Структура прикладної політології 10 страница

Кодування інформації в політико-технологічному про­цесі полягає в наданні їй зрозумілої для об'єкта управлін­ня форми. Йдеться про вибір видів вербальної і невербаль­но! комунікації, спроможних забезпечити передавання комунікатором сенсу свого послання реципієнту. Кодуван­ня інформації відбувається у процесі підготовки допові­дей, повідомлень, рекламних роликів, газетних публіка­цій, програмних заяв, звернень до населення. Привабливо, доступно для розуміння подати інформацію, здатну відпо­відно мотивувати певні верстви населення, досить складно в сучасному інформаційно-насиченому суспільстві. Тому цю справу здійснюють підготовлені, досвідчені фахівці, які володіють спеціальними знаннями і навичками. До участі у проведенні крупних політичних кампаній залуча­ють аналітиків, спічрайтерів, іміджмейкерів, представни­ків інших спеціальностей, здатних підказати політикам, як краще закодувати інформацію, щоб вона була зрозумі­ла і приваблива для громадян.

Просування інформації передбачає діяльність щодо пе­редавання інформації громадянам. У сучасному суспіль­стві існує кілька каналів, якими транслюють повідомлен­ня. Кожен із них має свої переваги і недоліки. Для збіль­шення ефективності політичної кампанії суб'єкт управління прагне задіяти якомога більше інформаційних каналів, приділяючи особливу увагу тим, що дають змогу охопити масові аудиторії.

Забезпечення зворотного зв'язку в політико-техноло­гічному процесі означає організацію суб'єктом управління отримання інформації про настрої, політичні симпатії, установки, наміри соціальних груп, на які спрямована ін­формаційна дія, оскільки комунікаційні процеси, що

Політичний менеджмент 131

пов'язують суб'єкт і об'єкт політичного управління, ма­ють двосторонню спрямованість. Організація зворотного зв'язку підпорядкована меті суб'єкта управління одержа­ти достовірне знання про об'єкт. Тому управлінські зусил­ля спрямовують на те, щоб дати змогу індивідам вислови­ти і довести до суб'єкта управління потрібну йому інфор­мацію. Для цього створюють канали передавання такої інформації, допомагають її кодувати, адже люди не зав­жди адекватно виражають сенс своїх відчуттів, несвідомих імпульсів. На практиці цей процес реалізується за допомо­гою анкетних опитувань, інтерв'ю, бесід у фокус-групах, при безпосередньому спілкуванні на зборах, зустрічах, шляхом організації «телефонів довіри», рубрик «зворот­ний зв'язок з читачем» в партійній пресі тощо. Чим більше «зворотних каналів», тим різноманітнішу інформацію одержує суб'єкт управління. Мистецтво управління зво­ротним зв'язком полягає не лише у створенні розгалуже­ної комунікаційної мережі, а й у вмінні своєчасно одержу­вати потрібну інформацію. Під час електоральних кампа­ній, наприклад, неодноразово фіксувалося, що симпатії виборців можуть змінюватися, і якщо інформація про ці зміни запізнюється, не доходить вчасно до кандидата, то багато його тактичних прийомів не спрацьовує.

Усунення шумів — чинники, які ускладнюють поши­рення в комунікаційному просторі інформації, нерідко спотворюють її. Шуми здатні різко зменшити ефектив­ність комунікативної дії, тому важливо своєчасно виявити їх і причини, що їх породжують, а також усувати все, що заважає ефективним комунікаціям.

Причини шумів можуть бути всередині комунікацій­ного процесу — як наслідок упущень, прорахунків, поми­лок суб'єкта управління при створенні інформації, виборі каналів її просування, організації зворотного зв'язку. На­приклад, непродумана сюжетна лінія інформаційної кам­панії, дібрані нецікаві для людей факти і аргументи; не­правильне кодування інформації (насичення виступу му-Дрованими міркуваннями, спеціальними термінами і неконкретними позиціями). Шуми в комунікаційному про­цесі нерідко зумовлюються ціннісними орієнтаціями, пере­конаннями, стереотипами населення, що заважають аде­кватному сприйняттю поширюваної інформації, а також Діями інших політичних суб'єктів, які прагнуть впливати на ту саму аудиторію. Наприклад, лідер парламентської опозиції, виступаючи перед протилежно нал алітованою парламентською аудиторією, не досягне з нею необхідного

132 Предмет і специфіка прикладної політології

для ефективної комунікації емоційного контакту, навіть якщо він володіє неабиякими ораторськими здібностями.

Суб'єкту політичного управління доводиться мати справу з особливим видом шумів, які цілеспрямовано ство­рюють політичні конкуренти. Пропагандистська кампанія партії лідера може захлинутися, якщо політичні супро­тивники розповсюджують матеріали, які компрометують їх, або організовують інформаційну блокаду, перекриваю­чи їм доступ до засобів масової інформації. Певну роль мо­жуть відіграти технічні чинники спотворення інформації: погане зображення на екрані телевізора, неякісний друк у газеті, помилки в текстах, розміщенні ілюстративного ма­теріалу, поганий звук тощо.

Шуми можуть виникнути і в комунікаційних проце­сах, що відбуваються всередині об'єкта політико-техноло-гічного управління: люди спілкуються між собою, ділять­ся новинами, розповідають про свої політичні симпатії й антипатії, інтерпретують телепередачі та публікації, пере­дають чутки. Ці процеси непідконтрольні суб'єкту політи-ко-технологічного управління, і навіть добре налагодже­ний зворотний зв'язок не дає змоги виявити всі їх нюанси, що створює особливе шумове поле, спотворює поширювану суб'єктом управління інформацію.

Усунути повністю шуми в комунікаційному процесі неможливо. Завдання суб'єкта управління — звести їх дію до мінімуму. Для цього необхідно постійно відстежувати рух інформаційних потоків між суб'єктом і об'єктом полі­тичного управління, оцінювати ефективність затрачених зусиль, коригувати перебіг пропагандистської кампанії на основі зворотного зв'язку. Не менш важливо вивчати дії інших активних в інформаційному просторі політичних акторів, які передусім прагнуть перемагати своїх суперни­ків, попереджаючи їх удари, маневруючи в організації сво­їх пропагандистських акцій.

Головним каналом поширення інформації з метою дії на масові аудиторії є засоби масової інформації: телебачен­ня, радіо, преса, кіно, відеозапис, звукозапис, масові до­відники, їх характерні ознаки: публічність (широке коло споживачів інформації), наявність спеціальних технічних засобів для передавання інформації; фахівці, які готують ін­формацію і забезпечують її випуск (журналісти, редактори, видавці та ін.); непостійний характер аудиторії, яка утво­рюється внаслідок уваги, виявленої до передачі, статті.

Завданням кампанії є формування соціальної установ­ки електорату. Соціальні технологи вивчають доступні ха-

Політичний менеджмент 133

рактеристики виборця (соціальне середовище, загальна піддатливість переконанню, установки, що активізуються комунікативним актом, тощо) і залежно від результатів аналізу конструюють повідомлення. Його ефективність залежить від форми, каналу передавання, аргументації, врахування ситуативних характеристик, вибору комуні-катора, соціальна роль якого не конфліктує з установками реципієнта. Іміджмейкери не прагнуть змусити людину свідомо аналізувати інформацію, вони апелюють до підсві­домості, намагаючись викликати необхідну реакцію.

Сучасна пропаганда оперує образами, а не інформа­цією. Чим емоційніші повідомлення, тим вони дієвіші, ос­кільки найкраще запам'ятовуються ті, що залишають вра-

Ефективні техніки переконання і пропаганди ґрунту­ються на роботі з правою півкулею мозку, яка відповідає за образне мислення та уяву.

Активно у пропаганді використовують властивості ме­жових станів свідомості. Найефективніші при цьому тех­ніки, що застосовують вплив на тіло. На ефекті тілесного впливу побудована робота з послідовниками культів, уча­сниками мітингів і страйків, аудиторією рок-концертів і спортивних змагань.

Суб'єкти політико-технологічних процесів, які не ма­ють відповідних ресурсів та адміністративного впливу, мо­жуть скористатися можливостями політичної реклами в ЗМІ,прихованої реклами, інформаційних приводів.

Політична реклама в ЗМІ дає змогу суб'єкту політи-ко-технологічного процесу довести до масового споживача інформаційний продукт таким, яким він був задуманий і створений виробником. Керівництво ЗМІ не може зміню­вати його зміст, тому ефективність політичної реклами залежить від здатності, уміння її виробників створити якісний продукт і своєчасно розмістити його у виданнях, які збирають масові аудиторії.

Нерідко ЗМІ поширюють приховану політичну рекла­му — будь-яку доброзичливу думку про політичного ліде­ра, партію. Загалом вона має всі ознаки реклами: готуєть­ся суб'єктом технологічного процесу або під його контро­лем і не допускає імпровізації, додаткових коментарів під час трансляції; вихід в ефір або публікація її оплачується суб'єктом. Однак у ній відсутні вказівки на рекламний ха­рактер матеріалу.

Аналіз виборчих кампаній засвідчив, що українські Медіа стали самостійними суб'єктами виборчого процесу,

134 Предмет і специфіка прикладної політології

які діють за чітко окресленою схемою, мають власне фор­малізоване завдання. Трапляються непоодинокі факти порушення друкарнями законодавства під час виборчої кампанії (випуск псевдогазет, псевдолистівок тощо). Зали­шається актуальною проблема розмежування формату ви­світлення політичного життя в міжвиборчий і передвибор­чий періоди: що можна вважати політичною рекламою, як її законодавчо унормувати, чи забороняти її у міжвибор­чий період. Адже існує небезпека, що не всі учасники пере­двиборних змагань можуть бути присутніми в контексті політичної реклами. Певного врегулювання потребує і но-винна політика, передусім необхідно чітко визначити її суть. Європейське інформаційне право не містить норм щодо коментарів, які є обов'язковими у редакційній полі­тиці, етиці журналістської діяльності. Наприклад, якщо подається негативна інформація проти когось, то в цьому матеріалі має бути і коментар того, кого критикують.

Найсуттєвіші порушення щодо норм рівності прав суб'єктів виборчого процесу спостерігаються у сфері зов­нішньої реклами, що теж потребує відповідного законо­давчого врегулювання, як і використання у передвибор­ний період соціальної реклами, теледебатів.

Отже, просування інформації — важлива складова управління комунікаційними процесами (політичних ПР). Для просування інформації суб'єкт політико-технологіч-ного процесу може скористатися різними каналами, однак він повинен добре знати специфіку кожного з них, бачити не лише можливості для виходу в інформаційний простір, а й імовірні перешкоди цьому.

Запитання. Завдання

1. Розкрийте особливості менеджменту в різних сферах людської діяльності.

2. Яку роль відіграють у політичному менеджменті дослідження громадської думки?

3. Вкажіть основні чинники, з якими пов'язане зростання значен­ня політичного менеджменту в сучасному суспільстві.

4. Охарактеризуйте різновиди політичного менеджменту.

5. Яким методологічним інструментарієм повинен володіти полі­тичний менеджер?

6. Розкрийте сутність політичного технологічного процесу.

7. Як організувати процес пізнання конкретної політичної ситуації?

8. Які практично-політичні чинники зумовили підвищену увагу до політичного менеджменту на пострадянському просторі?

Формування і забезпечення діяльності політичної партії 135

9. Покажіть на конкретному прикладі з вітчизняної політичної
реальності, який політичний менеджмент сприяє підвищенню автори­
тету державного або політичного діяча.

10. Охарактеризуйте механізми формування електоральних
переваг населення.

11. Окресліть коло фахівців із різних галузей знання, які беруть участь у формуванні іміджу політика.

12. Змоделюйте конкретну політичну ситуацію та обгрунтуйте вибір необхідних для всебічного розуміння її особливостей джерел інформації.

Література

Атаманчук Г., Гірник А.Політичний менеджмент. Теорія та практи­ка політичних технологій. — Рівне, 2004.

Бебик В. М.Основи теоретичної та практичної політології. — К., 1994.

Бебик В. М.Політичний маркетинг і менеджмент. — К., 1996.

Горкина М. Б., Мамонтов А. А., Манн И. Б.PR на 100%: Как стать хорошим менеджером по PR: Учеб. пособ. — М., 2003.

Горин С.Гипнотический НЛП-подход в политической рекламе и пропаганде // Виборчі технології: Збірник матеріалів / Упоряд. В. Ціон. — К., 1998.

Зимичев А.Психология политической борьбы. — К., 1992.

Казмиренко В. П.Социальная психология организаций. — К., 1993.

КомаровскийВ. Типология избирателей // Социологические ис­следования. — 1990. — № 1.

Мертон Р.Явные латентные функции. Американская социоло­гическая мысль: Тексты / Под ред. В. И. Добренькова. — М., 1994.

Пушкарева Г. В.Политический менеджмент: Учеб. пособ. — М., 2002.

Фишер Р., Юри У.Переговоры без пораження. — М., 1991.

Ядов В. А.Стратегия социологического исследования. — М., 1998.

1.6. Формування і забезпечення діяльності політичної партії

Партія є основним артикулятором і носієм суспільних інтересів, єдиним інститутом громадянського суспільства, який формується винятково для здобуття політичної вла­ди. Однак щоб досягти цієї мети, вона повинна виконати

136 Предмет і специфіка прикладної політології

багато важливих умов, без чого неможливий успіх на вибо­рах: залучити у свої ряди членів-ентузіастів, мати відда­них лідерів; спродукувати практичні інноваційні ідеї, які б зацікавили значну кількість громадян країни і змусили проголосувати за неї; створити чітку внутрішню організа­ційну структуру з належним рівнем дисципліни тощо.

Принципи формування політичної партії

Про створення повноцінної партії свідчить її успішна виборча кампанія, тобто кількість відданих за неї голосів. Організаційно процес створення політичної партії пов'яза­ний з розв'язанням формальних (прийняття статуту, про­грами, формування внутріпартійних підрозділів) і функ­ціональних (формування партійної ідеології, яка б спону­кала громадян добровільно і свідомо вступати в її ряди і брати участь у її діяльності; налагодження постійних пер­винних осередків; забезпечення стабільності партійних структур; фінансування партії) проблем. Це означає, що ініціатори створення політичної партії мають виробити її статут, програму, сформувати первинні організації, гори­зонтальну і вертикальну партійні інфраструктури. Тобто партії насамперед необхідно виконати всі необхідні для її реєстрації формальні умови.

Основоположним документом політичної партії є її статут.

Статут (лат. statutum — встановлюю, вирішую) партії — документ, що визначає організаційну структуру, принципи і норми внутріпар­тійного життя; порядок вступу і припинення членства в ній, права і обов'язки члена партії; порядок скликання і проведення партійних зборів, конференцій, з'їздів; формування керівних і виконавчих органів та ін.

Процес розроблення статуту політичної партії перед­бачає численні внутріпартійні (на рівні керівництва пар­тії) дискусії щодо її філософії та мети, внутрішньої органі­зації і структури, форм і способів прийняття внутрішніх рішень.

Статут політичної партії зазвичай визначає право на членство; окреслює методи керівництва партією, методи добору керівників, принципи їх ротації; описує відносини між різними структурами партії; містить перелік постій­них комісій, робочих груп із важливих питань, порядок їх формування тощо.

формування і забезпечення діяльності політичної партії 137

Інститут членства у політичній партії стандартний в усіх країнах світу. Членство у політичній партії можуть мати громадяни держави, які володіють правом голосу на виборах. Одночасно один громадянин може перебувати лише в одній політичній партії. Як правило, законодав­ством встановлюються обмеження на членство у політич­ній партії для деяких категорій населення. Найчастіше членами політичних партій не можуть бути судді, праців­ники органів внутрішніх справ, військовослужбовці, спі­вробітники спецслужб. На час перебування на зазначе­них посадах вони призупиняють членство у політичній партії.

Членство у політичній партії має фіксований харак­тер. Умовою вступу громадянина до політичної партії є його особиста заява про бажання стати членом партії, додана до статутного органу партії. Форма фіксації член­ства у партії визначається статутом. Створення і діяль­ність структурних осередків політичних партій в орга­нах виконавчої і судової влади, виконавчих органах міс­цевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних за­кладах та інших державних установах і організаціях не дозволяється.

Кожна партія повинна мати свою політичну програму, в якій указується позиція партії з актуальних питань, чіт­ко окреслене майбутнє країни, за яке вона боротиметься. Крім того, вона має містити виклад ідеологічних засад функціонування партії — те, заради чого вона створюєть­ся. У програмі зазначається мета партії, форми роботи тощо. Процес вироблення програми партії пов'язаний із формуванням партійної ідеології, основні положення якої є головною складовою партійної програми.

Функціональна діяльність політичної партії пов'язана з організацією її ефективної роботи, спрямованої на здо­буття визнання, авторитету в суспільстві, перемоги на ви­борах. Це потребує набагато більше зусиль, ніж виконання Формальних критеріїв реєстрації партії.

Політична ідеологія — система концептуальних ідей, уявлень, по­глядів на політичне життя, яка виражає інтереси, умонастрої, сві­тогляд людей, класів, націй, суспільства.

Одним із основних функціональних завдань, які поста-^^ь у процесі створення політичної партії, є формування Партійної ідеології, яка за багатьма ознаками відрізняєть-** ^від політичної ідеології.

138 Предмет і специфіка прикладної політології

Завдання партії полягає в тому, щоб вписати одну з на­явних політичних ідеологій, прихильником якої вона є, у власний контекст.

Партійна ідеологія — своєрідне відображення уявлень значної частини виборців про призначення і характер партії, яка повинна спонукати їх вступити в її ряди, брати участь у її діяльності.

Партійна ідеологія охоплює не лише чітко виписане в програмі бачення майбутнього країни, а й конкретні кроки партії, спрямовані на досягнення мети, позицію партії з акту­альних для суспільства питань тощо. Структура партійної ідеології складається із системоутворюючої ідеї, «моменту сили» та «образу ворога». їх сукупність утворює ідеологічний комплекс, який спонукає громадян приєднатися до партії.

Системоутворююча ідея розкриває позицію партії щодо найважливіших для суспільства питань, які мають страте­гічне значення для держави. Працездатна, системоутворю­юча ідея повинна відповідати певному стереотипу масової свідомості. Для України такими стереотипами можуть бути єдина незалежна держава, високий рівень життя, конку­рентоспроможне сільське господарство, подолання корупції тощо. Системоутворююча ідея буде ефективною за умови, що вона дасть змогу кожному потенційному члену партії відчути себе причетним до боротьби «за світле майбутнє».

«Момент сили» є найважливішим спонукальним мо­тивом приєднання громадян до партії, яка артикулює пев­ну ідею. Це складова партійної ідеології, яка окреслює конкретні кроки партії щодо реалізації власної програми, розв'язання найактуальніших для громадян проблем, формулює положення, що відрізняють її від інших партій.

«Образ ворога» — окреслення перешкод, які ускладню­ють досягнення мети партії і суспільних цілей. Добре про-артикульований «образ ворога» органічно доповнює «мо­мент сили».

Не менш важливою складовою створення політичної партії є формування позитивного іміджу її лідера. Нерідко фігура лідера може успішно замінити системоутворюючу ідею. Така особливість формування політичних партій ха­рактерна для пострадянських країн, де більшість політич­них партій створювалася «під конкретного лідера», що отримало назву «партійний вождизм». Більшість українсь­ких центристських партій створено саме за таким принци­пом. За невиразної партійної ідеології на посади керівників партій часто призначають впливових політиків.

Важливим системоутворюючим компонентом партій­ної ідеології є політична позиція партії — положення, які

формування і забезпечення діяльності політичної партії 139

розкривають ставлення партії до поточних проблем і про­цесів. Політична позиція партії повинна мати певний за­пас гнучкості: залежно від ситуації партія може її зміню­вати, інколи на протилежну. Неприпустимими вважають позиції, які руйнуть системоутворюючу ідею і позитивний образ лідера; неоднозначну або невизначену позицію щодо конкретної проблеми (партія може сприйматися прихиль­никами як невпевнена). З психологічного погляду, неви-значена позиція політичної партії є значно гіршим засобом її збереження, ніж категорична позитивна, а згодом кате­горична негативна відповідь на одне й те саме питання.

Після визначення базових засад партійної ідеології іні­ціатори створення політичної партії повинні забезпечити канали донесення до потенційних виборців її положень, подбати про формування вертикальної та горизонтальної структур, тобто організувати прихильників певної ідеї у відповідну партійну структуру.

Організація роботи

з членами і прихильниками партії

Усі громадяни формально належать до однієї з таких категорій: члени партії; співчуваючі — громадяни, які не є членами партії, але підтримують її на виборах, інколи навіть фінансово; громадяни, які нейтрально або негатив­но ставляться до партії. Членів партії поділяють на партій­них функціонерів і партійних активістів. Саме вони віді­грають вирішальну роль у повсякденній роботі партійної організації. Тому створити дієздатну партію чи первинну її організацію в регіоні означає правильно задіяти функціо­нерів, активістів і прихильників партії.

Партійними функціонерами називають членів партії, які працюють у ній на професійній основі. Політична діяль­ність для них — основне заняття, а інколи й головне джере­ло доходів. Як правило, функціонерами є представники пар­тії У владі, керівники її регіональних і місцевих осередків та провідні співробітники апарату. Передусім це стосується країн, де парламентські партії безпосередньо формують УРяд і виконавчу вертикаль, тобто там, де посади міністрів і керівників підрозділів виконавчої влади є політичними. У такому разі представником виконавчої влади на регіональ­ному чи локальному рівні стає лідер місцевого осередку пра­влячої партії. Мережа функціонерів утворює її скелет. Пар­тія вважається присутньою на певній території лише тоді, Коли має на ній хоча б одного свого функціонера.

140 Предмет і специфіка прикладної політології

Інколи партія спрямовує свої зусилля на створення ме­режі функціонерів опосередковано, застосовуючи примус або своєрідний підкуп. Найчастіше до цього вдаються пра­влячі партії (у пострадянському розумінні — «партії вла­ди») або партії, які близькі до влади і мають достатні мате­ріальні ресурси. У першому випадку партійний функціо­нер, який є також чиновником високого рангу, призначає підпорядкованих йому співробітників партійними функ­ціонерами нижчого рівня, завдяки чому створюється ви­димість наявності місцевих осередків у всіх регіонах краї­ни. У другому — партійними функціонерами стають гро­мадяни, яких привабили надані або обіцяні матеріальні вигоди. В обох випадках партійними функціонерами часто стають люди, які не є переконаними прихильниками партії або не користуються належним авторитетом серед населен­ня місцевості. В такий спосіб за нетривалий час можна ство­рити мережу партійних функціонерів по всій країні, однак ефективність їх роботи буде невисокою. Це свідчить, що лише матеріальних стимулів чи адміністративних важелів недостатньо для створення ефективної політичної партії.

Найефективніше працюють партійні функціонери, орі­єнтовані на політичну кар'єру. Функціонери, які поєдну­ють адміністративну, виробничу чи іншу діяльність з полі­тичною або працюють лише за зарплату, не завжди надій­ні й активні. Тому одним із першочергових завдань при створенні регіональної структури партії є формування та використання системи політичних стимулів і політичної перспективи для функціонерів. Ініціатори створення пар­тії і партійних організацій, які не розуміють цього, рано чи пізно стикаються з тим, що найкращі партійні праців­ники залишають їх організацію і переходять в інші. Так, наприклад, сталося з Народно-демократичною партією України, коли цілими підрозділами партійці почали пере­ходити до Партії регіонів.

Найчастіше створення мережі партійних функціонерів відбувається з використанням кількох підходів.

1. Призначення функціонерів зі співробітників базо­вих організацій, які контролює керівництво партії. Ними можуть бути адміністративні (стосуються «партії влади» чи правлячої партії) або виробничі структури, на які пар­тія має вплив через особисті неполітичні контакти. Такий підхід найпростіший щодо швидкості формування партій­них осередків на місцях, повністю контрольованих цен­тром. Однак його недоліком є непрофесійність функціоне­рів у сфері публічної політики, які часто не мають до неї

Формуванняі забезпечення діяльності політичної партії 141

ніякої схильності. Тому замість партії утворюється бюро­кратична структура, нездатна ефективно провести вибор­чу кампанію.

2. Створення мережі партійних функціонерів шляхом залучення до партії наявних у регіонах публічних політи­ків або шляхом залучення до публічної політики нових людей через систему особистих зв'язків партійного керів­ництва. Цей спосіб значно триваліший, ніж попередній, оскільки кожного потенційного керівника місцевих осе­редків доводиться підбирати через особисті контакти, ін­дивідуально домовлятися з ним. Такі функціонери часто виявляються надто незалежними, некерованими. Однак щодо ефективності роботи з активістами і прихильниками партії, проведення виборчої кампанії в регіонах такий під­хід є найефективнішим, оскільки сприяє залученню до партії насамперед переконаних прихильників.

3. Створення партії шляхом злиття кількох існуючих політичних і суспільно-політичних організацій. Завдяки такому підходу можна швидко сформувати мережу функ­ціонерів, які мають необхідну мотивацію і досвід публіч­ної політики. Однак при цьому неминучим буде зіткнення амбіцій функціонерів, які прийшли у нову партію з різних структур. За таких обставин лідеру партії доведеться ви­явити рішучість, визначити, яка зі складових буде базо­вою в певному регіоні і готуватися до вирішення конфлік­тів, зумовлених цим рішенням.

Оскільки криза росту неминуча для партії і вона обов'язково супроводжуватиметься з'ясуванням внутрі­партійних відносин, краще спровокувати і пережити її якомога раніше, не відкладаючи на передвиборний період.

У повсякденному житті створення партійних осередків часто відбувається на основі поєднання всіх трьох підхо­дів. Тому, формуючи партійні осередки, важливо не за­лишити поза увагою критичну масу невдоволених кадро­вими рішеннями, оскільки це може спричинити бюрокра­тичне переродження партії або її розвал.

Партійними активістами вважають членів партії, які працюють у ній переважно на громадських засадах, а в період виборів ■— агітаторами, довіреними особами, керів­никами виборчих штабів, членами виборчих комісій (не­рідко за окрему плату). На відміну від функціонерів, яких потрібно знайти й організувати в структуру, з потенційни­ми активістами в регіонах не буває проблем, якщо партія є Восієм ідеології, близької жителям цього регіону. Вони ві­дразу дають про себе знати, але слід пам'ятати, що активі-

142 Предмет і специфіка прикладної' політології

сти реагують саме на ідеологію. Якщо функціонерів можна зацікавити грошима чи перспективами, то активістів ціка­вить передусім ідеологія, та й у жодної партії коштів для підтримання протягом тривалого часу сталої кількості ак­тивістів не вистачить. Завдяки активістам партія отримує могутній ресурс для виборчої кампанії, є повноцінною ви­борчою машиною. Тому добір активістів і взаємодія з ними є важливим напрямом партійної роботи, яка традиційно охоплює такі етапи:

а) визначення активіста. Цей етап відбувається тоді,
коли активіст уперше вступає в контакт з представником
партії і висловлює бажання брати участь у її діяльності. Як
правило, потенційних активістів виявляють на масових
заходах партії, а також через її громадські приймальні;

б) фіксація активіста. Це роблять після визначення ак­
тивіста, доручивши йому не надто обтяжливе завдання: по­
ширення матеріалів партії за місцем його проживання, роз­
клеювання листівок про партійний захід тощо. Якщо після
виконання такого завдання активіст продовжує брати
участь у роботі партії, можна вважати його зафіксованим;

в) включення (вербування) активіста. Після фіксації
необхідно залучити активіста до постійної роботи партійно­
го підрозділу. Оптимальною формою включення активіста
є залучення до реалізації політичних проектів. Співпраця з
ним має відбуватися постійно, а не лише у період виборчої
кампанії. Активіст повинен відчувати доброзичливе ста­
влення до себе керівництва партії, бачити, що його роботу
цінують, виявляють інтерес до його думки при прийнятті
рішень з різноманітних аспектів партійної політики.

Поиск по сайту: