Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Орієнтація на відносини психотерапевт—пациент: психоаналіз



Райнер Ріхтер

 

Введення

 

Психічна хвороба виражається в психічних і соматичних симптомах і порушеннях, в основі яких лежать актуальні внутрішні психологічні кризи або ж патологічні зміни психічних структур. Під психічними структурами тут маються на увазі природжені диспозиційні, а також придбані протягом життя основи психічного життя, які можна спостерігати прямо або виявити побічно. Розлади відносин теж можуть бути виразом хворобі, якщо можна довести їх причинний зв'язок з хворобливою зміною психічного або фізичного стану людини.

Душевна хвороба виникає тоді, коли несвідомі чинники перешкоджають мінімально необхідному емоційному хорошому самопочуттю, самореалізації в соціальних відносинах, а також упевненості в своєму матеріальному положенні, і виявляються або безпосередньо, або у вигляді психофізичних симптомів (ср. Loch, 1986). У теорії психоаналізу виникнення психічного або соматичного симптому розуміється як результат компромісу між витисненими, несвідомими інстинктивними імпульсами і протидіючими їм захисними механізмами. Згідно цієї теорії, терапевтична зміна шляхом психоаналізу пояснюється тим, що при інтерпретації ці несвідомі конфлікти між інстинктивним потягом і захистом стають усвідомленими і вирішуються; відповідні ж форми захисту представляються в терапевтичних відносинах у вигляді опору. Основний опір в лікуванні — це перенесення, так називається несвідоме відтворення в терапевтичних відносинах раніших конфліктів з батьківською фігурою.

Здоров'я не означає повного дозволу конфліктів минулого. Окрім «достатньої міри задоволеності і працездатності» (Freud, 1916/17) здоров'я означає, згідно новішому розумінню, ще і здатність мобілізувати загальмовані до цього психічні процеси «тут» і «тепер» в психотерапевтичних відносинах і вирішувати знов виникаючі конфлікти відповідно до умов і можливостей сьогодення (Nedelmann, 1980; Fonagy, Moran, Edgcumbe, Kennedy & Target, 1993).

Психотерапія, заснована на глибинній психології, містить такі форми терапії, які орієнтовані на усунення несвідомої психодинаміки актуальних невротичних конфліктів. При цьому концентрація терапевтичного процесу досягається завдяки відмежуванню мети лікування, переважно конфликто-центрированному образу дій і обмеженню регресивних процесів. До глубиннопсихологической психотерапії належать аналітична короткострокова, або фокальна, терапія, динамічна психотерапія, а також терапія з відносно рідкісними сеансами при довгострокових, міцних терапевтичних відносинах (суппортивная психотерапія). У аналітичній психотерапії мішенню її разом з невротичною симптоматикою є невротичний конфлікт. В центрі терапевтичного процесу коштує аналіз перенесення і опору при обліку регресивних процесів.

Раніше мета заснованих на психоаналізі психотерапевтичних методів визначалася таким чином: «зробити несвідоме свідомим», «розширити автономію Я» або «зменшити ригідність захисних механізмів», так що ці методи не піддавалися емпіричній перевірці; у новіших же визначеннях (наприклад, Sandler & Sandler, 1994) робиться спроба операционализации, причому її концептуальна близькість до інших теорій, і зокрема до теорії навчення, впадає в очі: психоаналітично обгрунтовані психотерапевтичні методи мають на меті «викликати необхідну психічну зміну, завдяки якій пацієнт зможе добитися нового, терапевтично бажаного вирішення своїх центральних конфліктів, а не триматися за старі, незадовільні і заподіюючі біль рішення».

Загальне для обох (орієнтованих етіологічно) груп методів — те, що предметом терапії є несвідома психодинаміка невротичних розладів з психічною і/або соматичною симптоматикою.

 

Техніка інтервенції і правила лікування

 

Форми інтервенції

 

Психоаналітично обгрунтовані психотерапевтичні методи характеризуються трьома технічними ознаками (ср. Kernberg, 1981):

- нейтралітетом аналітика-психотерапевта;

- переважним використанням інтерпретації;

- систематичним аналізом перенесення.

Психоаналітичне лікування може проводитися з різною частотою (максимум 5 годин в тиждень, мінімум 1-2 години в місяць), в різній обстановці (одна людина в кріслі або на кушетці, пара, сім'я, група) і з різною тривалістю (від декількох тижнів до декількох років). Класичний психоаналіз на кушетці є частою (від 3 до 5 годин в тиждень) індивідуальною терапією, як правило, що продовжується декілька років; психоаналітична короткострокова терапія складає декілька годин (максимум 50).

Серед психоаналітично обгрунтованих методів особливе значення приписують глубиннопсихологической психотерапії і аналітичній психотерапії, оскільки вони набули великого поширення в психотерапевтичному обслуговуванні населення. Цьому поза сумнівом сприяє те, що вони відносяться до таких психотерапевтичних методів, які пацієнт (у ФРН) має право оплачувати через свою лікарняну касу (ср. Psychotherapie-Richtlinien, 1987; Vereinbarung ьber die Anwendung von Psychotherapie, 1988). Але психоаналітичні методи не тільки в Германії належать до найбільш поширеним (ср. Richter & Meyer, 1992; Kдchele & Richter, 1997): більшість психотерапевтів в США на питання про їх специфічну теоретичну орієнтацію указували психодинамічну орієнтацію (Sammons & Gravitz, 1990).

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.