Збалансоване й оптимальне економічне зростання

Ринковий механізм сприяє встановленню рівноваги між попитом і пропозицією на всіх рівнях, включаючи ринок робочої сили, а та­кож досягненню оптимального функціонування економічної систе­ми загалом. Сучасна політична економія виходить з того, що еконо­мічне зростання можна зрештою вимірювати лише тим, наскільки

повно задовольняються потреби членів суспільства, виходячи з ре­сурсів, що є в його розпорядженні. Коли в економіці досягається ринкова рівновага (між сукупним попитом і сукупною пропозиці­єю), то у межах своїх доходів кожен споживач максимізує корис­ність. У результаті структура виробництва пристосовується до структури потреб, і економічне зростання у цьому разі є оптималь­ним (збалансованим). Будь-яке відхилення від ринкової рівноваги, а тим більше неврівноважений стан економіки, означає, що цінові сиг­нали подаються у перекрученому вигляді, ресурси суспільства вико­ристовуються з відхиленням від рівнодіючих потреб його членів, економічне зростання не є оптимальним (рис. 30).

рух виробництва рух попиту

Рис. 30. Встановлення рівноваги між попитом і пропозицією

Український економіст М. Туган-Барановський дослідив різні підходи до пояснення циклічного характеру економічного розвитку і дійшов висновку, що перешкодою для безперервного кумулятивно­го розвитку виробництва є не так зовнішні чинники, як внутрішні властивості економічної системи, що визначаються циклічною зако­номірністю відтворення основного капіталу. Ці погляди були викла­дені у його монографії "Промислові кризи у сучасній Англії, їх при­чини і вплив на народне життя" (1894), що була перекладена німець­кою (1901) і французькою мовами, а пізніше — іншими мовами, включаючи японську. Відомий учений Е. Хансен називав її віхою в розвитку економічного аналізу, джерелом нового напряму еконо­мічної думки. Теорія циклу М. Туган-Барановського пояснювала цикл особливостями інвестування, але залишалося питання про йо­го напрями та в які види основного капіталу спрямовується це інвес­тування. 318

В економічному житті суспільства явище заощадження досить тіс­но пов'язано з явищем інвестування. Заощадження є основою інвести­цій. Загальний обсяг вироблених товарів називають реальними інвес­тиціями, або інвестиційним попитом. Дж. Кейнс довів, що заощад­ження та інвестиції завжди однакові, оскільки фактичні заощадження та інвестиції дорівнюють різниці між доходами і споживанням. Безпе­речно, інвестиції позитивно впливають на економічне зростання.

"Довгі хвилі" М. Кондратьєва

Довгострокові циклічні коливання в економіці були виявлені вче-ними-економістами ще у другій половині ХІХ ст. Англійський еко­номіст В. Джевонс у 1879 р. опублікував статистичний аналіз, в яко­му обґрунтував наявність поряд із середніми і короткостроковими циклами довготривалих коливань ділової активності. Створення на­укової теорії "довгих хвиль" пов'язане з ім'ям видатного російсько­го вченого М. Кондратьєва, який на початку 20-х років ХХ ст. опуб­лікував ряд важливих теоретичних досліджень з цієї проблеми.

М. Кондратьєв — учень і продовжувач наукової традиції М. Ту-ган-Барановського. Він проаналізував кілька довгострокових дина­мічних рядів економічних показників Франції, Англії, США, Німеч­чини і виявив наявність довгого циклу економічної кон'юнктури. Вив­чення статистичних даних також дало змогу дійти висновку, що се­редня тривалість такого циклу становить 54 роки. М. Кондратьєв, з'ясовуючи причини встановлених закономірностей, помітив, що "довгі хвилі" виникають не від дії чинників економічного розвитку, які визнавались основними того часу. Учений встановив, що протя­гом близько двох десятиріч, які передують підйому хвилі довгого цик­лу, спостерігається пожвавлення в царині технічних винаходів, а поча­ток підйому збігається з широким застосуванням винаходів у промис­ловості. Зокрема, в період з кінця ХVIII до 20-х років ХХ ст. (140 ро­ків) М. Кондратьєв визначив три "довгі цикли", але відомо, що цик­лічних криз було більше (табл. 17).

Теорія "довгих хвиль" Кондратьєва, що ввійшла у світову еконо­мічну літературу як видатне відкриття ХХ ст., вплинула на подаль­ший розвиток цього напряму теоретичної думки, але доля її автора, репресованого у роки сталінщини, була трагічною. Найважливішою в теорії "довгих хвиль" є проблема їх наукового обґрунтування. М. Кондратьєв дійшов висновку про існування великих циклів, ви-

Таблиця 17

Основні циклічні кризиХХ ст.

окремивши один поточний і два великі цикли, що відбувались, а в їх межах — хвилі підвищення і зниження:

• І цикл: хвиля підвищення — з кінця 80-х років ХVІІ ст. до
1810-1817 рр.,

хвиля зниження — з 1810-1817 рр. до 1844-1851 рр.;

• ІІ цикл: хвиля підвищення — з 1844-1855 рр. до 1870-1875 рр.,
хвиля зниження — з 1870-1875 рр. до 1890-1896 рр.;

• ІІІ цикл: хвиля підвищення — з 1891-1896 рр. до 1914-1920 рр.,
можлива хвиля зниження ІІІ циклу — з 1914-1920 рр.

Думка вчених з цього питання неоднозначна, дехто виходив з то­го, що довготривалі цикли відбувалися під впливом зовнішніх чин­ників розвитку. В. Джевонс, наприклад, пов'язував формування дов­готривалих циклів і економічних криз з періодичністю зміни плям на Сонці та їх впливом на сільськогосподарське виробництво, а вже че­рез це — на чергування фаз у підприємницькій діяльності. Окремі вчені вважали, що довготривалі цикли зумовлені внутрішніми чин­никами економічного зростання і безпосередньо пов'язані з цикліч­ністю в розвитку виробничих сил суспільства, насамперед з їх найре-волюційнішою частиною — засобами праці.

Близька до теорії М. Кондратьєва позиція Й. Шумпетера, який вважав, що основну роль у механізмі довгих циклів відіграють хвилі технічних нововведень і відповідні зміни інноваційної активності підприємців. Матеріальною основою "довгих хвиль" є структурне оновлення технологічного способу виробництва. 320

Поиск по сайту: