Структура прикладної політології 13 страница

Особливістю України є високий рівень неінституціалі-зованої політичної участі (різноманітні рухи, «помаранче­ва» революція) і надто низький рівень розвитку інституці-

168 Предмет і специфіка прикладної політології

алізованих форм політичної участі (за винятком виборів). Лише незначний відсоток громадян України є членами по­літичних партій; інші (приблизно 83%) не належать до жодної з них. Аналітики пояснюють це тим, що люди психологічно не відчувають власної причетності чи особи­стого контролю за подіями.

Активне психологічне залучення неоднаково сприйма­ється в різних політичних культурах. Щодо цього Україна суттєво відрізняється від «розвинутих демократій» і постсо-ціалістичних країн. У західних демократіях членство в пар­тії не означає для індивіда обов'язкову участь у вирішенні її справ. Тобто психологічно за своїми інтересами індивід — член партії — мало чим відрізняється від інших людей. Така ситуація пояснюється тим, що партії розвинутих демо­кратій мають сталий електорат, імідж якого підтримується (оновлюється) участю в політиці уряду. Залучення своїх ак­тивістів партії потребують переважно під час виборчих кам­паній, коли відбувається мобілізація електоральних сил для підтримки партійного кандидата на виборах.

В Україні, як і в більшості пострадянських республік, на відміну від посткомуністичних країн ЦСЄ, партії не стільки через їх чисельність, скільки через роль у реаліза­ції державної політики змушені у міжвиборчий період спрямовувати зусилля на підтримання власного іміджу, оскільки політика уряду жодним чином не асоціюється з конкретною партією. Ситуація почала дещо змінюватися після президентських (2004) і парламентських (2006) ви­борів. Розширення повноважень парламентських партій після прийняття Закону про внесення змін до Конституції України, перехід до пропорційної виборчої системи з одно­часним застосуванням імперативного мандату в частині заборони переходу депутата із фракції у фракцію (з 2006), рівень інституціалізованої політичної участі (членство в політичних партіях) підвищуватимуться, оскільки полі­тика уряду сприйматиметься також як політика партії (партійної коаліції), що перемогла на виборах.

Отже, на сучасному етапі найпоширенішою формою по­літичної участі є електоральна участь, яка в усіх країнах світу займає особливе місце серед форм політичної активно­сті. Однак показник електоральної поведінки серед інших видів активності у більшості «розвинутих демократій» ста­новить приблизно 50% від загальної кількості виборців, за винятком Великої Британії, де цей показник досягає 75%. В Україні протягом усіх виборчих циклів на виборчі дільни­ці з'являлося приблизно 75% виборців. Але голосування, попри його важливість, ще не є свідченням розвинутості по-

Політична участь як показник якості політичного режиму 169

літичної сфери, оскільки не менше значення мають рівень тих, хто цікавиться політикою, індивідуальне членство в партіях, кількість партійних активістів, тобто справжня по­літична активність, яка передбачає компетентність і склад­ну політичну діяльність. Такий рівень політичної активно­сті характерний приблизно для 1% українських громадян, що переконує в необхідності подальшої інституціалізації де­мократичних процедур, створення механізмів реального за­лучення громадян до політичного життя.

Запитання. Завдання

1.Охарактеризуйте чинники, які визначають форми політичної участі.

2. Вкажіть типи і форми політичної участі.

3. З'ясуйте мотиви, що лежать в основі тієї чи іншої форми полі­тичної участі.

4. Поясніть природу політичного відчуження. Яких форм воно може набувати?

5. Визначте поняття «криза політичної участі».

6. Вкажіть форми політичної участі, що існують у сучасній Україні.

7. У чому полягає взаємозв'язок між соціальною апатією і виникненням різноманітних форм політичної субкультури?

8. Охарактеризуйте індивідуальні та колективні форми участі в місцевому політичному житті.

9. Поясніть, який вплив справляє місце проживання громадянина нарівень його політизації чи аполітичності в умовах модернізації суспільства.

10. Застосуйте типологію культури участі Г. Алмонда і С Верби до
конкретних обставин політичного життя в Україні.

Література

ВятрЕ. Социология политических отношений. — М., 1979.

Гончаров Д. В., Гоптарева И. Б.Введение в политическую науку. — М.,1996.

Категорииполитической науки: Учебник. — М., 2002.

Мадатов А. С.Проблемы политического участия в демократиче­ском процессе // Социально-гуманитарные знания. — 1999. — № 2.

Московичи С.Век толп. Исторический трактат по психологии масс. — М., 1996.

Политическаянаука: новые направления. — М., 1999.

Політологічнийенциклопедичний словник / За ред. Ю. Шемшучен-ка, В. Бабкіна, В. Горбатенка. — 2-ге вид., доп. і перероб. — К., 2004.

Ротар Н. Ю.Політична участь громадян України у системних тран­сформаціях перехідного періоду. — Чернівці, 2007.

2.

Прикладні політичні технології

В умовах політичної конкуренції політикам, політич­ним силам доводиться постійно закріплювати статус і ав­торитет у суспільстві, здобуваючи доступ до влади, реалі­зовувати політичні програми, зміцнювати власні політичні позиції, вигідно вирізнятися серед політичних конкурентів. Часто в політиці використовують заздалегідь сплановані дії, засновані на різноманітній (демографічній, соціально-психологічній, економічній, екологічній тощо) інформації про політичне середовище, проблеми людей і їх очікування від влади. На знанні проблем і очікувань людей, соціально-психологічних механізмів їхньої поведінки, вмінні управля­ти нею ґрунтуються політичні технології, завдяки яким політичні сили (навіть маловідомі) досягають своєї мети.

2.1. Політичні технології у політичній практиці

За будь-якої політичної системи суб'єкти політичного процесу намагаються управляти поведінкою людей з ме­тою досягнення власних цілей. Та оскільки в демократич­них суспільствах фізичний примус неприпустимий, вини­кла потреба у створенні та розвитку технологій і механіз­мів управління політичними свідомістю і поведінкою.

Політичні технології у політичній практиці 171

Особливості застосування політичних технологій

Усі сучасні політичні технології ґрунтуються на знан­нях про людину, її буття і реалізуються як системні інте­лектуальні комплекси, спрямовані на маніпулювання сві­домістю.

Політичні технології (грец. techne — майстерність і logos — вчення) — набір стратегічних принципів, прийомів, технік, пов'яза­них із впливом на свідомість і поведінку людей у політичній сфері з метою здобуття, використання або втримання політичної влади.

За смисловим навантаженням і механізмами реальної дії політичні технології є сукупністю певних прийомів, ме­тодів, послідовних кроків, що забезпечують досягнення політичного результату. Наприклад, організація політич­ної події є технологією, а демонстрація, мітинг, що відбу­лися в межах цієї події, — технікою. Техніки можуть ви­користовуватись у будь-якій країні без істотних змін, а технології завжди є специфічними, потребують адаптуван­ня до місцевих умов.

Існує багато різноманітних політичних технологій. Щоб обрати найоптимальнішу з них, необхідно діагносту­вати політичну ситуацію, подбати про створення індивіду­альної стратегії для конкретного політичного актора, а та­кож про систематичне отримання інформації в процесі ре­алізації цієї технології.

Використання суб'єктами політичного процесу полі­тичних технологій ще не є безумовною гарантією дося­гнення ними очікуваного політичного результату. їх ефек­тивність залежить від урахування багатьох чинників, що зумовлюють процеси сприйняття політтехнологічних впливів, особливості індивідуального, групового, масового реагування на них і подальшої політичної поведінки. На політичний вибір і політичну поведінку впливають також цінності, традиції, пріоритети народу і його спільнот; здат­ність електорального поля сприймати політтехнологічні ДІЇ, сповнені певного змісту та спрямовані на досягнення певної мети; особливості політичної культури народу, а та­кож політичної і виборчої систем країни; обсяг повнова­жень (політичний статус) політичного інституту, до якого балотується політик або від імені якого він діє.

У політтехнологічному процесі політики і фахівці, які надають їм аналітичні, консультаційні, проективні та інші послуги, мають враховувати такі чинники:

1. Особливості національного життя і національного характеру. Моделюючи й реалізуючи політтехнологічні про-

172 Прикладні політичні технології

екти, слід враховувати особливості національного просто­ру: якою є країна (полінаціональною чи мононаціональ­ною); ознаки, що характеризують найважливіші для дося­гнення політичного результату національні групи; які на­ціональні цінності культивуються, а які проблематично сприймаються в суспільстві; якими є національні відноси­ни, національне життя в країні та як впливають вони на політичну поведінку індивідів і спільнот тощо.

Обов'язково слід звернути увагу на характерні психо­фізіологічні чинники, настанови, очікування, упередження, які зумовлюють специфіку політичного життя. Напри­клад, особливості темпераменту, світосприйняття пред­ставників балтійських народів дають підставу розрахову­вати на успішну роботу за певних умов у цих країнах скан­динавських політтехнологів.

Згадки росіян про велике імперське минуле багатьма українцями сприймаються як політична нетактовність, імперський рецидив.

2. Особливості соціально-економічного розвитку краї­ни. Цей чинник має значення як на загальнодержавному рівні (від нього залежить перелік проблем, стан суспільних інститутів і влади тощо), так і на регіональному (рівномір­ний чи нерівномірний розвиток). Наприклад, рівень життя у Східній Німеччині (колишній НДР) був значно нижчий, ніж у Західній, що впливало на народжуваність, стан без­робіття тощо. В Україні найбільші доходи має населення Києва, найнижчі зафіксовано в Тернопільській області, що, відповідно, визначає й рівень життя в цих регіонах.

3. Зовнішньополітична орієнтація держави. На вибо­рах різного рівня в Україні ключовою темою для ідентифі­кування партії або політика була й залишається орієнта­ція на Захід (Європу, США) або Схід (Росію), у зв'язку з чим політиків умовно поділяють на прозахідних і проро-сійських. Така ж ситуація простежується в країнах Бал тії та СНД.

Мешканці Закарпатської області більше орієнтовані на Угорщину, ніж на Україну. Виборчі кампанії проводяться не тільки українською, а й угорською мовами, оскільки угорські ЗМІ (газети, телебачення) поширені і на українсь­кій території.

4. Політичний режим. Можливості використання полі­
тичних технологій залежать також від політичного режи­
му: чим демократичніший він, тим ширшими є можливо­
сті для самостійного політичного волевиявлення особисто­
сті, а суб'єкти політичного процесу більше розраховують

Політичнітехнології у політичній практиці 173

на допомогу політтехнологів. Політичний режим визначає ступінь використання адміністративного ресурсу, доступ­ність каналів інформування, реалізацію громадянами прав і свобод. Останніми роками політичні технології активно використовують і на пострадянському просторі, а сфера їх застосування в кожній країні має свої особливості.

5. Законодавство, що регулює політичну сферу. Вико­ристання багатьох виборчих технологій безпосередньо за­лежить від норм виборчого законодавства. Наприклад, у країнах з невисоким прохідним бар'єром політичним інве­сторам на виборах вигідніше вкладати свої ресурси в нові політичні партії і блоки, а в тих, де цей бар'єр досить висо­кий, такий підхід ризикований. У багатьох країнах поши­рене державне фінансування партій і кандидатів, що уне-залежнює їх від великого капіталу. В Ізраїлі будь-який громадянин може отримати муніципальний кредит для фі­нансового забезпечення власної участі у виборах. У Латвії виборець може голосувати в будь-якому окрузі без відкріп­ного посвідчення, що створює сприятливі умови для фаль­сифікацій. У США кожен громадянин має право голосу, але щоб проголосувати, він повинен заздалегідь (за чотири місяці) зареєструватися як виборець конкретної партії, в іншому разі він не зможе проголосувати, що істотно обме­жує можливості підкупу виборців. Особливості виборчого законодавства в Україні зосереджують кандидатів на робо­ту з членами виборчих комісій (включення лояльних осіб). Певні можливості відкриває відсутність контролю за ви­тратами учасників кампанії.

6. Специфічні особливості еліт. Під ними розуміють до­мінуючі типології еліт, рівень їх політичної культури, ха­рактер взаємовідносин, рівень впливу на суспільство, ме­ханізми рекрутування (елітогенез). Наприклад, відмін­ність російської й української еліт полягає в тому, що в Україні практично всі елітні групи так чи інакше пов'яза­ні між собою, чого немає в Росії. Досить деструктивним за своїми наслідками проявом культури сучасної української політичної еліти є родинність, земляцтво і клановість.

7. Наявність діаспори. За оцінками експертів, існуван­ня численної діаспори є важливим чинником виборчої кампанії. Наприклад, у штаті Каліфорнія (СІЛА) мешкає До 70% вихідців з інших країн, що суттєво вплинуло на гу­бернаторську кампанію Арнольда Шварценеггера, в штабі якого існував навіть спеціальний напрям роботи з російсь­кою діаспорою. Численна українська діаспора в США, Ка-

174 Прикладні політичні технології

наді та Росії завжди була важливим чинником президент­ських кампаній в Україні.

8. Критерії оцінювання політика. На основі опитувань
у різних країнах виокремлено універсальні якості, за яки­
ми оцінюють політика: чесність, доброта, освіченість, про­
фесіоналізм, розум, безкорисливість. В Україні й Росії пе­
редусім цінують чесність і порядність, потім — турботу
про людей, і нарешті — принциповість; у Казахстані —
чесність, доброту, розум; у Грузії — освіченість, патріо­
тизм, чесність, потім — дипломатичність, уміння виступа­
ти імпровізовано, у формі тосту (колоритно й образно), ро­
зум (під час виборів президента команда Е. Шеварнадзе ви­
користовувала ролики, на яких він був зображений за
грою в шахи).

Крім універсальних, важливі й специфічні якості (у Чехії, наприклад, це сексуальність). Багатство для політи­ка — швидше перевага, ніж недолік.

Неоднаковим є ставлення електорату різних країн до здоров'я політиків. На Заході за будь-якої нагоди слід під­креслювати свою добру фізичну форму; в Росії це не обов'язково: під час кількох регіональних виборів там було виявлено, що обнародування опонентами фактів по­ганого стану здоров'я кандидата підвищувало його рей­тинг (сприймався як жертва опонентів; прихильники вва­жали, що він багато працює, жертвує собою заради людей). Характерне для американських політиків підкреслення своїх чеснот в Україні сприймається як нескромність. Не­гативне ставлення українців до гомосексуалістів не викли­кає такого неприйняття в країнах Балтії і Європи, де геї стають мерами столичних міст, не приховуючи своєї орієн­тації. У США стосунки Біла Клінтона з Монікою Левінсь-ки викликали скандал. В Україні подібна ситуація не викликала б такого резонансу.

9. Географічні та кліматичні умови життя. Політтехно-
логи, розробляючи масштабні акції і ситуативні проекти,
мають враховувати географічні, кліматичні та інші осо­
бливості життя людей у конкретній місцевості, актуальні
для них проблеми, сподівання (наприклад, на території, де
найгострішою є проблема доріг, найбільше симпатій здо­
буде політик, який обіцятиме і сприятиме їх будівництву;
у період важливих, життєзабезпечувальних робіт явка на­
селення на вибори буде найнижчою тощо).

Політичні орієнтації, уподобання людей можуть мати виражену регіональну специфіку (президентські вибори в Україні у 2004 p.).

Політичні технології у політичній практиці 175

10. Соціокультурні, тендерні традиції. Навіть на су­
часному етапі традиції мають важливе значення. У США,
наприклад, жінка ніколи не ставала президентом. У ба­
гатьох азійських країнах, попри деклароване верховен­
ство чоловіків, вплив жінок на політичну сферу завжди
був відчутним. У деяких країнах належність до певного
клану більш значуща, ніж стать, внаслідок чого на верши­
ні політичної піраміди опинялися жінки. У Скандинавії і
Балтії утвердилося реальне рівноправ'я статей, а жінки в
політиці — швидше правило, ніж виняток, трапляються
навіть випадки дискримінації на користь жінок.

У країнах Європи і СІЛА традиційною є масова участь у виборчій кампанії добровольців (волонтерів); у постра­дянських країнах польові структури комплектуються зде­більшого найманими особами.

Двопартійна система формує у виборців спокійне ста­влення до негативної реклами конкурентів, оскільки лег­ко зрозуміти, хто її замовник.

11. Релігійний чинник. Для більшості людей релігій­
ний світогляд є визначальним. Керуючись настановами ре­
лігії, яку сповідують, вони описують свої соціальні ідеали
й орієнтири, оцінюють політичні події, формують ставлен­
ня до них. Політики обов'язково мають враховувати це,
реалізовуючи свої цілі, використовувати за потреби засоби
тиску, матеріальні заохочення, апелювати до спільних
цінностей та інтересів. Політичні і державні діячі, дбаючи
про зростання їхньої популярності, звертаються за благо­
словенням до церкви.

Політики повинні знати, що за експертними оцінками існують істотні відмінності в психотипах і соціально-полі­тичній поведінці православного (пасивний тип), католика, протестанта (активний тип) і буддиста, мусульманина та ін. Важливе значення має також ступінь релігійності населення.

12. Особливості темпоритму життя. Швидкість сприй­
няття й ефективність впливу політичної інформації вели­
кою мірою залежать від темпоритму життя народу. У кра­
їнах, де цей показник високий, значно швидше можна
сформувати і поліпшити рейтинг політика, а там, де він
розмірний, для цього потрібно багато часу. Отже, для од­
них місцевостей готують короткотривалі й динамічні ін­
формаційно-агітаційні відеоматеріали, для інших — три­
валіші й спокійніші.

^ 13. Міфологія. У боротьбі політиків, політичних пар­тій часто використовують можливості міфотворчості з ме-

176 Прикладні політичні технології

тою формування образів героїв, антигероїв, референтних осіб. Свого часу, наприклад, консультанти намагалися пе-реформатувати імідж Ю. Тимошенко, маючи на меті сформувати асоціацію із княгинею Ольгою, однак ідея не була підтримана.

14. Мовні особливості. За оцінками експертів, особливо­
сті мови безпосередньо впливають на формування соціоло­
гічних анкет, обмежують використання універсальних га­
сел, реалізацію зашифрованих у них ідей, відкривають ши­
рокі можливості для тих, хто вміє ефективно ці особливості
використовувати. Наприклад, у Японії немає слова «ні»,
тому соціологічне опитування в цій країні не припускає та­
кого варіанта відповіді, там використовують «так» або
«інші варіанти». У країнах СНД велике значення має пра­
вильний вибір мови. Так, в Україні слід використовувати бі-
лінгви, дві форми анкети. У Східній Україні анкетування
зазвичай проводять російською мовою (це не викликає нега­
тивної реакції), а в Західній Україні — лише українською.

У двомовних країнах рекламну кампанію також не варто будувати, послуговуючись тільки однією мовою. Пе­реклад рекламних текстів має бути якісним, слід уникати немилозвучності, неприємних асоціацій тощо. На прези­дентських виборах у Молдові консультанти кандидата П. Лучинського запропонували гасло, що звучало молдав­ською просто і гарно — «Пентру Петру» («За Петра»). Для росіян таке звучання нічого не означало, тому акцент було зроблено на асоціацію з Петром І.

Нерідко політики послуговуються певною мовою за­лежно від переваг аудиторії: колишній президент України Л. Кучма під час виборчої кампанії на Сході країни висту­пав російською мовою, на Заході — українською.

15. Особливості сприйняття кольору. Для позиціону­
вання політика, політичної сили, проектування індивіду­
альної і масової реакції на їх символіку важливо врахову­
вати особливості сприйняття кольору, з яким вони іденти­
фікуються. Адже фірмовий колір чи поєднання кольорів
характеризують політика, партію, блок, рух, суттєво
впливають на їх сприйняття.

Колір має певні універсальні закономірності та націо­нальні особливості. Так, стримані кольори краще сприй­маються представниками балто-скандинавських країн, а в Казахстані політтехнологічно придатнішим є рожево-зе­лений з яскравим золотом.

На президентських виборах 2004 р. команда В. Ющен­ка вдало використала помаранчевий колір, який активізує

Політичнітехнології у політичній практиці 177

людину, але не викликає агресії. Фахівці відзначають ус­пішність ребрендингових дій у 2006 р. БЮТ, зовнішніми атрибутами якого стали білий прапор із зображенням чер­воного серця. Водночас використання Партією регіонів бі­ло-блакитної гамми вважається не цілком вдалим.

По-своєму сприймають конкретні політичні технології молодь і літні люди, мешканці міст і сіл, представники різ­них професій, безпосередні учасники політичних процесів і ті, хто дізнається про них із ЗМІ, — всі ці та багато інших універсальних і специфічних особливостей доводиться враховувати у політтехнологічній практиці.

Політичні технології

як інструмент політичної практики

Для успішного застосування політичних технологій необхідно знати мету, іміджеві характеристики (сильні і слабкі сторони суб'єкта політики), володіти методами кон­струювання політтехнологічних проектів, акцій, врахову­вати найрізноманітніші особливості життєдіяльності інди­відів, груп і масштабних соціальних утворень. Обов'язко­вим елементом політичної технології є політична дія, ефективність від схильності об'єктів, на які вона спрямо­вана, до її сприйняття, тобто від психологічної готовності

ДО ДІЇ.

Політичне маніпулювання у широкому розумінні є прихованим управлінням політичною свідомістю та пове­дінкою людей з метою змусити їх до дії чи бездіяльності.

Основою будь-якого маніпулювання масовою свідо­містю і поведінкою є соціальний міф — твердження чи ідеї, які сприймаються переважно на віру, без критич­ного осмислення. У будь-якому суспільстві побутують міфи, що активно підтримують і правлячі кола, зокрема за допомогою засобів масової інформації. Тому маніпу­лювання, які здійснюють непомітно для тих, ким мані­пулюють, не призводять до насилля, не потребують знаних матеріальних затрат, однак це мають бути лише свідо­мі, заплановані дії, спрямовані на досягнення поставле­ної мети.

Політичне маніпулювання у вузькому розумінні охо­плює теорію і практику передвиборних технологій та мето­дику проведення виборчих кампаній. При цьому слід зва­жати, що, як і будь-які інші (наприклад, соціальні, упра­влінські), політичні технології також містять важливі

178 Прикладні політичні технології

психологічні, педагогічні, управлінські, іміджеві, по­пулістські та інші складові, що тісно взаємодіють між со­бою, їх використання загалом зумовлює ефективність, діє­вість реалізації конкретної технології.

Отже, політичне маніпулювання зводиться до таких операцій:

а) упровадження в суспільну свідомість під виглядом
об'єктивної інформації бажаного для певної групи змісту;

б) «тиск» на больові точки суспільної свідомості, що
викликає страх, тривогу, ненависть тощо;

в) реалізація декларованих і прихованих намірів, до­
сягнення яких маніпулятор пов'язує з підтриманням гро­
мадською думкою своєї позиції (цілі політичного маніпу­
лювання).

Однак можливості маніпулятивного впливу на свідо­мість особистості не безмежні. Перешкодами для маніпу­лювання можуть бути власний досвід людей, неконтрольо-вані владою системи комунікацій (сім'я, друзі тощо), вже існуючий стан масової свідомості, сформовані стереотипи та погляди людей.

У просторі політичних маніпуляцій, залежно від кри­теріїв, виокремлюють такі типи політичних технологій:

1) залежно від політичного режиму:

— демократичні;

— недемократичні;

2) за рівнем впливу на суспільство:

— головні, або базові, які стосуються точки зору, дії ве­ликих груп або й усього населення країни (опитування гро­мадської думки, референдуми, вибори);

— другорядні, або специфічні (технології розробки і прийняття політичних рішень, проведення окремих полі­тичних акцій — зборів, мітингів, маніфестації, пікету­вань, маршів підтримки і протесту);

3) за спрямованістю:

— створення сприятливого для політика порядку ден­ного;

— змінювання сприйняття діяльності поведінки полі­тиків;

— внесення потрібних змін у виборче законодавство;

— розподіл зусиль за конкретними цілями (перемога на виборах, зростання довіри до політика, політичної сили);

4) за легальністю використання:

— «білі», або технології відкритої комунікації, які
охоплюють весь інструментарій донесення повідомлень до
виборця (діяльність агітаторів, реклама у ЗМІ, масові ак­
ції, зустрічі з виборцями тощо);

Політичні технології у політичній практиці j_yg

— «чорні», або технології закритої комунікації, які включають підкуп виборців, різноманітні способи фальси­фікації результатів виборів та ін.;

— «сірі», які не передбачають прямого порушення за­кону, але суперечать нормам моралі, коректним способам ведення політичної кампанії (присутність на мітингу полі­тика його противників із транспарантами, листівками та іншими матеріалами опозиційного до нього змісту). Така діяльність не є незаконною, якщо матеріали не містять на­клепу на політика, а його противники не порушують гро­мадського порядку. Громадськість зазвичай засуджує такі дії, вважаючи їх ігноруванням неписаних правил публіч­них відносин політиків;

5) за відношенням до виборчої системи:

— технології, що реалізують поза виборчою системою (кар'єр-менеджмент, політичний переворот, досягнення домовленостей з елітами);

— виборчі технології та технології здійснення влади (рішення, акції, проекти, політика влади);

6) за масштабами:

— масові (спрямовані на весь електорат);

— сегментарні (спрямовані на сегмент, групу електо-рату);

7) за характером мотивації:

— мотивувальні, заохочувальні (пов'язані з обіцянка­ми, пропонуванням та очікуванням благ);

— погрожувальні (ґрунтуються на використанні при­родних і навіяних страхів);

8) за інформаційними носіями:

— друковані;

— електронні;

— зовнішні;

9) за територіальними особливостями:

— східні (створюють і застосовують у країнах східного типу);

— західні (використовують у державах європейського типу).

У країнах європейського типу універсальною техноло­гією є, наприклад, директ-мейл, що ґрунтується на вико­ристанні достовірних баз даних про виборців. У східних країнах ефективніші домовленості зі старійшинами, гла­вами кланів тощо;

10) за етапами застосування:

— довиборні;

— виборчі;

— післявиборчі;

180 Прикладні політичні технології

11) «за трьома обставинами»:

— місце (де застосовується технологія — кафе, чаю­вання вдома, мітинг на площі);

— час (алгоритм застосування —- разові, регулярні);

— спосіб дії (способи впливу на виборців — пасивні, активні, партнерські тощо);

12) за рівнями впровадження:

— стандартні політтехнологічні процедури, спрямова­ні на розв'язання типових завдань;

— творчі політтехнологічні розробки (комбінації тех­нологій, експерименти із змістом), до яких вдаються за не­ефективності стандартних процедур.

Зазвичай використання технологій має на меті зміну (перетворення) політичного контексту.

У критичних ситуаціях може постати потреба пошуку і використання нетривіальних рішень, якщо технології, які використовувались раніше, не забезпечили необхідно­го політичного результату.

Практичне використання політичних технологій

Більшість політичних технологій спрямовуються на до­сягнення необхідних результатів у боротьбі за владу (здо­буття, зміцнення, розширення її). У політичній практиці реалізуються вони як виборчі технології — інформаційні, пропагандистські, організаційні та інші дії, спрямовані на забезпечення перемоги суб'єкту виборчого процесу. Систе­му виборчих переконань утворюють: виборча інженерія; пряма робота з виборцями, рекламні технології та ін.

Виборча інженерія. Ця система політичних (виборчих) технологій спрямована на маніпулювання параметрами виборчого процесу. Одним із результатів її використання може бути те, що партії, які виграють вибори за кількістю голосів виборців, програють їх за кількістю отриманих де­путатських мандатів. На результати виборів, крім ціле­спрямовано здійснених системних помилок у підрахунках голосів, впливає, наприклад, кількість партій, що беруть участь у виборчому процесі. Як свідчить практика, фак­тично втраченими є голоси виборців, віддані за дрібні пар­тії, які не подолали кваліфікаційний бар'єр.

Поиск по сайту: