Структура прикладної політології 14 страница

У передвиборчій боротьбі використовують такі методи виборчої інженерії:

1. Зміна процедур виборів. Політична сила, яка за прогнозами не має шансів перемогти на виборах відповід-

Політичні технології у політичній практиці 181

но до норм чинного законодавства або підозрює, що ці нор­ми вигідні її опонентам, завжди домагатиметься їх зміни, сподіваючись, що за інших виборчих процедур у неї будуть значно кращі можливості.

2. Переміщення виборців з одних виборчих округів до інших. З цією метою під різними приводами (навчання, курси, семінари, туристичні подорожі, військові збори тощо) організовують переміщення виборців, які симпати­зують конкретному учасникові виборчого процесу, в окру­ги, де в них немає шансів на перемогу.

3. Маніпулювання межами виборчих округів. Провла­дна політична сила, маючи інформацію про традиції голо­сування на виборах, референдумах, під час опитувань у ви­борчих округах і країні загалом може вдатися до об'єднан­ня районів, де мешкають її прихильники, в округи з гарантованою перемогою завдяки збільшенню «своїх» го­лосів або до поділу районів, де мешкають прихильники опонентів, на округи, де їхні голоси розпорошуються серед більшості «своїх» голосів.

Конструювання виборчих округів є складною справою, що потребує врахування співвідношення кількості насе­лення в кожному окрузі. Суттєвим чинником при цьому є межі адміністративно-територіального поділу, специфічні інтереси різних соціальних груп населення (за віком, на­ціональністю, видом занять тощо).

4. Вибір відповідного часу для проведення виборів.
Якщо партія, виборчий блок щойно перемогли, напри­
клад, на президентських виборах, логічним для них буде
намагання якнайшвидше взяти участь у парламентських
виборах, щоб використати позитивний потенціал першої
перемоги. Цей вагомий та ефективний інструмент політич­
ної боротьби часто використовують разом з іншими мето­
дами виборчої інженерії.

5. Маніпулювання з виборчими бюлетенями («кару­
сель Островського»). Суть його полягає в незаконному ви­
несенні пустого бюлетеня за певну плату з виборчої дільни­
ці, відповідне його заповнення й опускання в урну іншою
людиною, яка, в свою чергу, також виносить пустий бюле­
тень. Операція може повторюватись багато разів.

6. Формування лояльного до правлячих сил складу ви­
борчої комісії. За нерозвинутого виборчого законодавства
та низької політичної культури нерідко успіх у боротьбі за
склад виборчої комісії може принести перемогу на виборах
загалом, оскільки «своя людина» працює на користь пев­
ного політика і проти його опонента.

182 Прикладні політичні технології

Технології прямої роботи з виборцями. Особливістю технологій прямої роботи з виборцями є безпосередній контакт кандидата або працівників його штабу з учасника­ми голосування, що дає змогу впливати на їх електоральну позицію, отримувати необхідну зворотну інформацію. У системі цих технологій найчастіше використовують:

1) агітацію «від дверей до дверей». Ця технологія одна
із найпоширеніших, однак з її використанням пов'язані й
певні обмеження: кримінальна обстановка, відстань,
сприйняття виборцями дій агітаторів як вторгнення в осо­
бисте життя. У Німеччині її, як правило, не використову­
ють, оскільки населення цієї країни вкрай негативно реа­
гує на вторгнення у свій персональний простір.

У багатьох країнах агітацію «від дверей до дверей» ви­користовують для виявлення своїх прихильників і забез­печення їх участі у виборах;

2) зустрічі кандидата з виборцями. Така форма роботи у передвиборний період є найпоширенішою. Останнім ча­сом кандидати дедалі більше використовують віртуальне (через мас-медіа) спілкування з виборцями. До нього вда­ються для агітації за кандидата, провокування негативно­го ставлення до його суперника, а також з метою з'ясуван­ня електоральних симпатій населення;

3) пікети. В Україні ця форма агітації виборців досить популярна, однак організацію пікетів обмежують закон, погода, стереотипи сприйняття (у деяких регіонах пікет­ників сприймають як ледарів);

4) телефонне спілкування. Використання цієї техноло­гії викликає невдоволення втручанням у приватне життя, обмежується рівнем телефонізації населення;

5) збір підписів, наказів, побажань. Завдяки цим захо­дам політик має змогу довести до людей свою програму, політичну позицію, отримати інформацію про очікування виборців і ставлення до себе. Обмеженнями при викори­станні цієї технології є конкуренція виборчих штабів, сприйняття таких дій як вторгнення в приватне життя, фальсифікування результатів.

Рекламні технології. Ці політичні технології, особливо в період масових виборчих кампаній, розраховані:

а) на пересічну особистість (більшість громадян), котра є своєрідним середньостатистичним представником елек-торату, не має великих, а то й будь-яких взагалі претензій до влади і вважає, що від її голосу, точки зору мало що в суспільстві залежить;

Політичні технології у політичній практиці 183

б) на те, щоб ознайомити виборців із кандидатом, нага­дати про нього, дослідити, як сприймає його громадськість, чи варто й надалі прагнути сподобатися електоратові.

Виділяють такі рекламні технології:

1. Пряма реклама в ЗМІ. Для застосування цієї техно­логії потрібні популярні ЗМІ, які охоплюють певну ауди­торію. У деяких країнах (наприклад, у Франції) платна по­літична реклама на телебаченні заборонена законодавчо.

2. Інтернет-технології. Законодавство України не пе­решкоджає політичним суб'єктам здійснювати комуніка­цію в усіх можливих формах, у т. ч. за допомогою елек­тронних носіїв інформації. Як і ЗМІ, Інтернет є важливим засобом комунікації, особливо для молоді, людей із вищою освітою. Спілкування через Інтернет сприяє утворенню міцних зв'язків між людьми, внаслідок чого громадсь­кість позбавляється від обмежень, пов'язаних із геогра­фічним місцем розташування. Для поширення в Інтернеті рекламних повідомлень використовують такі прийоми:

— розсилання рекламних повідомлень за допомогою електронної пошти, факсів. Для цього необхідні база да­них, простий виклад інформації, щоб уникнути ефекту вторгнення у приватне життя;

— створення веб-сайту політика. Політично активна частина населення, обізнана з технологіями електронних комунікацій, знаходитиме там цікаву для себе і вигідну для політика інформацію. Щоправда, рівень довіри до Ін-тернет-інформації поки невисокий. Іноді для компромету­вання конкурентів створюють їх псевдосайти;

— Інтернет-конференції. Завдяки їм політик має змогу поспілкуватися зі своїми прибічниками й опонентами в он-лайн-режимі.

3. Підтримання кандидата авторитетними у суспільст­ві особами. Слово відомих у суспільстві людей на користь кандидата, спільний фотознімок, спільна участь у резо­нансних акціях позитивно сприймаються серед народу і підвищують його електоральний потенціал. Однак експер­ти не радять надмірно захоплюватися залученням для своєї підтримки авторитетних осіб, брати до уваги не лише їх рейтинги, а й антирейтинги та інші негативні аспекти, які можуть зашкодити кандидатові.

4. Використання обіцянок. Універсальним рекламним прийомом є оприлюднення передвиборних програм (на­приклад, «Десять кроків назустріч людям», «Український прорив»), у яких обов'язково вказують важливі для вибор­ців справи. Часто обіцянки висловлюють прямо, в імпера­тивній («Я обіцяю зробити...») або неявній («З приходом

184 Прикладні політичні технології

нашої сили до влади відбудеться суттєве підвищення рівня соціальних виплат населенню») формах.

5. Непряма реклама в ЗМІ. її ознакою є начебто неціле-
спрямоване використання у ЗМІ символіки, яку не можна
розцінити як рекламу, але вона чітко асоціюється з пев­
ною політичною силою. У країнах, для населення яких
асоціативне мислення не характерне, така реклама нічого
не дає, її не сприймають і не розуміють.

6. Використання різноманітних форм нетрадиційної реклами. Сильне враження на виборців справляє викори­стання гасел, слоганів на автопоїздах, дирижаблях, на за­сніжених скелях, фільми, книги тощо. Однак вони досить дорогі, вразливі для критики опонентами («кандидат ви­трачає на вибори надмірні кошти»).

7. Розповсюдження агітаційно-рекламних матеріалів через поштові скриньки. Завдяки цьому рекламні матеріа­ли оперативно розповсюджують серед цільової аудиторії, однак їх не всі прочитують, вони рідко вселяють довіру.

8. Використання в рекламно-агітаційних цілях творів мистецтва. Нерідко фільми, спектаклі, пісні містять від­верту або приховану рекламу. Наприклад, головного героя фільму «Особливості російського полювання» асоціювали з відомим політиком А. Лебедем. У СІЛА напередодні пре­зидентської кампанії 2000 р. було знято фільм «Хвіст кру­тить собакою», в сюжеті якого містився натяк на скандал навколо стосунків Б. Клінтона і М. Левінські. Цим актив­но скористалися опоненти А. Гора, іншого кандидата на президентський пост.

9. Теледебати. Цей тип «саморекламної» політтехноло-гії найпоширеніший і чи не найпотужніший (з огляду на популярність ток-шоу Савіка Шустера), оскільки дає змо­гу охопити велику аудиторію, оперативно і швидко доне­сти свою точку зору, позицію до кожного, навіть байдужо­го, виборця, вплинути на його уподобання, а можливо, й на вибір. Однак за багатьох обставин (усе на виду — зов­нішність, мова, переконання, погляди на життя) теледеба­ти можуть виявитися останнім виступом політика перед виборцями.

Популярність і успіх теледебатів як політичної техно­логії залежать від багатьох складових, головними з яких є:

— учасники дискусії повинні репрезентувати якщо не діаметрально протилежні сторони (ідеї, ідеології, програ­ми, блоки, об'єднання, партії), то хоч у чомусь несумісні (наприклад, у тактичних кроках задля досягнення заде­кларованих програм);

Політичнітехнології у політичній практиці 185

— ті, хто дебатує, повинні мати не лише високу загаль­
ну і політичну культуру, а й уміти брати участь у дискусії
(не кожного професіонала, відомого політика можна
сприймати як учасника дискусії, на це здатні лише публіч­
ні політики, а таких небагато).

Масові акції. Характерною їх особливістю є вплив на широку, часто різноманітну за соціально-демографічними характеристиками аудиторію, суттєвим недоліком — де-персоналізованість цього впливу. Найчастіше з метою охо­плення якнайширших верств населення використовують:

— демонстрації, мітинги. Такі політтехнологічні мето­ди ефективні в період соціальних хвилювань, невдоволен­ня владою, особливо в країнах з емоційним населенням;

— концерти на користь кандидата. Технологія не нова, бо у Давньому Китаї ще за 2000 р. до н. е. при імператорі іс­нувала «Палата пісень», яка збирала популярні пісенні твори яскравого антиурядового змісту. Потім на їх мелодії Складали слова, що славили імператора, по всіх селах під охороною відправляли співаків, які виконували популяр­ні мелодії зі словами нового змісту. Такими були перші ««пісенні» технології влади, спрямовані на підтримку пра­вителя. Масами опановувала ідеалізована, присмачена ху­дожньою фантазією, спроможна збудити емоції теорія, а пісня була ідеальним інструментом для цього. Таку техно­логію ефективно застосували партія більшовиків. На су­часному етапі це пісенні фестивалі, концертні тури зі спе­ціально створеними піснями, кліпами тощо;

— пікетування урядових будинків. Як правило, до цього вдаються групи тиску, відстоюючи інтереси певних політичних, соціальних сил. Застосування цієї технології Може обмежуватися законодавчо;

— блокування магістралей. Ця технологія є однією із найрезонансніших та найефективніших. Однак засто­сування її також часто має законодавчі обмеження.

Технології формування політичного ландшафту. Ці технології складніші, ніж рекламні або масові, оскільки передбачають застосування універсальних принципів, під­ходів, технік щодо ведення виборчої кампанії, реалізації стратегічних схем, спрямованих на формування контексту виборів (перелік кандидатів, порядок денний, елітний роз­клад тощо) і технології здійснення політичної влади. Тех­нологіями формування політичного ландшафту є:

— техніка розподілу плюралізму влади. Як свідчить
практика, не всі можновладці наділені однаковими влад­
ними повноваженнями. У політиці контрольний пакет

186 Прикладні політичні технології

владних акцій становить приблизно 10% на відміну від економічного (51%). Особливо важливим є контроль над збройними силами. Наприклад, у 1973 р. президент Чилі С. Альенде політично був приречений на поразку, оскіль­ки не мав контролю над армією.

Не менш важливим є використання суб'єктом влади (посадовою особою, державним органом) інструментів і ме­ханізмів дискреції (наділення конкретного виконавця пра­вом тлумачити закон і відповідно застосовувати його на власний розсуд);

— піднесення іміджу політика. Для створення і під­тримання іміджу політика, вигідного позиціонування його на фоні конкурентів усі акції чітко моделюють, режи-сують і подають суспільству з відповідними акцентами, свідомо замовчуючи певні факти. Наприклад, на зустріч з англійського королевою запрошують тільки спеціально обра­них журналістів, їх поведінка суворо регламентується, а про все, що там відбувалося, писати забороняється. Це створює і підтримує ореол аристократичної вишуканості;

— відгородження від конкурентів. Суть цього прийому полягає у піднесенні іміджу одного політика і намаганні якомога більше скомпрометувати інших. Такі дії можуть мати явний або прихований характер;

— створення образу вампіра. З метою відволікання уваги від сутнісних рис образу політика, його справжнього громадянського, політичного портрета, конкуренти нама­гаються зосередитися на його недоліках або навмисно спровокованих фактах із життя цього політика, які ком-проментують його;

— використання незрозумілої лексики з метою дискре­дитування опонента. Грамотне їх застосування породжує непорозуміння, дезорієнтує виборців. Наприклад, амери­канський сенатор К. Паппер зазнав поразки на виборах, оскільки один із його суперників, виступаючи перед ауди­торією, заявив: «ФБР і кожен член Конгресу знають, що Клод Паппер — безсоромний екстраверт. Більше того, є підстави вважати, що він практикує непотизм стосовно братової, сестра його була феспіанкою у гріховному Нью-Йорку. Нарешті, і в це важко повірити, добре відомо, що до одруження Паппер практикував целібат». Обурені ви­борці, які проголосували проти нього, не знали, що екстра­верт — товаристська людина, непотизм — заступництво родичам, целібат — безшлюбність;

— демонстрація можливостей. Вона полягає в публіч­ному виявленні сили, можливостей, ресурсів політика, щоб вигідно позиціонувати себе на фоні конкурентів;

Політичні технології у політичній практиці 187

— участь (неучасть) у великих подіях. У країнах із роз­винутими і стійкими демократичними традиціями не­участь кандидата у передвиборних дебатах означає його політичний крах, а в тих, що не позбулися тоталітарних, авторитарних рудиментів, — додає йому переваг, оскільки свідчить про силу кандидата, впевненість у собі, спромож­ність нав'язувати свою думку, приймати радикальні рі­шення;

— створення криз. Метою такого підходу є дестабіліза­ція ситуації, створення нового порядку денного, переклю­чення уваги на інших суб'єктів політичного процесу. Для цього не гребують терактами, акціями психологічного за­лякування тощо. За протилежного (аналітичного) підходу політик і його команда на основі детального вивчення по­літичної ситуації намагаються з вигодою для себе долучи­тись до неї;

— використання інститутів громадянського суспіль­ства. Формування суспільної думки про політика відбу­вається також унаслідок його діяльності щодо створення фондів, рухів, ініціювання важливих суспільних акцій та участі в них;

— «кандидат підтримки». Доручення до виборчого процесу осіб, завданням і метою яких є непряма чи пряма підтримка реального кандидата (виступи на його користь, зняття з виборчих перегонів за власною ініціативою);

— боротьба із владою. За такого підходу зосереджують увагу на відмінностях, конфлікті інтересів влади та вибор­ців, демонструють власні унікальні можливості подолання Цього конфлікту, захисту прав людей;

— гра у патріотизм. З метою використання патріотич­них почуттів виборців політик ініціює резонансні патріо­тичні акції і бере активну участь у них.

Психотехнології. Серед цих технологій розрізняють:

— залякування. Суть його полягає у провокуванні,
нагнітанні в населення страху, що прихід до влади певно­
го політика, політичної сили може суттєво погіршити його
становище, спричинити різноманітні загрози. Ця техноло­
гія активно використовувалася в Україні під час прези­
дентських виборів у 1999 р. (у разі перемоги комуністів не­
минучі черги і репресії), в 2004 р. (залякування націоналіз­
мом, фашизмом, американізмом, яке мало асоціюватися з
перемогою В. Ющенка; криміналізацією країни — з пере­
могою В. Януковича). До подібних технологій вдавалися і
^н& парламентських виборах. Іноді для цього знаходили
°ДІозних, візуально непривабливих осіб, які декларували

188Прикладні політичні технології

неприйнятні для цивілізованого середовища заяви, ствер­джуючи, що з приходом конкретної політичної сили до влади вони нарешті зможуть реалізувати свої наміри;

— нейролінгвістичне програмування. Психологи дове­
ли, що завдяки цілеспрямованому впливу на підсвідомість
людини можна спрямувати її поведінку в потрібному на­
прямі. Для цього образ будь-якої людини пов'язують з пев­
ною емоцією, при згадці про яку виникає потрібне маніпу­
лятору переживання. Наприклад, під час виборів 2002 р.
було використано двохвилинний кліп «Одна-єдина Украї­
на. Історія залежить від тебе» з миготливими кадрами: ба­
рабанний бій і відомі мелодії, які періодично виникають і
асоціативно «нанизуються» на дріб. При «розкадруванні»
кліпу було виявлено набір зомбувальних технологій: трансо-
ва музика; зображення, що вводять в легкий транс; негатив­
ні кадри. Зображення подавали в позитивному та негатив­
ному вигляді. На негативних кадрах були тривожні зобра-

(Сталін, Чорнобиль, битви, допит). При створенні кліпу, очевидно, виходили з того, що людина бачить світ у позитивному зображенні. Однак коли вона закриває очі, це зображення на якусь мить набуває негативного забар­влення. Отже, якщо людині, в якої розплющені очі, дати одночасно позитивну і негативну картинки, негативна глибше увійде у свідомість, тобто зображення, що мають тривожне навантаження, обов'язково підноситимуть рі­вень тривоги.

Перша половина цього кліпу складалася з тривожних кадрів (бюст Т. Шевченка з пробитою головою, голодний хлопчик з роздутим животом), у другій — кольоровій і кра­сивій, з приємною музикою — розповідалося про діячів від влади та президента Кучму. У такий спосіб намагалися на підсвідомому рівні сформувати у людини настанову, що ра­ніше все було погано і страшно, а нині — все добре і гарно.

У нейролінгвістичному програмуванні використову­ють й інші засоби стимулювання підсвідомості — мову, за­пахи, образи, які створюють в уяві людини ім'я, прізвище політика тощо;

— штучне викривлення візуального образу. Знаючи
психологічні особливості сприйняття, будь-який візуаль­
ний образ можна подати, розраховуючи на позитивні або
негативні емоції і відповідні настанови щодо нього. Такі
маніпулятивні дії ґрунтуються на системі «якорів» —
фрагментів переживання людини, які відтворюють її пере­
живання загалом. Наприклад, при згадці про політичного
лідера у людини починає боліти голова або виникає відчут-

Політичнітехнології у політичній практиці 189

тя неспокою, оскільки її фізіологічна реакція пов'язана з відповідним досвідом минулого (сприйняття його заяв, вчинків тощо). Ця реакція впливає і на прийняття рішень, які стосуються цього політика. Сформувати її можна зазда­легідь, вдаючись до певних технологій. Для цього при під­готовці репортажу про політика зображення його навмисно роблять гіршої якості (неякісні зйомка, ракурс кадрів, звук) або використовують невигідні для нього фотографії (незграбні рухи, комічні гримаси, пози, що підкреслюють його несамостійність, залежність, загравання тощо).

З подібною метою у відеофільмі одного з політичних блоків було розтягнуто звук і зображення на сім кадрів, унаслідок чого зображення відставало від звуку, а міміка Кандидата не відповідала його словам, створюючи вражен­ня про нечіткість його вимови. Подібні методи застосову­вала в свій час ще геббелівська пропаганда;

— паралельне позиціонування. Суть цього прийому полягає в одночасному (паралельному) використанні і по­дальшому заміщенні формальних ознак рекламованого об'єкта (назва, логотип, гасло) неформальними (символ-зображення, символ-текст, символ-персона, символ-музи-ка). Унаслідок цього поверховий, первинний сенс нефор­мального символа є інтерпретацією використовуваного зо­браження, тексту тощо, а глибинний сенс — іміджем рекламованого об'єкта. Маючи спільний символ, обидва плани доповнюють і збагачують один одного.

Прикладом паралельного позиціонування можна вва­жати партію «Союз людей за освіту і науку» (Росія), яка зробила ставку на кумедну і незвичну для політичного об'єднання абревіатуру — СЛОН. Завдяки екзотичності аб­ревіатури партія сподівалася привернути до себе увагу ви­борців, забезпечити запам'ятовування своєї назви.

Партійну емблему, як і будь-яку іншу, створюють з Урахуванням правил геральдики й емблематики. Відповід­но до них колір слона на емблемі має бути срібним (білим); очі й ікла — червоні або золоті; хобот — згорнутий у кіль­це або спокійно опущений (слон з піднятим хоботом і но­гою — сурмить, або лютує). На емблемі партії слон був білого кольору, піднятий хобот означав, що він сурмить, Можливо, сповіщаючи про появу нової партії або намагаю-¹іИсь привернути увагу до проблем науки й освіти. Відомо, Що зображення слона на гербах країн Азії й Африки віді­грає таку саму роль, як і зображення орла (символ влади, панування і державної прозірливості) або лева (символ гордості, мужності та хоробрості) на гербах країн Європи й ■Америки.

190 Прикладні політичні технології

У європейській геральдиці слон символізує військову могутність. Партія СЛОН не претендувала на статус «пар­тії влади», вона домагалася збільшення витрат на освіту і науку, тому не використовувала такі символічні ознаки, як влада, панування, військова могутність. Не акцентува­ла вона і на виграшних для будь-якого політичного об'єд­нання символічних характеристиках слона: величезний розмір, гордість, мужність, мудрість, прозірливість (ці якості відповідають позиціонуванню партії як політичної сили, що підтримує науку). Замість цього для політичної реклами вона зосередилася на абсолютно несподіваній якості тварини зі своєї емблеми, що ніяк не асоціюється ні із статусом політичної партії, ні з наукою, про що свідчить розшифрування одного з її відеороликів:

Зміст відео- та аудіорядів свідчить, що метою партії СЛОН було привертання уваги до себе, забезпечення за-пам'ятовуваності, створення позитивного іміджу в очах виборців за допомогою екзотичної як для політичної пар­тії назви, а також позиціонування слона як доброї до дітей тварини (більшість громадян уболіває за якість освіти). Решта партій можуть бути спозиційовані як «недобрі». В українських реаліях блок «За єдину Україну» («За їду») використав у рекламі асоціації з темою їжі, яка для люби­телів добре поїсти дуже зрозуміла.

Політичні технології у політичній практиці 191

Усе це свідчить про зростаючий вплив на масову свідо­мість нових інформаційних технологій і засобів конструю­вання реальності. Ефективність їх застосування залежить від ступеня відповідності штучно витворених брендів з ре­альними прагненнями населення країни чи регіону.

«Чорні» (брудні) політичні технології. «Брудними» (некоректними, деструктивними, аномічними) техноло­гіями вважають способи приниження, дискредитації су­перників і опонентів, збирання на них «компромату», нех­туючи моральними та правовими нормами. При цьому дискредитація інколи полягає не лише у створенні нега­тивних образів опонентів, а й у демонстрації виборцям їх неспроможності протистояти цьому або гідно відповісти. До таких технологій належать:

1. «Формувальна соціологія». її репрезентують такі са­мостійні технології, як формувальне опитування, форму­вання фокус-групи і формувальне телефонне обдзвонюван­ня. Специфіка цих технологій полягає в імітації методів соціологічних досліджень, що дає високий ефект від при­хованого впливу, оскільки при їх здійсненні відбуваються цілеспрямовані, добре зрежисовані агітаційні або антиагі-таційні дії. Наприклад, телефонне обдзвонювання можуть маскувати під опитування (з метою контрпропаганди) або під офіційне повідомлення начебто від імені штабу опонен­та. Цією технологією зазвичай послуговуються в період виборчих кампаній квазісоціологічні служби з досить гуч­ними назвами, яких насправді не існує. По закінченні ви­борів усі вони швидко зникають.

2. Листівки і написи в «потрібному» місці. Для цього готують листівки зі спотвореним обличчям опонента, які повинні сприйматися як справжній агітаційний матеріал. їх розклеюють на автомобілях (зазвичай на вітровому склі), дверях квартир, а також роблять відповідні написи фарбою на вітринах, гаражах, стінах будинків. Як свід­чить практика, людина, на автомобілі якої написали гасло на підтримку кандидата А, ніколи за нього не проголосує.

3. «Кандидати-спойлери» («клонування»). Для дезорі­єнтації виборців, розпорошення їх голосів опоненти іні­ціюють участь у виборах блоків, політиків з аналогічними назвами (прізвищами). У цій технології підставні кандида­ти виконують тільки одну функцію — відбирання голосів прихильників опонентів через максимальну іміджову по­дібність із ними.

Виборча технологія, пов'язана з появою у списках, а ^згодом і в мандатах однакових прізвищ, не нова. В Україні

-j_g2 Прикладні політичні технології

вона вперше була випробувана ще в 1994 р. Під час довибо­рів народних депутатів в одному з округів, де мала балоту­ватися Ю. Тимошенко, було висунуто чотири кандидатки з таким самим прізвищем, до того ж одна з них мала ще й ім'я Юлія. Ця технологія розрахована передусім на не­уважних людей і в будь-якому разі призводить до втрати частини голосів тими, хто на них заслуговує.

4. Нічна агітація. Вночі до двору багатоповерхівки за­їжджає автомобіль, з якого через гучномовець неприєм­ним голосом лунають агітаційні гасла начебто на користь опонента. Для підсилення негативних емоцій інколи у дво­рах, де вже побували агітаційні машини, через певний час після акції кидають петарди. Подібну мету мають також телефонні дзвінки з пропозиціями внести кошти у вибор­чий фонд опонента.

5. Листівка з викривленим зображенням. У виборчих штабах часто навмисно спотворюють обличчя опонентів, щоб спровокувати неприємні асоціації, пов'язані з їхньою зовнішністю. З цією метою також підписують прізвищами опонентів картинки (фотографії) тварин, карикатури, скла­дають кумедні і відверто образливі віршики, «історії» тощо.

6. Обробка листівок суперника. Спеціально сформовані мобільні групи виколупують на рекламно-агітаційних зо­браженнях опонента очі, домальовують вуса, дописують компрометуючі висловлювання тощо.

7. Обклеювання чужого штабу. Вночі вікна і двері шта­бу кандидата-суперника обліплюють агітаційними матері­алами іншого кандидата-суперника. Внаслідок цього від­волікають від справ працівників одного штабу, провокую­чи їх нерідко вступати у ворожі стосунки зі штабом кандидата, чиї матеріали було розклеєно на приміщенні.

8. «Дядько кандидата». Найняті виборчим штабом опо­нента особи підозрілої, неприємної зовнішності вируша­ють до квартир виборців і, відрекомендувавшись його «ро­дичами», пропонують позичити гроші на виборчу кампа­нію під «чесне слово» кандидата, обіцяючи обов'язково повернути їх.

9. Купівля агітаторів. Кандидати, які не мають розбу­
дованих для своєї підтримки організаційних структур,
змушені наймати агітаторів для роботи з виборцями. Най­
няті особи не працюють з ідейних переконань, їх легко пе­
рекупити, запропонувавши вищу ціну, ніж перший замов­
ник. З цих причин іноді 50—70% агітаційних матеріалів
не доходять до виборців. Нерідко політики намагаються
заслати до штабів конкурентів своїх людей, щоб мати яко-

Поиск по сайту: