Орієнтація на відносини психотерапевт—пациент: психоаналіз

Райнер Ріхтер

Введення

Психічна хвороба виражається в психічних і соматичних симптомах і порушеннях, в основі яких лежать актуальні внутрішні психологічні кризи або ж патологічні зміни психічних структур. Під психічними структурами тут маються на увазі природжені диспозиційні, а також придбані протягом життя основи психічного життя, які можна спостерігати прямо або виявити побічно. Розлади відносин теж можуть бути виразом хворобі, якщо можна довести їх причинний зв'язок з хворобливою зміною психічного або фізичного стану людини.

Душевна хвороба виникає тоді, коли несвідомі чинники перешкоджають мінімально необхідному емоційному хорошому самопочуттю, самореалізації в соціальних відносинах, а також упевненості в своєму матеріальному положенні, і виявляються або безпосередньо, або у вигляді психофізичних симптомів (ср. Loch, 1986). У теорії психоаналізу виникнення психічного або соматичного симптому розуміється як результат компромісу між витисненими, несвідомими інстинктивними імпульсами і протидіючими їм захисними механізмами. Згідно цієї теорії, терапевтична зміна шляхом психоаналізу пояснюється тим, що при інтерпретації ці несвідомі конфлікти між інстинктивним потягом і захистом стають усвідомленими і вирішуються; відповідні ж форми захисту представляються в терапевтичних відносинах у вигляді опору. Основний опір в лікуванні — це перенесення, так називається несвідоме відтворення в терапевтичних відносинах раніших конфліктів з батьківською фігурою.

Здоров'я не означає повного дозволу конфліктів минулого. Окрім «достатньої міри задоволеності і працездатності» (Freud, 1916/17) здоров'я означає, згідно новішому розумінню, ще і здатність мобілізувати загальмовані до цього психічні процеси «тут» і «тепер» в психотерапевтичних відносинах і вирішувати знов виникаючі конфлікти відповідно до умов і можливостей сьогодення (Nedelmann, 1980; Fonagy, Moran, Edgcumbe, Kennedy & Target, 1993).

Психотерапія, заснована на глибинній психології, містить такі форми терапії, які орієнтовані на усунення несвідомої психодинаміки актуальних невротичних конфліктів. При цьому концентрація терапевтичного процесу досягається завдяки відмежуванню мети лікування, переважно конфликто-центрированному образу дій і обмеженню регресивних процесів. До глубиннопсихологической психотерапії належать аналітична короткострокова, або фокальна, терапія, динамічна психотерапія, а також терапія з відносно рідкісними сеансами при довгострокових, міцних терапевтичних відносинах (суппортивная психотерапія). У аналітичній психотерапії мішенню її разом з невротичною симптоматикою є невротичний конфлікт. В центрі терапевтичного процесу коштує аналіз перенесення і опору при обліку регресивних процесів.

Раніше мета заснованих на психоаналізі психотерапевтичних методів визначалася таким чином: «зробити несвідоме свідомим», «розширити автономію Я» або «зменшити ригідність захисних механізмів», так що ці методи не піддавалися емпіричній перевірці; у новіших же визначеннях (наприклад, Sandler & Sandler, 1994) робиться спроба операционализации, причому її концептуальна близькість до інших теорій, і зокрема до теорії навчення, впадає в очі: психоаналітично обгрунтовані психотерапевтичні методи мають на меті «викликати необхідну психічну зміну, завдяки якій пацієнт зможе добитися нового, терапевтично бажаного вирішення своїх центральних конфліктів, а не триматися за старі, незадовільні і заподіюючі біль рішення».

Загальне для обох (орієнтованих етіологічно) груп методів — те, що предметом терапії є несвідома психодинаміка невротичних розладів з психічною і/або соматичною симптоматикою.

Техніка інтервенції і правила лікування

Форми інтервенції

Психоаналітично обгрунтовані психотерапевтичні методи характеризуються трьома технічними ознаками (ср. Kernberg, 1981):

- нейтралітетом аналітика-психотерапевта;

- переважним використанням інтерпретації;

- систематичним аналізом перенесення.

Психоаналітичне лікування може проводитися з різною частотою (максимум 5 годин в тиждень, мінімум 1-2 години в місяць), в різній обстановці (одна людина в кріслі або на кушетці, пара, сім'я, група) і з різною тривалістю (від декількох тижнів до декількох років). Класичний психоаналіз на кушетці є частою (від 3 до 5 годин в тиждень) індивідуальною терапією, як правило, що продовжується декілька років; психоаналітична короткострокова терапія складає декілька годин (максимум 50).

Серед психоаналітично обгрунтованих методів особливе значення приписують глубиннопсихологической психотерапії і аналітичній психотерапії, оскільки вони набули великого поширення в психотерапевтичному обслуговуванні населення. Цьому поза сумнівом сприяє те, що вони відносяться до таких психотерапевтичних методів, які пацієнт (у ФРН) має право оплачувати через свою лікарняну касу (ср. Psychotherapie-Richtlinien, 1987; Vereinbarung ьber die Anwendung von Psychotherapie, 1988). Але психоаналітичні методи не тільки в Германії належать до найбільш поширеним (ср. Richter & Meyer, 1992; Kдchele & Richter, 1997): більшість психотерапевтів в США на питання про їх специфічну теоретичну орієнтацію указували психодинамічну орієнтацію (Sammons & Gravitz, 1990).

Поиск по сайту: