 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
Методи санітарно-гігієнічної оцінки зернових і борошнистих кормів
У годівлі риб особливе місце займають зернові, борошнисті і комбіновані корми, а також кормові продукти, які отримують від підприємств по переробці сільськогосподарської продукції. До фуражних культур відносять ячмінь, овес, кукурудзу, сорго, кормову пшеницю, горох, сою і деякі інші. Цінність цих кормів полягає у високій їх поживності. Вони багаті на протеїн, крохмаль, містять жири, вітаміни (В1, В2, РР і Е), мінеральні сполуки, особливо фосфор у легко доступній для організму формах. Борошнисті корми (висівки, кормове борошно) отримують при переробці зерна. За своїм складом і повноцінністю вони рівноцінні зернофуражу. Їх вводять до раціону як у чистому вигляді, так і у складі комбікормів практично всім видам риб. Комбіновані корми становлять суміші різних кормових засобів і мікро добавок. Вони виготовляються на підприємствах комбікормової промисловості у вигляді: комбікорму-повнораціонного, комбікорму-концентрату, білково-вітамінних добавок (БВД), білково-вітамінно-мінеральних добавок (БВМД), префіксів, карбомідних концентратів, білково-вітамінних добавок на основі карбомідного концентрату та інших. Особливої уваги заслуговують кормові засоби, які отримують при переробці масляничних культур (макуха, шроти), у яких утримується значна кількість жиру (7-8%), протеїну, амінокислот, мінеральних речовин, вітамінів тощо. Їх використовують, головним чином, у комбікормовій промисловості для балансування комбікормів за білком. У макусі і шротах білка у розрахунку на сирий протеїн міститься 30 – 50%, тоді як у зернових кормах – всього лише 8 – 14%. Проте зернові корми, а особливо борошнисті і комбіновані, у процесі неправильного їх збереження піддаються підвищеному псуванню. Вони можуть набувати токсичної дії і викликати отруєння. Отже, потрібен більш суворий санітарно-гігієнічний контроль за їх якістю. Правила відбору середньої проби кормів для аналізу.Зернофураж. Спочатку сукупністю окремих виїмок зерна відбирають початковий зразок. Виїмки з різних місць і різної глибини партії зерна краще проводити спеціальними щупами. Загальна маса виїмок (початковий зразок) повинна складати: із вагонів ємкістю 16, 6 – 20 т – не менше 2 кг; 50 т - близько 4,5 кг; із автомашин – не менше 1 кг; із зерна, яке зберігається в складах, насипом – близько 2 кг кожної секції. Відбір виїмок зерна, затареного в мішки, проводять щупом в трьох точках: зверху, всередині і знизу. При цьому пробу відбирають: із кожного другого мішка при наявності до 10 мішків, із кожного п’ятого мішка – від 10 до 100 мішків, із кожного десятого – при наявності понад 100 мішків. Якщо початковий зразок важить більше 2 кг, то із нього складають середній зразок. З цією метою зерно висипають на рівну поверхню стола, ретельно перемішують, розподіляють його у вигляді квадрата, який розділяють на чотири трикутника. З двох протилежних трикутників зерно прибирають, а в двох інших, які залишилися, зерно знову перемішують, роблять квадрат і ділять на такі ж трикутники. Так роблять до тих пір, поки з двох трикутників не отримано зерна 2 кг. Комбікорм. З 2 – 3 шарів партії комбікорму виймають пробу з різних місць амбарним щупом. З комбікорму, розфасованого в мішках, виїмку роблять з розрахунку не менше від загальної партії мішків. Початковий зразок таким же квартуванням розділяють до необхідної маси 2 кг. При відправці середніх проб корму в лабораторію важливо зберігати її початкову вологість. Це досягається упаковкою проби у скляну тару або в поліетиленові мішки. Проба супроводжується відповідними супровідними документами. Оцінка доброякісності зернофуражу. Колір — важливий показник якості зерна, який визначає його свіжість. Свіжим вважається зерно, яке має гладку поверхню, природний блиск і колір, специфічний для даного виду. Для визначення кольору зерна розсипають на блакитний папір і розглядають при розсіяному денному світлі. Зерно з підвищеною вологістю, яке довго зберігалося, має тьмяний і матовий відтінок, на ньому можливі плями від ураження поверхні грибами і мікроорганізмами. Червонуватий або коричневий колір свідчить про самонагрівання зерна в буртах; зеленуватий — про недозрілість зерна. Запах — добре зерно повинно мати властивий йому слабкий специфічний аромат. Можливі відхилення при виявленні запаху свідчать про несприятливі умови його дозрівання, заготівлі або зберігання. Затхлий запах вказує на недостатню вентиляцію сховища з підвищеною вологістю повітря. Солодовий запах властивий дефектному зерну першої стадії псування і підтверджує підвищену активність зерна, яка призводить до підвищення кислотності. Медовий запах характеризує зерно, яке уражається амбарними шкідниками; оселедцевий - ураження зерна головнею; мишиний свідчить про псування зерна гризунами; цвільовий — про ураженість зерна грибами, цвільово-затхлий (дефект другого ступеня) — про розкладання зерна мікроорганізмами і грибами, цвільово-гнилісний запах (дефект третього і четвертого ступенів) вказує на інтенсивне гниття зерна і розкладання білків і жирів у ньому. Визначають запах цільного зерна в розмолотому вигляді. Для посилення запаху зерно занурюють в склянку з водою температури 60—70°С і закривають кришкою. Через 2—3 хвилини воду зливають, а зерно досліджують на наявність запаху. Смак — доброякісне зерно має молочно-солодкуватий смак. Виражений солодкий присмак вказує на те, що зерно проросле, а кислий — на розвиток у ньому грибів. Для визначення смаку невелику кількість зернин розжовують, прополіскуючи після цього рот кип'яченою водою. Абсолютна маса — визначається зважуванням 1000 зерен. Цей показник повинен бути: для вівса кращих сортів — 33 г, середніх 28,5, для ячменю кращих сортів — 44, середніх — 30 і низьких — 23,6 г. За абсолютною масою зерна судять про його поживні цінності. Натура зерна. Натуральною масою називають масу 1 л зерна, виражену в грамах. Більш точне визначення натури зерна можна здійснити у літровій пурці з подаючим тягарем. При відсутності пурки використовують скляний стакан ємкістю 0,5—1 л, який заздалегідь зважують з точністю до 0,5 г. Потім стакан заповнюють водою з тим, щоб дізнатися про його об'єм (віднімають від показника маси стакана з водою масу порожнього стакана), у просушений стакан через папірцеву воронку, яку тримають на відстані 12 – 15 см від стакану, засипають зерно до моменту його просипання через край. Надлишок зерна знімають скляною палицею. Стакан з зерном зважують і вираховують за формулою:
Х – натуральна маса зерна, г/л; Б – маса зерна в стакані, г; А – об’єм стакана, мл. Існують нормативи натури доброякісного зерна (табл. 1).
Таблиця №1 – Нормативи натури доброякісного зерна, г/л
Вологість зерна. Найточнішим є ваговий метод визначення вологості (за різницею маси проби до і після висушування). Орієнтовно вологість зерна можна визначити розрізуванням окремих зерен на твердій поверхні. Якщо половинки зерна відскакують від леза скальпеля (ножа), то таке зерно має вологість до 15%; якщо половинки зерна залишаються на місці – вологість близько 20 %, а якщо зерно при розрізанні плющиться – вологість вище 20% (табл. 2). Таблиця 2 – Характеристика зерна за вмістом вологи, %
Кислотність зерна. При псуванні зерна утворюються вільні кислоти, рівень яких зростає зі збільшенням ступеня псування фуражу. Для визначення кислотності беруть пробу зерна 5 г, ретельно розтирають її у фарфоровій ступці і переносять в колбу ємкістю 200 мл. У колбу відміряють 40 мл дистильованої води, ретельно збовтують протягом 2-3 хвилин, розмішують скляною паличкою грудки, які утворилися. У присутності 5 крапель 1% розчину фенолфталеїну титрують 0,1 Н розчином їдкого калію або натру до появи рожевого забарвлення, яке не зникає протягом 2 хвилин. Розрахунок роблять за формулою:
К – кислотність зерна, град; А – кількість мл розчину лугу, яка пішла на титрування; 20 – коефіцієнт для переведення проби зерна в 100 г. 10 - коефіцієнт для переведення децинормального розчину лугу в нормальний. За 1 градус кислотності беруть кількість нормального розчину лугу в мл, взятого на нейтралізацію кислот в 100 г зерна. Визначення засміченості зернових кормів. Сміттєві домішки. Для встановлення домішок беруть пробу: із кукурудзи, гороху, квасолі, пшениці, жита, ячменю, вівса, віки — 50 г, із проса — 25 г. Визначення домішок краще проводити шляхом просіювання через комплекс спеціальних сит з різним діаметром отворів. Можна визначати домішки вручну за допомогою шпателя або пінцета, розділяючи зерно на фракції: чисте зерно, домішки сміття, шкідливі домішки, зернові домішки. Кожна фракція зважується на технічних вагах з точністю до 0,01 г, масу виражають в процентах до загальної проби. До сміттєвих домішок відносять: пісок, пил, частини стебел і колосків, остюки, порожні плівки, насіння диких, культурно-ростучих рослин. Шкідливі домішки — насіння кукілю, пажитниці, тисячоголова посівного, гірчака-софори, смілки, гірчака рожевого, в’язелю, мишію сизого, білени, молочаю, окопника, зозулиного цвіту і ін., запліснявілі і прогнилі зерна основної культури (пшениці, ячменю, вівса, жита, вики, сої, і т.д.), зерна, з'їдені шкідниками; сажка і споровик. Зернові домішки — биті зерна основних культур, поїдені (якщо залишилося менше половини зерна), недорозвинуті, щуплі, пророслі, пошкоджені самонагріванням або сушкою (зміна кольору) зерна. Сажка. 20 г зерна розглядають і відбирають зерна, уражені сажкою. Виділену фракцію зважують і виражають в процентах з точністю до 0,1 г. Кількість розпиленої сажки можна вирахувати зважуванням на аналітичних вагах 10 г зерен, звільнених від мішечків сажки і сторонніх домішок. Зерна обережно протирають між листками фільтрувального паперу, на яких спори сажки затримуються. Очищене зерно повторно зважують і за різницею у вазі зерен до і після протирання визначають абсолютний і відносний вміст розпиленої сажки у пробі зерна. У фуражному зерні допускається до 0, 06 % сажки. Споровик (маточні ріжки). Домішки споровика можна визначити, якщо опустити пробу зерна в 28%-ний розчин кухонної солі. Виловлюють маточні ріжки, які сплили на поверхню розчину, і розраховують за їх масою процентний вміст у пробі. Можна це зробити візуальним шляхом. Для цього беруть пробу зерна 400 г і візуально відбирають темно-фіолетові ріжки споровика, які потім зважують на терезах з точністю до 0,1 г. У фуражному зерні їх не повинно бути більше 0,1 %. Визначення отруйних домішок у зерні. Посуд і реактиви: колба, лійки, піпетки, паперові фільтри, пробірки, розчин пептону, бромистий калій, концентрована сірчана кислота. Формалін у протравленому зерні. 10—15 г зерна вміщують в колбу з 20—25 мл дистильованої води і настоюють протягом 3—4 годин. 1 мл відфільтрованої рідини відбирають в пробірку, куди доливають 1 мл свіжовиготовленого розчину пептону і додають кристалик бромистого калію. Пробірку струшують до розчинення бромистого калію і доливають з піпетки 1—2 мл нерозведеної сірчаної кислоти. Поява на місці стикування рідин рожево-фіолетового кільця вказує на наявність формальдегіду. Оцінка комбінованих кормів. Комбікорм ділять на три групи: комбікорми повнораціонні (ПК), комбікорми концентрати (К), балансовані домішки. Повнораціонні комбікорми містять всі необхідні речовини у співвідношенні, яке потрібне для забезпечення фізіологічних потреб тварин. Комбікорми-концентрати компенсують лише поживні речовини основної частини, яких не вистачає в раціоні. Балансуючі домішки (білково-вітамінні домішки — БВД, білково-вітамінний концентрат — БВК, білково-вітамінні-мінеральні домішки БВМД призначені для балансування основного раціону за окремим або за декількома поживними компонентами. Комбікорми випускають у розсипному, гранульованому і брикетованому вигляді. Запах. Специфічність запаху залежить від набору інгредієнтів в комбікормах (при наявності рибного борошна — запах сушеної риби, при наявності сінного борошна — запах сіна і т. д.). Визначають запах так, як і зернофуражу. Колір. Доброякісний комбікорм повинен бути однорідним за зовнішнім виглядом і без плісені. Колір його відповідає набору складових частин. Найчастіше комбікорм буває сірого кольору з різними відтінками. Методика визначення кольору комбікорму така ж, як і для зернофуражу. Вологість. Точне визначення вмісту вологи в комбікормах здійснюється методом висушування проби до постійної ваги. За різницею маси до і після висушування визначають вологість комбікорму. Допустимим вважають вміст вологи 14—14,5 %.
Визначення вмісту механічних домішок в комбікормах
Визначення металомагнітних домішок. Для визначення металомагнітних домішок зразок корму масою 1 кг розподіляють на сухому склі рівним шаром товщиною не вище 0,5 см. Полюсами підковоподібного магніту ледь торкаються поверхні скла, проводять вздовж і впоперек розсипаного корму (повторюють тричі). Вилучені металеві частинки вміщують на годинникове скло, зважують на аналітичних терезах. Для вилучення металомагнітних домішок більш ефективним є спеціальний прилад ПВФ-2. Вміст металевих частинок величиною до 0,5 мм допускається не більше 0,01 %.
Визначення вмісту кухонної солі в комбікормах. 10 г корму вміщують в колбу і приливають туди 50 мл дистильованої води. Вміст колби збовтують і залишають на 2 години, а потім фільтрують. Із отриманого фільтрату відбирають в склянку 20 мл і титрують 0,1 Н розчином азотнокислого срібла в присутності 2—3 крапель двохромовокислого калію. Титрування закінчується при появі білих пластівців. Розрахунок проводять за формулою:
X— вміст кухонної солі, %; А — кількість 0,1 Н розчину азотнокислого срібла, яка пішла на титрування, мл; 0,0058 — величина, яка вказує на кількість хлористого натрію, яка з'єднується з 1 мл 0,1 Н розчину азотнокислого срібла; 10 — величина проби, г; 20 — кількість фільтрату, взятого для титрування, мл.
У повнораціонних комбікормах вміст кухонної солі не повинен перевищувати: для молодняку птиці (віком до 60 днів) і поросят-сисунів —0,3 %, для поросят після відлучення — 0,5 %, молодняку птиці старше 60 днів, дорослої птиці, ремонтного і відгодівельного молодняку свиней — 0,6; для дорослих свиней — 0,8 %, у комбікормах-концентратах вміст кухонної солі допускається: 0,7 % — для птиці і 1 % для всіх дорослих груп свиней, великої рогатої худоби і овець. Визначення загальної кислотності комбікормів. 25 г комбікорму засипають у конічну колбу і заливають 250 мл дистильованої води. Вміст колби збовтують протягом 10 хвилин і настоюють 35 хв. Потім рідину фільтрують і в склянку піпеткою відбирають 25 мл для титрування. Титрують 0,1 Н розчином їдкого натру у присутності 2—З крапель 1%-ного спиртового розчину фенолфталеїну, до появи блідо-рожевого забарвлення. Розрахунок проводять за формулою:
X = А х П х 4, де X— кислотність корму, град.; А — кількість 0,1 Н розчину їдкого натру або калію, яка пішла на титрування, мл; П — поправочний коефіцієнт на літр розчину лугу; 4 — коефіцієнт для переведення проби корму до 100 г. Загальна кислотність комбікорму допускається не вище 5 градусів. При оцінці комбікормів користуються нормативними даними (табл. 3).
Оцінка доброякісності борошнистих кормів. До борошнистих кормів відносять висівки, кормове борошно, борошняний пил, дрібну дерть і ін. Оцінка їх доброякісності проводиться органолептичними і лабораторними методами. Колір. Нормальний колір висівок світло-сірий з легким коричневим або зеленуватим відтінком. Виражене коричневе забарвлення (грудкувата структура) свідчить про зволоження і псування висівок. Виражений темний відтінок вказує на забруднення їх домішками землі або піску. Борошняний пил буває білого, сірого і чорного забарвлення в залежності від наявності пилових частинок (землі). Якісне кормове борошно має коричнево-сірий відтінок. Визначають колір борошнистих кормів шляхом нанесення тонким шаром невеликої проби (приблизно чайна ложка) на лист синього паперу. Корми, які мають високий вміст зольних пластинок (піску, землі), можуть бути використані тільки після лабораторного аналізу. Запах. Нормальним запахом є приємний хлібний. Затхлий запах вказує на несвіжість корму, а гнильний — на процеси розкладання в ньому. Інтенсивність запаху можна посилити додаванням в склянку досліджуваної проби гарячої (60°С) води. Корми з гнильним запахом згодовувати тваринам не рекомендується. Смак. Нормальний смак висівок і борошна — солодкуватий. Наявність гіркуватого або кислого смаку свідчить про прогірклий або прокислий корм. Інші сторонні присмаки можуть вказувати на присутність нерозпізнаного насіння, яке може бути шкідливим для здоров'я тварин. Вологість. Орієнтовно вологість можна визначити стисканням проби корму в руці. У сухому стані (до Ї2 %) при розтисканні жмені проба легко розсипається. Вологий корм (вище 16 %) утворює грудку, яка не розпадається, а при середній вологості (до 14 %) грудка при доторканні пальцями розсипається. Вологість не повинна перевищувати 15 %. Визначення сміттєвих домішок у борошнистих кормах. У борошнистих кормах домішки бувають двох видів: мінеральні (пісок, земля, металеві частинки і ін.) і рослинні (насіння шкідливих і отруйних рослин, спори сажки, маточні ріжки і ін.). Мінеральні домішки у борошнистих кормах визначають шляхом озолення проби 3 г в фарфоровому тиглі. Отриману золу заливають 10%-ним розчином соляної кислоти і фільтрують через беззольний фільтр. Різниця у масі тигля до і після прожарювання вказує на вміст мінеральних домішок. Розраховують процентний вміст так, як і наявність мінеральних домішок у комбінованих кормах. Припустимий вміст зольних частинок вважають 5—5,5 %. Домішки рослинного походження, крім розгляду під мікроскопом, можна визначити і хімічним шляхом. У пробірку насипають 2 г корму і заливають 10 мл солянокислого спирту (до 95 мл 70 % спирту додають 5 мл нерозведеної соляної кислоти з питомою вагою 1,19). Суміш збовтують і доводять майже до кипіння. Відстояну надосадкову рідину і осад розглядають при денному світлі, звертаючи особливу увагу на забарвлення меніска. Оцінка доброякісності макухи і шротів. Запах. Невелику кількість макухи змочують дистильованою водою в склянці, закривають склом і ставлять в термостат. Через добу визначають запах. Зіпсована макуха пахне цвіллю і гниллю. Консистенція. Льняну макуху обливають десятикратною за об'ємом кількістю гарячої води, змішують і залишають для відстоювання на деякий час. Доброякісна макуха дає ніжну студенисту масу, а зіпсована через 10— 15 хв. виділяє воду, яка збирається над масою, що осіла. Конопляну макуху вміщують у склянку з водою. Незапліснявіла макуха швидко розпадається і надає воді каламутного вигляду, а зіпсована не розпадається у воді і забарвлює її в бурий або чорнувато-бурий колір. У рапсовій макусі можуть накопичуватися гірчичні масла, які викликають отруєння тварин. Для виявлення їх невелику кількість подрібненої макухи змішують з гарячою водою (70—75°С) до консистенції рідкої каші. Склянку закривають склом і залишають на 20 хв. При великому вмісті гірчичного масла відчувається різкий гірчичний запах. Вологість. Вологість макухи і шротів визначають так, як і борошнистих кормів. Для макухи допускається вологість до 9 %, шротів — 10—11 %. Визначення виду макухи (шроту). Близько 1 г досліджуваної макухи у подрібненому стані кладуть в пробірку, вливають 5 мл суміші, яка складається з 20 мл етилового спирту і 1 мл соляної кислоти. Пробірку ставлять на декілька хвилин у кип’ячу баню, після чого налите ретельно збовтують і залишають для відстоювання. Колір рідини над осадом: у соняшникової макухи — вишнево-червоний, у льняної і рапсової — білий, у бавовняної — жовтий. Визначення вмісту синильної кислоти в льняній макусі. У деяких випадках у льняній макусі може накопичуватися синильна кислота, яка викликає загибель тварин. Глюкозид лінамарин, який міститься в макусі, не має отруйних властивостей, а в теплій воді під дією ферменту ліпази лінамарин розщеплюється з вивільненням ціаногенної групи, яка утворює синильну кислоту. Обладнання і реактиви: термостат, фарфорова ступка з пестиком, пробірки з пробками, смужки реактивного фільтрувального паперу, змочені 1%-ним водним розчином пікринової кислоти і 10%-ним розчином вуглекислого натрію. 2—5 г подрібненої у фарфоровій ступці льняної макухи засипають в пробірку, додають дистильованої води до утворення тістоподібної маси. Пробірку з вкладеною смужкою реактивного паперу (смужка не повинна торкатися макухи) закривають пробкою і ставлять в термостат (35—38°С) на 2—4 години. У присутності синильної кислоти і в залежності від її кількості смужка паперу набуває червоного, червоно-оранжевого або коричневого кольору. Приготування реактивного паперу: лист фільтрувального паперу ріжуть смужками шириною 1 см і довжиною 4—5 см, змочують 4%-ним водним розчином пікринової кислоти, висушують і насичують 10%-ним розчином вуглекислого натрію. Макуха, яка містить вище 200 мг/кг синильної кислоти, викликає небезпеку для життя тварин. Визначення вмісту госсиполу в бавовняній макусі і шротах. У бавовняній макусі і шротах міститься глюкозид госсипол, який може накопичуватися до токсичних величин, чим викликає отруєння тварин. Обладнання і реактиви: ваги, фарфорова ступка з пестиком мікроскоп або лупа з невеликим збільшенням, скальпель, предметні скельця, скляні палички, концентрована сірчана кислота. Із розтертої в ступці середньої проби корму зважують 20—40 мг і висипають на предметне скло. Скальпелем пробу розділяють на вісім— десять рівних порцій, які вміщують на окремі предметні скельця рівним шаром. Масу на склі змочують 2—4 краплями концентрованої сірчаної кислоти і дивляться під мікроскопом при малому збільшенні. При наявності госсиполу частинки макухи (шроту) набувають яскраво-червоного забарвлення. їх підраховують на всіх скельцях. Розрахунок проводять за формулою:
X— вміст госсиполу, %; А — кількість зафарбованих крапочок на препараті; Б— величина проби, мг; 0,085 — постійний коефіцієнт.
У бавовняній макусі допускається не більше 0,01 % госсиполу.
Мікотоксикологічне дослідження кормів. Якщо якість корму сумнівна і є підозра на отруєння ним тварин, проводиться обов’язково мікотоксикологічний контроль. Здебільшого це ті корми, які пізно зібрані, дефектні, що перезимували під снігом або піддавалися процесу самонагрівання. У таких випадках відбирають спеціальну пробу, яка провинна відображати всю партію корму в кількості: для зернових і борошнистих кормів не менше 1 кг. Порядок проведення аналізу відбувається за такою схемою: — органолептичне дослідження (кольору, запаху, візуальної наявності грибів та ін.); — мікроскопічне дослідження змивів або зіскобів з ураженого корму; — первинні посіви зразків корму на відповідні живильні середовища з наступним виділенням чистої культури грибів; — токсикологічне дослідження кормів. Мікроскопічним дослідженням можна з'ясувати рід плісеневих грибів (Aspergillus, Mucor, Penicillum та ін.) Для цього роблять зіскоби з ураженого корму, переносять на предметне скло в краплю води або гліцерину і накривають покривним склом. За характерними морфологічними ознаками під мікроскопом встановлюють рід гриба. Методи виділення грибів. Із зерна виділяють поверхневу мікрофлору і встановлюють глибинне ураження. Із борошнистих кормів і продуктів технічної переробки гриби виділяють методами розливки. Метод прямого посіву передбачає розкладання подрібненого корму на тверде живильне середовище у бактеріологічних чашках з наступною інкубацією в термостаті при температурі 26—28°С протягом 3—5 днів. Метод змиву ґрунтується на відмиванні подрібнених часточок кормів стерильною водою з наступним висівом на живильне середовище. Метод нагромадження — корми висіваються у вологій камері (чашка Петрі), на дно якої кладуть 3—4 шари фільтрувального паперу, змоченого стерильною водою. Розложені на цьому папері корми пророщуються у термостаті. Метод розливки застосовують для борошнистих кормів, з яких готують спочатку основне розведення 1:10 (10 г корму заливають 100 мл. стерильної води), а потім отримують подальші розведення 1:100, 1:1000, 1:10000 і т.д. Комбікорм висівають у розведенні 1:1000, а при значному ураженні — 1:10000 і більше. Методи виділення з посівів чистої культури. Існує багато методів: метод сухої ізоляції, метод розведення, метод розливки в товщині середовища й ін. На практиці частіше користуються методом сухої ізоляції, коли міцелій гриба голкою обережно переносять на поверхню живильного середовища. Колонії, що виросли у чашці Петрі, досліджують спочатку під мікроскопом при малому збільшенні, а потім готують препарати (в краплю фізіологічного розчину або гліцерину вносять петлею невелику кількість культури), які більш детально мікроскопічно досліджуються. Токсико-біологічні методи визначення токсичності кормів проводяться у спеціалізованих лабораторіях з метою виявлення у кормах мікотоксинів, концентрації і ступеня небезпеки їх згодовування тваринам. Шкірна проба: спочатку вилучають токсини з корму органічними розчинниками — етанол, ацетон, хлороформ. Екстраговані токсини потім наносять паличкою штапелем і втирають у шкіру дорослого кроля. Токсичність визначають за ступенем розвитку загальної реакції (перший, другий, третій і четвертий ступені). Проба на акваріумних рибах - гупі: ґрунтується на виділенні з корму токсичних речовин І наступній їх дії на акваріумних риб - гупі. Отриманий екстракт з корму розчиняється у 5 мл ацетону, який переносять в широкогорлу колбу 3500 мл акваріумної води кімнатної температури. Сюди запускають п'ять дорослих рибок-гупі і відмічають загибель їх через 24 год. Сучасні комбікорми для риб є досить високобілковими сполуками. Компоненти, що входять до їх складу є вихідними матеріалами для побудови тканин, біосинтезу необхідних систем, які регулюють життєдіяльність організму, а також для покриття енергетичних затрат. Поняття якості кормів, з урахуванням складності та багатоваріантності їх складу, специфіки властивостей визначається комплексом показників. Головні показники при оцінці рівня якості мають показники призначення, за допомогою яких повинна бути забезпечена достатню повна інформація у відношенні біологічної цінності продукту, органолептичних показників, гігієнічних і токсикологічних характеристик, а також стабільність властивостей. Важливу роль в оцінці якості кормів відіграють органолептичні показники — зовнішній вигляд, колір, смак, запах та консистенція. Зазначені характеристики здебільшого визначають якість корму при засвоєнні його організмом. Харчова цінність корму визначається всією повнотою його корисних якостей, включаючи ступінь забезпечення фізіологічних потреб організму в основних харчових речовинах, енергію та органолептичні якості. Біологічна цінність корму – це показник якості білка корму, який відображає ступінь відповідності його амінокислотного складу потребам організму в амінокислотах для синтезу білку. Гігієнічні й токсикологічні показники визначають ступінь нешкідливості корму щодо патогенних мікроорганізмів, інших ксенобіотиків, без перевищення встановлених гранично допустимих рівнів токсичних елементів (ртуть, свинець, кадмій, миш'як, мідь та олово), пестицидів, нітритів, нітрозамінів, а також мікотоксинів, антибіотиків, гормональних препаратів та радіонуклідів. Окрім зазначених показників важлива характеристика якості кормів — стабільність властивостей, що визначають ступінь можливих змін харчової цінності та їх нешкідливості в процесі зберігання, транспортування та реалізації. Безсумнівний вплив на стабільність властивостей кормів, величину втрат при тепловій обробці та зберіганні мають такі показники, як рН та вологоутримуюча властивість. Якість кормів, що виробляються, залежить від багатьох факторів, серед яких першочергове значення мають склад та властивість сировини, рецептури, умови та режимні параметри технологічних процесів виробництва і зберігання, якість обладнання та упаковки, що використовується. Склад і властивість сировини залежить від виду, умов транспортування.
Поиск по сайту: |
, де
, де
де
