Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Спілкування як форма вияву активності особистості



Включаючись до того чи іншого різновиду діяльності, людина завжди вступає у відносини з іншими членами су­спільства, діє в умовах певних соціальних відносин. Люди, що її оточують як члени конкретних соціальних груп, є найважливішим чинником її соціальної детермінації.

Дитина стає особистістю в процесі практичного без­посереднього спілкування з батьками, членами сім'ї, ро­весниками, тобто у сфері тих взаємовідносин, які про­низують гру, навчання і працю. Починаючи з найпрості­ших соціально-психологічних відносин (мати—дитина, учень—учитель, товариш—товариш, керівник—підлеглий), безпосереднє міжособистісне спілкування між людьми становить специфічну систему відносин, яка відрізняється від ставлення людей до природи, культури.

У цьому безпосередньому міжособистісному спілкуванні поряд із власними зворотними зв'язками, властивими індивідуальній діяльності, мають значення і соціально-психологічні зворотні зв'язки, зумовлені взаємо­дією тих, хто спілкується. Кожний із учасників слілкування сприймає іншого як суб'єкта, реакція одного зразу ж викликає відповідну реакцію іншого. Цей взаємний змін реакціями підкріплює або змінює поведінку партнерів, викликає двобічну активізацію їхніх зусиль для досягнення гармонії, задоволення у спілкуванні з метою активнішого розв'язання спільного завдання. Спілкування, таким чином, є моральним регулятором поведінки особистості й виражається у відрегульованій соціально-моральними вимогами формі.

Вступаючи у трудові відносини із собі подібними, своюючи знаряддєво-предметний зміст діяльності, людина з самого початку своєї історії вступала у спілкування і освоювала соціально-трудовий зміст своєї діяльності. Трудові відносини одночасно виступали і як міжособистісні стосунки, і як спілкування. Світ речей і пред­метів у процесі праці постійно розпредметнюється, тобто стає змістом форм спілкування людей. Діяльність людини на відміну від тварин саме тому і є предметною, вказує Г.С.Батіщев, що вона безперервно здійснює розпредметнення і тим самим автентично «перекладає» предметнють на «мову» активності сутнісних сил людських індивідів у їхньому взаємному спілкуванні, на «мову» спілкування як активності.

Особистість, таким чином, характеризується не тільки практично-творчою і пізнавальною активністю, а й комунікативною, яка визначається формами і мірою участі особистості у спілкуванні а іншими людьми. Ця активність виявляється не тільки зовні, як поведінка, вчинки особистості, що демонструють її ставлення до інших людей, а й як внутрішня активність, зумовлена потребами, інтересами, цілями. Особистість як діяльний суб'єкт завжди прагне знати «реакцію» на свої дії, тобто відчу­ває потребу бути оціненою і співвіднести цю зовнішню оцінку із самооцінкою. Б.Г.Ананьєв цю потребу в оцінці характеризує як вияв особистістю потреби у спілкуванні й соціальній стимуляції свого розвитку.

Потреба у спілкуванні як одна з найважливіших со­ціальних потреб людини з розвитком особистості розши­рюється і поглиблюється як за формою, так і за змістом. Людина потребує спілкування значно більше, ніж усі ін­ші живі істоти тому, що її активність здійснюється через задоволення численних потреб, примушуючи її включа­тися в різні форми діяльності, роблячи її життя соціаль­не багатшим і змістовнішим. Об'єктивною характерис­тикою спілкування як активної діяльності є розширення і збагачення соціальних зв'язків і відносин людей.

Американський філософ ДжЛьюїс зазначає, що осо­бистість, яка розвивається, — не та, що дедалі більше замикається в самій собі, а та, що постійно розширює коло свого спілкування з іншими: від сім'ї до встанов­лення зв'язків із населенням своєї місцевості, а через нього з більш широкими верствами всередині су­спільства і, врешті-решт, шляхом дедалі ширшого спіл­кування з членами людської раси за межами свого суспільства — до спілкування з усім людством.

Проте спілкування не існує без своєї протилежності — відособленості. Якщо надмірне спілкування веде до розчинення особистості в масі, то надмірне виокремлен­ня—до індивідуалізму. Справді активна особистість ха­рактеризується єдністю цих протилежних боків.

Говорячи про те, що міра активності особистості визна­чається обсягом її соціальних зв'язків, слід мати на увазі, що йдеться не про суто кількісний бік питання. Соціально активна особистість не тільки активно розвиває і при­множує предметні зв'язки спілкування, а й прагне посла­бити або перервати відносини негативного характеру.

Таким чином, творення активних зв'язків спілкування є одночасно і виокремленням особистості. Людина постає як активна особистість тією мірою, якою вона виокремлює себе з навколишнього світу, усвідомлює свої взаємини з ін-шими людьми і активно взаємодіє з ними, перетворюючи природу і саму себе. Будь-який розрив, порушення гармонії між спілкуванням і виокремленням особистості призводить до порушення її розвитку, зниження соціальної активності — найважливішої особистісної якості. Американський психолог Д.Фурст переконливо показав, що обмеження або тим більше розрив соціальних зв'язків особистості, її соціальна ізоляція порушують нормальний перебіг людського життя і можуть бути однією з причин виникнення неврозів. Багато дослідників вказують, що за умов сучасного суспільства людина стає дедалі самотнішою, нікому не потрібною, посилюється конфлікт між нею як суб'єктом спілкування і знеособленням її у цій сфері. Цьому сприяє бурхливий розвиток урбанізації і засобів масового спілкування, які не в змозі задовольнити потреби особистості в людських стосунках. Людина як активна особистість формується і виявляється в практичній, пізнавальній і комунікативній діяльності, вона є особистістю не тільки для інших, а й для самої себе. Тому її реакції на поведінку інших людей в процесі її праці й спілкування завжди опосередковуються свідомістю, співвідносяться з її власним рефлексивним Або можна сказати інакше — «зовнішня», міжособистісна комунікація доповнюється й опосередковується "внутрішнім" спілкуванням із самою собою.

Самосвідомість особистості, її «Я» як морально-психологічний та світоглядний стрижень, як найважливіший її індивідуальності й активності неможливі поза міжсособистісним спілкуванням. Дослідження О.О.Бодальова показали, що нагромадження і узагальнення досвіду особистості підвищують рівень соціальної пер­цепції та саморегуляції її поведінки, тобто рефлексивні властивості особистості формуються на грунті комунікативних. Міжособистісне спілкування, таким чином, може розглядатися не тільки як зовнішня детермінанта діяльності особистості, а й як внутрішнє джерело її активності, інтеріоризоване в «Я», як її власний зміст і практична активність, спрямовані на взаємне регулювання і зміну свідомості та поведінки партнерів по спілкуванню.

Міжособистісні стосунки як вияв соціальної актив­ності особистості містять у собі можливість вибору різ­номанітних варіантів поведінки, різних способів діяль­ності, адекватних конкретним суспільним відносинам і тим умовам, за яких вони реалізуються. Функція вибору як підґрунтя особистості, показник її індивідуальності та активності реалізується перш за все на міжособистісному рівні зв'язків суб'єкта з навколишнім середови­щем. У кожному випадку, вибираючи поведінку або різ­новид діяльності, людина мусить встановлювати нові зв'язки з іншими людьми, тому будь-який змістовний акт вибору, яким би індивідуально-особистісним він не здавався, є одночасно моментом функціювання спіль­ності, до якої включена особистість, показником її по­треби у спілкуванні.

Звичайно, особистість є одиничним суб'єктом вибо­ру, але оскільки спілкування має своїм наслідком взаєм­ний вплив на свідомість і поведінку партнерів, то за до­помогою спілкування реалізується вибір діяльності й по­ведінки тих соціальних спільностей, в які включена осо­бистість: груп і колективів. Міжособистісне спілкування у цьому разі набуває значення виразу соціальної актив­ності особистості і колективу. Саме тому високий рівень міжособистісних стосунків не можна нав'язати ззовні. Потрібно, щоб вони народжувались і розвивались як ре­зультат активності самих членів колективу, які усвідо­мили необхідність і відповідальність за їхнє створення й удосконалення.

Можна сказати, що активність суб'єкта у певних ме­жах тим більша, чим ширша сфера спілкування і чим більшу кількість виборів поведінки і діяльності група спроможна йому надати. Саме в цьому і полягає особли­вість вищої форми регуляції поведінки особистості, коли не норми і правила детально регламентують діяльність і поведінку, а людина сама приймає рішення, діє за внут­рішнім переконанням, несе особисту відповідальність за свої вчинки.

Таким чином, соціальна активність, що передбачає свободу особистого рішення та вибору, завжди має мо­ральну спрямованість.

Оскільки в первинному колективі будь-яка діяльність особистості здійснюється в системі міжособистісного спілкування, то рівень і характер цього спілкування значною мірою визначає і є показником рівня й спрямованості соціальної активності кожної особистості і колективу загалом. Чим багатший діапазон соціальних ролей, виконуваних особистістю, чим більша задоволеність її тими ролями, які вона виконує в колективі, тим вищою є і її активність у спілкуванні з іншими людьми. Загалом чим багатше спілкування членів колективу, тим сильніше вони впливають один на одного. Якщо особистість обмежена у контактах з іншими людьми, не має можливості впливати на їхню свідомість і вчинки, то відсутні підстави говорити про що людину як активну особистість, дійсного суб'єкта спілкування.

Аналіз поняття спілкування, особливостей його розвитку в онтогенезі та філогенезі показує його складність, багатогранність та багаторівневість. Це знайшло своє відображення і у спробах визначити головні функції спілкування та його структуру.

Більшість дослідників виокремлює функції спілкування, пов'язані з обміном інформацією; узгодженням і коригуванням дій у спільній діяльності та регуляцією емоційного життя людини (Г.М.Андрсєва, Д. Б Паригін, ІФЛомов).

Інші дослідники намагаються розширити «репертуар» цих функцій за рахунок їх уточнення та подрібнення. Так, Я.А.Каргіенко виокремлює вісім функцій: контактну, інформаційну, спонукальну, координаційну, обміну емоціями, встановлення відносин, розуміння, впливу. Відповідно до названих функцій визначається й структура спілкування.

ІГ.М.Андреева визначає структуру спілкування як єдність трьох його боків: комунікативного, інтерактивного та перцептивного.

Б..Д.Паригін у структурі спілкування виокремлює змістовний та формальний боки — комунікацію та взаемодію, які мають свої зміст і форму.

Аналізуючи різні підходи до поняття спілкування, його функцій та структури, можна зробити висновок: спілкуванняце двосторонній або багатосторонній процес установлення й розвитку контактів між людьми, зу­мовлений їхньою потребою у спільній діяльності. Як суб'єкт-об'єкт-суб'єктна взаємодія, спрямована на розв'я­зання спільного завдання, спілкування з необхідністю включає обмін інформацією між людьми, їхнє взаємне сприйняття та розуміння, взаємовплив один на одного. У філогенезі спілкування є формою життєдіяльності со­ціальних індивідів, засобом передачі культури і суспіль­ного досвіду. В онтогенезі це важливий засіб соціалізації людини, формування її соціальних та психологічних властивостей, якостей та характеристик.

Як конкретна форма взаємодії, обміну інформацією, взаєморозуміння та взаємовпливу спілкування є виявом активності особистості та соціальних груп, засобом регу­ляції їхньої поведінки, діяльності та відносин. Єдність різних боків та функцій спілкування не виключає від­носної самостійності якоїсь із них у конкретних різно­видах та формах спільної діяльності. Кожна має свій зміст, функції та механізми, що і визначає її специфіку та місце у цілісній структурі спілкування.


 

Розділ 2


 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.