Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Світу та самовираження людини в ньому



 

У світогляді за допомогою відчуттів, образів, понять, ідей, те­орій відбувається освоєння різних типів відношення "людина — світ". З цього погляду в структурі світогляду, як правило, виді­ляють чотири аспекти, що фіксують і розкривають основні спо­соби та грані людського буття, тобто типи відношень "люди­на — світ".

1. Онтологічні проблеми (онтологія — вчення про буття). У цьому аспекті світогляду розглядається узагальнена картина по­ходження світу й людини, розкриваються їхні структурні особ­ливості, характер об'єктивних взаємозв'язків, основні законо­мірності. Найсуттєвішою тут є проблема співвідношення буття світу і людського буття, тобто те, яким чином і якою мірою зовнішні фактори (Бог, природа, соціальне середовище) визна­чають сутність людини, мету, цінності та способи її існування.

В онтологічному аспекті найбільш помітні відмінності в по­будові картини світу, у вирішенні питання про походження людини між історичними типами світогляду — міфологічним, релігійним, науковим.

2. Гносеологічні проблеми (гносеологія — вчення про пізнан­ня). У цьому аспекті розкривається пізнавальне ставлення лю­дини до світу і до самої себе. Визначаються можливості пізнан­ня, його межі, найоптимальніші форми і методи пізнавальної діяль­ності. З'ясовуються критерії істинності здобутого знання. Спектр поглядів на проблему пізнання й самопізнання досить широкий, оскільки саме пізнання — стихійний процес, в якому сумнів цілком природний. Однією з форм пізнання є агностицизм — заперечення пізнаваності світу. Так у філософському вченні І.Канта визнається можливість пізнання, але водночас стверджу­ється, що пізнати можна лише явища, сутність речей і процесів — буття світу і людина в цілому не можуть бути пізнаними.

Інші філософські концепції, наприклад, гегелівське вчення чи філософія марксизму, визнають можливість одержання по­вного та істинного знання. Гносеологічний аспект світогляду дає вирішення проблеми співвідношення форм і методів пізнан­ня, їхньої оптимальності. Наприклад, проблема співвідношення чуттєвого і раціонального пізнання, віри й розуму. Цей світог­лядний аспект покликаний відповісти на питання про мету пізнання світу й самопізнання людини.

3. Практичні, або праксиологічні проблеми. У цьому аспекті світогляду розкривається ставлення людини до світу й самої себе з погляду можливості, меж і способів її діяльності. Найсут­тєвішим тут є питання про свободу волі людини і те, як вона має діяти, щоб досягнути своєї мети, сенсу життя в цілому.

Як показує історія розвитку людських уявлень, традиційною є дискусія з приводу того, що визначає людську поведінку, чи має людина свободу у виборі цілей та способів своєї діяльності.

Альтернативними є трактування, одне з яких стверджує, що життя людини наперед визначене, інше — що людина істота вільна. Вона може довільно обирати цілі своїх дій та шляхи їх досягнення.

Перша світоглядна настанова була властива для багатьох ре­лігійних та філософських концепцій. їх називають фаталістич­ними.

Другий підхід характерний для сучасних філософських на­прямів, наприклад — екзистенціалізму. Він визнає, що людина з самого початку є істота вільна, вона приречена на свободу. її життя — це нескінченний процес вибору й здійснення своїх життєвих шляхів.

У праксиологічному аспекті пропонується вирішити питан­ня про вибір найбільш значущих для реалізації сутності люди­ни способів людської діяльності — пізнавальної, виробничої (на­приклад, ставлення до праці у протестантизмі), моральної.

4. Аксеологічні проблеми (аксеологія — вчення про цінності). Це центральний аспект світогляду. Крізь нього пере­ломлюється решта світоглядних знань про світ і людину. У цьо­му аспекті відбувається осмислення цінностей людського жит­тя (моральних, естетичних, соціально-політичних і т.д.). Через аксеологічний аспект пропонується вирішення проблеми сенсу життя людини, тобто те, як вона повинна жити, будувати свою долю, до якої мети прагнути, як оцінювати себе і своє існування, на що сподіватися.

Таким чином, у світогляді через різні форми відображення розкривається сукупність відношень "людина — світ", які на­зивають духовно-практичними. Іноді їх поділяють на духовні та практичні. За такого підходу перший (онтологічний) і третій (праксиологічний) аспекти світогляду визначаються відображен­ням практичних відношень, другий (гносеологічний) і четвер­тий (аксеологічний) — духовних відношень. Проте, чітко роз­межувати відношення "людина — світ" і визначити їх як суто практичні й духовні можна лише за значних припущень, розд­іливши, наприклад, пізнання і практику на самостійні, авто­номні, суттєво не взаємопов'язані одна з одною реальності.

За своєю природою духовне і практичне — це два нероз­ривні моменти людського буття. Практична діяльність (пере­творення природи людиною, людини людиною) грунтується на пізнанні та усвідомленій діяльності (визначення цілей, самоус­відомлення), тобто духовному освоєнні людиною дійсності.

З іншого боку, свідомість (знання й цінності), як духовне освоєння дійсності, виникає і розвивається у процесі виробничої та суспільно-історичної діяльності.

Таким чином, світогляд як відображення людського буття у світі є формою суспільного самоусвідомлення людини та духовно-практичним його засвоєнням. Духовно-практичним, тому що — аксеологічний аспект (ставлення до світу та своєї життє­діяльності через уявлення про сенс життя) є домінуючим.

Світогляд — це спосіб самовираження людини у світі. Сутність людського буття — це діяльність. Вона грунтуєть­ся на свідомості й має історичні грані свободи. Перетворюючи природний та соціальний світи, людина виражає в культурі, соц­іальних відносинах своє "Я", тобто свої ідеали, цілі, цінності. Тому в процесі життєдіяльності людей розкривається, виявляється у зовнішньому світі внутрішній світ людини (див. додатково теми: "Свідомість", "Пізнання як форма духовного освоєння дійсності", "Особливості художнього освоєння людиною дійсності".

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.