Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК



 

Абстракціонізм– художній світогляд, у якому декларується відмова від відображення фігуративів.

Абсурдизм– художній світогляд, який базується на екзистенціалістській ідеї безсенсовості людського буття.

Авангардизм– загальна назва напрямів нової культури з прагненням до новаторства не лише у художній мові, а й передусім у сфері прагматики (реалізація "художньої антиповедінки").

Автономія – самоврядування певної частини держави.

Автохтони – етнічні спільноти, що виникли на даній території.

Агональність– принцип змагальності, полемічності, що лежав в основі давньогрецької культури.

Аграрне суспільство – суспільство, у якому домінує сільське господарство як основа економіки та більшість населення зайняті сільськогосподарською працею.

Акультурація(acculturare – від лат. ad – до і cultura – утворення, розвиток) – процес взаємовпливу культур, сприйняття одним народом повністю чи частково культури іншого народу. Слід розрізняти акультурацію та асиміляцію, за якої відбувається повна втрата одним народом своєї мови та культури за контакту з іншим, більш домінантним. При цьому, без сумніву, акультурація може бути першим кроком на шляху до повної асиміляції.

Алхімія– наука Середньовіччя. Своїм головним завданням алхіміки вважали перетворення ("трансмутацію") неблагородних металів на благородні за допомогою уявної речовини – "філософського каменя".

Анархізм – ідейно-теоретична та суспільно-політична течія, в основі якої – заперечення державного управління суспільством; невизнання авторитету, порядку, дисципліни; свавілля.

Антиномія– суперечність між двома взаємовиключними положеннями. Антиномія є суперечністю між двома твердженнями, що взаємно виключаються, але визнаються однаковою мірою істинними. Поняття антиномії зустрічається в античній філософії і середньовічній схоластиці.

Антропогенез– походження і розвиток людського роду.

Антропологія– наука про походження, поведінку, фізичний, соціальний і культурний розвиток людини.

Антропоцентризм– філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються.

Артефакт– створене людиною, суспільством, продукт культури.

Архетип– прообраз, прототип, первісна форма споконвічних уявленнях про світ, що знаходять своє вираження в міфах, віруваннях, снах, творах мистецтва.

Асиміляція – добровільний або вимушений процес розчинення (втрата традицій, мови тощо) раніше самостійного народу (етносу) чи якоїсь його частини в середовищі іншого, як правило, численнішого народу (етносу); засіб досягнення етнічної однорідності.

Аскетизм– обмеження і придушення плотських потягів, бажань ("убивання плоті") як засіб досягнення релігійних або етичних цілей. Крім того, А. є також і нормою моральності (готовність до самообмеження, уміння йти на жертви).

Бароко– художній світогляд, що відображає динамізм світомоделі і внутрішню суперечливість людини. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, йому спадкує класицизм. Бароко – це стиль у живописі, скульптурі, музиці, літературі та архітектурі кінця ХVI – VIII ст. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи.

Братства– національно-релігійні громадські організації українських (русинських) і білоруських (литовських) православних міщан у XVI – XVIII ст.

Бріколаж– нашарування несумісних у реальності подій.

Ваганти– це мандрівні школярі або студенти у середньовічні часи, XI – XIV століття у Західній Європі, що складали вірші, виконували пісні та декламували прозу на площах міст та на різних зібраннях.

Вертеп– це мандрівний театр маріонеток, поширений в основному в Україні, в барокову добу (ХVII – ХVIII століття). Мав форму двоповерхового дерев’яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому – механічно прив’язану до неї сатерично-побутову інтермедію.

Відродження (Ренесанс)– культурно-філософський рух кінця Середньовіччя – початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності.

Гармонія– зв’язок, порядок; лад; злагодженість, відповідність, стрункість.

Геліоцентризм– вчення в астрономії і філософії, яке ставить сонце в центр Всесвіту, а навколо нього (точніше, навколо спільного центра мас всієї його системи) обертаються усі тіла, в тому числі планети і зокрема Земля. Протилежне вчення – геоцентризм.

Герменевтика– мистецтво і вчення про способи тлумачення текстів.

Герой– смертна людина, дії якої спрямовані на підкорення хаосу.

Гінекократія– влада жінок.

Глобальні проблеми людства– комплекс проблем і ситуацій, що зачіпають життєві інтереси всіх народів світу і вимагають для свого розв’язання колективних зусиль світової громадськості (екологічні проблеми, гонка озброєнь, хвороби тощо). Глобальні проблеми людства стосуються як поверхні землі, так і Світового океану, атмосфери планети, навколоземного космічного простору.

Гомогенність– однорідність.

Готика– це художній стиль, що виявився завершальним етапом у розвитку середніх століть культури країн Західної Європи (між серединою XII і XVI століть).

Гуманізм– це світогляд, у центрі якого знаходиться ідея людини як вищої цінності; виникло як філософська течія в епоху Відродження.

Деїзм– віра в Бога-творця світу, але невіра в його подальшу діяльність у цьому світі (тобто, в подальшому він не втручається – на противагу теїзму).

Декаданс– загальна назва кризових явищ у мистецтві і культурі кінця ХIХ – початку ХХ століть.

Демократія– політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ.

Демократія – форма політичного та економічного устрою суспільства, заснована на визнанні народу основним джерелом влади; тип держави, яка декларує і втілює на практиці принципи народовладдя, права і свободи громадян, рівні можливості для діяльності різних політичних сил, контроль за діями органів влади.

Держава – це 1) сукупність людей, території, на якій вони проживають, та суверенної у межах даної території влади; 2) організація політичної влади, головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує і організовує за допомогою правових норм спільну діяльність людей і соціальних груп, захищає права та інтереси громадян.

Дидаскал– учитель в Стародавній Греції і Візантії. Також так називали вчителів у братських школах України і греко-латинських школах Російської держави XVII століття.

Диктатура – необмежена влада в державі особи, групи осіб, суспільної верстви, що в протилежність до демократії, тримається не на вільних і незалежних виборах, а спирається на силові структури та органи держави чи навіть на пряме насильство, репресії та терор.

Дисидентство – морально-політична опозиція до існуючого державного (політичного) ладу, панівних у суспільстві ідей та цінностей.

Діаспора(грец. Διασπορά – "розсіяння") – будь-яке представництво етнічних одиниць за межами материнського етнічного регіону, котрі усвідомлюють свою генетичну або духовну з ним єдність. Поняття походить мовно з давньогрецької, але змістовно – з іудейської традиції.

Еволюція– термін, який позначає сукупність усіх змін у популяції організмів протягом поколінь.

Егалітарність– зрівняльний, рівний, рівноправний.

Екзистенціалізм– філософський світогляд, який утверджує унікальність існування світу людської суб’єктивності.

Експресіонізм– художній світогляд, який відобразив ситуацію безвихідності самотньої людини у ворожому їй світі.

Елітарна культура– культура, що ґрунтується на існуванні специфічних форм мистецтва, зрозумілих лише невеликій групі людей, які мають досить високий інтелектуальний рівень, відповідні духовні запити, особливу художню сприйнятливість.

Ентропія соціально-культурна– процес зниження рівня системно-ієрархічної впорядкованості, культурного комплексу будь-якого суспільства.

Епос– розповідь про події минулого, побудована за принципом гіперболізації.

Есхатологія– філософсько-релігійні уявлення про долю світу і людини, про конечність існування світу.

Етимологія– розділ знань, який вивчає походження слів мови.

Етногенез– процес утворення етнічної спільності, походження народів на базі різних етнічних компонентів.

Етнос– група людей, об’єднаних спільними ознаками: об’єктивними або суб’єктивними. Різні напрями в етнології включають в ці ознаки походження, мову, культуру, територію проживання.

Етнос – позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об’єднана спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями та звичаями, самосвідомістю та етнонімом (назвою).

Єзуїти– Товариство Ісуса (Societas Jesu), монаший чин, заснований в 1534 році Ігнатієм Льойолею. У 1540 році затверджений папою Павлом III для протидії реформі Лютера.

Єресь– свідоме відхилення від догматів віри, яке пропонує інший підхід до релігійного вчення; виділення зі складу церкви нової громади.

Зернь– російська назва одного з прийомів філіграні – техніки декорування дорогоцінного металу в ювелірному мистецтві – золота, платини, срібла.

Знак– матеріальний предмет, явище, подія, які виступають представником іншого предмета і використовуються для збереження і передачі інформації.

Ідентифікація(від лат. identicus – тотожний і facio – роблю) – це процес неусвідомлюваного ототожнення себе з іншим суб’єктом, твариною, предметом, групою, взірцем, ідеалом, організацією, соціальним інститутом. Ієрархічність– поділ на вищі й нижчі посади, чини; суворий порядок підлеглості нижчих щодо посади або чину осіб вищим.

Іконопис– від релігійного мистецтва.

Імперія – велика держава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозв’язків. Імперії виникають внаслідок загарбання територій, колонізації, експансії, інших форм розширення впливу наддержави.

Імпресіонізм– художній світогляд, орієнтований на суб’єктивне відображення миттєвостей буття, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Проявив себе у живописі, а також в літературі та музиці, виник у 1860-х роках та остаточно сформувалася у другій половині ХIХ століття у Франції.

Індульгенція– у римо-католицькій церкві, відпущення тимчасових покарань за вже прощені Богом гріхи в таїнстві примирення.

Індустріальне суспільство – суспільство, в якому закінчено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості (як основи і провідного сектора економіки) та відповідних соціальних і політичних структур; етап розвитку суспільства, коли основна маса населення зайнята на заводах і фабриках (в індустрії).

Інквізиція– судово-слідча організація, створена католицькою церквою в XIII столітті для розслідування єресей.

Інтеграція(від лат. Integrum – ціле, integration – відновлення). Це процес поєднання, взаємопроникнення будь-яких елементів (частин) в одне ціле. Процес взаємозближення і утворення взаємозв’язків. А також інтеграція може виступати в якості процесу згуртування, об’єднання політичних, економічних, державних і громадських структур у рамках регіону, країни, світу.

Ірраціональний– той, що перебуває за межею розуму, алогічний.

Історіографія – історія історичної науки в цілому, а також сукупність досліджень, присвячених певній темі або історичній епосі (наприклад, історіографія Хмельниччини), або сукупність історичних робіт, об’єднані в ідеологічному або національному відношенні (наприклад, марксистська історіографія, французька історіографія).

Калокагатія– естетичній ідеал гармонії духовного і фізичного в людини.

Канон– сукупність правил, яка визначає ідеальність образу.

Капіталізм – соціально-економічний лад, заснований на приватній власності на засоби виробництва та експлуатації найманої праці капіталом.

Класицизм– художній світогляд, який моделює раціональний образ світу.

Клір– узагальнена назва священнослужителів у Християнській Церкві, на відміну від мирян.

Козацьке барокоабо Українське бароко– назва архітектурного стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII – XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Колективізація – складова радянської модернізації, створення великих колективних господарств на основі селянських дворів.

Колективізм– висуває на перший план громаду й суспільство, ставлячи групову мету над особистою.

Консерватизм – політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, що орієнтується на збереження та підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Контркультура– в широкому значенні напрям розвитку культури, який активно протистоїть "офіційній" традиційній культурі, будь-які форми девіантної поведінки. У такому розумінні контркультура зближається з поняттям альтернативної культури.

Концептуалізм– художній світогляд, в якому дійсність замінюється її вербалізованою концепцією.

Концептуальне мистецтво– мистецький рух постмодернізму, що склався в кінці 1960-х років під впливом дадаїстів, майстрів поп-арту й мінімального мистецтва. Концептуалісти ставлять своїм завданням перехід мистецтва від виконання художніх творів до вільних, від матеріального втілення "художніх ідей", (тобто концептів – загальних уявлень). Творчість осмислюється концептуалістами як близький за духом хеппенінгу, але статично зафіксований процес залучення глядача в "гру ідей". Це оформляється у вигляді графіків, діаграм, схем, цифр, формул, написів тощо.

Концепція– система поглядів на ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, трактування певних явищ, подій; ідея певної теорії.

Коренізація – політика залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного (а інколи й панівного) статусу їхнім національним мовам.

Космополітизм – теорія і практика, в основі якої лежить теза про необхідність заміни національного громадянства світовим.

Космос– модель буття, яка виступає образом впорядкованості світу.

Космоцентризм– філософській світогляд, де космос є категорією за якою світ є впорядкованою й структурно організованою цілісністю.

Критичний реалізм– художній напрям, в основі якого – принцип історизму, правдивого зображення дійсності. Виник у 20-х роках XIX століття у Європі як заперечення художнім принципам романтизму. Для реалізму характерна типізація як засіб розкриття соціальних якостей особи. Реалізм створює типові характери за типових обставин.

Кріпацтво – за феодалізму система правових норм, що встановлювала залежність селянина від феодала і неповну власність останнього на селянина.

Культура– це специфічний спосіб організації та розвитку людської життєдіяльності, представлений продуктами матеріальної й духовної праці, системою соціальних норм й настанов, духовними цінностями, сукупністю відносин людей з природою, між собою та ставленням до власної особистості, це система життєвих орієнтацій суб’єкта.

Культурогенез– процес появи і становлення культури будь-якого народу і народності загалом і появи культури як такої в первісному суспільстві.

Культурологія– це наука, яка вивчає закономірності виникнення, розвитку та функціонування культури; досліджує становлення духовного світу особистості, творчі досягнення людства, діяльність соціальних інститутів, що здійснюють процес культурної спадкоємності.

Куртуазія– система правил поведінки при дворі.

Лібералізм – політична та ідеологічна течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод.

Лінійний час– образ часу, в якому домінує рух "уперед", що розуміється як історія з відповідним минулим, теперішнім і майбутнім.

Літопис– хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником.

Логос– першооснова буття в його впорядкованості та законовідповідності; раціональна діяльність розуму, спрямована на усвідомлення системності й гармонійності світу.

Магія– це обряди, зв’язані з вірою в здатність людини надприродним шляхом впливати на людей, тварин, явища природи.

Маньєризм– від maniera – "манера", "стиль", буквально – примхливість, химерність, штучність) – течія в європейському мистецтві та архітектурі XVI століття, що відобразила кризу гуманістичної культури Відродження.

Маргінальність– поняття, яке традиційно використовується в соціальній філософії і соціології для аналізу пограничного становища особистості щодо будь-якої соціальної общини, що накладає при цьому певний відбиток на її психіку і образ життя.

Масова культура(або поп-культура, популярна культура) – культура, яка популярна та переважна серед широких верств населення в даному суспільстві, переважно комерційно успішна та елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах (наприклад, у спорті і літературі) – контрастуючи з "елітною культурою".

Махновський рух (махновщина) – збройна боротьба українських повстанських селянсько-анархістських формувань у 1918-1921 роках під час Громадянської війни, під керівництвом отамана Нестора Махна.

Менталітет – стійкі структури глибинного рівня колективної та індивідуальної свідомості й підсвідомості, що визначають устремління, нахили, орієнтири людей, у яких виявляються національний характер, загальновизнані цінності, суспільна психологія.

Ментальність– світосприйняття, яке формується на глибокому психічному рівні індивідуальної або колективної свідомості, сукупність психологічних, поведінкових настанов індивіда або соціальної групи.

Механіцизм– світогляд, що пояснює розвиток природи і суспільства законами механічної форми руху матерії.

Мініатюри– невеличкий за обсягом твір у рукописах, книгах, на полотні тощо.

Міф– сказання, передавальне уявлення людей про світ, місце людини в ньому, про походження всього сущого, про Богів і героїв. Специфіка міфів виступає найбільш чітко в первісній культурі.

Мова– система знаків, за допомогою яких здійснюється комунікація.

Модерн– художній світогляд, який тяжіє до естетизації навколишнього середовища.

Модернізація – оновлення, удосконалення, надання будь-чому сучасного вигляду, перероблення відповідно до сучасних вимог.

Модернізм– термін мистецтва, що використовується для виниклих на початку ХХ століття спроб порвати з художніми традиціями ХIХ століття; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту.

Мозаїка– це орнаментальні композиції, виконані з природних елементів, емальних, керамічних плиток.

Монархія – форма державного правління, за якої верховна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи – глави держави, як правило, спадкоємного правителя, монарха. Розрізняють необмежену (абсолютну) монархію та обмежену (конституційну), за якої влада обмежується парламентом.

Натурфілософія– це філософія природи, тлумачення природи, розглянутій в її цілісності.

Націоналізація – вилучення з приватної власності осіб у власність держави землі, промислових і транспортних підприємств або цілих галузей народного господарства.

Національна ідея– акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей, рушій національного прогресу, основа національно-визвольних рухів, національної самосуверенізації. Національна ідея становить платформу національної ідеології, визначає теоретичні засади національної свідомості.

Нація – 1) стійка спільнота громадян, що хоче хочуть бути державою (політична нація); 2) стійка спільнота людей, що історично склалася, виникла на основі спільності мови, території, економічного життя і психічного складу, який проявляється у спільності культури (етнічна нація).

Неоміфологізм– спосіб осмислення травмуючої дійсності на основі принципу антропоморфності міфологічного світосприймання в природі та суспільстві.

Олігархія – політичне та економічне панування, влада, правління невеликої групи людей, а також сама правляча група.

Опозиція – протидія, опір певній політиці, політичній лінії, політичній дії;організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки, уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому.

Ордер в архітектурі– тип архітектурної композиції, що заснований на художній переробці стоєчно-балочної конструкції і має визначені склад, форму і взаєморозташування елементів.

Пантеїзм– вірування чи вчення, яке представляє природний світ, включаючи людину, частиною божества.

Первісне суспільство – тривалий період в історії людства: від виникнення людини розумної (близько 2,5-2,8 млн. років тому) і до виникнення цивілізації і державності.

Пластичність– домінанта тілесної, об’ємної форми в культурній традиції.

Полемічна література– під полемічною літературою розуміють сукупність художньо-публіцистичних творів, які були написані у формі церковно-історичних трактатів, відкритих листів, послань, промов. Така форма літератури закликала до дискусії, суперечки протилежних сторін, тобто до полеміки.

Поліс– корпорація вільних громадян, в який статус члену колективу обумовлений правом на частину суспільної власності.

Поп-арт(англ. pop art, скорочено від popular art – популярне мистецтво) – неоавангардистський напрям у 60-х рр. ХХ ст., що на противагу абстрактному мистецтву має предметний характер. Митці цього напряму використовують у своїх композиціях побутові предмети, промислові відходи тощо.

Постімпресіонізм– художній світогляд, орієнтований на створення міфопоетичної моделі світу з відображенням її філософських і символічних начал буття.

Постіндустріальне суспільство – суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що саме важливо, в якому впровадження нововведень у все більшому ступені залежить від досягнення теоретичних знань.

Постмодернізм– світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття ХХ століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем – світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Просвітництво– це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII – XVIII століття. Представники цієї течії: вчені, філософи, письменники, вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права.

Протестантизм– виник у середньвічній Європі в якості опозиції до католицької церкви, в ході руху Реформації, ідеалом якої було повергнення до апостольського християнства.

Раднаргоспи – ради народного господарства, державні органи територіального управління й планування промисловістю УРСР і СРСР, що існували 1918-1931 і 1957-1965 рр.

Раціоналізм– філософська точка зору, яка наголошує першість і компетентність розуму (логічного ходу міркування) у пошуках правди. У історії філософії раціоналізм протиставляється емпіризму – філософській установці, яка кладе в основу пошуків істини досвід.

Реалізм– художній світогляд, що відображає життя у формах самого життя. У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації. Проте поняття реалізм дуже широке: реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є й митці, які з фотографічною точністю копіюють природу. Популярність реалізму зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його мистецьких засобів, тому його тенденції в українському мистецтві проявлялися за кожної доби, і як стиль він актуальний понині.

Революція – докорінна зміна, стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого, від старого до нового; переворот у житті суспільства, який зумовлює ліквідацію віджилого суспільного ладу й утвердження нового.

Республіка – держава, в якій органи влади формуються за принципом виборності їх народом; форма державного управління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням чи представницьким органом.

Реформа – перетворення, зміна, нововведення, яке не знищує основ існуючої структури.

Романіка– художнє світобачення, в якому представлена ідея гріховності світу й малості людини в ньому.

Романтизм– художній світогляд, що відображає конфлікт між універсумом і несумісним з ним ідеалом абсолютної свободи особистості. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини.

Сакральне– священне, протиставлене мирському, світу. Сакралізація – наділення предметів, об’єктів, процесів та іншого священним змістом, пов’язаним з особливим проявом Божественної волі. Сакральне – це те, що йде безпосередньо від Бога, передає частинку Божественної сутності. Сакральне розкривається у процесі освячення, а саме таким є церемоніальна процедура, в ході якої прості мирські дії виявляють прихований Божественний сенс або задум.

Секуляризація– це процес змін у взаємовідносинах релігії з суспільством у напрямі звільнення від релігійного впливу. Також перетворення церковної власності на державну власність.

Семіотика– загальна система знакових систем.

Символ– знак, в якому виявляється дієва присутність означуваного ним змісту.

Символізм– художній світогляд, орієнтований на відображення загального, абсолютного через образи конкретної реальності, переплавлені суб’єктивною свідомістю автора.

Симулякр– ключове поняття постмодерністської естетики, яке замінило художній образ; знак відсутності дійсності, правдоподібна подоба, симуляція, що не має за собою реальності.

Синкретичність– поєднання або злиття несумісних і напорівнюваних образів мислення та поглядів.

Скоморохи– професійнi мандрівні співці й актори (лицедії), учасники свят, обрядів, ігор.

Соціалістичний реалізм(скорочено соцреалізм) – термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві на окреслення художнього методу літератури і мистецтва. Соціалістичний реалізм був єдиним офіційно дозволеним в СРСР "творчим методом" літератури і мистецтва.

Соціально-економічний лад – історичний тип суспільства, цілісний “соціальний організм”, що базується на певному способові виробництва.

Станкові твори– рід живопису, твори якого мають самостійне значення і сприймаються незалежно від оточення. Буквально – живопис, створений на станку (мольберті).

Субкультура– це спільність людей, чиї переконання, погляди на життя і поведінку відмінні від загальноприйнятих або просто приховані від широкої публіки, що відрізняє їх від ширшого поняття культури, відгалуженням якої вони є.

Суверенітет – незалежне від будь-яких сил, обставин і осіб верховенство; незалежність держави в зовнішніх і внутрішніх справах.

Схоластика– систематична середньовічна філософія, сконцентрована навколо університетів і, яка є синтезом християнського (католицького) богослов’я і логіки Арістотеля.

Сюрреалізм– художній світогляд, який абсолютизує сферу підсвідомого.

Табу– сукупність заборон у сакралізованій системі цінностей.

Теологія– сукупність релігійних доктрин про суть і дію Бога.

Теоцентризм– філософська концепція, в основі якої лежить розуміння Бога як абсолютного, досконалого, найвищого буття, джерела всього життя і будь-якого блага.

Толерантність – терпиме ставлення до інших, чужих думок, вірувань, політичних уподобань та позицій.

Тоталітаризм – форма панування, що регламентує всі сфери суспільного існування, а також не визнає незалежність від держави (державної влади) таких окремих сфер приватного і суспільного життя, як – економіка (господарство), релігія, виховання, сім'я, тощо.

Тотемізм– віра у містичний зв’язок, тобто "кровну" спорідненість певного роду, племені з якимось видом тварин чи рослин (тотемом).

Традиційне суспільство– суспільство, культура якого орієнтована на сакральні ідеї, на культ предків, на домінування ірраціональних цінностей.

Трубадури– середньовічні поети-співаки, автори пісень, звані часто менестрелями. Їх творчість охоплює період XI – XIII століть, його розквіт припав на XII – початок XIII століття.

Універсалії культури– історично зумовлена система понять осмислення світобудови, яка зберігає найбільш загальні уявлення про світ та місце людини в ньому.

Унія– союз, спілка, об’єднання, єдність.

Утопія– образ майбутнього, в якому за допомогою ідеалізованих символів сублімуються невдоволені бажання і стремління.

Фашизм – крайня, антидемократична, радикально-екстремістська політична течія, в основі якої – синтез концепції нації як вищої та одвічної реальності і догматизованого принципу соціальної справедливості; різновид тоталітаризму.

Феодалізм – соціально-економічний лад, що характеризується наявністю двох соціальних класів: феодалів (землевласників) і простолюдинів (селян), які займають по відношенню до феодалів підлегле становище; феодали при цьому пов’язані один з одним специфічним типом правових зобов'язань, відомих як феодальна драбина. Основою феодалізму є феодальна власність на землю.

Фетишизм– одна із ранніх форм релігійних вірувань; поклоніння предметам неживої природи – фетишам, які нібито наділені чудодійною силою. Яскравим прикладом фетишизму у сьогоденні є носіння різноманітних амулетів, оберегів.

Фініфть– емаль, якою покривають візерунки на металевих виробах і фарфорі. Це тонкий шар легкоплавкого скла, закріплений на поверхні керамічних і металевих виробів. Згодом фініфтю стали називати металеві вироби, оздоблені такою емаллю.

Фольклор(усна народна творчість) – художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.

Фольксдойче – загальна назва німецьких національних меншин у Європі напередодні та в роки Другої світової війни 1939-1945 рр.

Фреска– живопис на вологій штукатурці, одна із технік настінного малярства, протилежна до "а секко" (розпис по сухому).

Холізм– філософія цілісності світу, людини та пізнання їх.

Хронотоп– єдність просторових і часових параметрів.

Цензура– контроль держави, організації чи групи людей над публічним виявом думок і творчості індивіда. Як правило, проявляється у придушенні вияву певних ідей, торкання певних тем або вживання певних слів. Як привід до цензури часто називається намагання нібито стабілізувати суспільство, над яким уряд має контроль.

Цивілізація– поняття, введене у науковий словник французьким просвітником Мірабо у 1756 року. Під цим визначенням французькі просвітники мали на увазі суспільство, засноване на засадах розуму та справедливості. У сучасному значенні – це людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Циклічний час– час, в якому немає руху вперед, відбувається повернення до того, що було, і немає відмінності між минулим, теперішнім, майбутнім, які зливаються в конкретному досвіді людини.

Час міфічний– сакральний час, непідкорений законам історичного часу; локалізований у міфах.

Шовінізм – агресивна форма націоналізму, в основі якої лежить проповідь національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації.

Язичництво– це загальне позначення дохристиянських політеїстичних (багатобожних) релігій на відміну від монотеїстичних (однобожних).

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.