Для оцінки терапевтичних методів Американською психологічною асоціацією (Task Force АРА, 1993) був запропонований каталог критеріїв з метою перевірки: наскільки той або інший терапевтичний метод валидизирован емпірично (empirically validated treatments). При цьому виділяють «терапевтичні методи з добре доведеною ефективністю» і «ймовірно ефективні терапевтичні методи». Мова тут йде про нормативний метод, заснований на эксплицитных правилах, сформульованих для оцінки інтервенцій. Для предиката «добре доведена ефективність» потрібно щонайменше два грунтовні дослідження груп, виконаних різними дослідницькими групами, або велике число експериментальних робіт по вивченню окремих випадків; і в першому і в другому випадках дослідження повинні задовольняти певним сформульованим методичним критеріям якості. Так, наприклад, в дослідженнях груп ефективність даної терапії повинна опинитися краще, ніж при якомусь іншому лікуванні або плацебо-терапії.
Істотно також, що досліджувані форми терапії базуються на керівництві по психотерапії. Нерідко такого роду допомога розглядається як неадекватні обмеження для психотерапевтів. Проти цього можна заперечити, що зрештою будь-яка форма терапії потребує можливо точнішого опису відповідного образу дій; в цьому відношенні керівництво по психотерапії складене в эксплицитной формі. Керівництво по психотерапії може відноситися до різних напрямів (наприклад, міжособова, поведінкова, психодинамічна психотерапія; див. Task Force АРА, 1993). Психотерапевтичне лікування може мати різний вирішуючий ступінь, залежно від того, що воно пропонує: структуру окремого сеансу або більш загальні вказівки для конкретного образу дій. Керівництво по психотерапії не обов'язково є гарантією, що в окремих формах терапії здійснюються на ділі необхідні концепції; тому для дослідження терапії дуже важлива перевірка на вірність концепції (вірність керівництву; treatment integrity), іншими словами — якою мірою необхідні терапевтичні концепції здійснюються на ділі.
Варто згадати, що критерії, пропоновані Американською психологічною асоціацією, — це эксплицитные критерії, і що за певних умов дослідження окремих випадків можна вважати еквівалентними дослідженням груп. Ця точка зору до цих пір не бралася до уваги при метаанализе. Експертна група віддає собі звіт в довільності цих критеріїв, але, базуючись на існуючих знаннях, обгрунтовує їх формулювання і пропонує перелік психотерапевтичних методів, що задовольняють висунутим критеріям. Зрозуміло, що такого роду переліки потребують постійної актуалізації і перегляду (ср. фаза IV), тому подібний «знак якості» не можна видати на необмежений час (про контроверзе див. Kazdin, 1996a).
Якщо критерії, запропоновані Американською психіатричною асоціацією, орієнтовані на методи, то опубліковані нею ж (1993, 1997) Practice Guidelines (рекомендації по лікуванню) орієнтуються на розлади, тобто вони є вказівки на апробовані форми лікування при конкретних розладах. Ця інформація включає критерії лікування (по термінології, використовуваній в гарантії якості, — див. розділ 19), які іноді можуть зростати до стандарту лікування. З боку психотерапевтів ці рекомендації іноді піддавалися критиці: мовляв, вони украй односторонні і орієнтуються на медикаментозну терапію (Persons, Thase & Crits-Christoph, 1996). Передбачається, що рекомендації по лікуванню повинні складатися компетентною експертною комісією, члени якої ретельно проглядають наявну літературу і на цій підставі дають рекомендації. Важливо, щоб ці органи були широкими по своєму складу, тобто щоб в них входили і клінічні психологи/психотерапевти; тоді можна буде давати різні оцінки різних підходів (ср. American Psychologist, 1994). Рекомендації по лікуванню можна віднести до прикордонної області між фазами III і IV на тій підставі, що в них завжди слід враховувати результати дослідження у фазі IV (практичний контроль). Таким чином, рекомендації по лікуванню сприяють також гарантії якості.