Індекс людського розвитку

Наприкінці XX ст. людство опинилося перед багатьма глобальними проблемами, які охоплюють різноманітні аспекти його буття – економіку, політику, ідеологію, соціально-культурну сферу та екологію. У процесі дослідження цих проблем сформувався цілісний науковий напрям – глобалістика (франц. global — всесвітній, загальний). Глобальний рівень узагальнень ґрунтується на концепції єдиного економічного простору, в якому існує людство, зумовлюючи особливості глобальної екології.

На початку XXI ст. людству доводиться розв’язувати такі глобальні проблеми:

1) проблеми, пов’язані з умовами існування людської спільноти: роззброєння і відвернення світової війни; подолання розбіжностей у рівнях соціально-економічного розвитку між економічно розвинутими країнами та країнами, що розвиваються; забезпечення зайнятості економічно активного населення;

2) проблеми відносин у системі «людина — суспільство», тобто проблеми у сфері охорони здоров’я, розвитку культури, освіти, ефективного використання досягнень науки;

3) проблеми відносин у системі «людина – природа»: збереження і відновлення екологічної рівноваги; забезпечення потреб людства у природних ресурсах тощо.

Дослідження цих проблем є передумовою комплексного аналізу всіх чинників, що впливають на організм людини, вироблення і реалізації екологічної політики.

Весь життєвий шлях, який пройшло людство, супроводжувався пошуком оптимальних напрямків розвитку. Але теперішній стан є найбільш драматичним: людство усвідомило, що воно стоїть перед вибором – глобальна катастрофа самознищення у випадку зберігання принципів та тенденцій традиційних шляхів розвитку чи впровадження нової парадигми його існування.

Осмисленню можливих катаклізмів певною мірою посприяла діяльність Римського клубу – неурядової міжнародної організації, яка об’єднала вчених більш ніж зі ста країн світу. Доповіді Римського клубу, починаючи з першої, застерігали, що сучасна цивілізація наближається до критичної межі свого розвитку.

За даними Доповіді про людський розвиток, яка щорічно готується Програмою розвитку Організації об’єднаних націй (ООН), у 1998 році один мільярд людей на планеті були не в змозі задовольнити навіть мінімальні свої потреби, із 4,4 мільярда людей, які проживають у країнах, що розвиваються, майже три п’ятих живуть без належних санітарних умов, третина не має доступу до якісної питної води.

Дослідження, що були ініційовані Римським клубом, підготували підґрунтя для організації обговорення питань глобального розвитку на міждержавному рівні в межах ООН. Проблеми вкрай негативного стану навколишнього середовища, перспектива розвитку цивілізації в умовах значного зростання населення планети прозвучали на Стокгольмській конференції ООН 1972 року, яка створила спеціальну структуру – Програму ООН з навколишнього середовища.

Уперше поняття «екорозвиток» було сформульовано М. Стронгом – Генеральним секретарем Першої всесвітньої конференції з навколишнього середовища в Стокгольмі в 1972 році. Під екорозвитком розумівся екологічно орієнтований соціально-економічний розвиток, при якому зростання добробуту людей не супроводжується погіршенням середовища існування та деградацією природних систем.

У 1983 р. з ініціативи Генерального Секретаря ООН була створена Міжнародна комісія з навколишнього середовища й розвитку (МКНСР). Її очолила прем’єр-міністр Норвегії Г. Х. Брундтланд.

У 1987 р. у Доповіді Міжнародної Комісії ООН були запропоновані основні положення концепції сталого (стійкого, допустимого, самопідтримуючого) розвитку. Сталий розвиток – це модель розвитку глобальної екосистеми-біосфери, при якому зберігається динамічна рівновага між окремими її підсистемами (природа, соціум, геосистеми). Його провідна ідея – екологічний імператив: правильним та дозволеним є тільки те, що не порушує природної рівноваги людей, які живуть сьогодні, і не позбавляє цього майбутні покоління.

У 1987 р. був опублікований звіт МКНСР «Наше спільне майбутнє». Цей документ загострив питання про необхідність пошуку моделі цивілізації [144]. Комісія заявила, що економіка повинна задовольняти потреби людей, але її зростання має вписуватися в межі екологічних можливостей планети. Пролунав заклик до «нової ери економічного розвитку, що є безпечним для навколишнього середовища».

Концепція сталого розвитку була прийнята в червні 1992 р. у Ріо-де-Жанейро на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (КНСР-92) [175]. У ній взяли участь голови, члени урядів та експерти 179 держав, а також представники багатьох неурядових організацій, наукових та ділових кіл.

Конференція прийняла кілька важливих документів, а саме: Декларацію Ріо з навколишнього середовища і розвитку; Порядок денний на XXI століття (документ, що орієнтований на підготовку світового співтовариства до розв’язання еколого-економічних та соціально-економічних проблем близького майбутнього). Усі документи КНСР-92 пронизують положення концепції сталого розвитку.

На конференції було прийняте визначення сталого розвитку. Під ним розуміють таку модель соціально-економічного розвитку, при якій досягається задоволення життєвих потреб нинішнього покоління людей без того, щоб майбутні покоління були позбавлені такої можливості через вичерпання природних ресурсів та деградацію навколишнього середовища. Саме це поняття стало основою визначення, що було запропоноване світові на Ріо-конференції [175]. Воно було представлене у доповіді Міжнародної комісії, яку очолювала прем’єр-міністр Норвегії пані Г. Х. Брунтланд («Брунтландська доповідь»). З часу опублікування та схвалення Генеральною Асамблеєю ООН доповіді Комісії Брундтланд у міжнародний обіг увійшло поняття «sustainablе development» [258], яке зазвичай перекладається українською мовою як сталий або стійкий розвиток і є близьким до поняття «екорозвиток».

У серпні 2002 року в Йоганнесбурзі (ПАР) відбувся Всесвітній саміт зі сталого розвитку. Він підбив підсумки десятирічного періоду реалізації концепції та поставив нові завдання на найближчу перспективу [162]. У травні 2003 року в Києві на Євросаміті міністри екологічних відомств Європи обговорили загальні питання забезпечення сталого розвитку та прийняли кілька важливих документів [162].

Таким чином, міжнародна діяльність щодо комплексного розв’язання завдань охорони довкілля та підвищення рівня економіки усіх країн світу розвивається у світі досить активно.

Поняття «сталий розвиток» на сьогодні трактується у двох сенсах: вузькому й широкому. У вузькому сенсі увага акцентується переважно на його екологічній складовій, що пов’язана зоптимізацією діяльності щодо локальних екосистем та біосфери в цілому. Тобто вихід на рівень сталого розвитку асоціюється з таким управлінням аграрного сектора, який забезпечував би задоволення основних потреб сьогоднішніх та майбутніх поколінь при збереженні традиційного природно-ресурсного потенціалу біосфери.

У широкому сенсі «сталий розвиток» трактується як процес, що позначає новий тип функціонування цивілізації, заснованої на радикальних змінах її орієнтирів, що історично склалися, у всіх параметрах буття: економічних, соціальних, екологічних, культурних (визначення, запропоноване «комісією Брундтланд»). У рамках цього підходу ставиться завдання оптимального управління не тільки природно-ресурсним потенціалом, але й соціокультурною сферою, що є характерною для цивілізації на конкретному етапі всесвітньо-історичного розвитку [19, с. 10].

Поиск по сайту: