Створення оптимальних гігієнічних умов в ставках для вирощування риби

Вода разом з ґрунтом ложа ставу бактеріями, нижчими, надводними і підводними вищими рослинами, безхребетними кормовими тваринами являється зовнішнім середовищем для риб. Вона впливає на всі життєві процесі, які відбуваються в організмі риби: дихання, харчування, кровотворення, кровообіг, на нервову діяльність, розмноження, ріст і розвиток. Тому для нормальної життєдіяльності риб і підтримання на належному рівні їх резистентності необхідно створити в ставах оптимальні зоогігієнічні умови, які забезпечують створення в організмі риб як специфічного так і неспецифічного імунітету.

Серед різноманіття чинників зовнішнього середовища важливу роль у житті риб мають газовий і сольовий режими води. Змінюючи ці чинники, можна регулювати умови зовнішнього середовища в бажаному напрямку і тим самим попереджати загибель риб.

Вплив температури води на риб

Від температури води залежить не тільки ріст і розвиток риб але і характер виявлення різних хвороб. При цьому, як найбільш низька (0,1-0,2⁰С) так і надмірно висока (вище 30⁰С) температура води діє на коропа негативно. Для інших видів ці величини можуть бути трохи меншими або більшими.

З практичної точки зору необхідно добре пам’ятати, що стійкість риб і інших гідробіонтів до дії граничних температур залежить від їх адаптації до визначених температур так, наприклад, золоті рибки, адаптовані до температури 22⁰С витримують підвищення температури тільки до 28⁰С, а тварини, які живуть при температурі 36,5⁰С переносять температуру навіть до 42⁰С.

Для різних видів риб і різних стадій їх розвитку (ікра, личинки, мальки, дослідні риби) необхідні визначені температури. В таблиці представлені визнані за оптимальні і летальні температури для коропа, щуки, річної форелі і окремих стадій їх розвитку.

Не дивлячись на те, що нижня температура границя життя значно ширша ніж верхня, гіпотермія значно більше впливає на всі життєві процеси і навіть може привести до загибелі живі організми.

Таблиця 9 – Оптимальні летальні температури для риб ікри, личинок, що розвиваються t⁰ в градусах Цельсія

Нижня температурна межа може привести до загибелі, хоч і у риб, як і усіх живих істот, діє ряд пристосувальних реакцій, а саме периферичних судин, сповільнення дихання, посилення обміну речовин (без надходження поживних речовин у риб взимку спостерігається різке схуднення).

При подальшій дії холоду на риб, починає падати температура тіла, інтенсивність обміну слабшає периферичні судини розширяються (це добре видно по зябрам) функція мозку пригнічується, кров’яний тиск падає, дихальні рухи зябрових кришок стають рідкими. Поступово спочатку гинуть окремі клітини, а потім і весь організм.

В деяких випадках, навіть у природі, спостерігається різке погіршення стану риб, хоч замерзання тканинної рідини не відбувається. Якщо зниження температури відбувається поступово, то риба іде в місця з більш високою температурою (екологічне пристосування).

Поступові зміни температури рідко являють якусь небезпеку для риб, тоді як різкі коливання можуть причиною стресу Синдром «температурного шоку» добре відомий рибоводам і його треба уникати. Рибоводи рекомендують переводити риб з одних умов в другі поступово, щоб різниця температур не перевищувала 3-5⁰С.

При низькій температурі у коропів спостерігається застуда, хвороба Штаффа вражається зябровий апарат.

При високій температурі, навіть при короткочасній дії опікаються зяброві пелюстки. На вражених зябрах розвиваються сапрофітні гриби і бактерії, в результаті життєдіяльності яких розвивається патологічний процес і відбувається масова загибель риб.

Відомо, що деякі інфекційні хвороби риб (вірусна геморагічна септицемія форелі) з’являється в відносно холодній воді (при 10-12⁰С), інші, навпаки, найбільш швидко протікають при більш високій температурі води (20-25⁰) – аеромоноз, запалення плавального міхура, бранхіомікоз коропів.

Деякі паразити холодолюбні, інші теплолюбові. Наприклад, Costia necatrix масово розмножується при 10-22⁰С іхтіофтіріус при 20-26⁰С; дактілогірус вастатор при 24-28⁰С;

Таким чином температура оточуючого середовища істотно впливає не тільки на риб, але і на інших гідробіонтів – фауну і флору рибогосподарських водойм.

При зимовому утриманні риб необхідно досягати створення оптимальних температур. Це можливо досягти шляхом утеплення водоподаючих каналів, накриваючи їх очеретовими матами і регулюванням водообміну в зимувальних ставках.

Негативну дію високих температур в літній період, особливо у мілководних прогрітих ставках усувають шляхом створення проточності для цього необхідно мати достатньо води в головних ставках. Зменшити дію високих температур можна регулюванням водної рослинності зважаючи на те, що в заростях температура води буває завжди нижче влітку і вище взимку, ніж при відсутності рослин.

Вплив газового режиму водойм на риб

Газовий режим водойми впливає на життєдіяльність риб ще більше ніж температура води. Водна поверхня, стикаючись з атмосферним повітрям, поглинає і розчиняє азот, кисень, двоокис вуглецю. Ці гази мають велике значення для всіх водних тварин і рослин, від розвитку і життєдіяльності яких залежить зоогігієнічний фон водойми.

Крім названих газів, у воді рибоводних ставків, а також в природних рибогосподарських водоймах іноді присутні дуже отруйні гази: сірководень і метан. Наявність цих газів у воді рибоводних ставків і природних водойм засвідчує про їх антисанітарний стан. В таких водоймах створюються умови, при яких виникають, різні хвороби, які супроводжуються масовою загибеллю риб.

Кисень

Найбільш важливим для риб являється у воді кисень. Вміст його змінюється в залежності від температури і атмосферного тиску із зниженням температури підвищується розчинність кисню, і чим вище тиск, тим більш розчинність кисню. Кількість кисню у воді збільшується при вітровому її перемішуванні, а також при наявності у водойми фітопланктону і вищих рослин.

Кисневий режим водойма залежить також від вмісту у воді органічних речовин. Чим більше у воді органічних речовин. Чим більш у воді органічних речовин тим більш витрачається кисню необхідного для дихання риб з нестачею кисню, знижується активність риб, вони стають в’ялими, різко зменшується поїдання кормів, настає виснаження і стає недостатньою загальна стійкість організму риб до несприятливих чинників зовнішнього середовища і до збудників заразних хвороб.

По даним Г.І. Шпета при вмісті у воді кисню 2 мг/л короп починає непокоїтися, а при 0,5 мг/г безперервно ковтає повітря і перестає їсти.

При нестачі кисню у воді влітку необхідно використовувати всі засоби по відновленню його нормативної кількості у воді. Самим простим і доступним засобом являється збільшення проточності, особливо в мілководних ставках. При цьому на шляху надходження води установлюють різного роду аератори, які насищають воду киснем.

Рисунок 8 - Аератор конструкції Лукіна

Якщо неможливо створити умови зміни води і її проточності, використовують дощувальні пристрої і за допомогою помпи розбризкують воду у ставку. Крім того, можна використовувати лопатні моторні човни і очеретокосарки, якими перемішують воду.

В зимувальних ставках при дефіциті розчинного кисню також можна застосовувати посилену зміну води і встановлювати аератори різної конструкції.

Найбільш прогресивним і надійним методом підтримування оптимального кисневого режиму в зимувальних ставках є нагнітання повітря допомогою компресорів і розпилення його у вигляді дрібних пухирців крізь спеціальні розпилювачі (рис. 9).

Нині запропоновані комплекти аераторів АП-1.

Таблиця 10 – Зони забезпечення риб киснем

Визначення самих мінімальних величин насищення киснем, при яких риба ще не гине, безумовно, має науковий інтерес, але в практичній діяльності це не має значення.

Рисунок 9 – Аерація води в зимувальному ставку:

1 – магістральний повітропровід; 2 – шланги;

3 – фільтроносні пластини; 4 – донний водовипуск.

Для виробничих цілей необхідно знати оптимальні межі насищення води киснем, при яких риба постійно знаходиться в зоні комфорту.

Доцільно також знати зони критичного і граничного насищення води киснем, з тим щоб було можливо своєчасно прийняти заходи по оптимізації умов утримання риб по відношенні забезпечення їх киснем.

Вуглекислота

У воді завжди присутні вуглекислий газ і вугільна кислота. Ці речовини в гідрохімії ототожнюють і називають вуглекислотою. Утворюється вона в першу чергу при біохімічних процесах, які відбуваються в водоймі (розклад органічних речовин, життєдіяльність водних тварин і рослин). Крім того вуглекислота потрапляє у воду з атмосферних сполук.

Кількість у воді вуглекислоти має велике значення для риб і збільшення її діє на риб негативно.

Треба пам’ятати, що для риб важливо не тільки абсолютний зміст у воді: кисню і вуглекислоти, а співвідношення їх. Для коропів, наприклад, згибне співвідношення близьке до 0,02. При співвідношенні 0,2-0,1 коропи засвоюють всього 11% корма, а при співвідношення 0,4-03 -41%.

Таким чином надлишок вільної вуглекислоти обумовлює погіршення харчування риб.

Сірководень

Іноді сірководень знаходиться в природних водах, які використовуються в рибоводних господарствах. В ставках, річках, озерах, водосховищах, лиманах, морях сірководень утворюється в процесі розкладу органічних речовин.

Сприяє цьому процесу забруднення водойм органічними речовинами: залишками загиблих рослинних і тваринних організмів, мула, сірчанокислих солей, які знаходяться в фекальних стічних водах, стічних водах металургійних і хімічних деревообробних красильних і харчових підприємств.

При концентрації сірководню 1 мг/л у риб знижується частота дихання і вони втрачають здатність засвоювати кисень. Дихання стає аритмічним і риба гине.

Потенціальну небезпеку створюють сульфіди заліза в грунті і в мулі. Кількість їх може доходити до 2-4 г на 1 л мула. Зниження рН грунту під впливом вуглекислоти СО₂, яка виділяється при розкладі рослинних залишків і фітопланктону приводить до розкладу сульфідів заліза і з’явленню сірководню в грунті і в придонній воді. В результаті гине фауна і бентосоїдні риби, зокрема лящ. Подальше утворення сірководню викликає загибель геть усіх організмів і внаслідок цього втрачається здатність водойми до самоочищення. Накопичення органічних речовин приводить до ще більшого створення сірководню. В результаті водойм вмирає. Так в період штиля в Каспійському і Азовському морях нерідко бувають замори риби, але достатньо шторму перемішати воду, щоб кисень попав у водну товщу, окислив сірководень і заморні явища припинялись.

В умовах малих водойм – озерах ставках і малих сховищах – детоксикацію сірководню проводять шляхом аерації води, нагнітанням кисню повітря компресором, розпилюванням його з допомогою фільтросних розпилювачів повітря, подачею повітря у водойми крізь перфоровані труби. Таким чином, можна ослабити або повністю усунути негативну дію цього екологічного чинника на гідробіонтів.

Метан, або болотний газ СН₄

Створюється в достатньо значній кількості влітку на глибині деяких озер і ставків, які знаходяться в антисанітарному стані. Метан у цих водоймах накопичується, головним чином, за рахунок розкладу клітковини, як влітку так і взимку.

Метан дуже небезпечний для риб і інших гідробіонтів, особливо взимку. Виділяючись з дна водойми, він активно окислюється і тому збіднює киснем природні шари води, де взимку знаходиться риба. Внаслідок нестачі кисню риба піднімається у верхній шар води безперервно рухаючись, в результаті чого вона втрачає енергетичний запас поживних речовин і тому худне і слабне і нерідко захворює.

Таким чином, газовий режим водойми, тобто співвідношення розчинених у воді газів чинить неопосередкований вплив на життя риб та інших гідробіонтів в одних випадках викликаючи їх загибель в інших знижуючи загальну резистентність риб. При несприятливому газовому режимі водойм дуже часто спостерігається масова загибель риб і найбільш часто виникають заразні хвороби, які протікають у важкій формі, супроводжуючись масою загибеллю риб.

Вплив солей, розчинених у воді на риб

Від складу солей у воді залежить стан природної кормової бази ставів, який впливає на ріст, розвиток і угодованість риб.

Так, фосфор і кальцій необхідні для формування кісткової тканини, білків крові і м’язів. Більшість інших (магній, калій, натрій, сірка, залізо, флор, молібден й ін.), необхідні для нормального росту і розвитку риби.

Всі ці речовини повинні бути у воді в оптимальних кількостях.

Наприклад, закисні сполуки заліза, необхідні рослинам, тому що входять у склад хлорофілу, а тваринам тому що входять в склад гемоглобіну. Але надлишок цих сполук (більше 0,8-1,0 мг/л випадає в осад і на зябра риб.

Епітелій зябер руйнується, на ньому починає розвиватись сапролегнія і сапрофітна мікрофлора. Риба хворіє і гине.

Жорсткість води

Жорсткість води залежить від кількості розчинених в ній солей кальцію і магнію. Ці елементи в природних умовах потрапляють у воду внаслідок дії двоокису вуглецю на карбонатні мінерали.

Жорсткість води визначається у градусах. Для коропових ставків найбільш сприятлива жорсткість 5-8⁰, але не менше 3⁰ а для форелевих не нижче 8-12⁰.

Зміна жорсткості води за вказані межі небажана, тому що вона має санітарно-гігієнічне значення, створюючи лужне середовище і, таким чином, запобігаючи закисанню води і грунту.

Встановлено, що важкі метали випадають з розчину в жорсткій воді і що інші токсичні речовини утворюють з солями кальцію і магнію нерозчинений осад і – в результаті токсичність їх в десятки разів зменшується. М’яка вода небажана для рибоводних цілей, тому що кальцій і магній є необхідними елементами для нормального розвитку і формування кістяка. В зв’язку з цим у водоймах з зайве м’якою водою рекомендують підгодовувати риб кормами, багатших вапном, наприклад, рибним або м'ясо-кістковим борошном.

Окислюваність води

Якщо кількість кисню, яка необхідна для окислення органічних речовин, що знаходяться у воді, не перевищує 8-10 м² О²/л, то у воді встановлюється рівновага у витраті кисню. Його цілком достатньо для дихання водних тварин і в першу чергу риб, і на окислення тих органічних речовин, що входять до складу стічних вод, трупів тварин, рослинних залишків, детриту.

Отже, при розробці ветеринарно-санітарних заходів необхідно враховувати якість та її окислюваність і вживати всіх заходів для підтримування цього показника в межах оптимальних величин.

Активна реакція води (рН)

Природними джерелами закислення можуть бути надлишки СО₂, стік болотних вод вміст великої кількості органічних кислот, гідроліз залізистих солей, що приводять до утворення сірчаної кислоти. Болотні і залізисті води часто мають рН нижче 4,0. Потрапляння кислот у водойми у відбувається з атмосферними опадами. Кислі опади – важливіший постачальник водойми сірчаної кислоти.

Деякі дослідники вважають, що суттєве значення в коливаннях рН має масовий розвиток синьо-зелених водоростей (відстій синьо-зелених водоростей має рН не більше 4-4,5). В період інтенсивного фотосинтезу вдень СО₂ поглинається рослинами і рН збільшується навіть до 10 і більше одиниць. В нічні часи вся маса живих організмів дихає вживаючи кисень і виділяючи СО₂, в результаті чого збільшується кислотність води і рН зменшується іноді до критичних показників.

Прісноводні риби можуть виживати у визначених межах рН приблизно від 4,5-5,0 до 9,5-10,5. Оптимальними умовами для них являється нейтральна, слабко кисла або слабко лужне середовище (рН 7,8-8,0).

Яйця, вільно плаваючі личинки, і статевозрілі паразити в несприятливому по рН водному середовищі знаходять захист в зябровій порожнині риб і на їх тілі в умовах більш стабільній ситуації (рН 7,2-7,8), ніж у воді до рН нижче 5,0. Тому в кислих водах водойма спостерігається масові враження риби паразитами.

Крім того, при низькій концентрації водневих іонів (рН нижче 6,4) широко розповсюджується хілодонельоз і гіродактильоз. Крім того, у коропів при низькому рН спостерігається некроз зябрових пелюстків, на яких починають розмножуватись різні сапрофітні мікроорганізми, що обумовлює загибель риби.

Таким чином, кислотність, або активна реакція середовища (рН) як екологічний фактор грає важливу роль як в житті риб, їх розвитку, так і в схильності їх до різних захворювань.

Загальний вміст азоту

Азот являється одним з необхідних біогенних елементів. Його сполуки використовуються рослинами для побудови клітин. Після загибелі рослин і тварин в результаті розкладу органічних речовин азот повертається у водойми.

Риби та інші водні тварини виділяють амоніак, як кінцевий продукт білкового обміну, а мертві (зоо- і фітопланктон) віддають азот у вигляді альбуміноїдного азоту, який переходить в амоніак, нітрати і нітрити.

Оптимальний вміст сполук азоту у воді рибоводних водойм не повинен перевищувати 2 мг на 1 л води.

Іони амонію і амоніаку присутні у воді рибоводних ставків при:

- внесенні азотних добрив у вигляді аміачної селітри;

- дезінвазії ложа рибоводних ставів і його заболочених місць аміачної водою;

- при надходженні:

а) ґрунтових вод, в яких пройшли мікробіологічні процеси;

б) поверхневих вод в період вегетації в результаті розкладу білкових речовин.

Наявність амоніаку і амонійних солей звичайно вказує на забруднення її розкладаючимися органічними речовинами тваринного походження. Іони амонію NН₄⁺ відносно безпечні, а газоподібний амоніак надзвичайно-токсичний для всіх видів ставкових риб. По технологічним нормам амоніак у воді рибоводних ставів не може перевищувати 0,01-0,07 г N/м³.

Нітрати азотистокислі солі. Наявність нітритів у воді рибоводних водойм свідчить про забруднення фекальними стічними водами, а також про наявність великої кількості органічних речовин, які інтенсивно розкладаються.

У воді рибоводних ставків наявність нітритів допускається від сотих до десятих долі мг/л. Більш висока кількість нітритів у воді веде до ослаблення резистентності риб і навіть до їх загибелі.

Нітрати (азотнокислі солі) свідчать про повну мінералізацію органічних речовин.

Велика кількість нітратів у воді рибогосподарських водойм у деяких випадках може бути обумовлена надходженням промислових стічних вод з азотнокислими солями.

В рибогосподарських водоймах кілька нітратів не повинна перевищувати 1-2 мг/л.

Сульфати Nа₂SО₄, MgSO₄, SO₃, SO₄²⁺ можуть бути мінерального походження прописними буквами (за рахунок вимивання і вивітрювання гірських порід і органічного (за рахунок тваринних відходів) трупів риб і інших гідробіонтів.

У воді рибогосподарських водойм допускається концентрація сульфатів в межах від 20 до 30 мг SO₄²⁺/л.

Хлориди можуть бути мінерального (вилужування гіпсу, хлористого магнію, солончаку та ін.) або органічного походження (тварини, відходи, сеча, стічні води і інше).

Хлориди органічного походження можуть обумовлювати зниження у воді кисню, що негативно відбивається на стані здоров я риб. Оптимальні межі або технологічна норма хлоридів в одному літрі води не більше СІ мг/л.

Поиск по сайту: