Ефективність і її чинники

У узагальненому вигляді терапевтичні методи вирішення проблем Граве, Донаті і Бернауєром (Grawe, Donati & Bernauer, 1994) були охарактеризовані як ефективні і широко використовувані, з високим ступенем надійності настання позитивних змін. Метааналізи доводять ефективність терапевтичної інтервенції ще і при розладах уваги і гіперактивності (Saile, 1996; Baer & Nietzel, 1991), поведінкових розладах (Grossman & Hughes, 1992), управлінні стресом (Schulink, Gerards & Bouter, 1988), депресивності (Marx, Williams & Claridge, 1994), а також при ревматичних порушеннях (McCracken, 1991). Окремі дослідження підтверджують позитивний ефект при таких таких різних розладах, як схильність до самогубства, антисоціальна поведінка, обмежені здібності, зловживання алкоголем або наркотиками, страхи, неврози, невпевненість в собі, повсякденні і подружні проблеми (див. D'Zurilla, 1986, 1990; Salkovskis, Atha & Storer, 1990; Kazdin, Bass, Spiegel & Thomas, 1989; Nezu, Nezu & Areau, 1991; Grawe, Donati & Bernauer, 1994).

Тоді як ефективність терапії вирішення проблем добре підтверджується емпіричними даними, чинники, які визначають цю ефективність, підтвердити багато складніше. Це пояснюється перш за все тим, що терапія вирішення проблем майже завжди супроводжується іншими лікувальними заходами (наприклад, тренінгом самоинструктирования, оволодінням знань, тренінгом соціальних навиків і умінь, тренінгом релаксації, навчанням навикам комунікації). Проте вирішення проблем є орієнтовною схемою терапевта і одночасно інструментом, яким повинен оволодіти клієнт, щоб вирішити свої повсякденні утруднення. Врешті-решт, така побудована терапія — клієнт повинен під керівництвом психотерапевта навчитися користуватися придбаним інструментарієм вирішення проблеми в повсякденному житті. Він — клієнт — повинен в результаті бути в змозі по можливості самостійно послідовно вирішувати багатоаспектні, складні, відкриті і неясні повсякденні утруднення. Тому чинники ефективності описуються перш за все в площині процесу; терапія в тому разі підтверджує свою ефективність, якщо:

- клієнти набувають уміння орієнтуватися в процесі вирішення проблеми (наприклад, діяти послідовно, крок за кроком, достатньо точно визначати суть проблеми, продумувати велика кількість варіантів рішення; див. Berardi, Buyer & Dominowski, 1995; D'Zurilla & Nezu, 1980);

- клієнтами засвоюється розуміння перспективи, вони вчаться орієнтуватися в тому, що може відбутися (наприклад, розуміння, що проблеми необхідно вирішувати активно і без зволікання, з урахуванням стратегічних перспектив; див. Cunningham, Davis, Bremner, Dunn & Rzasa, 1993).

Щоб цього досягти, психотерапевт повинен виконати дві додаткові вимоги:

1) Його дії повинні бути структуровані, ефективні і виразно співвіднесені з метою або навіть обмежені метою. Ясно, що такі психотерапевти переслідують довготривалі цілі і їх поведінку явніше (див. Luborsky, McLellan, Woody, O'Brien & Auerbach, 1985, Schulte, Kьnzel, Pepping & Schulte-Bahrenberg, 1991). Тому так званий пакет лікувальних програм виявляється менш ефективним (див. Saile, 1996), ймовірно, тому, що окремі цілі терапії не досить точно сприймаються клієнтами.

2) Освоєння розуміння перспективи і орієнтування в ній, навпаки, залежить від ступеня власної активності клієнтів, що в процесі терапії регулюється за допомогою домашніх завдань, фази перенесення, роз'яснювальних бесід і групових дискусій.

Крім того, відомо, що ефективність помітно поліпшується при використанні соціально-екологічного оточення (наприклад, залученні родичів, зміні структур комунікації і інституційних умов; див. вище про вплив на систему).

Оскільки у підлітків з низьким рівнем інтелекту і людей з низькою освітою, як правило, спостерігається низька ефективність в порівнянні з групами, яким властиві вищі показники цих змінних, то для цих груп необхідно планувати курс лікування з більшою тривалістю і з великою кількістю етапів.

Література

Baer, R. A. & Nietzel, M. T. (1991). Cognitive and behavioral treatment of impulsivity in children: A meta-analytic review of the outcome literature. Journal of Clinical Child Psychology, 20, 400-412.

Berardi, C. B., Buyer, L. S., Dominowski, R. L. & Rellinger, E. R. (1995). Metacognition and problem solving: A process-oriented approach. Journal of Experimental Psychology Learning, Memory and Cognition, 21, 205-223.

Bradshaw, W. H. (1993). Coping-skills training versus а problem-solving approach with schizophrenic patients. Hospital and Community Psychiatry, 44, 1102-1104.

Cunningham, C. E., Davis, J. R., Bremner, R., Dunn, K. W. & Rzasa, T. (1993). Coping modeling problem solving versus mastery modeling: Effects on adherence, insession process, and skill acquisition in а residental parent-training program. Journal of Consulting and Clinical Psychology, 61, 871-877.

D'Zurilla, T. J. & Goldfried, M. R. (1971). Problem-solving and behavior modification. Journal of Abnormal Psychology, 27, 107-126.

D'Zurilla, T. J. & Goldfried, M. R. (1971). Problem-solving and behavior modification. Journal of Abnormal Psychology, 27, 107-126.

D'Zurilla, T. J. & Nezu, A. (1980). A study of generation-of-alternatives-process in social problem-solving. Cognitive Therapy and Research, 4, 57-72.

D'Zurilla, T. J. (1986). Problem-solving therapy: A social competence approach to clinical intervention. New York: Springer.

D'Zurilla, T. J. (1990a). Problem-solving therapy: A social competence approach to clinical intervention. New York: Springer.

D'Zurilla, T. J. (1990b). Problem-solving training for effective stress management and prevention. Journal of Cognitive Psychotherapy, 4, 372-354.

Fry, P. S. & Wong, P. T. (1991). Pain management training in the elderly: Matching interventions with subjects' coping styles. Stress-Medicine; 7, 93-98.

Getter, H., Litt, M. D., Kadden, R. M. & Cooney, N. L. (1992). Measuring treatment process in coping skills and interactional group therapies for alcoholism. International Journal of Group Psychotherapy, 42, 419-430.

Godde, T. & Tent, L. (1989). Ьber die Wirksamkeit eines psychologischen Trainingsprogrammes fьr hirngeschдdigte Alkoholiker. Zeitschrift fьr Klinische Psychologie, Forschung und Praxis, 18, 215-229.

Goldstein, M. J. (1994). Psychoeducational and family therapy in relapse prevention. Lundbeck Symposium: The role of compliance in the treatment of schizophrenia. Acta Psychiatrica Scandinavica, 89, 54-57.

Grawe, K. (1994). Psychotherapie ohne Grenzen. Verhaltenstherapie und psychosoziale Praxis, 3, 357-370.

Grawe, K., Donati, R. & Bernauer, F. (1994). Psychotherapie im Wandel. Von der Konfession zur Profession. Gцttingen: Hogrefe.

Grawe, K., Dziewas, H. & Wedel, S. (1980). Interaktionelle Problemlцsegruppen — ein verhaltenstherapeutisches Gruppenkonzept. In K. Grawe (Hrsg.), Verhaltenstherapie in Gruppen (S. 266-306). Mьnchen: Urban & Schwarzenberg.

Grossman, P. B. & Hughes, J. N. (1992). Self-control interventions with internalizing disorders: A review and analysis. School Psychology Review, 21, 229-245.

Hany, E. A. (1990). Kreativitдtstraining: Positionen, Probleme, Perspektiven. In K. J. Klauer (Hrsg.), Kognitives Training (S.189-216). Gцttingen: Hogrefe.

Hasselhorn, M. (1987). Lern- und Gedдchtnisfцrderung bei Kindern: Ein systematischer Ьberblick ьber die experimentelle Trainingsforschung. Zeitschrift fьr Entwicklungspsychologie und Pдdagogische Psychologie, 19, 116-142.

Kдmmerer, A. (1983). Die therapeutische Strategie «Problemlцsen» — Theoretische und empirische Perspektiven ihrer Anwendung in der Kognitiven Psychotherapie. Mьnster: Aschendorff.

Kaschel, R. (1994). Neurologische Rehabilitation von Gedдchtnisleistungen. Weinheim: Psychologie Verlags Union.

Kazdin, A. E., Bass, D., Siegel, T. & Thomas, C. (1989). Cognitive-behavioral therapy and relationship therapy in the treatment of children referred for antisocial behavior.Journal of Consulting and Clinical psychology, 57, 522-535.

Klauer, K. J. (1989). Denktraining I. Ein Programm zur intellektuellen Fцrderung. Gцttingen: Hogrefe.

Klauer, K. J. (1989) Denktraining II. Ein Programm zur intellektuellen Fцrderung. Gцttingen: Hogrefe.

Lauth, G. W. & Schlottke, P. F. (1996). Training mit aufmerksamkeitsgestцrten Kindern (3. Auflage). Weinheim: Psychologie Verlags Union.

Laux, L. & Weber, H. (1990). Bewдltigung von Emotionen. In K. R. Scherer (Hrsg.), Psychologie der Emotionen. Enzyklopдdie der Psychologie (Themenbereich C., Serie IV, Bd. 3, S. 560-629). Gцttingen: Hogrefe.

Lazarus, R. S. & Folkman, S. (1987). Transactional theory and research on emotions and coping. European Journal of Personality, 1 (Special Issue; No. 3).

Lehner, B. & Eich, F. X. 81990). Neurologisches Funktionstraining fьr hirnverletzte Patienten. Weinheim: Psychologie Verlags Union.

Liberman, R. P. & Corrigan, P. W. (1993). Designing new psychosocial treatments for schizophrenia. Psychiatry Interpersonal and Biological Processes, 56, 238-249.

Lochman, J. E. (1992). Cognitive-behavioral intervention with aggressive boys: three year follow-up and preventive effects. Journal of Consulting and Clinical Psychology, 60, 426-432.

Luborsky, L., McLellan, A. T., Woody, G. E., O'Brien, C. P. & Auerbach, A. (1985). Therapists success and ist determinants. Archives of General Psychiatriy, 42, 602-611.

Marx, E. M., Williams, J. M. & Claridge, G. C (1994). Social problem-solving in depression. Special Issue: Facets of social intelligence. European Review of Applied Psychology, 44, 271-279.

McCracken, L. M. (1991). Cognitive-behavioral treatment of rheumatoid arthritis: A preliminary review of efficacy and methodology. Annals of Behavioral Medicine, 13, 57-65.

Nezu, C. M., Nezu, A. M. & Arean, P. (1991). Assertiveness and problem-solving training for mildly mentally retarded persons with dual diagnoses. Research in Developmental Disabilities, 12, 371-386.

Novaco, R. W. (1993). StreЯimpfung. In. M. Linden & M. Hautzinger (Hrsg.), Verhaltenstherapie (S. 295-299). Berlin: Springer.

Platt, J. J. & Hermalin, J. A. (1989). Social skill deficit interventions for substance abusers. Special Issue: Society of Psychologists in Addictive Behaviors comes of age. Addictive-Behaviors, 3, 114-133.

Platt, J. J., Taube, D. Metzger, D. & Duome (1988). Training in interpersonal problem solving (TIPS). Journal of Cognitive Psychotherapy: An international Quarterly, 2, 5-34.

Platt, J. J., Spivack, G. & Swift, M. S. (1975). Interpersonal problem-solving group therapy. Unverцff. Trainingsmanual, Hahnemann Medical College & Hospital, Philadelphia, 314 North Board Street, Ра. 19102.

Roder, V., Brenner, H. D., Kienzle, N. & Hodel, B. (1992). Integriertes psychologisches Therapieprogramm fьr schizophrene Patienten. Weinheim: Psychologie Verlags Union.

Sachse, R. (1992). Zielorientierte Gesprдchspsychotherapie. Gцttingen: Hogrefe.

Saile, H. (1996). Zur Indikation psychologischer Behandlung bei Kindern mit Aktivitдts- und Aufmerksamkeitsstцrungen. Kindheit und Entwicklung, 5, 112-117.

Salkovskis, P. M., Atha, C. & Storer, D. (1990). Cognitive-behavioural problem solving in the treatment of patients who repeatedly attempt suicide: A controlled trial. British Journal of Psychiatry, 157, 871-876.

Schneider, M. & Robin, A. (1976). The turtle technique: A method for the seif control of impulsive behavior. In J. Krumholtz & C. Thoresen (Eds.), Counseling methods. New York: Holt, Rinehart & Winston.

Schulink, E. J., Gerards, F. M. & Bouter, L. M. (1988). Het effect van stress-educatie: Een oversicht van de literatuur. Pedagogische-Studien, 65, 425-436.

Schulte, D., Kьnzel, R., Pepping, G. & Schulte-Bahrenberg, T. (1991). MaЯgeschneiderte Psychotherapie versus Standardtherapie bei der Behandlung von Phobikern. In D. Schulte (Hrsg.), Therapeutische Entscheidungen (S. 15-42). Gцttingen: Hogrefe.

Shure, M. B. & Spivack, G. (1979).Interperonal cognitive problem solving and primary intervention. Journal of Clinical Child Psychology, 8, 89-94.

Shure, M. B. & Spivack, G. (1981). Probleme lцsen im Gesprдch. Stuttgart: Klett-Cotta.

Spivack, G., Platt, J. J. & Shure, M. B. (1976). The problem-solving approach to adjustment. San Francisco: Joessey-Bass.

Witkins, L. & Cayner, J. J. (1980). Communication and problem-solving skills training for couples: A case study. In S. D. Rose (Ed.), A case book for group therapy (pp. 219-248). Englewood Cliffs: Erlbaum.

Zielke, M. & Sturm, J. (1993). Indikation zur stationдren Verhaltenstherapie. Weinheim: Psychologie Verlags Union.

Поиск по сайту: