Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ФУНКЦІОНАЛЬНА ДІАГНОСТИКА СТАНУ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ



Усі методи дослідження серцево-судинної системи, описані в попередніх розділах, дають змогу лікарю одержати багато цінних даних про функціональний стан серця і судин. Однак, крім них, у практику ветеринарної медицини, особливо при дослідженні спортивних коней, впроваджуються методи, які дозволяють виявити показники роботи серця при фізичному навантаженні їх. Ці методи мають велике значення для раннього розпізнавання прихованої недостатності серцево-судинної системи, коли пальпацією, аускультацією і перкусією виявити зміни роботи серця не вдається.

В основі методів функціональної діагностики лежить принцип визначення реакції серця і судин на будь-яке дозоване навантаження. Як показники цієї реакції визначають частоту пульсу до і після навантаження, зміни максимального і мінімального артеріального тиску, ЕКГ після навантаження. Крім абсолютних змін цих показників після навантаження, ураховують також час, необхідний для повернення частоти пульсу, тиску та показників ЕКГ до вихідних величин. Слід зазначити, що на результати дослідження суттєво впливає стан нервової системи, тому їх необхідно оцінювати з урахуванням конкретних умов, обставин і фізіологічних особливостей тварин.

У практиці ветеринарної медицини для функціональної діагностики стану серцево-судинної системи виконують пробу з 10-хвилинним проганянням тварин (за Домрачевим Г.В.), пробу на збудливість серця (за Опперманом-Синьовим), аускультаційну – з апное (за Шарабріним І.Г.), а також визначають швидкість течії та масу циркулюючої крові.

Проба Домрачева полягає у проганянні тварини легкою риссю протягом 10 хв з визначенням частоти пульсу до проганяння та після нього і часу повернення її до вихідних величин. У здорових коней після навантаження частота пульсу збільшується до 50–65 ударів за 1 хв і повертається до вихідних показників через 3–7 хв. При серцево-судинній недостатності вона збільшується до 80–90 ударів за 1 хв і повертається до початкової через 10–30 хв. При гострому міокардиті застосовувати цю пробу не можна.

Проба на серцеву збудливість (проба Оппермана-Синьова) – це визначення частоти пульсу протягом 30 с у спокої та після 100-метрового проганяння тварини. При цьому записують кількість пульсових ударів за кожні 5 с. У здорових коней ритм пульсу за кожні 5 с до навантаження буде, наприклад, становити 4–4–3–3–4–4, а після проганяння – 7–6–4–4–3–3. При анемії та хворобах міокарда частота пульсу після проганяння тварини різко збільшується і становить 17–15–12–6–4–4. Визначають також індекс збудливості – відношення кількості пульсових ударів після проганяння до кількості їх до навантаження. У здорових тварин він у середньому становить 1,5. При тяжкій серцево-судинній недостатності цю пробу не виконують.

Аускультаційна проба з апное (за Шарабріним І.Г.) полягає в аускультації серця і визначенні сили другого тону в пунктах оптимуму клапанів аорти і легеневої артерії до апное (закриття носових отворів на 30–45 с) і після нього. У здорових тварин спостерігається акцент другого тону на аорті та легеневій артерії. При серцевій недостатності виявляють виражену тахікардію і послаблення другого тону в обох точках.

Визначення швидкості кровотоку. Функцію кровообігу характеризують три показники – швидкість течії крові, об'єм циркулюючої крові та хвилинний об'єм серця. Швидкість течії крові спершу визначали за часом, протягом якого кров проходить повне коло кровообігу. Фарбу вводили у вену, а потім визначали час появи її в крові такої ж вени на другій половині тіла. Швидкість кровообігу в коня становить 32 с, собаки – 17, кішки – 7 с. У подальшому стали застосовувати більш прості і доступні, але не достатньо точні методи визначення швидкості течії крові шляхом введення речовин, які, досягнувши визначеного місця, викликають певний фізіологічний ефект. Так був запропонований лобеліновий метод, який полягає у введенні в яремну вену 1 %-ного розчину солянокислого лобеліну з розрахунку 1 мл на 100 кг маси тіла тварини (Мухін В.М.). При цьому секундоміром визначають час від моменту введення розчину лобеліну, який через синокаротидну зону збуджує в продовгуватому мозку дихальний центр, до появи першого глибокого дихання. М.Р. Сьомушкін для визначення швидкості течії крові у великої рогатої худоби запропонував використовувати 0,15 %-ний розчин цитизину. Дія цього офіцінального розчину, який називають цититоном, приблизно удвічі сильніша, ніж лобеліну. Але найточніші результати одержують радіоізотопним методом.

Швидкість течії крові залежить в основному від таких факторів, як вид тварин, функціональний стан серця, тонус судин, кількість і в’зкості циркулюючої в організмі крові, рівень основного обміну (табл. 6).

Таблиця 6 – Швидкість течії крові у тварин різних видів

Вид тварин Швидкість течії крові, с Автори
Коні 15–31 Мухін В.Г.
Спортивні коні 15–35 Судаков М.О., Зайцев В.І.
Велика рогата худоба 18–23 Філатов П.В., Молчанов С.Г.
Собаки 15–18 Філатов П.В.
Верблюди 17–29 Сьомушкін М.Р.

Збільшення швидкості течії крові виявляють після фізичного навантаження, при анемії внаслідок зменшення в'язкості крові та посилення серцевої діяльності, підвищенні АКТ.

Уповільнюється швидкість течії крові при серцево-судинній недостатності (хвороби міокарда, перикардит), зниженні тонусу судин, їх парезі, при згущенні крові внаслідок діарей різної етіології та через інші причини. Наприклад, при травматичному перикардиті в корів швидкість течії крові становить 35–40 с проти 18–23 у здорових.

Об’єм циркулюючої крові визначають за допомогою фарби і радіоізотопним методом. Для цього внутрішньовенно вводять 4–10 мл 1 %-ного розчину синьки Еванса, яка рівномірно розподіляється у плазмі крові, не проникаючи в еритроцити. Через 3–6 хв беруть кров, у якій визначають концентрацію фарби. Знаючи кількість введеної фарби і її вміст у взятому об'ємі плазми, розраховують кількість плазми у кров'яному руслі, після чого за показником гематокриту визначають увесь об'єм циркулюючої крові.

Радіоізотопний метод полягає у введенні в кров еритроцитів нульової групи, мічених ізотопами фосфору, вуглецю та йоду. Об’єм циркулюючої крові визначають за ступенем розбавлення мічених еритроцитів. Кількість крові відносно маси тіла становить: у великої і дрібної рогатої худоби – 1/121/13; свині – 1/211/23; коня – 1/141/16; собаки – 1/121/14; кроля – 1/101/22; курей 1/101/13; у качок і гусей – 1/12.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.