило взаємного обміну, за
твердженням Р. Чалдіні, може підштовхнути і до нерівно­
цінного обміну: щоб звільнитися від неприємного відчуття
морального обов'язку, люди часто погоджуються надати
набагато серйознішу послугу, ніж та, яку вони отримали;

б) тактика завищених вимог. Суть її полягає у висунен­
ні вимог, які протилежна сторона обов'язково відкине.
Формально це примушує ініціатора завищених домагань
відступити, і він відступає, висуваючи нову, менш амбітну
пропозицію (саме ту, що реально йому і була потрібна). Як
свідчить політична практика, формула «завищені вимоги —
відмова — поступка — згода» часто використовується й
ефективно спрацьовує під час політичних торгів.

3. Принцип соціального доказу. Людина за своєю при­родою схильна до наслідування, що дає змогу швидко і масово освоїти нові технології, прогресивні форми органі­зації, уникнути конфліктів, зберегти стабільність у сус­пільстві. Тому при прийнятті рішення щодо своїх дій у конкретній ситуації люди, як правило, орієнтуються на моделі поведінки собі подібних в аналогічних ситуаціях. За таких обставин принцип соціального доказу може бути використаний політичними маніпуляторами для спону-

Політичне маніпулювання 299

кання людини підкорятися певній вимозі, зайняти певну позицію. Цій меті слугують тиражовані ЗМІ, різноманітні опитування, рейтинги. Суть маніпулятивного навіювання полягає в тому, що людина, навіть маючи власну думку стосовно політичних лідерів, партій, може суттєво змінити її, побачивши на екрані або почувши по радіо, що значна кількість його співвітчизників займає іншу позицію.

Посилюють дію принципу соціального доказу кризо-вість, нестабільність, невизначеність суспільного розвит­ку, які провокують зростання невпевненості (перебуваючи в такому стані, люди схильні звертати увагу на дії інших, вважати ці дії правильними), усвідомлення подібності до когось (люди схильні наслідувати тих, кого вважають подібними до себе).

4. Принцип прихильності. Психологічний вплив на людей залежить від сприйняття ними особистості, яка їх у чомусь переконує, як привабливої або принаймні знайомої («свій хлопець», «він (вона) — такий (така), як я»). При цьому важливі:

а) фізична привабливість. Ефектна, симпатична, при­
ваблива зовнішність здебільшого породжує в людей зави­
щені оцінки особистісних, ділових, політичних якостей,
живить ілюзію, що «такий симпатичний політик» не може
бути безпринципним, непрофесійним, непорядним, нечес­
ним тощо. Про це свого часу стверджував Ф. Бекон: «Кра­
сиве обличчя є безмовною рекомендацією». Підтверджу­
ють це і результати соціологічних досліджень: на виборах
за кандидатів з гармонійними, симпатичними обличчями
та фігурами виборці віддають у середньому в 2,5 раза біль­
ше голосів, ніж за непривабливих;

б) подібність до об'єкта маніпулювання. Політик, який
зображає «людину з народу», часто здобуває перемогу над
політиком, який демонструє свою належність до еліти.
Люди більше довіряють «своєму хлопцю», навіть пиша­
ються, що «один з нас» досяг висот влади, сподіваючись,
Що він представлятиме їх інтереси. Цим зумовлюються
намагання деяких політиків набути схожості зі своїми
виборцями — у зачісці, одязі, марці цигарок, поглядах на
життя, хобі. Заради політичного результату деякі з них
носять кепки, приїжджають на зустріч з виборцями на
недорогих авто («я — як народ»). Посилюють маніпуля-
тивну дію адресовані аудиторії компліменти, обіцянки,
які часто некритично сприймає електорат («Він справед­
ливо нас оцінює», «він розуміє наше життя», «він знає
наші проблеми»); близьке знайомство виборців з політи-

300 Прикладні політичні технології

ком або активне, часто імітаційне, демонстрування ним сприйняття виборців як своїх добрих знайомих, заради яких він готовий навіть на самопожертву, якщо його обе­руть; акцентоване асоціювання політика з успіхом у пев­ній справі («вдалий бізнесмен», «блискучий спортсмен», «відома співачка»). Таке маніпулювання експлуатує банальну логіку: якщо він зумів цього досягти, то під його керівництвом можемо досягти ще більшого.

5. Принцип авторитету. Суспільство не може існувати
без лідерів, авторитетних осіб, здатних адекватно аналізу­
вати ситуацію, приймати оптимальні рішення, вести і при­
водити людей до успіху. Авторитет передбачає заснований
на знаннях, моральних якостях, соціальному статусі, дос­
віді або міфах вплив особи або організації на переконання
і поведінку людини у різних сферах суспільного життя.
Підпорядкування авторитетам сприймається як раціо­
нальна дія, оскільки джерелом їх впливовості, як правило,
є розум, знання, досвід, сила. Така поведінка дає змогу
людям відчувати себе комфортно, оскільки вона позбавляє
від мук самостійного ухвалення рішень, знімає відпові­
дальність за наслідки їх реалізації («я виконував наказ»).

У процесі сприйняття політика масами вирішальну роль часто відіграє не авторитет сам по собі, а набір симво­лів авторитетності — титули, одяг, манера поведінки, атрибути, які перетворюються на могутні важелі впливу на громадську думку. Сила цих знарядь маніпулювання значно збільшується завдяки потужному їх впливу на під­свідомість: до індивідів, які володіють символами автори­тету, ставляться з великою прихильністю, хоч вони не мають жодних інших реальних переваг.

6. Принцип дефіциту. Люди найбільше цінують те,
чого їм бракує, принцип дефіциту потужно впливає на їх
свідомість. Його дія зумовлена тим, що в суспільстві побу­
тує думка, ніби дефіцитний товар важко придбати, оскіль­
ки він якісний, цінний, унікальний (найправдивішою,
найпереконливішою вважається інформація, до якої з різ­
них причин немає доступу). Крім того, поява у будь-якій
сфері суспільного життя дефіциту розцінюється людьми
як посягання на їх свободу. Згідно з теорією психологічно­
го реактивного опору вони реагують на обмеження свободи
посиленим бажанням мати саме те, що на певний момент
не доступне їм у повному обсязі. Дефіцитні предмети,
інформація підвищуються в ціні саме тоді, коли з'ясову­
ється, що вони щойно стали такими, тобто люди більше
цінують речі, яких їм стало не вистачати зовсім недавно,

Політичне маніпулювання 301

яіж ті, яких завжди не вистачало. Обмежені ресурси набу­вають більшої актуальності, коли за них доводиться кон­курувати з іншими людьми.

Принцип дефіциту активно використовують у політич­ному маніпулюванні, оскільки будь-які заборони, обме­ження породжують дефіцит, інтерес, потяг до заборонено­го. Політтехнологи пропонують людині, громадськості товар (ідею, лідера, інформацію тощо), навколо проштов­хування і реалізації якого штучно створювався ажіотаж.

Застосування принципів психологічного впливу має на меті послідовне, цілеспрямоване формування однобічної системи залежностей між суб'єктом та об'єктом маніпулю­вання. Зокрема, принцип прихильності зумовлює здобуття довіри до маніпулятора завдяки його фізичній привабливо­сті або подібності до об'єкта маніпулювання; принцип дефі­циту штучно стимулює інтерес, потяг до необхідного мані­пуляторові об'єкта (інформації) шляхом обмеження досту­пу до нього; принцип авторитету концентрує увагу об'єкта маніпулювання, знижує критичність його мислення, поро­джує схильність до виявлення під тиском впливових осіб необхідних маніпуляторові думок та поведінки; принцип соціального доказу зумовлює підпорядкування особисто­сті масам, дію ефекту психологічного зараження, стиму­лює стереотипне мислення та поведінку; принцип взаємно­го обміну включає об'єкт маніпулювання до системи «я — тобі, ти — мені», інспіруючи некомфортне відчуття забор­гованості; принцип послідовності фіксує та ілюструє результативність маніпулятивних дій, стимулюючи послі­довність, прогнозованість у поведінці та вчинках жертви, яка часто непомітно для себе, проти своєї волі рухається у потрібному для маніпулятора напрямку. Система взаємо­пов'язаних принципів психологічного впливу є основою політичного маніпулювання, визначає його форми, мето­ди, прийоми, специфіку, їх впровадження на практиці.

Мішені політичного маніпулювання

Психічні структури, на які впливає ініціатор дії і які змінюються відповідно до мети дії, називаються мішенями політичного маніпулювання (мішені психологічної дії).

Серед мішеней політичного маніпулювання можна умовно виокремити: мішені, що ґрунтуються на механіз­мах психічного відображення (відчуття, сприймання, мислення, пам'ять); мішені, які ґрунтуються на механіз­мах психічного регулювання (увага, емоції, почуття, уява,

302 Прикладні політичні технології

воля, темперамент, характер, ментальність); штучні міше­ні, які створює маніпулятор додатково для досягнення своїх цілей. Кожна група і кожна мішень мають специфіч­ні особливості, що потребує від політичного маніпулятора індивідуальних підходів до кожного об'єкта впливу. Вод­ночас є дещо спільне в основі стратегії і тактики політич­них маніпуляторів, які мають на меті вразити ту чи іншу «мішень». Йдеться про три взаємопов'язані дії: підтримку і використання всього, що самостійно, органічно і спонтан­но сприяє реалізації маніпулятивних планів; різку проти­дію, блокування, нейтралізацію всього, що заважає реалі­зації маніпулятивних задумів; стимулювання появи (бажано максимально непомітно) додаткових штучних факторів впливу.

Мішені, що ґрунтуються на механізмах психічного відображення.Вони орієнтовані на органи, які формують чуттєвий досвід людини і своєю сукупністю утворюють ці­лісну картину певного об'єкта. До цієї групи зараховують відчуття, сприймання, мислення і пам'ять.

Відчуття. Вони є віддзеркаленням властивостей пред­метів навколишнього світу при їх безпосередній дії на органи чуття. Виникнення відчуттів пов'язане із подраз­ненням нервової тканини. За модальністю (специфікою органів чуття) відчуття поділяють на контактні (дотикові, смакові, больові) і дистантні (зорові, слухові, нюхові). Вра­ження, одержані за допомогою відчуттів і сприймань, несуть інформацію про зовнішні ознаки і властивості об'єктів, формують чуттєвий досвід людини. Різноманіт­ним відчуттям, які виникають при роботі органів чуття, притаманні такі загальні особливості:

а) якість — особливість, якою одне відчуття відріз­
няється від інших. Наприклад, сприйняття відтінків того
чи іншого кольору, слухові, нюхові, смакові відчуття тощо;

б) інтенсивність — кількісна характеристика відчуттів
(сила їх виявлення), що залежить від сили дії подразника,
який їх викликає. Адекватний подразник викликає відчуття
тоді, коли інтенсивність, сила його дії досягає певного рівня
(порогу). Підпорогова сила подразника відчуття не викликає;

в) тривалість — своєрідний сумарний інтегратор яко­
сті, інтенсивності відчуттів та часу дії подразника;

г) адаптація — здатність аналізаторів пристосовувати
рівень своєї чутливості до інтенсивності подразника;

ґ) сенсибілізація — підвищення чутливості до подраз­ника;

д) інертність — здатність аналізаторів певний час збері­
гати відчуття після припинення дії подразника.

Політичне маніпулювання 303

Стратегія і тактика маніпулятора (найтиповіші дії ма­ніпулятора, який хоче вцілити у конкретну «мішень»):

— пов'язування з політичним фактором (ідеєю, ліде­ром, політичною організацією тощо) залежно від замо­влення, комплексу приємних/неприємних відчуттів (кольорів, образів, звуків тощо);

— формування інтенсивності, тривалості дії цього комплексу, за яких його вплив досягав би порогового рівня;

— підлаштовування під смаки, потреби, схильності об'єкта маніпулювання з метою подальшого впливу на логічний ланцюжок «відчуття — враження — образ»;

— стимулювання уваги до потрібного об'єкта, тобто схильності вдивлятися, дослухатися з метою досягнення ефекту сенсибілізації (підвищення чутливості до подраз­ника);

— своєчасна зміна подразників при адаптації (відсут­ності необхідної реакції) людини/електорату;

— використання інертності відчуттів шляхом форму­вання на їх основі ностальгічних настроїв.

Сприймання. Під ним розуміють психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ при без­посередній їх дії на органи чуття. На основі сприймання створюється модель цілісної картини світу, органічно поєднуються всі психічні процеси особистості: увага, мислення, почуття, пам'ять, воля. Унаслідок сприймання виникають синтезні суб'єктивні образи сприйманих об'єк­тів — уявлення.

Сприймання класифікують за сенсорними особливостя­ми (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові та ін.), за відношенням до психічного життя (інте­лектуальні, емоційні, естетичні), складністю (сприймання простору, руху, часу). їм притаманні такі властивості:

а) предметність, цілісність — внутрішній органічний
взаємозв'язок частин і цілого в образі. Предмети і явища
сприймаються як єдине ціле, в якому окремі компоненти
постають у єдності. Відсутність у предметі якоїсь деталі не
заважає цілісному сприйманню;

б) константність — відносна незалежність образу від
умов сприйняття. Те, що людина один раз сприйняла, що
закарбувалося в її пам'яті, у певних межах зберігає для неї
свою сутність незалежно від обставин (розміри, форма,
колір предметів), підсвідомо часто залишаючись незмінни­
ми незалежно від умов сприйняття — відстані, освітлено­
сті тощо);

304 Прикладні політичні технології

в) узагальнення — чітке ранжування сприйнятих обра­
зів, зарахування їх до певного класу об'єктів;

г) осмислення — спроба за допомогою мислення прони­
кнути і зрозуміти суть предмета, дії, процесу.

Необхідними умовами формування адекватної карти­ни світу на основі відчуттів є активна діяльність, яка надає різнобічну інформацію про оточення; налагодження ефек­тивного зворотного зв'язку, що сприяє коригуванню, уточ­ненню правильності відчуттів; забезпечення мозку опти­мальною кількістю інформації (балансування між дефіци­том і перевантаженням) про зовнішнє та внутрішнє середовище; певна структурованість інформації.

Стратегія і тактика маніпулятора:

— спотворення сприйняття дійсності на основі штуч­ного видалення фрази з контексту (наприклад, на питання журналіста «Чи вважаєте Ви, що Ваші політичні опоненти здатні на провокації?» політик відповідає: «Переконаний, що ні». Внаслідок муніпулятивної дії у ЗМІ з'являється лише частина відповіді — «Переконаний...», яка карди­нально змінює її суть); добору такого контексту, потра­пляючи в який, інформація, дія змінюють свій первинний сенс (поява політика у картинній галереї може характери­зувати його як знавця та поціновувача мистецтва);

— використання тиску анонімних авторитетів («учені встановили», «дослідженняпоказали», «фахівцістверджу­ють») з метою внесення певних коректив у процес відобра­ження в мозку людини предметів і явищ, формування необхідних маніпуляторові уявлень (часто деформованих і фальшивих) про дійсність;

— зацікавлення об'єкта маніпулювання важливою для нього інформацією, подаючи її як таку, що відповідає його потребам та інтересам. При цьому використовують психо­логічний механізм вибірковості сприйняття інформації;

— стимулювання в об'єкта маніпулювання, викори­стовуючи предметність і константність, неадекватного, синкретичного сприймання, якому притаманні нерозчле­нованість, злитість сприйманого. Внаслідок цього предмет постає у свідомості не в притаманних йому специфічних особливостях і може сприйматися як інший предмет, що чимось нагадує сприймане;

— використання апперцепції (лат. ad-go і perceptio — сприймаю) — залежності сприйняття від попереднього індивідуального досвіду людини, її знань, інтересів, акту­альних потреб. Це створює умови, за яких об'єкт маніпу-

Політичне маніпулювання 305

зповання може побачити в гаслах, лідерах і партіях те, що вія хоче побачити, залежно від особистісної установки на сприймання;

. — блокування зворотного зв'язку в процесі формуван­ня в людини картини світу на основі відчуттів з метою унеможливлення перевіряння нею на власній практиці достовірності та правдивості нав'язаних маніпулятором уявлень про дійсність.

Мислення. Воно передбачає опосередковане й узагаль­нене віддзеркалення людиною дійсності в її істотних зв'яз­ках і відносинах. Процес мислення має суспільну природу, гобто в кожному акті пізнання дійсності людина спираєть­ся на досвід, нагромаджений попередніми поколіннями, оперує засобами пізнання, що створені мовою, наукою, суспільною практикою. Це означає, що матеріалізовані в дії результати мислення помітно змінюють суспільство, а суспільство, спираючись на досягнутий рівень пізнання, здобутий досвід, пред'являє як об'єкти розумової діяльно­сті найболючіші проблеми.

Мислення як процес здійснюється під час формування і засвоєння понять, вирішення проблем. При цьому вико­ристовують такі операції: порівняння — встановлення подібності і відмінності об'єктів і явищ; аналіз — уявне розчленовування цілісної структури на складові, виокре­млення в ній частин, аспектів, ознак, властивостей; син­тез — уявне об'єднання елементів у цілісну структуру; абстрагування — ігнорування другорядних аспектів пред­мета з метою виокремлення головних; узагальнення — об'єднання предметів, явищ у групи за істотними ознака­ми, виокремленими у процесі абстрагування.

Стратегія та тактика маніпулятора:

— формування у свідомості об'єкта маніпулювання необхідної картини дійсності шляхом активного викори­стання алгоритмів логічного мислення: гра на порівнян­нях; оперування аналогіями та асоціаціями; акцентуван­ня уваги на причинно-наслідкових зв'язках;

— поширення потрібного для маніпулювання аналізу політичних подій. Як правило, при цьому спираються на ♦опитування» громадськості або на підтвердження в режи­мі он-лайн «людьми на Майдані», відомими політиками в іншій, навіть закордонній студії. Завдяки цьому пересіч­ний громадянин не навантажує себе осмисленням бурхли­вих політичних перипетій, а має змогу просто приєднати­ся, спираючись на принцип соціального доказу «я — як Усі», до більшості, яка на початку маніпуляції є віртуаль-

306 Прикладні політичні технології

ною і сфабрикованою, а наприкінці її може стати цілком реальною;

— нав'язування громадській думці необхідності аб­страгування від окремих негативних рис політичного ліде­ра чи політичної сили, які подають як другорядні;

— формування на основі зроблених «авторитетними експертами» публічних узагальнень позитивного ставлення громадськості до потрібних гасел, ідей, лідерів, структур;

— замовчування (якщо не вдається — дискредитація (франц. discrediter — підривати довіру)) новизни ідей кон­курентної політичної сили з метою гальмування процесу їх осмислення громадськістю, недопущення кардинальної зміни співвідношення сил на політичній арені;

— зомбування мислення громадян з метою нейтраліза­ції його самостійності та критичності.

Пам'ять. Вона є однією з основних форм організації психічного життя, основою будь-якого психічного проце­су. Завдяки пам'яті людина зберігає цілісність власного Я, усвідомлює єдність свого минулого і сьогодення, здобуває необхідні для діяльності знання, вміння і навички. Пам'ять є психічним процесом, що охоплює запам'ятову­вання, збереження, відтворення і забування досвіду.

Залежно від того, що запам'ятовується і відтворюєть­ся, розрізняють такі види пам'яті:

1) образна — запам'ятовування образів, уявлень пред­метів, явищ, їх властивостей, наявних зв'язків і відносин між ними;

2) словесно-логічна — запам'ятовування думок, понять, суджень, які віддзеркалюють предмети та явища в їх істот­них зв'язках і відносинах, загальних властивостях;

3) рухова — запам'ятовування і відтворення людиною певних рухів;

4) емоційна — запам'ятовування і відтворення люди­ною емоцій і почуттів (запам'ятовують не лише емоції, а й предмети і явища, що їх зумовлюють).

За тривалістю збереження інформації виокремлюють такі стадії (рівні) пам'яті:

а) миттєва. Вона пов'язана з інерційністю органів
чуття. Цей рівень пам'яті не піддається маніпулюванню та
довільним змінам. Образ у миттєвій пам'яті не є чітко
осмисленим, оскільки це результат відчуття, а не сприй­
няття;

б) короткочасна. На цій стадії зберігається інформація,
до якої привернуто увагу. Вона може активно оброблятися
й інтерпретуватися. На короткочасну пам'ять можна ефек-

Політичне маніпулювання 307

тивно впливати за допомогою таких маніпулятивних мето­лів, як повторення або символізування;

в) проміжна (буферна). Вона пов'язує короткочасну й
довготривалу пам'ять. На цьому рівні відбувається дифе­
ренціація інформації на важливу та не важливу. Очищен­
ня її та категоризація накопиченої за день інформації, від­
бувається під час сну;

г) довготривала. На цій стадії відбувається аналіз,
ідентифікація та остаточна диференціація інформації,
яка зберігається в епізодичній (автобіографічній) па­
м'яті, що концентрує факти про різні події життя, або в
семантичній (грец. semantikos — означальний), яка міс­
тить правила, кодекси, моделі поведінки відповідно до
норм суспільства. Для довготривалої пам'яті обсяг і час
не є суттєвими обмеженнями. Збереження і можливість
оперативного використання інформації, яка знаходиться
на рівні довготривалої пам'яті, залежать від її цінності;
мотивації (настанови) людини; форми запам'ятовування
матеріалу (механічної, яка здійснюється без розуміння
суті; смислової, логічної, що спирається на розуміння
матеріалу); способів організації інформації в пам'яті
(просторова, асоціативна, ієрархічна). Коли людині
важко пригадати інформацію, часто на допомогу прихо­
дить контекст (другорядні деталі).

Стратегія і тактика маніпулятора:

— закарбування в образній пам'яті максимальної кіль­кості людей позитивного (негативного) іміджу політика, політичної сили;

— створення в інформаційному просторі і суспільній свідомості позитивного (негативного) асоціативного ряду, Що дає змогу маніпуляторові ототожнювати особи, події, явища, присвоюючи їм потрібні ярлики;

— фіксація на основі рухової пам'яті дій, які, перетво­рившись на ритуал, можуть не лише об'єднувати людей, а й спрямовувати їх у потрібне русло, стимулювати необхід­ну маніпуляторові поведінку (класичний піонерський салют «Будь готовий — завжди готовий!»);

— періодичне демонстрування певних предметів, нага­дування про явища, які збуджують емоційну пам'ять і створюють необхідний для маніпулятора емоційний кон­текст;

— формування у суспільстві позитивної емоційної пам'яті шляхом демонстративних добродійних вчинків і спонсорських акцій;

308 Прикладні політичні технології

— фіксація, тиражування та періодичне нагадування «потрібних» гасел, ідей, думок;

— використання провокативних ефектів, дратівливої реклами для нагадування про існування політика, полі­тичної сили;

— стимулювання в окремих сферах суспільного життя процесів забування (історичної пам'яті), внаслідок чого унеможливлюється відтворення правдивої картини мину­лого, що деформує уяву про історичне минуле, зумовлює кардинальну зміну поглядів, ідеалів, втрату орієнтирів;

— використання різних форм і засобів впливу з метою фіксації необхідної маніпуляторові інформації механіч­ною пам'яттю, максимально швидкої передачі її з проміж­ної (буферної) пам'яті на рівень довготривалої без належ­ного попереднього критичного осмислення.

Отже, орієнтуючись на специфіку людського відчуття, сприймання, мислення, пам'яті, маніпулятори прагнуть вибудувати довготермінові і короткотермінові програми впливу на свідомість та підсвідомість людини, розраховані на різні механізми психічного відображення, дбаючи при цьому про цілісність сприйняття об'єктом запропонованої картини соціальної реальності.

Мішені, які ґрунтуються на механізмах психічного ре­гулювання. Вони стосуються зовнішніх проявів людського характеру й відповідно враховують загальнонаціональні (ментальні) та індивідуальні характеристики людської психіки. Серед цих мішеней виокремлюють увагу, емоції і почуття, уяву, волю, темперамент і характер, національну ментальність.

Увага. Під нею розуміють особливу форму психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості та зосередже­ності свідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності, власних переживаннях. Увага є психічним процесом, під час якого здійснюється відбір і вибір найактуальнішої інформації, що підлягає осмисленню. Основними властивостями уваги є: вибірко­вість — зосередження на значущих для особистості об'єк­тах і переживаннях, ігнорування менш значущих; стій­кість — тривалість залучення уваги до одного і того самого об'єкта, завдання; перенесення — довільне перемі­щення з одного об'єкта на інший; концентрація — підви­щення інтенсивності сприйняття сигналу; розподіл — здатність людини утримувати в центрі уваги певну кіль­кість різноманітних об'єктів. Специфічна якість уваги —

Політичне маніпулювання 309

фіксований обсяг, який не молена змінити за допомогою навчання чи тренування. За допомогою досліджень встано­влено, що обсяг уваги дорослої людини при сприйманні непов'язаного за змістом матеріалу (незрозумілі поєднання літер, фігури, окремі літери) становить 4—6 об'єктів упро­довж 0,1—0,2 с; дітей — 2—3 об'єкти.

Крім зовнішньої уваги, яка реагує на зовнішні подраз­ники, є внутрішня, або інтелектуальна, спрямована на аналіз діяльності психічних процесів (сприймання, пам'я­ті, уяви, мислення) та психічних органів і переживань. Основними збудниками уваги є усвідомлювані потреби та обов'язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності. Напрям уваги залежить від характеру зовнішніх подраз­ників, їх новизни, інтенсивності, частоти тощо.

Стратегія і тактика маніпулятора:

— пробудження інтересу (новизною, незвичністю, нестандартністю, інтенсивністю, повторюваністю) з метою максимальної концентрації уваги на потрібній інформації;

— досягнення стійкості уваги шляхом акцентування на важливості, актуальності та цікавості повідомлення;

— здійснення в разі потреби перенесення уваги;

— перевантаження інформаційного потоку зайвими, другорядними фактами та матеріалами для відволікання уваги, блокування сприйняття людиною певної інформації.

Емоції та почуття. Суб'єктивне ставлення людини до себе і світу віддзеркалюється через емоції — психічні явища, що відображають у формі переживань особисту значущість, оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини. Вони, як правило, виявляються на психологічному (внутрішнє переживання), фізіоло­гічному (активація процесів у нервовій, ендокринній та інших системах організму), суспільному (зміна поведін­ки під впливом емоцій) рівнях. Оскільки емоційне оціню­вання ситуації потребує значно менше часу і зусиль, біль­шість людей віддає перевагу саме виявленню емоцій над міркуваннями і логічними висновками.

Найпоширенішими емоційними проявами є: а) афект — сильне короткочасне нервове збудження, яке супроводжується вираженими руховими проявами, втратою вольового контролю над власними діями, бурхли­вим вираженням емоцій. Він цілком захоплює психіку лю­дини, зумовлюючи прямолінійну реакцію на ситуацію. У стані афекту порушується саморегуляція організму, по­слаблюються гальмівні процеси кори великих півкуль го­ловного мозку;

310 Прикладні політичні технології

б) настрій — відносно стійкий і тривалий психічний
стан, який упродовж певного часу емоційно (позитивно,
негативно) забарвлює психічне життя людини, характери­
зує її життєвий тонус, визначає поведінку;

в) стрес — стан психічного напруження, спричинений
несподіваними несприятливими обставинами. У стресово­
му стані поведінка людини дезорганізується, супроводжу­
ється помилками у сприйманні, пам'яті, мисленні, неаде­
кватними емоціями. Людина в такому стані виявляє три­
вогу, високу здатність до опору;

г) фрустрація — психічний стан, який характеризують
дезорганізація свідомості та діяльності, відчуття безнадій­
ності, втрати перспективи. Фрустрація може проявлятися
в агресивності, діяльності за інерцією, депресивних станах
(сум, невпевненість, безсилля, відчай).

Емоції характеризуються певними полярними ознака­ми (радість — горе, любов — ненависть, симпатія — анти­патія), активністю та інтенсивністю.

Почуття — стійке, суб'єктивно-емоційне ставлення людини до предметів і явищ дійсності. Почуття виокрем­люють явища, що мають для людини стабільну мотивацій­ну значущість. Часто вони переростають у пристрасть — сильні, стійкі, тривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх її прагнень, зосередженні їх на одній меті.

Стратегія і тактика маніпулятора:

— підлаштовування політичних подразників (гасел, ідей, лідерів тощо) під потреби електорату з метою фіксації позитивної емоційної оцінки;

— стимулювання за потреби емоційного, а не логічно­го оцінювання політичної ситуації, факту, лідера тощо;

— використання для досягнення своїх цілей ефекту емоційного взаємозараження (передавання емоційного стану на рівні психофізіологічного контакту між людьми);

— створення необхідного емоційного фону (афекту, ейфорії, стресу тощо) для спонукання до необхідних мані­пуляторові дії, вчинку, оцінки.

Уява. її розглядають як процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об'єктів, яких вона ніколи не сприймала. Своєрідними каталізаторами цього процесу є інтереси, потреби, світогляд людини, дефіцит інформації, необхідність прогнозування майбутнього у проблемних ситуаціях. Як форма випереджального відоб­раження дійсності уява може значно виходити за межі реальності, ґрунтуючись при цьому на реальному досвіді,

Політичне маніпулювання 311

закономірних зв'язках між об'єктами, комбінуванні відо­мих елементів у невідомі поєднання, побудові (моделюван­ні) гіпотетичних шляхів розвитку об'єкта.

Уява образно віддзеркалює дійсність, регулює пізна­вальні процеси і стани людини; сприяє формуванню вну­трішнього плану дій. їй притаманні панорамність (вихід за межі невиразного і несвідомого сприйняття); випадання абсолютних величин (незбереження однорідних елементів, неточне відтворення абсолютних розмірів); тяжіння до схематизації образу; абстрагування (створення образу шляхом уявного виокремлення найзагальніших властиво­стей предметів і відношень між ними); схильність до уза­гальнень.

Основними способами формування уяви (нових об­разів) є:

а) аглютинація (лат. aglutinare — склеювання) — син­
тезування образу шляхом поєднання ознак, властивостей
або частин різних об'єктів;

б) аналогія — створення нового образу на основі реаль­
но існуючого об'єкта, в якому проектується принципово
нова модель явища чи факту;

в) акцентування — перебільшення (применшення)
характеристик відомого об'єкта, яке дає змогу уяві змоде-
лювати абсолютно новий образ;

г) типізація — узагальнення характерних ознак та осо­
бливостей, притаманних значній кількості об'єктів та
явищ.

Образи уяви не завжди відповідають дійсності, містять елементи вигадки. Нерідко вони постають як фан­тазія — образи, які зовсім або дуже мало відповідають дійсності; мрія — образ бажаного майбутнього. Фантазія і мрія можуть сильно спонукати до втілення у життя творчих задумів, а також суттєво дезорієнтувати, демора­лізувати суспільство, підштовхнути його до невиправда­них дій.

Стратегія і тактика маніпулятора:

— використання еклектичних прийомів при створенні партійних документів, намагаючись, щоб гасла були чіт­кими і зрозумілими, а перспективи вражали і бентежили Уяву;

— постійне поширення у ЗМІ тези, сформульованої на ситуативно позитивній аналогії (наприклад, «Сталін — це Ленін сьогодні»);

— перебільшення позитивних рис «своїх» політиків, негативних — «чужих»;

312 Прикладні політичні технології

— позиціювання політиків як типових «своїх хлоп­ців» для певного сегменту електорату, на який спрямована маніпулятивна дія, завдяки двом-трьом типовим рисам (зачіска, марка цигарок тощо), решту, як свідчить практи­ка, доопрацює уява виборців;

— фабрикування на основі потреб суспільства яскра­вих мрій і пов'язування їх реалізації з певними політични­ми силами та лідерами;

— штучне створення стану незадоволеності, нав'язу­вання надуманої потреби.

Воля. Вона є психічним процесом свідомої, цілеспря­мованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей.

Складовими вольового акту є: виклик, усвідомлення мети, боротьба мотивів, ухвалення та виконання рішення. Успішність вольового акту залежить від вольових рис людини, глибини усвідомлення завдання, інтересу, її знань, умінь і навичок діяти.

Волю як психічний феномен характеризують:

а) цілеспрямованість — уміння керуватись у своїх
діях не випадковими прагненнями, а стійкими переко­
наннями, принципами, що ґрунтуються на глибокому
усвідомленні людиною своїх завдань і необхідності їх
здійснювати;

б) ініціативність — здатність самостійно ставити перед
собою завдання і без нагадувань та спонукань інших вико­
нувати їх;

в) наполегливість — здатність долати труднощі, що
виникають на шляху до досягнення мети, доводити до
кінця кожну розпочату справу;

г) самостійність — здатність критично ставитись як до
власних вчинків і дій, так і інших людей, не піддаватися
негативним впливам ззовні;

ґ) навіюваність — протилежна до самостійності ознака, яка виявляється в тому, що людина легко піддається впли­ву інших;

д) самовладання — здатність володіти собою, керувати
власною поведінкою та діяльністю.

Вольова дія тісно пов'язана з потребами, але не зумо­влена ними безпосередньо. Воля виникає, якщо людина здатна до аналізу й усвідомлення власних потягів. Вона нерозривно пов'язана з планом дій. За допомогою вольової дії людина може планово реалізувати свою мету і, підпо­рядкувавши свою поведінку свідомому контролю, змінити навколишню дійсність відповідно до свого задуму.

Політичне маніпулювання 313

Стратегія і тактика маніпулятора:

— спрямування у потрібне русло цілеспрямованості, ініціативності та наполегливості («хто нам заважає — той вам допоможе»);

— блокування здатності людини критично ставитись як до власних, так і до вчинків і дій інших людей;

— шляхом застосування певних прийомів і методик домогтися, щоб людина «самостійно» прийняла необхідне рішення;

— створення перманентних штучних криз, провоку­вання надуманих конфліктів, залякування масштабними загрозами виникнення у масовій свідомості безвілля, що проявляється через зниження загальної активності, поси­лення вагань і невпевненості там, де очевидна необхід­ність дій;

— масштабне зомбування через ЗМІ з метою посилення ступеня навіюваності суспільства, оскільки в критичних, проблемних ситуаціях людина схильна до наслідування, дії за шаблонами та стереотипами (так, як усі);

— стимулювання у суспільстві конформістських настроїв, коли людина, навіть маючи власну думку, при­стосовується до готових стандартів поведінки і схильна

. уникати протистоянь, прийняття самостійних рішень.

Темперамент і характер. Темперамент характеризує динамічний аспект психічних реакцій людини — темп, швидкість, ритм, інтенсивність. Він є закономірним спів­відношенням стійких індивідуальних особливостей особи­стості, що характеризують різні сторони динаміки психіч­ної діяльності і поведінки.

Залежно від властивостей темпераменту кожна людина на однакові подразники реагує по-своєму, індивідуально. З огляду на індивідуальні особливості реагування людей на різноманітні обставини виокремлено кілька груп (ти­пів) темпераменту:

а) сангвінічний висока (нервово-психічна активність,
багатство міміки і рухів, емоційність, вразливість, лабіль­
ність);

б) холеричний (високий рівень нервово-психічної
активності та енергії дій, різкість і поривчастість рухів,
сильна імпульсивність і яскравість емоційних пережи­
вань);

в) флегматичний (порівняно низький рівень активності
поведінки, ускладнене її переключення, повільні та спо­
кійні дії, міміка, мовлення, рівні, постійні та глибокі
почуття і настрій);

314 Прикладні політичні технології

г) меланхолічний (низький рівень нервово-психічної активності, стриманість, приглушеність моторики і мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і стій­кість почуттів, однак слабка їх зовнішня вираженість).

Характер є індивідуальним поєднанням постійних індивідуально-психічних властивостей людини, що зумо­влюють типовий для неї спосіб поведінки в певних життє­вих умовах та обставинах.

Основою характеру є темперамент, однак цілком від нього не залежить. У формуванні характеру ключову роль відіграє соціальний фактор: характер людини як соціаль­ної істоти зумовлюється її суспільним буттям, поєднанням індивідуального і типового. Індивідуальна своєрідність біографії, умов життя і діяльності кожної людини формує різноманітність індивідуальних рис і виявів характеру. Однакові типові обставини життя людей формують одна­кові риси характеру.

Вирішальну роль у формуванні характеру відіграє виховання. Формуванню рис характеру сприяє створення ситуативних психічних станів: часте виникнення певного психічного стану є передумовою формування відповідної йому риси характеру.

Стратегія і тактика маніпулятора:

— максимальне врахування специфічних ознак темпе­раменту та рис характеру політичного лідера при форму­ванні його іміджу (позитивне — посилити, негативне — приглушити або нейтралізувати);

— використання знання специфічних особливостей темпераменту і характеру політичних опонентів під час дискусій, публічних дебатів, переговорів;

— коригування формування характеру молодих людей шляхом багаторазових повторень у ЗМІ певних образів і дій з метою створення в їх свідомості динамічних стереоти­пів, на основі яких формуються звичні дії, риси характеру.

Національна ментальність. Під нею розуміють стій­кі структури глибинного рівня колективної та індивіду­альної свідомості і підсвідомості, що визначають устрем­ління, нахили, орієнтири людей, у яких виявляються національний характер, загальновизнані цінності, сус­пільна психологія. Ментальність означає дещо спільне, що лежить в основі свідомого і підсвідомого, логічного та емоційного, саме воно і зумовлює особливості мислення, ідеології, віри, почуттів та емоцій тієї чи іншої націо­нальності.

Політичне маніпулювання 315

Формують ментальність географічне середовище, полі­тичні інститути і соціальні структури суспільства, культу­ра, традиції. Вона є активним фактором суспільного розвитку, однак малопомітним, оскільки імпульси, які надсилає ментальність народові, людині, виринають з гли­бин історії, надр підсвідомого.

Українську ментальність характеризують такі особли­вості, які для політичного маніпулятора можуть стати «точками впливу»:

а) двоїстість. У ній поєднуються західне і східне начала,
землеробська і козацька традиційно-побутова культура. Ця
двоїстість проявляється у великій амплітуді чуттєвого
життя: від любові до ненависті, від ейфорії до розпачу, а
також у певній непослідовності дій, схильності до насліду­
вання, недостатній самостійності, раптовому поширенні
панічних настроїв;

б) гіперболізація зовнішніх чинників. Вона зумовлена
багатовіковою бездержавністю, що позначилося на націо­
нальній ментальності як трагедія людини, яка є господа­
рем землі (у розумінні навичок практичного господарю­
вання, органічного злиття з природою тощо), але через дію
зовнішніх сил не може бути вільним господарем. Від цього
походять смиренність, терплячість, відсутність здорових
амбіцій, дистанціювання від особистої відповідальності;

в) відсутність почуття національної єдності. Спричине­
на вона тривалою роз'єднаністю українських земель.
Перебування їх у складі Російської, Австро-Угорської
імперій, Польщі, Румунії, Чехословаччини та інших, дер­
жав відчутно позначилося на культурі, традиціях, побуті
українців. Нині це стоїть на заваді національної та полі­
тичної консолідації;

г) консервативність. Упродовж віків цілеспрямоване
нищення, денаціоналізація української еліти звужували
коло генераторів національних філософських ідей, творців
самобутньої української культури, політичних лідерів і
провідників народу. Це посилювало консервативність
української ментальності як засобу захисту набутих націо­
нальних цінностей від чужих впливів, водночас поглиблю­
вало недовіру до власної еліти, боязнь, що вона може
запродатися знову;

ґ) нашарування радянської ментальності. Тривале пере­бування українського народу під гнітом тоталітаризму залишило свій слід на національному генетичному коді, психології людей, вихованих за радянської доби. Основни-

316 Прикладні політичні технології

ми ознаками радянської ментальності є: пасивність особи — відсутність волі до поліпшення життя власними силами; формальна активність — активність про людське око, напо­каз, для спотворення враження, що людина працює; ком­плекс меншовартості — відчуття власної нездатності, неком­петентності, непрофесіоналізму; невмотивована амбітність і хамство; патерналізм — перекладання на владу вирішен­ня власних проблем; безпорадність — сподівання на допо­могу у вирішенні власних проблем. Стратегія і тактика маніпулятора:

— різке посилення емоційного напруження під час особистого спілкування, політичного мітингу з метою експлуатування двоїстості ментальності;

— постійне нагадування про зовнішній чинник (ефек­тивне одночасне актуалізування полярних факторів, наприклад, Росії — США), щоб спрямувати політичну енергію у потрібне для маніпулятора русло;

— гра на протиставленні Сходу і Заходу України, мусування ідеї розколу країни, втрати незалежності з метою спонукання до компромісу на умовах маніпулятора;

— різнобічне стимулювання процесу поглиблення роз­колу між політичними лідерами і масами, настроїв розча­рування в «еліті» (народом без лідера простіше маніпулю­вати);

— актуалізація консервативності національної мен­тальності для блокування рішучих реформаційних кроків;

— реанімація радянських стереотипів сприйняття і поведінки.

Отже, стратегія і тактика маніпулятора щодо викори­стання зазначених мішеней ґрунтується на знанні емоцій­них, образоутворювальних, пристосовницьких, вольових, характероутворювальних елементів людської психіки, а також на розумінні співвідношення її індивідуальних і ко­лективних проявів.

Штучні мішені. Для досягнення результату маніпуля­тор не лише використовує сформовані особливості люди­ни, колективу, маси, а й створює нові — штучні, зручніші, доступніші або ефективніші мішені. Цього нерідко досяга­ють неманіпулятивними засобами, однак надалі викори­стовують для досягнення маніпулятивних цілей. Ідеться про створення мішеней, ураження яких зумовлює необхід­ний маніпулятору швидкий і якісний ефект. Як правило, ця робота передбачає:

Політичне маніпулювання 317

1) створення спонукачів активності — потреб, інтере­сів, схильностей, ідеалів, маючи на меті спонукати, спро­вокувати, спрямувати;

2) формування регуляторів активності — смислових, цільових або операційних настанов, групових норм, само­оцінок, тобто переконати, налаштувати, навіяти;

3) створення необхідних когнітивних структур — сві­тогляду, переконань, вірувань, знань (навчити, перекона­ти, повідомити, поінформувати);

4) формування необхідного операційного складу діяль­ності — способу мислення, стилю поведінки, звички, умін­ня, навику, кваліфікації (навчити, витренувати, відпра­цювати);

5) приведення до певного психічного стану — дестабілі­зація, втома, нетерплячість, некритичність, зосередже­ність, пригніченість, розгубленість, нерішучість, ейфорія таін.

Вибір, оптимальне поєднання застосовуваних груп чи їх елементів залежать від характеру завдання, налаштова-ності електорату чи певної його частини, масштабності ре­алізації тієї чи іншої проблеми часових і просторових па­раметрів діяльності в межах політичної ситуації.

Об'єкти політичного маніпулювання

Основними об'єктами політичної маніпуляції є всі фак­тори, що визначають, регулюють і змінюють поведінку особи: джерела мотивації активності, поведінки людини — потреби, інтереси, схильності; настанови, групові норми, самооцінки людей — чинники, які регулюють активність; стани, в яких людина може перебувати — апатія, тривога, ейфорія тощо.

Спектр потреб людини поділяють на біологічні (визна­чають поведінку протягом порівняно нетривалого часу, їх задоволення відбувається відносно легко і швидко) та інформаційні (пізнавальні, соціальні, задовольняються значно повільніше, ніж біологічні). Суб'єктивно потреби переживаються у формі емоційно забарвлених бажань, потягів та устремлінь.

Необхідність задоволення потреб є передумовою фор­мування мотиву діяльності — сукупності зовнішніх і вну­трішніх умов, що стимулюють активність суб'єкта і визна­чають її спрямованість.

318 Прикладні політичні технології

Діяльність людини, як правило, зумовлюється сукуп­ністю мотивів, серед яких розрізняють внутрішні і зовніш­ні. Основою внутрішніх мотивів є потреби, емоції, інтере­си людини. Зовнішні мотиви віддзеркалюють реакцію на специфіку та особливості ситуації, в якій опинилася люди­на. Різноманітні поєднання внутрішніх і зовнішніх моти­вів утворюють мотиваційну сферу особи, формують ієрар­хію мотивів, у якій американський психолог А. Маслоу виокремив п'ять рівнів потреб:

1) фізіологічні потреби (їжа, вода, відпочинок, секс та ін.), пов'язані з виживанням, фізіологічною адапта­цією організму;

2) потреба в безпеці (стабільність, порядок, захист тощо), яка стимулює людину уникати болю, хвороб, втра­ти засобів до існування, загроз собі та близьким людям;

3) потреба в любові, прихильності та належності (сім'я,
дружба), що полягає в бажанні людини відчувати себе на­
лежною до певної спільноти, підтримувати дружні, ділові
взаємини з іншими людьми, мати з ними спільні, близькі
погляди на життя;

4) потреба в пошані (визнання, репутація, престиж,
статус, слава), зумовлена бажанням людини бути позитив­
но оціненою з боку оточення, подобатися, користуватися
авторитетом, відчувати схвалення й подяку інших людей;

5) потреба в самореалізації (самоповага, самоактуаліза-
ція, розвиток здібностей), зумовлена бажанням реалізува­
ти власні здібності й таланти, творчий потенціал. Втілю­
ється вона через досягнення цілей, здобуття влади тощо.

Задоволення потреб завжди починається з нижчого рівня (фізіологічні потреби), потім переходить на вищий щабель. Тому нижчі потреби завжди задоволені більше, ніж вищі.

Стан людини регулює її адаптацію до ситуації і зовніш­нього середовища. Він віддзеркалює задоволення (незадово­лення), комфорт (дискомфорт). Основними інтегральними психічними станами є бадьорість, психічне перенасичення, ейфорія, втома, апатія, депресія, відчуження, втрата від­чуття реальності, нудьга, тривога.

Психічний стан —- форма прояву психіки індивіда, інтегроване відображення в ній ситуації (впливу на суб'єкт внутрішніх і зовніш­ніх стимулів) без чіткого усвідомлення її змісту.

Установкою (атитюдом) називають готовність, схиль­ність суб'єкта до сприйняття майбутніх подій і до дій впевному напрямі. Атитюд має складну структуру і охоп-

Політичне маніпулювання 319

_лює схильність сприймати, оцінювати, усвідомлювати та діяти стосовно того чи іншого соціального об'єкта (явища) певним чином. Він виконує функцію соціального присто­сування («Ми діємо відповідно до певних установок, тому до в цьому середовищі нам це вигідно»), когнітивну (спро­дує орієнтацію у світі, дає змогу легко систематизувати, аналізувати й оцінювати події), функцію виражальну (виявляється в думках і поведінці, сприяє самовираженню особи), психологічного захисту (дає змогу особі уникнути внутрішніх конфліктів, підтримати самооцінку).

Отже, об'єкти політичного маніпулювання є своєрідни­ми больовими точками, натискаючи на які, досвідчений маніпулятор досягає бажаного ефекту. Це зумовлено вико­ристанням ним факторів, що суттєво впливають на вини­кнення і перебіг суспільної активності: породжують і сти­мулюють її (потреби, інтереси, схильності); спрямовують (настанови, норми, самооцінки); регулюють її інтенсив­ність (психічні стани).

Механізм політичної маніпуляції

Суть механізму політичної маніпуляції полягає у цілеспрямованій, але прихованій дії маніпуляційних стра­тагем, методів і прийомів, спрямованих на коригування (зміну) потреб, бажань, мотивів, установок, психічних ста­нів людини, які регулюють, регламентують поведінку з метою здобуття або утримання влади.

Стратагеми управління — впливу — маніпулювання.Стратагемою називають стратегічний план, що передба­чає створення для супротивника пастки або використання хитрощів. Стратагемна політика полягає в реалізації заз­далегідь підготовленої стратагеми з використанням засо­бів і методів, запозичених не з норм і звичаїв міжнародно­го права, а з теорії військового мистецтва. Ґрунтується вона на принципі «мета виправдовує засоби».

Основою стратагеми є будь-які хитрощі, прийоми, способи, інтриги, що застосовують з метою досягнення переваги.

За словами В. М'ясникова, використання стратагемно-сті як основи активної, продуманої і прорахованої маніпу-лятивної політичної дії дає змогу передбачити ходи в полі­тичній грі, а інколи не просто передбачити, а й запрогра­мувати їх, беручи за основу особливості ситуації та якості супротивника, що є зразком політичної далекоглядності,

320 Прикладні політичні технології Щ

причому далекоглядності активної.

Найчіткіше маніпулятивну основу стратагем описав майже дві з половиною тисячі років тому китайський пол­ководець і державний діяч Сунь-Цзи у «Трактаті про військове мистецтво». Його поради дотепер використову­ють з певними інтерпретаціями у політичному маніпулю­ванні: якщо ти щось можеш, показуй супротивникові, ніби нічого не можеш; якщо ти користуєшся чимось, пока­зуй, ніби ти цим не користуєшся; хоч ти близько, показуй, ніби ти далеко; хоча ти далеко, показуй, ніби ти близько; заманюй його вигодою; приведи його в розлад і бери його; якщо у нього всього повно, будь напоготові; якщо він силь­ний, ухиляйся від нього; збуди в ньому гнів, приведи його в стан розладу; прийнявши покірливий вигляд, виклич в нього завищену самооцінку; якщо його сили свіжі, втоми його; якщо в його рядах злагода, роз'єднай, постарайся посіяти розбрат; нападай на нього, коли він не готовий; виступай, коли він не чекає.

Останнім часом активізувалася увага до надбань стра-тагемного мислення з метою створення стратегічного ком­плексу (матриці) дій, покликаних забезпечити в конкрет­ній ситуації управлінський результат.

За спостереженнями американських психологів Е. Арон-сона та Е. Пратканіса, тактичні прийоми переконання (мані­пулювання) досягають максимального успіху, якщо їх реа­лізація відбувається з урахуванням таких головних стра­тагем впливу:

1) формування сприятливого упередження — забезпе­чення позитивного інформаційно-емоційного клімату для сприйняття необхідного маніпуляторові повідомлення. Це досягається завдяки вмілому формулюванню питання та створенню під час обговорення ілюзії, що «все всім відо­мо», «всі думають так, як і носій інформації», «обговорен­ня є формальним, оскільки рішення очевидне». Внаслідок цього маніпулятор отримує згоду, навіть не намагаючись переконувати;

2) здобуття довіри до джерела інформації. Використан­ня цієї стратагеми має на меті створення позитивного обра­зу в очах аудиторії. Маніпулятор повинен здаватися сим­патичним, авторитетним, таким, що заслуговує на довіру;

3) зосередження (фіксація) уваги, думок осіб, яким адре­сована інформація, на тому, що потрібно маніпуляторові; ^;

4) контроль за емоціями об'єкта впливу. Суть цієї стра* тагеми полягає в штучному збудженні емоцій людини, про­понуванні певного способу реагування на неї, яке «випад' ково» виявляється бажаною для маніпулятора дією.

Політичне маніпулювання 321

Отже, стратагема є своєрідною матрицею політичної маніпулятивної дії, а стратагемність — специфічним спла­вом стратегії та вміння розставляти приховані від против­ника пастки. Вона поєднує оцінку ситуації та використання специфічних для неї маніпулятивних прийомів. Стратагема не лише визначає набір методів, прийомів маніпулятивної дії, а й указує на можливість, доцільність, особливості (ком­бінація, послідовність) їх застосування.

Поиск по сайту: