Профілактично орієнтовані інтервенції у пар

Той факт, що подружня терапія ефективна в середньому «всього лише» у кожної другої пари, зумовив останніми роками все більший ухил у бік профілактичного виявлення проблем партнерства. У США вже з середини 70-х рр. почали застосовуватися профілактичні програми для пар, засновані на розмовній терапії (ср. Guerney, 1977; Miller, Nunally & Wackman, 1975) і поведінковій терапії (ср. Markman, Renick, Floyd, Stanley & Clements, 1993); у Європі ж подібні підходи з'явилися лише в останні п'ять років. У Германії Гальвег і співробітники (наприклад, Hahlweg et al., 1993) розробили програму навчення для пар, яка була успішно випробувана в п'ятирічному довготривалому дослідженні. Мета цієї програми — поліпшення комунікативних навиків і умінь, а також навиків і умінь, необхідних для вирішення проблем, сприяння реалістичним очікуванням від відносин, а також вирішення сексуальних проблем в партнерстві. Тренінг проводиться по вихідних днях або у формі вечірніх курсів і продовжується 16 годин. Разом з теоретичними викладеннями на першому плані стоять і практичні вправи в ролевих іграх при інтенсивній супервизии тренера.

У Швейцарії Боденманн (Bodenmann, 1995b) склав Фрайбургський тренінг профілактики стресу для пар, де основний акцент робиться на поліпшенні індивідуального і диадного упоралися із стресом. На вечірніх курсах і курсах по вихідних днях (загальною тривалістю 18 годин) партнерів знайомлять з різними можливостями того, що адекватного упоралося із стресом (уникнення непотрібного стресу, вироблення стресс-антагонистической діяльності, зміна оцінки проблемній ситуації, когнітивні стратегії подолання перевантаження, техніка зняття напруги, адекватне повідомлення про стрес, сприйняття стресу у партнера, форми того, що сумісного упоралося із стресом і т. д.). Разом з цим пари тренують свої комунікативні уміння і способи вирішення проблем.

Зростання публікацій по профілактиці стосовно партнерства дозволяє сподіватися, що в майбутньому цей підхід придбає ще більше значення. Дослідження ефективності профілактичних програм для пар показують, що якщо завчасно придбати відповідні уміння і навики, то можна стійко і на довгий час поліпшити якість партнерства і понизити ризик розлучень (ср. Hahlweg et al., 1993; Markman et al., 1993; Markman & Hahlweg, 1993; Van Widenfelt, Hosman, Schaap & Van der Staak, 1996).

Профілактичною пропозицією в сенсі третинної профілактики є посередництво при розлученні. Це позасудовий спосіб переробки конфлікту: подружжя, охоче розвестися, і їх діти (якщо вони є) за підтримки посередника досягають порядного і гідного відносно обох сторін розлучення, що діє як угода, що має обов'язкову силу і визначального наслідку розлучення. Мета такого посередництва — полюбовна угода, тобто готовність до співпраці і діалогу на основі взаєморозуміння і відповідальності за власні дії (ср. Duss-von Werdt, Mдhler & Mдhler, 1995).

Сімейна терапія

Визначення, концепції

У сімейно-центрованих інтервенціях, так само як і при методах подружньої терапії, першочергове значення надається відносинам і їх розвитку. У широкому сенсі під сімейною терапією ми розуміємо такі інтервенції, коли до лікування притягуються щонайменше два покоління і робота по зміні проблеми ведеться в контексті сімейних відносин, тобто шляхом зміни актуальних і минулих констелляций відносин. Мова йде про інтервенціях у осіб, тісно пов'язаних один з одним.

Більшість таких методів інтервенції базуються на концепціях комунікативної терапії, кібернетики, теорії систем і так далі і націлено на те, щоб змінити відношення між окремими членами сім'ї і провести реорганізацію системи. Якщо розуміти розлади не як явища, ізольовані від соціальних процесів в сім'ї — найбільш важливій системі відносин, — а як прямий вираз дисфункцій цієї биопсихосоциальной системи per se, то таке припущення настійно пропонує як екологічний аналіз, так і сімейно-центровану інтервенцію. Звідси витікає відповідно до системного мислення, що цей метод орієнтований на сімейні відносини, оскільки зміна патерну цих відносин повинна привести до зміни симптому і vice versa.

На цьому теоретичному і концептуальному фоні в сімейній терапії особливо важлива діагностика патерну відносин як основи цілеспрямованої інтервенції. Така діагностика може базуватися на сімейній розмові, циркулярних питаннях, класичному аналізі поведінки, систематичному спостереженні за поведінкою, генограмме, скульптурних методах або інших способах. Залежно від теоретичної орієнтації репертуар методів значно варіює, і між різними школами сімейної терапії часто не можна знайти ніякі спільні знаменники, окрім центрування на процесах сімейних відносин. І все-таки є декілька аспектів, що мають значення для всіх шкіл, наприклад особливо важливий в сімейній терапії «Joining», тобто утворення терапевтичних союзів, створення довірчої атмосфери і встановлення загальних правил роботи. При Joining в рамках сімейної терапії психотерапевтові важливо мати неупереджену основну установку (стояти на нейтральній позиції), а також постаратися не втручатися в патерни відносин, а виділити їх, за допомогою терапевтичних інтервенцій зробити очевидними для членів сім'ї і таким чином сприяти розширеному розумінню проблеми. Завдяки тому що психотерапевт працює з сім'єю, змінюється і організовується наново вся система, при цьому можуть мати місце нові коаліції або трикутники відносин. Як вже мовилося у введенні, терапевтичною мішенню може бути і зміна самій констелляции відносин, і поліпшення сімейних навиків і умінь. Для всіх інтервенцій, що фокусуються на сімейній интеракции, характерні наступні цілі: розуміння, зміна патернів трансакцій і значень, зміна ролей і сприяння індивідуалізації і автономії членів сім'ї, зміна сімейних структур (ієрархії і меж), а також поліпшення комунікативних навиків і умінь і способів вирішення проблем (табл. 22.5.4).

Таблиця 22.5.4. Деякі значущі підходи в сімейній терапії

Якби ми узялися в цій статті описувати надзвичайно широкий і багатообразний репертуар методів різних підходів сімейної терапії (робота з метафорами, рефреминг, розмова з декількома поколіннями, генограмма, скульптура, ритуали, циркулярні питання, позитивна коннотация і т. д.), то це відвело б нас далеко убік. Огляд можна знайти в «Handbook of Family Therapy» Gurman & Kniskern, 1991, який регулярно перевидається в переробленому вигляді і в якому оглядовому представлені різні підходи (ср. також Jacobson & Gurman, 1986).

Залежно від теоретичної орієнтації застосовуються і інші методи. Так, прихильник структурного підходу працює на межах між окремими членами сім'ї, окремими підсистемами і всією системою по відношенню до зовнішнього світу і намагається наново визначити і реорганізувати структуру сім'ї. Психодинамічні підходи концентруються більше на сімейних зв'язках, дорученнях і «посланнях» між поколіннями («делегування повноважень») і сімейних таємницях, намагаються розкрити їх і зробити явними. Якщо структурні підходи виходять з нормативного уявлення про функціонуючу сім'ю, а значить, з поняття нормальної сім'ї, то стратегічна сімейна терапія націлена безпосередньо на зміну підтримуючих умов проблеми і, «обурюючи систему», дозволяє організувати її наново. Найважливіші допоміжні засоби для цього — циркулярні питання («Як ви вважаєте, що думає із цього приводу ваша мати?», «Як ви думаєте, на погляд вашої дружини, у кого тісніші відносини з вашим сином — у неї або у вас?»), а також парадоксальні інтервенції.

Поиск по сайту: