І І І ' Л Ц І В И К Л А Д А Ч І В

1 Іерша — на повість із стрілецького життя Р. Куігчинськ го під назвою «У зворах Бескиду» [20, с. 15). Є.-Ю. Пеле ський робить майже ті самі зауваження, шо й рецензен донцовського «ЛНВ» при рецензуванні історичних твор перевантаження сюжету деталями, у конкретному випа ку, — зі стрілецького побуту, занедбання композиційн чіткості та розмитість характерів героїв [20, с. 16]. Друга р цензія Є.-Ю. Пеленського була на культурологічну розвід І. Свснціцького «Різдво Христове в поході віків» (Львів, 193 [19, с. 18].

Важливою як з теоретичного, так і методологічно боку, є рецензія на книгу М. Рудницького «Між ідеєю формою». Анонімний критик (можливо, Є.-Ю. Пеленськи висував зауваження авторові щодо плутанини у висловл ваннях та композиції, відзначав претензійність та зайве оретизування у його праці [8, с. 34]. Цей матеріал важлив тим, іцо аналізуючи літературно-критичні публікації то часу, автор робив екскурс в історію літературної критик визначав роль окремих постатей у розвитку українськ літературно-критичної думки: О. Левицького, П. Куліш І Дідицького та ін. У цьому контексті, критик з'ясовує з чення М. Рудницького для розвитку критики 20 — 30-х рок зокрема, його книги «Між ідеєю та формою». Анонімн автор вважав, що однією з найбільших проблем розвит критики є те, що переважає один метод аналізу та факти і к і за однією людиною залишалося право оцінювати літе турпі твори. На думку автора, на цю роль претендував т

М. Рудницький.

У книзі «Між ідеєю та формою», як пише критик, тр мав би чіткіше з'ясувати критерії оцінювання тво 1.1 визначити свою позицію стосовно розвитку літера

ри Критик висловлює багато зауважень М. Рудницьком і к'і її и підовиість у підборі аналізованих творів та автор міді у і-місті, наукового підходу, відсутність покликів та і і оі пяду па «критичну та інформаційну частин

жу і М. І'удницьким, стилістика статті є стриманою, добре |и\ монтованою, відзначається вмінням проводити вдалі І.І|Мнмі, логікою викладу, вдалими узагальненнями.

їй час редакторства Є.-ІО. Пеленського помітною була 1<І. ІІІ .ІЦІЯ часопису «Дажбог» на молодіжну аудиторію та it пропаганду націоналістичних ідей в її середовищі. За ІІ'І.Ім >ром авторів публікувалося твори багатьох молодих лі-

и І'.і горів: у. Самчука, О. Теліги, Ю. Липи, Є. Маланюка.

Ч п'ятого випуску часопису в 1934 p., редакцію «Дажбо-

ііі- очолив Б.-І. Антонич. Під його керівництвом змінилося цудожнє оформлення, частково збільшився обсяг часопису. Пі нний В І Ш И В на формування нового обличчя часопису май ІО. Липа. В архіві Б.-І. Антонича зберігся лист Ю. Липи їм і 22 червня 1934 p., у якому він писав, як варто б зміни-

ііі часопис [15, с. 1]. На думку Ю. Липи, однією з потреб \ і- ] мінської літератури є добре поставлена «пресова інфор-маційна служба про саму літературу» та розвиток крити-іч і як посередника між читачем та літературою. Подальшу розбудову «Дажбога» Ю. Липа пропонував проводити у днох напрямках: в зовнішньому плані — збільшити обсяг 1.1 внутрішньому — розширити публікацію літературно-

і ритичних матеріалів, налагодити зв'язок із читачем (через іисти), подавати більше відгуків на українські культурні та

іііературні події, подавати такі матеріали, що зміцнювали

11 національну гідність читача. Ю. Лина підтримував запо-чатковану Б.-І. Антоничем рубрику «Мішок веселого Бож-ка». Ці поради Б.-І. Антонич як редактор врахував, про що свідчать номери «Дажбога» (№ 6 — 10, 1934 p.), що вийшли під його редакцією. Саме тоді з'являється у журналі рубри ка «Літературна порадня», в якій тактовно, без прізвищ, аналізували твори молодих авторів, виправляли мовні, ю гічні огріхи, хиби проти форми, невдалі образні вислови

П Р А Ц І В И К Л А Д А Ч І В

За редагування Б.-І. Антонича в часописі часті з'являються статті про літературне життя в Західній Євро Ще до того, як стати редактором «Дажбога», Б.-І. Антон співпрацював із католицьким часописом «Дзвони», і біл шість його публікацій того часу була власне такої темат ки. Як наприклад, одна з його статей, присвячена оглядо творчості видатного англійського письменника Д. Голс орсі, який отримав 1932 р. Нобелівську премію, написавш роман-епопею «Сага про Форсайтів» [3, с. 33 — 34].

Рецензії Б.-І. Антонича відзначаються логічністю об'єктивністю. Найбільше його цікавило питання стилю, у творчості молодих письменників, так і досвідчених ма стрів слова в Україні і за кордоном. Б.-І. Антонич-критик в будовував свої розвідки в трьох напрямках: у вступній ча тині подавався аналіз проблематики, в якій працював авто і як аналізований твір вписується у цю проблематику. Да Б.-І. Антонич подавав систему образів твору, стиль твор а заверпіував рецензію загальним висновком. Наприкла «твори Ф. Моріака — то найвища кляса сучасної европе ської повісти» [1, с. 149]. Часто такий аналіз супроводжув публікацію творів, а іноді, коли йшлося про твори зарубі них авторів, також подавався короткий сюжет. Мета так описово- аналітичних рецензій була в популяризації, за кавленні українського загалу творчістю відомого зарубі ного письменника.

Б.-І. Антонич пише оглядову статтю про творчість а глійського («кельтійського») письменника Г. Лоуренса, а тора відомого роману «Коханець леді Чаттерлей», який б перекладений у той час українською мовою [2, с. 14 —1 Розглядаючи його творчу спадщину (романи, поезію, н вели), Б.-І. Антонич характеризує його стиль як абсолют протилежний до стилю Д. Голсуорсі. Пишучи про творчіс Г. Лоуренса, автор розмірковує над ставленням читачів «почитувачів» до творчості цього письменника. Г. Лоуре будучи за життя аскетом та моралістом, вважав, що кат

5 6

К А П Р А Л Ь І . І .

Ц І Н Н Іїм с найвищою і найпевнішою охороною правдивого^и - .ті ія, водночас, його твори конфісковувала і палила ан->ін її і і а влада, «наче твори давніх єретиків», хоча зараз це

. Н І І . І Й М О Д Н І Ш И Йавтор романів, модна тема для балачки»і?, і 15]. Такому вступу, щодо минулої та сучасної долі пись-і шпіка, Б.-І. Антонич відводигь трохи більше двох третин 'і-і гу своєї статті. Далі йде короткий аналіз усієї творчості їй і.меиника. Цей аналіз є цікавим та оригінальним тому, Hu критик, як видно з тексту публікації, читав твори ан-'іи н і.кого письменника в оригіналі і, відповідно, аналіз був um інфікованим та вдумливим. Б.-І. Антонича цікавлять, в И ріпу чергу, проблеми стилістики та композиції. Як при-Ііічі.пик католицького напрямку в літературі, поет розгля-Ні проблему моральності і досліджує її досить своєрідно,

ІІІІІІІІОЧИпитання: «Чи твори Льоренса неморальні? Справаі» ї ї і па, годі відповісти так чи ні. Дуже залежить від умов-|и и 11 рівня і наставлення читача» [2, с. 16].

І груктура тексту публікації про творчість Г. Лоуренса ін і такою скомпонованою, як творчий портрет Д. Голсу-|і| н і [3, с. 33 — 34], що складається з трьох частин: характе-рні гика реалізму як літературного напрямку, огляд твор-чі и її письменника як представника цього напрямку та їм.і ііз стилю письменника. Але навіть при такій структу-рі п, здавалося б, чисто науковому підході до об'єкту ана-Мі іу, простежується суб'єктивність оцінок та есеїстичність \ пикладі. Своєрідність авторських метафор та порівнянь Цчпі гива не лише поетичним творам Б.-І. Антонича, але іикож є ознакою його авторського стишо як літературного критика. Г. Лоуренс «промайнув понад англійською літера-і \ і н по наче блискавка», стиль його творів визначається як m \ порість і полум'яна змисловатість, християнський зрив Ці і височин і поганський культ дочасного, гіркий песимізм

і поліська життєрадісність» [2, с. 14], а загалом, — це стиль іГіурхливий і схвильований», що є протилежністю «чистого

і і цілого расового англійського стилю іншого англійського

S7

Поиск по сайту: