ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ - НОВА СПЕЦІАЛЬНІСТЬ У НОВІЙ ГАЛУЗІ НАУКИ

Розглядається видавнича справа як органічна складова суспіль ного жиггя і повноправний компонент соціальних комунікацій І Іа основі аналізу фактів історії видавничої галузі та аспектів її сучасного функціонування доводиться обгрунтованість появ наукової спеціальності «Теорія та історія видавничої справи т редагування» та включення її до нової галузі науки «Соціальн комунікації».

Ключові слова: наука, наукова спеціальність, видавнича справа, сальні комунікації.

З появою в Україні (від грудня 2007 р.) нової галузі на уки «С 'оі цальні комунікації», а в її межах — досі відсутньо наукової спеціальності «Теорія та історія видавничої спра ви та редагування», в середовищі дослідників не лише за панувало цілком закономірне й очікуване задоволення, а виникли певна розіубленість. З одного боку, тривале, упро довж багатьох десятиліть, існування винятково в освітні площині, паренні, завершилося відновленням «історично справедливості»: отримавши статус наукової, спеціальніст тим самим стал.і в рівень з іншими, — спорідненими і дав но визнаними журналістикою, філологією, книгознавством яким вона (залежно від різних, найчастіше привнесених обставин) підпорядковувалась. З другого ж боку, високи теоретичний потепціан нової наукової спеціальності (н раз підтверджений опублікованими працями та захищени ми — дарма що в інших галузях! — дисертаціями авторі

З Е Л І Н С Ь К Л Н . В .

І кожного минулого), саме внаслідок зведення її до навчаль-ної дисципліни, був, по суті, знівельований, — і в нинішніх обставинах це дає підстави для докорінного перегляду її кої іцептуального наповнення.

Відтак, припускаємо, нова спеціальність іце не раз по-гребуватиме обґрунтування в очах ширшої наукової спіль-ноти. Адже не секрет, що для неї спорідненість інтересів обох сфер — соціальних комунікацій та видавничої спра-ви — і саме така підпорядкованість не настільки очевидні. Якщо словосполучення «соціальні комунікації» виглядає ще більш чи менш зрозумілим і теоретично наповненим, то наука видавничої справи — як це не дивно на початку XXI ст., — навіть для науковців (у чийому середовищі і ви-никла сакраментальна фраза «Publish or perish» — «Опублі-кувати або загинути») дуже часто виявляється семантично порожньою. Що ж, специфіка процесів, пов'язаних з редак-торською підготовкою творів до видання, в Україні досі не

і іастільки широко відома, аби становити суспільний інтерес. ¹1,іія пересічної людини діяльність редактора асоціюється з незрозумілими маніпуляціями над чужими матеріалами, професійним скепсисом через постійну налаштованість на можливу помилку та нерозподіленим між автором і редак-тором кінцевим результатом. Іншими словами, редактор-

• ька робота непоінформованому загалові уявляється доволі

і іудною і нецікавою, а її незаперечна суспільна корисність

і іесправедливо губиться на тлі авторських здобутків.

Утім, навіть у «видавничо розвинутих» країнах Захо-ду, де праця редактора, видавця традиційно престижна, — псе ж для тих, хто перебуває ззовні видавничого світу, вона огорнута таємницею» (як стверджують автори популярногои англомовному світі підручника «Editing Fact and Fiction» — Редагуючи факт і вигадку» — американки Л. Т. Шарп та А Гантер [12, с. 6]). Це поясшоється «закритістю» професії редактора для широкої публіки, візуальною непомітністю його, редактора, часом титанічних зусиль з поліпшення ав

П Р А Ц І В И К Л А Д А Ч І В

горського оригіналу, коли цей оригінал уже перебуває стадії готового видання чи публікації, зрештою, традиці ною невдячністю роботи за відомим принципом: книж вдалася — молодець автор, не вдалася — редактор не вп рався! Відомі американські дослідники у галузі редагуван Р. Сміт та Л. О'Коннелл згадують редактора, який витрат чимало часу на жахливо написаний рукопис, аби нада йому бодай якийсь зміст і при цьому зберегти авторськ стиль, — і перетворив безнадійну історію у щось навіть ду читабельне. Наступного, після появи публікації, дня авто не запросивши редактора на презентацію (!), запитав у ньо по телефону, чому той, власне, так довго працював над йо твором, якщо не зробив у тексті жодних змін (!!). Можлив комусь це видасться парадоксальним і несправедливим, а редактор сприйняв запитання за комплімент [13]!

Цей приклад увиразнює ще один важливий аспект в давничого сьогодення: в умовах активізації сучасних ком нікаційних процесів, кількість авторів постійно збільш ється, — натомість, далеко не кожен автор (за своєю освіто рівнем філологічної грамотності та літературним таланто може забезпечити належний рівень викладу. Власне орган зація авторського матеріалу у твір, призначений для друк часто є найбільшою видавничою проблемою. Своєю черго це висуває нові, як суто практичні, так і (головне!) теорети ні завдання перед людьми, що безпосередньо готують тво до друку або ж обґрунтовують відповідні процеси, — пер редакторами, видавцями, дослідниками видавничої справі А теоретичний потенціал видавничої галузі — з огляду безмежні обсяги і незліченні варіанти діяльності (залеж від розмаїття читацьких адрес, різновидів функціональної < призначення, форм жанрового втілення) — хоч би як це ї помічалося позавидавничою публікою — є вже доконани фактом. Інша річ — її соціальне наповнення. Залежим видавничої справи від державної політики у соціальній культурній галузях, у мовній сфері, її тісний зв'язок з уі

3 6

ЗЕЛІНСЬКЛ Н . В .

ма суспільно - політичними процесами, з одного боку, і без-посередні реакції суспільства на події життя видавничого, здатність різних ф о р м цього видавничого життя до масової репрезентації громадської думки, а отже, і до зворотного впливу на суспільність — з другого, дозволяє говорити як про основну, визначальну рису — про соціоцентричність нидавничої с п р а в и загалом.

Відтак метою статті є визначення соціальної сутності нидавничої справи та редагування, доведення її соціоцен-і ричності та, відповідно, перша спроба систематизувати і і.ігромаджені до сьогодні аргументи «на користь». Разом з об'єктивною характеристикою нової наукової спеціальнос-11 - її паспортом — вони зможуть дати повніше і точніше учинення про неї як про «дочірнє підприємство» широкої і фори, всі сім спеціальностей якої об'єднані спільною озна-ці по — можливістю застосування комунікаційних підходів до розв'язання проблем соціальної діяльності.

С гатус наукової спеціальності у межах соціальних ко-м\ пікацій до певної міри відновлює «історичну справедли-ИІІ ЇЇ.-щодо ролі видавничої справи у перебігу суспільнихПроцесів, а також чітко окреслює соціальну зорієнтованість І <» 11V ч. Адже її метою завжди було створення (у властивий !п спосіб) видавничого продукту — тобто носія результатів ім\ попої, популяризаторської, навчальної, літературно-ІН нижньої, рекламної та інформаційної діяльності, при-ІНіїчі'іюго для зберігання і поширення в часі та просторі »ним п.по значущої пізнавальної, духовно-естетичної ін-

| " рм.її ці.

Ід.жалося б, соціальна зорієнтованість видавничої спра-ви — це доводиться і самим фактом виникнення,

І ін іі їм (мі атовіковою практикою спочатку «рукописання»,

• оцим книго- та пресодруку, а в останні роки — підкрі-Я| її. и 11., ч масовим поширенням електронних видань. Утім, І| їй н і ї м іі і потреба — без ризику вломитися у відчинені Ні рі .ікцеїггувати соціальні функції видавничої справи,

Поиск по сайту: