Завершальні зауваження. Багато хто з поширених сьогодні психотерапевтичних підходів виник не у зв'язку із

Багато хто з поширених сьогодні психотерапевтичних підходів виник не у зв'язку із знаннями психології, а з ідеями, нічого спільного з наукою що не мають, і тому досить важко представити і розібрати сучасні методи клинико-психологической інтервенції. У справжньому підручнику ми приділимо більшу увагу тим підходам, які спираються на психологічне дослідження. Що ж до тих психотерапевтичних методів, представники яких вважають за краще спиратися на теорії, відносини, що мають мало, до психології, то ми спробуємо, якщо про них зайде мова, знайти їх зв'язок з психологією. Це перш за все відноситься до інтервенцій, орієнтованих на психоаналіз, оскільки їх дія базується все-таки на психологічних закономірностях, які психологія повинна досліджувати, навіть якщо прихильники цих методів і дотримуються інших каузальних атрибуцій для пояснення їх дії.

Критерієм, покладеним в основу класифікації підходів клинико-психологического лікування в нашому підручнику, є їх первинне «місце інтервенції». Щоб добитися терапевтичних змін, різні психотерапевтичні підходи вибирають «психологічні» різною мірою орієнтації; при деяких методах в центрі терапевтичної роботи коштують відносини психотерапевт—пациент, при інших — цілеспрямована зміна дисфункциональных патернів поведінки і переживань пацієнта, треті, у свою чергу, працюють над зміною структури і якості взаємодії між значущими особами. Якщо людська поведінка і емоції організовуються в рамках і интра-, і интериндивидуальной системи, цілком «психологічно» припускати, що одних і тих же або схожих цілей можна досягти різними шляхами, наприклад, пом'якшити депресивний розлад можна як шляхом цілеспрямованого впливу на дисфункциональные когниции і способи поведінки, так і шляхом реорганізації образу Я за допомогою структурованого досвіду терапевтичних відносин. Як терапевтичні підходи, де головними для терапії є відносини психотерапевт—пациент, ми розглянемо психоаналіз (розділ 22.2) і розмовну терапію (розділ 22.3). У цих видах терапії досвід терапевтичних відносин грунтується в істотній мірі на базі аналізу перенесення і контрперенесення і відповідно здійснення основних змінних терапії. У поведінковій терапії (включаючи когнітивні підходи, розділ 22.4) безпосередньо звертаються до дисфункциональному поведінки пацієнтів, а також планують і здійснюють організацію навчення, що допомагає пацієнтам адекватніше справлятися з їх проблемами. Назвемо тут і ще одну точку додатку для психотерапії — робота з тілом; проте в цьому підручнику ми відмовилися від того, щоб розбирати подібні підходи (за винятком біологічного зворотного зв'язку), оскільки їх науковий фундамент в даний час недостатній. Іншу площину представляють міжособові системи, особливо партнерські відносини або сім'я, які обговорюються в розділі 22.5.

Методи описуватимуться по єдиній систематиці:

- введення, що включає зокрема концепцію здоров'я і хвороби і терапевтичні цілі

- техніка інтервенції

- площини інтервенції

- ефективність і свідчення, а також

- пояснення ефективності для відповідного підходу.

Виходячи з історії предмету нам представляється неможливим обійтися без конкретних описів окремих теоретичних підходів, хоча майбутнє методів психологічної інтервенції, швидше за все, зв'язується не з підходами різних шкіл, а з концепціями, які укорінялися в психології на дослідницькій базі незалежно від їх походження. Проте ті, хто вивчає клінічну психологію, повинні розбиратися у вживаних сьогодні методах і уявляти собі лежачі в їх основі ідеї.

У останні десятиліття були проведені емпіричні дослідження процесу терапії і дій всіх цих форм терапії, хоча і в різному об'ємі. Ми виходимо з того, що науковий розвиток клинико-психологических методів в майбутньому сильніше орієнтуватиметься на розвиток різних приватних областей психології, чим на окремі історичні авторитети. Оскільки ще не для всіх розладів у нас є достатня кількість даних, ми можемо в даний час тільки в обмеженій мірі використовувати строгу диференційовану модель свідчень (ср. розділи 3 і 4) і маємо слідством те, що психотерапевти коштують перед абсолютно особливими науковими і практичними завданнями. Ми вважаємо, що необхідне тісніше пов'язувати психотерапію з фундаментальними науками (див. розділ 19), якщо ми хочемо, щоб вона все далі розвивалася і отримувала все більш вагоме наукове обгрунтування.

Література

Antaki, Ch. & Brewin, Ch. (1982). Attributions and psychological change. London: Academic Press.

Ambьhl, H. & Grawe, K. (1988). Die Wirkungen von Psychotherapie als Ergebnisse der Wechselwirkung zwischen therapeutischem Angebot und Aufnahmebereitschaft der Klient/inn/en. Zeitschrift fьr Klinische Psychologie, Psychopathologie und Psychotherapie, 36, 308-327.

Arkowitz, H. (1992). Integrative theories of therapy. In D. K. Freedheim (Ed.), History of psychotherapy (pp. 261-303). Washington: American Psychological Association.

Bandura, A. (1987). Perceived self-efficacy: exercise of control through self-belief. In J. P. Dauwalder, M. Perrez & V. Hobi (Eds.), Controversial issues in behavior modification (pp. 27-59). Amsterdam: Swets & Zeitlinger.

Bankoff, E. A. & Howard, K. I. (1992). The social network of the psychotherapy patient and effective psychotherapeutic process. Journal of Psychotherapy Integration, 2, 273-294.

Bastine, R. (1988). Psychotherapeutische Prozesse — von der Verlegenheit, psychotherapeutische Verдnderungen zu erklдren. Zeitschrift fьr Klinische Psychologie, Psychopathologie und Psychotherapie, 36, 296-307.

Baumann, U. (1986). Zum Placebo-Konzept in der Psychotherapie. In H. Hippius, K. Ьberla, G. Laakmann & J. Hasford (Hrsg.), Das Placebo-Problem (S. 97-105). Stuttgart: Fischer.

Baumann, U. (Hrsg.). (1987). Soziales Netzwerk - Soziale Unterstьtzung (Themenheft). Zeitschrift fьr Klinische Psychologie, 16, 4.

Baumann, U. (1996). Wissenschaftliche Psychotherapie auf der Basis der wissenschaftlichen Psychologie. Report Psychologie, 21, 9, 686-699.

Baumann, U. & von Wedel, B. (1981). Stellenwert der Indikationsfrage im Psychotherapiebereich. In U. Baumann (Hrsg.), Indikation zur Psychotherapie (S. 1-36). Mьnchen: Urban & Schwarzenberg.

Beck, A. T., Rush, A. J., Shaw, B. F. & Emery, G. (1983). Kognitive Therapie der Depression. Mьnchen: Urban & Schwarzenberg.

Beitman, B. D., Goldfried, M. R., Norcross, J. C. (1989). The movement toward integrating the psychotherapies: An overview. American Journal of Psychiatry, 146, 138-147.

Benjamin, L. S. (1987). Use of structural analysis of social behavior (SASB) to define and measure confrontation in psychotherapy. In W. Huber (Ed.), Progress in psychotherapy research (pp. 469-495). Louvain-la-Neuve: Presses Universitaires de Louvain.

Bergin A. E & Garfield S. L. (Eds.). (1994). Handbook of psychotherapy and behavior change (4th ed.) New York: Wiley.

Beutler, L E., Machado, P. P. P. & Neufeldt, S. A. (1994). Therapist variables. In A. E. Bergin & S. L. Garfield (Eds.), Handbook of psychotherapy and behavior change (pp. 229-269). New York: Wiley.

Beutler, L. E., Williams, R. E., Wakenfield, P. J. & Entwistle, St. R. (1995). Bridging scientist and practitioner perspectives in clinical psychology. American Psychologist, 50, 984-994.

Blaser, A. (1985). Diagnose und Indikation in der Psychotherapie. Zeitschrift fьr Klinische Psychologie, Psychopathologie und Psychotherapie, 4, 294-304.

Bower, G. H. & Hilgard, E. R. (1981). Theorien des Lernens I. Stuttgart: Klett-Cotta.

Brehm, S. S. & Smith, T. W. (1986 3). Social psychological approaches to psychotherapy and behavior change. In S. L. Garfield & A. Bergin (Eds.), Handbook of psychotherapy and behavior change (pp. 69-116). New York: Wiley.

Brewin, C. R. (1988). Cognitive foundations of clinical psychology. London: Erlbaum.

Caspar, F. (1995). Hypothesenbildungsprozesse in psychotherapeutischen Erstgesprдchen. Probleme und Mцglichkeiten des empirischen Zuganges (Habilitationsschrift). Bern: Universitдt Bern.

Caspar, F. (1997). What goes on in а psychotherapist's mind? Psychotherapy Research, 7, 105-125.

Christensen, A. & Jacobson, N. S. (1994). Who (or what) can do psychoterapy: The Status and challenge of nonprofessional therapies. Psychological Science, 5, 8-14.

Dsubanko-Obermayr, K. & Baumann, U. (1998). Informed consent in psychotherapy: demands and reality. Psychotherapy research, 8, 321-247.

Fiegenbaum, W. & Tuschen, B. (1996). Reizkonfrontation. In J. Margraf (Hrsg.), Lehrbuch der Verhaltenstherapie, Bd. 1 (S. 301-313). Berlin: Springer.

Fietkau, H.-J. (1977). Die Einstellung in der Psychotherapie. Salzburg: Otto Mьller.

Frank, J. D. (1989). Non-specific aspects of treatment: The view of а psychotherapist. In M. Shepherd & N. Sartorins (Eds.), Non-specific aspects of treatment (pp. 95-114). Toronto: Hans Huber Publishers.

Garfield, S. L. (1994). Research on client variables in psychotherapy. In A. E. Bergin & S. L. Garfield (Eds.), Handbook of psychotherapy and behavior change (pp. 190-228). New York: Wiley.

Gaston, L. Marmar. C. R., Thompson L. W. & Gallagher, D. (1988). Relation of patient pretreatment characteristics to the therapeutic alliance in diverse psychotherapies. Journal of Consulting and Clinical Psychology, 56, 483-489.

Goldfried, M. R. (1987). The challenge of psychotherapy integration. In W. Huber (Ed.), Progress in psychotherapy research (pp. 801-823). Louvain-La-Neuve: Presses Universitaires de Louvain.

Grawe, K. (1981a). Ьberlegungen zu mцglichen Strategien der Indikationsforschung. In U. Baumann (Hrsg.), Indikation zur Psychotherapie (S. 221-236). Mьnchen: Urban & Schwarzenberg.

Grawe, K. (1981b). Vergleichende Psychotherapieforschung. In W.-R. Minsel & R. Scheller (Hrsg.), Psychotherapie (S. 149-183). Mьnchen: Kцsel.

Grawe, K. (1987). Psychotherapie als Entwicklungsstimulation von Schemata — ein ProzeЯ mit nicht voraussehbarem Ausgang. In F. Caspar (Hrsg.), Problemanalyse in der Psychotherapie (S. 72-87). Tьbingen: DGVT.

Grawe, K. (1997). Research-informed psychotherapy. Psychotherapy Research, 7, 1-19.

Grawe, K., Caspar, F. & Ambьhl, H. (1990). Die Berner Therapievergleichsstudie. Zeitschrift fьr Klinische Psychologie, 19 (4).

Greenberg, L. S. (1986). Change process research. Journal of Consulting and Clinical Psychology, 54, 4-9.

Greenberg, L. S., Rice, L. & Elliott, R. (1993). Facilitating emotional change: The moment to moment process. New York: Guilford Press.

Greve, W. (1993). Ziele therapeutischer Intervention: Probleme der Bestimmung, Ansдtze der Beschreibung, Mцglichkeiten der Begrьndung und Kritik. Zeitschrift fьr Klinische Psychologie, 22, 347-373.

Halder, P. (1977). Verhaltenstherapie und Patientenerwartung. Bern: Huber.

Heigl, F. S. & Triebel, A. (1977). Lernvorgдnge in psychoanalytischen Therapien. Die Technik der Bestдtigung. Eine empirische Untersuchung. Bern: Huber.

Helm, J. (1980). Gesprдchspsychotherapie. Darmstadt: Steinkopff Verlag.

Herschbach, P., Klinger, A. & Odefey, S. (1980). Die Therapeut-Klient-Beziehung. Salzburg: Otto Mьller.

Howald, K. I., Lueger, R. J. Maling, M. S. & Martinovich, Z. (1992). A phase model of psychotherapy outcome: Causal mediation of change. Paper presented at the 23rd Annual Meeting of the Society for Psychotherapy Research, Berkeley, CA.

Huber, W. (1987). La Psychologie clinique aujourd'hui. Bruxelles: Pierre Mardaga.

Huber, W. (1992). Probleme, Дngste, Depressionen. Beratung und Therapie bei psychischen Stцrungen. Bern: Huber.

Huber, W. (1998). Entwicklung der integrativen Therapie. In W. Senf & M. Broda (Hrsg.), Praxis der Psychotherapie. Ein integratives Lehrbuch fьr Psychoanalyse und Verhaltenstherapie. (2. Aufl., S. 228-230). Stuttgart: Thieme.

Hutzli, E. & Schneeberger, E. (1995). Die Psychotherapeutische Versorgung in der Schweiz. Eine Umfrage bei psychotherapeutisch tдtigen Personen. Unverцff. Lizentiatsarbeit. Universitдt Bern.

Ischi, N. (1985). Zur Erklдrung der Wirksamkeit der differentiellen Beachtung. Unverцff. Diss., Universitдt, Bern.

Kanfer, F. H. & Grimm, L. G. (1980). Managing clinical change. A process model of therapy. Behavior Modification, 4, 419-444.

Kanfer, F. H., Reinecker, H. & Schmelzer, D. (1991). Selbstmanagement-Therapie. Berlin: Springer.

Karasu, T. B. (1977). Psychotherapies: An overview. American Journal of Psychiatry, 124, 833-874.

Kazdin, A. E. (1994). Methodology, design, and evaluation in psychotherapy research. In A. E. Bergin & S. L. Garfield (Eds.), Handbook of psychotherapy and behavior change (pp. 19-71). New York: Wiley.

Kessler, B. H. & Roth, W. L. (1980). Verhaltenstherapie: Strategien, Wirkfaktoren und Ergebnisse. In W. Wittling (Hrsg.) Handbuch der Klinischen Psychologie (Bd. 2) (S. 246-287). Hamburg: Hoffmann und Campe.

Kiesler, D. J. (1966). Some myths of psychotherapy research and the search for а paradigm. Psychological Bulletin, 65, 110-136.

Korchin, S. (1976). Modern clinical psychology. New York: Basic Books.

Koss, M. P. & Shiang, J. (1994). Research on brief psychotherapy. In A. E. Bergin & S. L. Garfield (Eds.), Handbook of psychotherapy and behavior change (pp. 664-700). New York: Wiley.

Krasner, L. (1962). The therapist as а social reinforcement machine. In H. H. Strupp & L. Luborsky (Eds), Research in psychotherapy (Vol. II) (pp. 61-94). Washington: American Psychological Association.

Kupper, Z. (1986). Psychosoziale Versorgung (Kanton Freiburg/Schweiz). Unverцff. Liz. Arbeit, Universitдt, Freiburg (Schweiz).

Lambert, M. J. & Bergin, A. E. (1994). The effectiveness of psychotherapy. In A. E. Bergin & S. L, Garfield (Eds.), Handbook of psychotherapy and behavior change (pp. 143-189). New York: Wiley.

Lazarus, A. A. (1984). In support of technical eclecticism. Psychological Report, 21, 415-416.

Leuzinger-Bohleber, M. & Pfeifer, R. (1989). Motivations- und Emotionsstцrungen. Ein Cognitive Science Ansatz. Teil II: Interventionsstrategien. Zeitschrift fьr Klinische Psychologie, Psychopathologie und Psychotherapie, 37, 195-217.

London, P. (1964). The modes and morals of psychotherapy. New York: Holt, Rinehart & Winston.

Maercker, A. (1996). Operante Verfahren. In J. Margraf (Hrsg.), Lehrbuch der Verhaltenstherapie, Bd. 1 (S. 401-410). Berlin: Springer.

Mдrtens, M. & Petzold, H. (1995). Perspektiven der Psychotheapieforschung und Ansдtze fьr integrative Orientierungen (Psychotherapy research and integrative orientations). Integrative Therapie, 1, 3-7.

Margraf, J. & Baumann, V. (1986). Welche Bedeutung schreiben Psychotherapeuten der Erfahrung zu? Zeitschrift fьr Klinische Psychologie, 15, 248-253.

Marks, I. (1994). Behavior therapy as an aid to self-care. Current Directions in Psychological Science, 3, 19-22.

Martin, D. G. (1975). Gesprдchspsychotherapie als LernprozeЯ. Salzburg: Otto Mьller.

McCullough, L., Winston, A., Farber, B. A., Porter, F., Pollack, J., Laikin, M., Vingiano, W. & Trujillo, M. (1991). The relationship of patient — therapist interaction to outcome in brief psychotherapy. Psychotherapy, 28, 525-533.

Mikula, G. (1977). Interpersonale Attraktion: Ein Ьberblick ьber den Forschungsgegenstand. In G. Mikula & W. Stroebe (Hrsg.), Sympathie, Freundschaft und Ehe (S. 13-40). Bern: Huber.

Miltner, W., Birbaumer, N. & Gerber, W. D. (Hrsg.). (1986). Verhaltensmedizin. Berlin: Springer.

Nietzel, M. T. & Fisher, S. G. (1981). Effectiveness of professional and paraprofessional helpers: A comment on Durlak. Psychological Bulletin, 89, 555-565.

Norcross, J. C. (1995). Psychotherapie-Integration in den USA. Ьberblick ьber eine Metamorphose (Psychotherapy integration in the USA: An overview of а metamorphosis). Integrative Therapie, 1, 45-62.

Orlinsky, D. E. & Howard, K. I. (1986 3). Process and outcome in psychotherapy. In S. L. Garfield & A. E. Bergin (Eds.), Handbook of psychotherapy and behavior change (pp. 311-384). New York: Wiley.

Orlinsky, D. E. & Howard, K. I. (1987). A generic model of process in psychotherapy. In W. Huber (Ed.), Progress in psychotherapy research (pp. 445-458). Louvain-La-Neuve: Presses Universitaires de Louvain.

Orlinsky, D. E., Grawe, K. & Parks, B. K. (1994). Process and outcome in psychotherapy — noch einmal. In A. E. Bergin & S. L. Garfield (Eds.), Handbook of psychotherapy and behavior change (pp. 270-329). New York: Wiley.

Perrez, M. (1982). Ziele der Psychotherapie. In R. Bastine, P. A. Fiedler, K. Grawe, S. Schmidtchen & G. Sommer (Hrsg.), Grundbegriffe der Psychotherapie (S. 459-463). Weinheim: Edition Psychologie.

Perrez, M. (1988). Psychologische Intervention ьber Mediatoren (Themenheft). Heilpдdagogische Forschung, 14 (3).

Prochaska, J. O., DiClemente, C. C. & Norcross, J. C. (1992) In search of how peoples change. American Psychologist, 47, 1102-1114.

Schofield, P. T. (1964). Psychotherapy: The purchase of friendship. New York: Prentice Hall.

Seligman, M. E. (1994). What you can change and what you can't. The complete guide to successful self-improvement. New York: Knopf.

Spada, H. (1992). Lehrbuch Allgemeine Psychologie (2. Aufl.). Bern: Huber.

Stein, D. H. & Lambert, M. J. (1984). On the relationship between therapist experience and psychotherapy out-come. Clinical Psychology Review, 4, 127-142.

Stiles, W. B., Shapiro, D. A. & Elliott, R. (1986). Are all psychotherapies equivalent? American Psychologist, 41, 165-180.

Stricker, G. (1992). The relationship of research to clinical practice. American Psychologist, 47, 543-549.

Strupp, H. H. (1986). Psychotherapy. Research, Practice, and public policy. American Psychologist, 2, 120-130.

Sue, S. & Zane, N. (1987). The role of culture and cultural techniques in psychotherapy: A critique and reformulation. American Psychologist, 42, 37-45.

Weinberger, J. (1995). Common factors aren't so common: the common factors dilemma. Clinical Psychology, 2, 45-69.

Westmeyer, H. (1987). Mцglichkeiten der Begrьndung therapeutischer Entscheidungen. In F. Caspar (Hrsg.), Problemanalyse in der Psychotherapie (S. 20-31). Mьnchen: dgvt.

Westmeyer, H. & Hoffmann, N. (1977). Verhaltenstherapie. Grundlegende Texte. Hamburg: Hoffmann & Campe.

Wills, T. A. (1982). Non-specific factors in helping relationships. In T. A. Wills (Ed.), Basic processes in helping relationships (pp. 381-404). New York: Academic Press.

Zeier, H. (1998). Biofeedback. Physiologische Grundlagen-Anwendungen in der Psychotherapie. Bern: Huber.

Zielke, M. (1979). Laienpsychotherapeuten in der klientenzentrierten Psychotherapie. Salzburg: Otto Mьller.

Zielke, M. (Hrsg.). (1982). Diagnostik in der Psychotherapie. Stuttgart: Kohlhammer.

Zimmer, D. (1983). Empirische Ergebnisse der Therapieforschung zur Therapeut-Kient-Beziehung. In D. Zimmer (Hrsg.), Die therapeutische Beziehung (S. 12-28). Weinheim: Edition Psychologie.

Поиск по сайту: